Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 23-06-2005
Андрій Зінченко: Як віддати за кордон мільйони доларів України
"Українська Правда"

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1119544235.html

Непрофесійність чиновників міністерства освіти іноді просто дивує. Проте останнім часом вона перейшла усілякі межі – керівники освітньої сфери за державний кошт взялися створювати ще одну монополію загальноукраїнського масштабу, яка, за найскромнішими підрахунками, за півтора найближчих роки споживе щонайменше 36 мільйонів доларів. На думку ж експертів, загальні витрати в результаті створення такої монополії вимірюватимуться мільярдами доларів.

Для такої країни як Україна гроші ніби-то невеликі. Якщо ж зауважити, що замість того щоб віддавати їх цілком визначеному іноземному виробникові, їх можна було б виплатити освітянам, з'являються питання...

Пояснимо читачеві, про що ж йдеться.

Нещодавно, а точніше 1 травня, міносвіти підписало із компанією Microsoft "Глобальний договір про ліцензування програмного забезпечення в державних органах". Сам договір, на перший погляд, має цілком благородну мету – легалізувати програмне забезпечення, що використовується у державних органах влади.

Проте, при уважнішому знайомстві стає зрозумілим, що основним наслідком реалізації цього договору стане монополізація українського ринку програмного забезпечення однією із "високих договірних сторін". А це вже знаходиться в компетенції Антимонопольного комітету та інших державних структур.

До цієї угоди і як до політики у сфері інформатизації, що провадиться зараз в Україні існує цілий ряд питань. Вони, як, власне, і відповіді на деякі з них і є предметом розгляду даної статті.

Непрозорість

Одна із перших речей, яка кидається у очі при ознайомленні із угодою, – її глибоко кулуарний характер. Посилання на угоду, що вартує платникам податків десятків мільйонів доларів, відсутнє на сайті Міносвіти. В той же час всі відповідні документи акуратно зібрані на сайті, що належить одному із представників Microsoft в Україні www.legalgovernment.org.

Ще більше дивує те, що згідно із текстом угоди, яку міністерство підписало із компанією "Мicrosoft Іreland Ореrations Limited" в особі головного менеджера по операціях з корпоративними замовниками Стефана Бірна, сама угода була підписана 1 травня.

Оприлюднення ж її відбулось тільки після 20 травня через прес-релізи представників Microsoft та розкрутку уже згаданого сайту. Самі представники міністерства вирішили не набридати освітян розмовами про нудні шестизначні цифри. Напевне саме тому вони не виставили на своєму сайті хоча б новину про підписання угоди, не те, що сам текст угоди.

Відсутність прозорості демонструють і представники майбутнього монополіста. Попри те, що компанія заявляє про спеціальні знижені ціни на своє програмне забезпечення для українських органів влади, ніяких даних, бодай приблизних про те, якою все ж таки буде ціна, ви не знайдете. В цьому контексті особливо обнадійливим пунктом договору виглядає той, у якому записано, що ціну на програмне забезпечення визначатиме спеціальна урядова комісія...

Крім того, інформаційна телефонна лінія з легалізації програмного забезпечення в державних органах також навряд чи допоможе в зрозуміти, яку ж таку дешеву ціну на свою продукцію пропонує українським держорганам "Мicrosoft Іreland Ореrations Limited".

Це можна зрозуміти після бесіди за телефоном, поданим на www.legalgovernment.org. Тим, хто телефонує, повідомляють, що про ціни будуть домовлятись при особистій зустрічі. При цьому проявляють особливу цікавість до того, представником якого державного органу є людина, яка дзвонить.

Як бачимо, прозорістю навіть не пахне. Представників поважного іноземного виробника зрозуміти не важко – їм потрібно проковтнути ще один ринок. Але виникає величезна кількість питання щодо мотивації чиновників Міносвіти.

Дозволимо також нагадати українським урядовцям про те, що їх індонезійські колеги нещодавно домовились з тією ж таки Мicrosoft, що за кожен комп'ютер з піратським програмним забезпеченням уряд сплачуватиме 1 доллар США. Це я так – про бажання і здатність домовлятись...

Економічна невигідність

Не будемо голослівними стосовно того, що діяльність міносвіти сприяє монополізації українського ринку програмного забезпечення.

По-перше, "Глобальна Угода" передбачає, що з 1 травня 2005 до 1 січня 2007 року Україна закупить ліцензії на 120 000 примірників операційної системи Windows та 120 000 примірників офісного пакету від Microsoft. Звісно ж – з метою легалізації вже працюючого в дежорганах ПЗ, тобто зменшення інтелектуального піратства в Україні.

Давайте порахуємо, скільки це коштуватиме для України. Ринкова ціна операційної системи Windows XP – близько 220-150 доларів США. Якщо ж поцікавитись у представників вже згадуваної інформаційної лінії, чи може знижка сягати, скажімо, 150 умовних одиниць, то у відповідь почуєте м'яке, але впевнене "ні".

Отже, якщо взяти цю гіпотетично низьку ціну за основу, то до 1 січня 2005 року Україна сплатить компанії "Мicrosoft Іreland Ореrations Limited" 18 000 000 американських доларів. Ще ж стільки заплатять за офісні пакети. Загалом – 36 000 000 доларів США. Це у випадку, якщо нададуть неймовірно низьку ціну, про що, принаймні поки що, не йдеться.

Звичайно, в угоді зазначається, що ціну буде визначати спеціально створена комісія, проте вже зараз можна припустити, що рівень прозорості роботи цієї комісії буде практично нульовий.

Особливо цікавим з економічної точки зору є така умова договору: "Учасники програми зобов'язані придбати до закінчення 2005 року не менш як 33 % запланованого обсягу закупівель комп'ютерних програм та по закінченні 2006 року не менш ніж 66 % запланованого обсягу".

Цю красиву юридичну фразу слід читати так "До кінця нинішнього року Україна розпрощається з, щонайменше, 12 мільйонами доларів". Звісно, частина цієї суми осяде в кишенях дев'яти офіційних сертифікованих партнерів Мicrosoft, список яких теж визначено цим договором.

До речі, згідно із цим же договором, сама компанія не несе відповідальності за підвищенням цін цими сертифікованими партнерами, якщо таке підвищення спричинене зміню українського законодавства. Для України це, по суті, означає, що ніяких гарантій щодо стабільності цін поважний зарубіжний виробник надавати не хоче.

Катком – по інтелектуальній власності

Основною метою договору проголошується боротьба із нелегальним програмним забезпеченням. Проте, у такій формі як зараз, вона не здатна дати жодного позитивного для країни результату.

Після кулуарних рішень, подібних до того, про яке йшлося вище, в Україні зазвичай проводиться показова боротьба з "піратами". Великий каток їздить по піратських компактах. Мало хто здогадується, що у більшості випадків каток їздить по вже спеціально заготовлених і записаних компакт-дисках.

Такі акції, безперечно, приносять користь. Перш за все чиновникам, які мають за що лупити нові хабарі із продавців компакт-дисків за те, щоб їх "не помічали" відповідні органи.

А для більшості користувачів комп'ютерів в Україні це не більше ніж демонстрація лицемірства бюрократів. Адже всім цілком зрозуміло, що людина, місячні доходи якої складають заледве кілька сотень доларів не може дозволити собі купувати програмне забезпечення, що вартує сотні, тисячі і навіть десятки тисяч тих же доларів. Саме тому вона йде на ринок і купує те, що їй потрібно за 15 гривень.

Ще одним методом боротьби з піратством є "маски-шоу". Це коли до вашого офісу забігають спецназівці в чорних масках і забирають всю техніку, на якій було виявлено неліцензійні програми. При послідовному практикуванні таких дій першою структурою, що позбулася б комп'ютерної техніки став би Кабінет міністрів. Чи варто нагадувати, що "маски-шоу" створюють чудовий ґрунт для корупції?

Коли йдеться про сукупну вартість програмного забезпечення, що працює зараз в Україні, то йдеться про мільярди доларів. До цього варто додати і витрати на анти-піратські заходи і нових чиновників, а також виплати по безробіттю тисяч людей, що працюють сьогодні на розкладках і заводах з виробництва компакт-дисків.

Як бачимо, ситуація невесела. Особливо, якщо врахувати, що без поваги до прав інтелектуальної власності нам варто забути про ЄС, як і про такі дрібниці як імідж цивілізованої країни.

Чи є вихід? Чи може Україна провадити цивілізовану інформатизацію без мільярдних виплат за кордон? Відповідь на обидва питання ствердна.

Альтернатива методу "Катка і Хабаря"

Вирішити проблему піратства дозволяє відкрите програмне забезпечення. Для початку – про сам термін "відкрите програмне забезпечення". Від закритого воно відрізняється перш за все ліцензією. Умови цієї ліцензії надають право будь-кому використовувати і змінювати такі програми будь-яким чином.

За цією ж ліцензією разом із програмним забезпеченням публікуються і його вихідні коди. Саме вони і дозволяють використовувати і змінювати його для будь-яких застосувань. Оскільки всі модифікації до програм також повинні бути відкритими, то кількість і якість відкритого програмного забезпечення постійно зростає.

Проте як це допоможе українцям вирішити проблему піратства? Дуже просто – відкрите програмне забезпечення за рахунок своєї відкритості є безкоштовним, якщо не брати до уваги вартість компакт-дисків на яких його записують. Варто також згадати і про те, що таке програмне забезпечення легко можна пристосувати під потреби будь-якого міністерства, школи чи будь-якої іншої установи завдяки відкритості його вихідних кодів та алгоритмів роботи.

Про це чиновники українського міносвіти навряд чи знають. Хоча визначення відкритого програмного забезпечення лежать на сайті www.opensource.org цілком публічно. Навряд чи вони знають про те, що в минулому році одна із структур ООН – UNCTAD визнала відкрите програмне забезпечення найоптимальнішим шляхом для інформатизації країн, що розвиваються.

Не варто сподіватись і на те, що поважні державні мужі знають, що не тільки Бразилія, Китай, Індія а також заможніші уряди країн Європи, США та Австралії активно використовують відкрите програмне забезпечення.

В силу своєї некомпетентності в сфері інформаційних технологій чиновники міністерства не знають, що за останні роки в Європі відбулось кілька антимонопольних процесів проти компанії Мicrosoft. Саму ж компанію було оштрафовано на 600 000 000 євро за порушення антимонопольного законодавства.

Тим часом Китай, Бразилія та Індія не тільки економлять мільярди на відкритому програмному забезпеченні. Ці країни змогли створити значну кількість нових робочих місць для обслуговування своєї комп'ютерної інфраструктури.

В даному випадку проявилась ще одна перевага відкритих технологій – вони дають можливість вкладати гроші не в найбагатшу міжнаціональну компанію, а у вітчизняних спеціалістів. Тим часом, ці країни у свій час зіткнулись із подібним до українського викликом – невідповідністю заробітків громадян і вартістю ліцензій.

Відкритість програмного забезпечення дає можливість розвивати внутрішню пропозицію на ІТ-ринку і підтримувати вітчизняні компанії, створюючи здорове конкурентне середовище. Таке середовище вже вдалось створити в Німеччині, Бразилії, Китаї, Перу.

Сотні тисяч програмістів та тисячі компаній по всьому світу працюють над розробкою і впровадженням відкритих технологій. Серед них, до речі, такі гіганти комп'ютерної індустрії як IBM, Novell, Sun Microsystems та багато інших.

Для забезпечення своєї національної безпеки на відкриті технології покладається департамет оборони США, їх активно застосовує NASA. Проте, цього українським чиновникам від освіти, напевне, буде мало, щоб зрозуміти, що відкритість може бути вигідною державі.

Тому наведемо кілька прикладів політики щодо відкритого програмного забезпечення із сусідньої нам Європи.

• В квітні 2002 року освітяни іспанської провінції Екстремадура перейшли на відкрите програмне забезпечення, завдяки чому бюджет регіону заощадив щонайменше 30 мільйонів євро на ліцензійних витратах

• В травні 2003 року муніципалітет Мюнхена розпочав перехід на відкрите програмне забезпечення. Незадовго після цього, подібний перехід здійснила й поліція Штутгарта, а міністерство внутрішніх справ Німеччини розробило підручник із переходу на відкрите програмне забезпечення

• У Франції Агентство з Інформаційно-комунікаційних технологій в органах державної влади активно займається поширенням знань про відкрите програмне забезпечення.

• Починаючи із 2001 року Європейська Комісія рекомендує використовувати відкрите програмне забезпечення своїм підрозділам та державним органам у всій Європі, а також запроваджує відкриті стандарти у своєму документообігу. Цей інститут також розробив ряд документів з переходу на відкрите програмне забезпечення.

• Роботу над впровадженням відкритого програмного забезпечення проводять багато інших країн, у тому числі Великобританія, Швеція, Фінляндія

Як бачимо, використання відкритого програмного забезпечення є глобальною тенденцією. Її перевагами користуються як країни, що розвиваються так і промислово розвинуті країни. Може прийшов час і Україні будувати інформаційну політику відповідно до випробуваних у світі моделей, а не діяти катками і хабарями?

Знову про мову

Ще однією важливою рисою відкритого програмного забезпечення є його легка локалізація та переклад. На сьогодні на українську мову якісно перекладено тисячі прикладних програм та значну кількість робочих середовищ. Це дозволяє користувачеві працювати у повністю україномовному середовищі.

Ще раз повторимо – у повністю україномовному комп'ютерному середовищі. Автор цієї статті, як і тисячі користувачів відкритого програмного забезпечення в Україні саме в такому й працюють.

Тим часом українське міносвіти віддає перевагу вкрай неякісному і неглибокому перекладу від нашого майбутнього монополіста. Власне, останній почав роботу над українськими перекладами тільки рік чи два тому. Тим часом як відкриті програми українською існували вже в 1994 році.

Де вже там вищим чинам перейматися необхідністю залучення української мови до сучасних інтелектуальних технологій, виведенню її загнаності в глухі кути суспільного життя. Може їм нагадати про існування статті 10 Конституції. Де вже там про неї пам'ятати вихідцю із партії, що братається із відверто шовіністичною і україноненависницькою партією "Родіна"?

Законопроект Олійника-Сироти

Єдине, що тішить у цій ситуації – в Україні є люди, що цілком здатні тверезо оцінити ситуацію і запропонувати системний і загальнодержавний вихід із ситуації.

Цими людьми виявились Борис Олійник та Михайло Сирота, що 23 травня подали на розгляд Верховної Ради проект закону "Про використання відкритих і вільних форм інтелектуальної власності, відкритих форматів даних та відкритого (вільного) програмного забезпечення в державних установах і державному секторі господарства.

Якщо говорити про суть законопроекту коротко, то він вимагатиме від державних органів та підприємств, підконтрольних державі використовувати саме відкрите програмне забезпечення і надавати йому перевагу перед комерційними аналогами.

В той же час, законопроект не забороняє використовувати комерційні програми, у разі якщо перехід на відкрите ПЗ протягом 3 років буде вимагати більших видатків ніж ліцензовані комерційні аналоги, або якщо, скажімо відкриті технології не забезпечують функціональності необхідної для виконання тих чи інших завдань.

Слід сказати, що Україна – не перша країна, де йдеться про прийняття такого законопроекту. Аналогічні законопроекти або урядові постанови вже прийняли Австралія, Бразилія, Перу, Китай, Південно-Африканська Республіка, штат Оклахома (США) та багато інших держав.

Єдине, що відрізняє Україну від цих країн – активний супротив згаданому законопроекту. При цьому чинять його не лише чиновники, які ледве освоїли елементарні офісні програми і не бажають ніяких змін в ІТ-середовищі.

Лоббісти інтересів майбутнього монополіста також активно працюють. Їм вже вдавалось двічі не допустити перетворення згаданого законопроекту в закон. Доказів такого лоббізму достатньо. Один із них полягає у тому, що серед відгуків профільних комітетів про законопроект під час його минулих розглядів траплялись матеріали, скопійовані із сайту майбутнього монополіста...

Замість епілогу

Якщо ви звернетеся із питаннями, які задані у цій статті, до людей, що відповідають за інформатизацію в Україні, то напевно, почуєте, що в Україні немає ресурсів на впровадження, навчання спеціалістів, немає достатньої кількості спеціалістів...

Із цим можна було б згодитись, якби Україна не була четвертою країною в світі за кількістю сертифікованих програмістів, або якби у нас ІТ-ресурсів було менше ніж у Перу чи Бразилії.

Зрештою, ситуація залишається старою як світ – бюрократія та лоббісти проти відкритості та відкритих технологій. При цьому старі, кучмівські традиції кулуарних рішень живуть та процвітають. Словом, каток, совок і хабар вічні та незнищенні...

"Українська Правда"

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1119544235.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua