Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 01-07-2005
Христофор Бонифатьевич: «Господин Искариотов» або “Гриць с Затемнеперемишлянського району”

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1120171947.html

Когда – то мне довелось побывать на городской свалке. Какие – то угрюмые люди сосредоточенно ковыряются в мусоре. Грязь, “запахи” , явно не “Шанель”.Казалось бы ничего интересного. Но наблюдая за этими копошащимися в мусоре “зелеными” замечаешь, что то один , то другой выхватывают из мусора нечто и воровито, оглядываясь на конкурентов, прячут это "нечто" в свою котомку.

Неожиданно и мне довелось стать таким же “чистильщиком”. Но не на городской свалке. “Свалка” оказалась гораздо – гораздо хуже городской. Это сайт “проффесора”, он же лидер блока “БлЯ”, он же Виктор Янукович. http://www.ya2006.com.ua/

Забрел я туда случайно, по малой нужде – нужны были биографические данные “проффесора”. А остался надолго. Как и те бомжи, я неожиданно для себя начал находить разные “перлы”.

Казалось бы что интересного можно найти в отчете о недавней поездке “проффесора” в Крым. Ан нет. Только глянул я на фото из этого отчета и обомлел. Крым, июнь месяц, жарища, а люди на фото в зимних меховых шапках стоят. Нет, не встреча с “проффесором” их так заморозила. Это пресс – нукеры “проффесора” перестарались.Пришлось через Майдан подсказать ребятам. http://maidan.org.ua/static/news/1118443578.html

В другой раз, эти же служаки, рассказывая о поездке «проффесора» в Бахчисарай выдали такую мысль: Дескать местные православные Московского патриархата жаловались на риск столновения между различніми православніми. Дескать власть продолжает «протиставляти між собою православних Київського і Московського патріархатів."» http://maidan.org.ua/static/news/1118665973.html Бред был в том, что в Бахчисарае нет православных Киевского патриархата, зато есть мусульмане . Именно с ними и были столкновения. Януковские писаки перепутали яйца с гландами. У этой истории было продолжение: http://maidan.org.ua/static/news/1118746895.html

Разве можно было потерять такой источник настоящего юмора. Пусть и с легким налетом идиотизма. Заглянув в очередной раз на этот мусорник я обнаружил вещи уже посерьёзнее зимних шапок в июньскую жару

«Віктор Янукович дав відповідь на відкритого листа Григорія Приходька з міста Бібрка Львівської області

07.06.2005

Шановний пане Приходько!

З великим зацікавленням прочитав я Вашого листа. Зі стилю письма Ваш лист нагадує мені публікації Григорія Приходька зі Львова, які я читав напочатку дев'яностих років. Тоді Григорій Приходько пропонував Третій шлях розвитку Української Держави. На цю ідею я звернув свою увагу. Якщо людина, що написала листа в газету "2000" і той Григорій Приходьмо, політв'язень, який на початку дев'яностих пропонував ідею Третього шляху – це одна і та ж людина, то я дуже був би радий познайомитися особисто. Адже той біль і тривога, якими пронизаний ваш, пане Приходько, відкритий лист – це і мій біль та тривога. Я теж дуже переживаю розкол, який відчувається у нашому суспільстві. І мені гірко чути фразу " моя нація". Бо ж хіба в Україні є "моя" і "його"? Що робиться з державою? Чому мій край і всю східну та південну Україну так принижують? Чому про Донбас почуєш, побачиш і прочитаєш у пресі згадку в лише негативному контексті? У чому завинили ті трударі, які годують країну? У тому, що вони проголосували за Януковича? Невже ж це причина, щоб по них топтатися? Мені гірко від зневажливого тону, в якому говорять про мій край новітні чиновники вищого рангу. Мені боляче, що нас ділять і штовхають до прірви. Не знаю, чи це справді, як Ви кажете, чиїсь чужі сценарії чи це, може, тутешня, наша домашня глупота. Як би там не було, шановний пане Приходько, я щасливий, що й на Галичині думаючі люди це розуміють. Якщо це розуміють у Львові і в Донецьку, то не все ще втрачено, то знайдемо ми спільну мову і разом будемо робити нашу Вітчизну сильною, багатою і неподільною.

Тисну Вашу руку – Віктор Янукович.»

Это письмо сразу же насторожило меня. Конечно в нем есть явные несуразности. Он упрекает Ющенко в выражении “моя нация” и сам тут же пишет “мой край”. Дело, однако, не в этом. Янукович пишет: “публікації Григорія Приходька зі Львова, які я читав напочатку дев'яностих років.» Для меня Янукович в начале девяностых читающий Приходько, то же, что Ленин в 1923 читающий Камасутру. Это мог написать человек совершенно не знавший политическую жизнь Донбасса в начале 90 – х годов.Запахло хорошо продуманой провокацией. Использовать имя украинского националиста, популярного в начале 90 – х , проживающего на Львовщине и поддерживающего Януковича… До такого нукеры «проффесора» додуматься не могли. Это совсем другой стиль.
Тут же на сайте было и само письмо. Вот оно:

«Відкритий лист Віктору Януковичу від Григорія Приходька з м.Бібрка Перемишлянського р-ну Львівської обл.

06.06.2005, 15:58

Шановний Вікторе Федоровичу!

Ви і Ваш суперник спричинили духовний розкол української нації. Не Ви були ініціатором заколоту і не Ви його очолювали. Хочеться вірити, що й Віктор Ющенко не бажав лиха. Але реалії не лишають часу з'ясовувати, хто винуватий і хто як бачив добро для нації.

Розкол нації поки ще не став розколом держави. Але він поглиблюється в свідомості. Деякі ЗМІ наполегливо переконують українців, що в листопаді й грудні 2004 року виникла нова нація. Означення їй вони не дають. Тож я дам їй робочу назву "оранжева". Поза сумнівом, то не є українська нація. Чому?

По-перше, українська нація існує давно. Вона тривалий час вела боротьбу за свою державу, і будь-хто знайде її в історії. В 1991 році українська нація здобула державу. До речі, наприкінці 80-х – на початку 90-х років міста України бачили численні мітинги та інші форми громадянського руху, референдум 1 грудня 1991 року дав понад 90% голосів на користь незалежної держави, однак ніхто не проголошував появи нової нації. Тоді було доконаним фактом, що саме українська спільнота здобуває державу.

По-друге, символіка. Відмінність символіки "оранжевої" нації від символіки української очевидна. Про колір прапора вже сказано в пресі. Наголошу на іншому символі, який претендує стати гербом. Йдеться про підкову, що пронизана знаком оклику. Стилізуйте цей знак – і побачите перевернутий тризуб. А перевернутий тризуб означає повалення тризуба. З'явився в Україні ще один символ – гетьманська булава, її привезли з Польщі, щоб використати в інавгурації Ющенка. Так само в Польщі запозичили й помаранчеву символіку.

По-третє, територія розселення "оранжевої" нації. З першого погляду видно, що вона не збігається з територією розселення української нації. Якщо українці проживають на всій території держави, то носії помаранчевої символіки переважають на землях, що в різний час входили до складу Польщі. Великопольські реваншисти називають ці землі східними кресами і планують повернути їх під владу Польщі.

До цих ознак додам активність польських владних осіб в українській виборчій кампанії. Активність, що часом була прямим втручанням у внутрішні справи суверенної держави. Можна сміливо говорити, що "оранжева" нація створена за безпосередньої участі Польської держави, і на цій підставі означити її як малопольську.

Яка зацікавленість польської влади у втручанні в долю українського народу? Квасьнєвський пояснює це міркуваннями безпеки Польщі. Мовляв, втягуючи Україну в НАТО і ЄС (а так звана "помаранчева революція" мовби покликана пришвидшити європейську інтеграцію України), він стримує Росію на західних її кордонах. Але це пояснення не переконливе, бо Польща не є самостійним геополітичним суб'єктом. В разі війни між Росією і НАТО Польща мимоволі стає об'єктом ракетно-ядерної атаки з боку Росії. Тож безпека Польщі безпосередньо пов'язана з мирним співіснуванням Росії і НАТО.А таке гарантовано, якщо між цими ядерними потугами розмістяться незалежні, сильні й водночас нейтральні країни.

Якщо запевнення Квасьнєвського хибують на логіку, то пошукаймо інший мотив – той, що лежить в матеріальній площині. Серед польської еліти впливовими є люди, які очікують слушного часу, щоб заявити Україні претензії на землі й нерухомість, що були колись у власності їхніх предків. Якраз задовольнити ці претензії й має розкол української нації.

Апологети нової нації ведуть розкольницьку діяльність на протиставленні МИ – ВОНИ.МИ – це носії оранжевої символіки, а отже, належать до нової нації. ВОНИ – носії синьо-білої символіки. І чим більше пропагується НАША нація, тим швидше у "синьо-білих" формуватиметься свідомість ЇХНЬОЇ нації.

Якщо не зупинити цього процесу, то "синьо-біла" нація сформується швидше. Адже якщо "помаранчеві" не мають ідеї своєї нації, то "синьо-білі" вже сформували її як Південно-Східну автономію.

В "оранжевих" замість національної ідеї панує культ особи вождя. І це дає надію, що з його відходом зникне й "оранжева" нація. Але ми не маємо права пасивно спостерігати, як банкрутуватиме культ особи. Хоча духовна руйнація принесена ззовні, проте в самій Україні вона знаходить живильне середовище.

За духовним розколом настане політичний. Ця небезпека зростає щодня. Звичайно, це не означає, що Віктор Ющенко не вживатиме заходів для збереження цілісності держави. Але приступивши до керівництва, він буде обтяжений зобов'язаннями за підтримку у виборчій кампанії. Чи зможе він перебувати водночас у двох вимірах: президента суверенної держави і гетьмана території, на яку претендують реваншисти сусідньої держави? Та й якими методами досягатиме порозуміння між частинами української нації?

На сьогодні з оточення Ющенка чути лише репресивні погрози. І це лякає мешканців східних та південних регіонів. Однак "синьо-білим" боятися нічого. Не буде проти них репресій! Ситуація в Україні розвиватиметься таким чином, що нова влада змушена буде шукати підтримку в східних і південних регіонах. Інша річ, чи вона знайде її, але зусилля для порозуміння з лідерами автономістської опозиції докладатиме. І поступатиметься їхнім вимогам.

Якщо почнуться репресії, то вони охоплять територію "оранжевих", й особливо Галичину. Чому? Та тому, що реалізація польських претензій на землю й нерухомість викликатиме спротив українців. Проблема ускладнюється тим, що держава й досі не врегулювала законодавчо реституцію власності. Тож, ймовірно, що реституція на користь польських громадян відбуватиметься волюнтаристськи, з ущемленням інтересів українців та Української держави.

Змальована мною небезпека може виявитися примарною. Але ми не можемо нею нехтувати, бодай через непрозорість "оранжевої" кампанії. Чому замість національної ідеї "помаранчеві" сповідують культ особи вождя? Чому замість консолідації суспільства вони пропагують "оранжеву" націю, тим самим поглиблюючи розкол? Що означає отримана з рук польської влади булава колишнього гетьмана підвладної польській короні території для інавгурації президента суверенної держави?

Список запитань можна продовжувати, але й без того зрозуміло, що справжня мета так званої "оранжевої революції" прихована. Ми можемо констатувати лише те, що найзацікавленішою стороною в українському конфлікті виявилась Польща. І вона зробила найбільше, щоб українська нація розкололась.

Вікторе Федоровичу! Ви не змогли обіграти суперника, але Ви отримали підтримку половини населення України. Нині суспільство не має іншої опозиційної до "оранжевої влади" особи з таким авторитетом, як Ваш. Тож маєте взяти на себе місію консолідації духовно розколотої нації. У Вас будуть сильні противники. Але в цій історичній справі Ви знайдете надійних спільників в усіх регіонах країни. "Помаранчева" полуда довго не протримається. Справжню мету ініціаторів розбрату розкриють. І мільйони обдурених повернуться до своєї нації.

З повагою

Григорій ПРИХОДЬКО, м. Бібрка Перемишлянського р-ну Львівської обл.»

Сразу же насторожила меня явный профессионализм писавшего . Представьте себе маленький городок ( 4 500 жителей) , не очень близко от Львова и вдруг в нем обнаруживается профессиональный журналист. К тому же язык статьи ближе , скажем , Полтаве, а не Львову.

Но главное не это. Уж больно сильны антипольские страсти и явная, очень горячая нелюбовь к Квасневському.В начале 2005 года это можно было понять. Но рисьмо – то датировано 6.06.2005 года.Что – то здесь было не так. «Пошёл» я в «2000». Поисковая у них ужасная, пришлось листать постранично. Сизифов труд, но результаты стоили того. Как выяснилось статья была напечатана ещё в январе 2005 года. Тогда ещё очень сильны были воспоминания о том, что Валенса и , особенно, Квасневський помогли родиться новой Украине. «Та – а – к, господа хорошие» – подумал я. - «топорно работаете.Нужно копать дальше!»

И послал я в славный город Львов запрос о том, проживает ли в Бибрке господин Приходько. А сам продолжил поиски его следов в «2000». И, представьте себе, нашел». Статья, тоже провокационная. Только основные враги Украины не поляки, а - США. В июне 2004, когда была написана статья, янучары и думать не думали о Польше.Для любознательных: http://www.news2000.com.ua/print/svobodaslova/armageddonunebude.html

А тут и ответ из Львова пришел.:
«На Ваше прохання повідомляємо, що у Бібрці осіб на прізвище Приходько не було й немає. Проте не так давно у Бібрці купив собі будинок Григорій Прихідько, який живе і працює у Львові, імовірно – в якомусь інституті. У будинку живе його дружина, він лише доїжджає. З сусідами поводиться замкнуто й погордливо, тому про нього нічого не знають. Оскільки з шанованим Вами Приходьком ми не знайомі, то не маємо можливості вияснити, чи це та сама особа, що Прихідько, чи це людина з подвійною мораллю, чи автор умисне використав під листами прізвище поважної особи. Принаймні, Ваше прохання виконали. З пошаною …»

Расследование шло полным ходом и подоспел следующий ответ:
«він переїхав зі Львову на село, купив там собі будинок. Адреса: 81220,
Бібрка Перемишлянського району Львівської області, вул. Піддовга ….
Успіхів!»
Адрес специально не указываю полностью. Стали выплывать и другие пикантные особенности жизни этого крайне любопытного человека. « З 06.1992-02.2001 - чл. ком-ту УНКП, голова Львівської областної організації. З 06.1994 - пенсіонер за інвалідністю.» А так же то, что он автор более 100 статей. Вот почему в статье сразу чувствовался журналист.

Вот ещё несколько сведений о деятельности Г. Приходько. Справка:
У жовтні 1989 у Львові була створена Українська національна партія (УНП) на чолі з Г.Приходьком. Партія не визнавала законів “окупаційної влади”, бойкотувала вибори до Верховної Ради України, була нечисленною. У подальшому розчинилась в Українській міжпартійній асамблеї (УМА). Здебільшого правильні, але радикально-демагогічні підходи і висловлювання етнонаціоналістів заклали їхню самоізоляцію в українському політичному просторі й фактично усунули їх від сфери впливу на процеси державного управління: “За п’ять років існування держави не була розв’язана жодна національна проблема – ні утвердження української нації в правах суверена, ні відновлення історичної справедливості щодо українців як народу, ні національної безпеки, ні освіти; ні соціальна, ні економічна” (Приходько, 1997).

Сам пан Приходько признал, что его деятельность была безрезультатной.Боле того на сайте Олега Соскина, головы УНКП я нашел следующую информацию:
«найбільшою провокацією, яка триває вже третій рік поспіль, є підривна діяльність колишнього члена УНКП Радіонова В. І. Після того, як цю людину 29 березня 1999 року на засіданні Київської міської партійної організації було виключено із членів УНКП за порушення Статуту партії (зокрема пунктів 3.5. та 3.7) та розкольницьку діяльність, а на засіданні Спеціальної Ради УНКП від 2 квітня 1999 року звільнено з посади заступника голови УНКП, він почав здійснювати моральний терор проти її лідерів, займатися наклепом, вдаватися до безпідставних звинувачень. До цієї справи він долучив ще одного члена УНКП - Приходька Г. А., який через тривалу хворобу і похилий вік давно усунувся від діяльності партії. Майже за три роки подібної "діяльності" В. Радіонов завалив скаргами і позовними заявами усі суди міста Києва, і в кожному йому мариться зрада суддів. В усіх судах м. Києва або відмовили у розгляді його позовних заяв, або він разом із Приходьком Г. програвав судові справи проти УНКП та її лідерів, легітимність яких була підтверджена Міністерством юстиції України.»
То есть не все так просто с Григорием Приходько. И я вспомнил ещё одну характеристику этого господина:
«Приходько - це протокорчинський . І ще протокозак ( Имеется в виду «кандидат» в Президенты, явный провокатор, Козак). Не здивуюся якщо у ході виборів заробляв гроші у когось з них чи у Андрія Чорновола.

В ті часи (1989-1991) це було до певної міри навіть корисним, бо на його фоні всі інші різновиди українськогонаціоанлізму виглядали пристойно і помірковано.»

И ещё: « Знаю його особисто - це може бути і він . Стиль як написання , так і "подання" цілком відповідає Приходьку.
Приходько - один із "відсидентів". Дуже розумний і настільки ж деструктивний. Не виключено що був перлиною у сузірї агентів КДБ. Або ж надійно керований тією ж структурою іншим чином ( наприклад через неймовірні амбіції та властолюбство). Постійно пропагував фашизоїдні ідеї і обсирав демократію.

Стартував із Вінничини - зони великої битви кагебізму з націонал - демократією, яка закінчилася абсолютним торжеством першого. Причиною цього стало те що, на Вінничині боротьбою з демократами (там було проголошено створення Народного Фронту за рік до проголошення Народного Руху)занялося власне не КДБ ( яке часто само "стимулювало демократію"), а Вінницький обком партії. Справою керував відставний генерал "медведівець" Струтинський. Він успішно використав досвід інтриг, які проводив "розвідзагін" Медведєва на Волині під час війни -провокування конфліктів між бандерівцями та мельниківцями, провокування масових репресій гітлерівців, врешті чи не головна роль у розвязуванні кривавої українсько-польськогї різанини на Волині.

Як свідчать документи обкому і навіть райкомів КПУ Вінничині, які дісталися в руки нацдемів після ГКЧП у 1991 році у всі осередки націонал-демократичних організації відряджалися члени КПРС, які мали чіткі інструції щодо дезорганізації їх дяльності, провокуванні чвар та розколів.

Тамтешні осередки РУХу та УРП накачувалися найсмердючішим фашизмом і антисемітизмом . І це при наявності на Вінничині великих і лояльно налаштованих до українства і навіть до української мови єврейських, польських та молдавських меншин. Звідтам виповзли такі креатури як Смирнов, який був навіть народним депутатом, та стовп українського антисемітизму Махлай. Повідомлення про побиття членів РУХу членами УРП і навпаки, і всіх їх членами УНСО були буденною новиною з даного регіону.

Приходько, як людина розумна, не виголошував ці гасла, але те що він говорив було практично тим самим. Приходько перебрався до Києва, а потім на Львівщину де про нього епізодично було чути в аконементі хроніки місцевого націонал-дебілізму ( не плутати з націоналізмом і націонал-демократією)»

Вот и всё. Закончилось моё маленькое расследование. Однако никакого удовлетворения я не чувствовал. Узнать историю Иуды, пройти, даже мысленно, его путь… Ничего хорошего в этом нет. Хочу добавить, что небольшое размышление по поводу материальной стороны этого дела, позволяет сделать вывод, что дом в Бибрке куплен именно на иудины деньги. А, значит, счастья в этом доме не будет. И ещё. Янукович и хозяева газеты «2000» не могли не понимать кого и для чего они используют. То есть их мораль вполне сопоставима с моралью Приходько, «Господина Искариотова» (от Иуда Искариот), по меткому выражению Бомарше.

Читатель вправе спросить: «Почему же в заглавии статьи написано "Гриць с Затемнеперемишлянського району"? Эти слова я взял из письма одного из читателей:" На галичині є такий жарт: кажуть"гриць з села затемне перемишлянського району" коли хочуть висловити характеристику людини, яка типу з народу і проста як кірпіч грамотно правду матінку в очі ріже але вирахувати її не можливо так що це псевдо 100%» Этот читатель не мог поверить, что можно внаглую поставить свою подпись под ТАКОЙ статьёй. Как мы выяснили, писавший живет во Львове, а «стрелки» перевел на Бибрку. Это для соседей. Но читатели в основном не соседи и проживают далеко от Бибрки. Значит ни высказаться в лицо, ни просто плюнуть они не смогут. Статью Приходько я ставлю на Вільний форум Майдана для обсуждения.

P.S. Размышляя над этой провокацией, над тем как это всё было сделано, я невольно приходил к выводу, что нужно искать дальше. Что искать? А вот таких «сельских» журналистов из Западных областей Украины. И только начал поиски, как буквально тут же наткнулся на одном из Януковских сайтов ещё на одного «Гриця, с Затемнеперемышлянського району». Так что до встречи на Майдане!

Христофор Бонифатьевич

От автора: Чтобы соблюсти баланс различных взглядов мы даём мнение Евгена Захарова,харьковского правозащитника, пично знавшего Г.Приходько. Чем больше мнений, тем более точную картину исследуемого явления мы получим.

"Пане Христофоре, прочитав усі ці Ваші тексти щодо Приходька, і у зв'язку з незгодою з Вашими висновками помістив на ВФ текст, що йде нижче. Якщо хочете, знайдіть на нашому сайті www.khpg.org його біографічну довідку (правда, вона не оновлювалася з 2000 року, коли вона була написана).

Я прочитав усі дописи пана Христофора щодо розслідування, хто такий Григорій Приходько, і з чим його їдять. Не можу погодитися з оцінками типу "предательство" і подібними до них. Особливо хочу заперечити щодо "іудиних денег", на які куплений будинок в Бібрках - він людина без статків, навіть положену йому пенсію не отримує, бо кагебісти знищили його трудову книжку і він не може довести наявність стажу.

Я особисто знайомий з Григорієм Андрійовичем, читав достатньо багато його статей в різні роки, і мушу сказати, що він завжди відризнявся оригінальністю мислення, відстоюванням своєї особистої точки зору без огляду на будь-які авторитети і на політичну ситуацію, і при цьому завжди був щирим. Тому обвинувачувати його в якихось іудиних справах, як на мене, - помилка. Що стосується суті його ідей, то доволі часто те, що він пропонував, було абсолютно несумісним с реальною політичною ситуацією. Такий він ідеаліст в політиці. Але його ідеї все одне були цікавими, і я вважаю присутність його в політичному житті України цікавим явищем. Саме він створив першу в Україні політичну партію. Крім того, що Ви, Анатолій, накопали, було і багато кампаній, які він запропонував і організував, ну, наприклад, кампанія по приєднанню до громадянства УНР - це ж його дітище.
Коротше кажучи, з загальною оцінкою не погоджуюся, закиди у співробітництві з ГБ відкитаю категорично - не вірю!

Що стосується його останніх дійсно помилкових текстів - він дійсно підтримував Януковича, що я з ним не обговорював, бо його переконати в чимось доволі важко - це у нього суто головне, від ідеї, що Україну має об'єднати сильний державник зі Сходу України, і тільки таким шляхом це і може статися. Таким йому намалювався Янукович. І він в цьому не єдиний, ще дехто з західноукраїнських політзеків підтримував Януковича - підкреслюю: щиро, а не за гроші! - наприклад, Богдан Ребрик. Цей феномен взагалі заслуговує на увагу: як такі, здавалося б, досвідчені люди, купилися і підтримали те, що підтримувати можна, як на мене, тільки у страшному сні.

Маю декілька його (Приходька) цікавих текстів, наприклад, "Вовкодав" - аналіз Кучмінського управління (він Кучму також підтримував у 1994-му), якщо хочете - можу надіслати.

Мені особисто Приходька шкода. Яскрава особистість, яка завжди в конфлікті з існуючими в громадській думці течіями. Але тим і цікавий."

И мнение господина О. Соскина, председателя УНКП:

"Шановний пане ........,

ми глибоко шанували та шануємо Григорія Приходько, авторитетну людину,
справжнього патріота України.
Було б добре, якби таких людей було більше.

Нажаль, ми не маємо інформації про те, чим сьогодні займається пан
Приходько."

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1120171947.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua