Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 24-06-2005
Ігор Старий: З “донецькими” по-донецькі, або Що робити з “українською Вандеєю”
Остров

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1119644855.html

Намагання так званих “донецьких” повністю підім’яти під себе Україну, логічним завершенням чого мала б стати перемога політичного лідера “донецьких” В.Януковича на президентських перегонах, завершилось їх цілковитою поразкою. Стрімкий злет “донецьких” був в принципі об’єктивно детермінованим процесом, який пережили майже всі постсоціалістичні або поставторитарні країни. Але їх остаточна перемога могла означати не більше не менше кінець історії, а тому і не відбулась.

Як і всякий соціум потрібно розрізняти еліту та основну масу населення. Що стосується так званої донецької еліти, то вона за своєю суттю є псевдоелітою (вовки в овечих шкурах). Багато з представників так званої “еліти” донецьких має чітко виражений криміналізований світогляд, обумовлений специфікою регіону і демографічною політикою ще “совєтів”. А вже рівень світогляду донецького пересічного мешканця - це суміш постсовєцького реакційного мислення з специфічно донбаським хуторянством (“Шахтьор - чемпіон”). По великому рахунку на українських теренах тільки в Донбасі совєтам вдалось виховати їхню “блакитну” етно-демографічну мрію - радянський народ. І політична команда Януковича на останніх президентських виборах досить вдало експлуатувала всі фобії, ілюзії та наївні мрії і сподівання своїх земляків, що фактично вилилось у протистояння Донбас плюс також специфічний, хоч і по-іншому, Крим проти всієї України. Хоча, що добре для Донбасу, це ще не значить добре для України і таке звуження свого електорального поля великою мірою посприяло програшу на виборах “улюбленця Донбасу”.

Попередній політичний режим особливо не переймався проблематикою радянської спадщини у вигляді “гомо совєтікус”, його перевиховування, підвищення рівня культури і таке інше. Йому навіть був вигідний такий ментальний стан частини населення України, тому що кожен народ заслуговує той уряд, який ним керує, а що то був за уряд ми всі прекрасно знаємо. Тому він і паратизував на не самих приємних якостях та рисах характеру нашого народу і особливо у східних регіонах.

Але новий, вже багато в чому український, режим не може дозволити собі такої розкоші і вимушений навіть для елементарного свого виживання займатись проблемою виховання нації. І якщо “помаранчева революція” , яка дійсно була революцією, хоча б тому, що змінила світогляд більшої частини нації, звільнила новий уряд від частини важкої виховної роботи, перевівши в новий ментальний стан велику частину нації, в першу чергу в центрі, на півночі і частково на півдні України, крім звичайно Криму, то на сході України, особливо в Донбасі, чекає вкрай важка, просто навіть титанічна робота по зміні ментальних орієнтирів в головах місцевого населення.

До Донбасу ми ще повернемось. А поки що невеличкий екскурс в історію.

Під час Великої французької революції республіканська влада уособлена спочатку Конвентом, а потім Директорією, мала велику внутрішню небезпеку у вигляді декількох заколотних провінцій, самою проблемною і небезпечною з яких була Вандея. Вона, до речі, дала назву всьому французькому контрреволюційному рухові, в першу чергу так званій контрреволюції низів, ставши не більше не менше самодостатнім історичним міфом. Загони вандейців, що носили пишну назву “Королівська католицька армія”, навіть мали весною 1793 року вільний прохід на Париж, але не наважились йти на столицю. Після невдалої спроби захоплення Нанту і загибелі їхнього “генераліссімуса” дух вандейців підупав. В кінцевому рахунку вандейську контрреволюцію потопив в крові генерал Тюрро, зробивши з Вандеї “національне кладовище”, а остаточно примирив легендарний генерал Гош розумною комбінацією військових та дипломатичних дій, спочатку розбивши емігрантсько-роялістський десант, потім позбавивши зброї населення бунтівних провінцій і в кінцевому випадку переставши репресувати склавших зброю вандейців.

Історична закономірність вказує, що складовою частиною всякої революції обов’язково є контрреволюція. У повній відповідності з логікою історичного процесу, “помаранчева революція” фактично породила свого контрреволюційного антагоніста, таку собі “українську Вандею”, що зветься Донбас. Їх, тобто французьку та українську Вандею, ріднить як спільність відсталого, регресивного світогляду, так і надії на зовнішню допомогу, французька Вандея сподівалась на англійську поміч, а наша на російську. І якщо конфлікт поки що має латентний характер, але та сама історична закономірність вимагає вирішення протиріччя і принцип чим раніше тим краще, тут повністю спрацьовує, хоча б і тому, що скоріше розв’язання протиріччя пройде менш болісно. Тим більше багато явних та прихованих, місцевих та заїжджих, причому останні особливо, вождів так званої опозиції, а фактично контрреволюції, живуть з вірою та надією на перемогу на наступних парламентських виборах, причому ці сподівання складають смисл їх політичного життя (в противному випадку багато хто з цих вождів та вождиків вже б давно покинули межі України). Тому цілком природно, що Донбасу в цих планах відводиться першорядна, навіть вирішальна роль, як бази для реваншистського наступу. Поки що розрахунки на реванш є не тільки чистою мрією, а і елементарною ілюзією. Але наша влада, яка є на жаль нашою тільки частково, робить таку кількість помилок та недолугостей, що не виключено перетворення вищезазначених ілюзій та мрій в реальну небезпеку. Тому і постає питання “що робити з українською Вандеєю”?

Якщо звернутись до досвіду революційної французької влади по замиренню їхньої Вандеї, то можна виразно побачити два різні способи вирішення проблеми контрреволюційної небезпеки. Чисто репресивний, що застосовував Тюрро, або батога, та комбінований, репресивно-дипломатичний, що застосовував Гош, або батога та пирога. Звичайно, методи генерала Тюрро, навіть осучаснені (в стилі обгородити Донбас колючою проволокою, хоч цю ідею породив та пропагував тільки хворий розум деяких занадто екзальтованих донецьких мешканців), вже не можуть застосовуватись в сучасних реаліях, як мовиться не ті часи, до того ж є набагато ефективніші способи. А ось модернізована методика генерала Гоша має право на існування, тобто вивчення і застосування, звичайно тільки в загальних рисах.

Соціальна політика нової влади об’єктивно вже вибиває старі козирі з рук так званої опозиції, а точніше різношерстої братії всякого роду реваншистів. Але цього звичайно недостатньо. Крім пирога не вистачає батога. І тому арешт Колєснікова був супервдалим ходом в умиротворінні Донбасу, просто таки бездоганним. Таким чином вибили з політичної гри центрову фігуру однієї з гілок реваншистських сил - донецької філії недобитків кучмівського режиму, тобто Партії регіонів в її теперішньому ідеологічному та організаційному стані. Колєсніков має сісти обов’язково. Тут не те що третього не дано – другого не дано. Арешт Колєснікова і його знаходження в СІЗО дав деякий емоційний підйом новітнім українським вандійцам, а ось в ідеологічному, ідейно-креативному плані цей арешт просто таки знищив ті мізерні напрацювання та генерацію хоч якихось цікавих та нестандартних ідей, які інколи з’являлись в штабах “регіоналів”. Тепер так звана донецька еліта, а фактично псевдоеліта, в ідеологічному плані знаходиться просто в жалюгідному стані. Крім бажання визволення свого “пацана”, що обумовлене типовою та звичайною бригадною солідарністю в стилі відомого фільму “Місце зустрічі змінити не можна”, та волання про політичні репресії більше жодних, я підкреслюю жодних, ідей спродукувати вони не в змозі. Особливо смішно споглядати за некоронованим вождем або потенційним лідером так званої опозиції як взагалі, так і під час його монологів без суфлерів в прямих ефірах на телебаченні. В політичному смислі він виглядає насправді як у відомій казці Г.Х.Андерсена: “А король то голий!”.

Оскільки одноособове проходження через якісь негаразди негативно діє на морально-психологічний стан любої особи, остільки для покращення цього самого стану пана Колєснікова йому мають скласти компанію інші найодіозніші представники донецької псевдоеліти. Мінімально цю групу підтримки повинні скласти брати Клюєви, Василій Джарти, Анатолій Блізнюк. Тим більше, що кожен з них або напрацював або наговорив собі цілком достатній строк. Також, в першу чергу за рахунок реприватизації, має бути максимально нейтралізований вплив Ріната Ахмєтова. Після цього Янукович буде остаточно знешкоджений. І тут я не можу ні зрозуміти ні тим більше сприйняти або нерозторопність, або розслабленість, або незрозумілий лібералізм частково нашої влади. Чомусь вищезазначена потенційна група ніяк не складає підтримку своєму братові по духу. Хочу нагадати що “донецькі” в середині 90-х років отримали нищівного удару від “дніпропетровського клану”, але змогли за досить короткий термін перегрупуватись, відновитись та почати диктувати свої умови решті України. Різниця між тодішнім типово клановим протистоянням і сучасною, десь навіть світоглядною, боротьбою принципова, але спроможності “донецьких” до відновлення від цього ніяк не погіршились. Це і може бути потенційною небезпекою на майбутніх парламентських виборах. Якщо дві інші філії недобитків “кучмівського режиму”: дніпропетровська та київсько-закарпатська, фактично не мають власної соціальної бази і тому з точки зори можливостей для реваншу мають мінімальні шанси, то донецька філія реальну соціальну базу має. Цей з однієї сторони трохи дивний, а з другої - більш ніж природній, симбіоз криміналізованої псевдоеліти та відсталого і реакційного широкого загалу і спричинив до можливості появи такого феномену як українська “Вандея”, що як я показав раніше, був контрреволюційною реакцією на “помаранчеву” революцію.

Тому пильність втрачати ніяк не можна. Проблема має бути розв’язана комплексно. Тільки обезглавивши лідерів “донецьких” за допомогою точкових репресій та проводячи збалансовану соціальну політику українська Вандея може і має буде замирена.

Ігор Старий, Київ, спеціально для “Острова”

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1119644855.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua