Сергій Радушний, (Агентство журналістських розслідувань "Інформаційна Ініціатива"): «Сотниківщина» повалена! Хай живе «черновеччина»?

додано: 29-01-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1201616594.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

для "Майдану"

• Київ • Політика •

Дива не сталося. Відбувши свої чергові півтора роки на високій керівній посаді, Олександр Миколайович Сотников вже більше не голова Дніпровської районної у місті Києві ради та державної адміністрації. Збагативши себе не лише управлінським досвідом, він разом з поплічниками вписав ще кілька яскравих сторінок до «кодексу» запеклих покидьків та корупціонерів, відомого як «сотниківщина». Згадаємо хоча б рекордні хабарі за номінаціями:

• швидкість отримання – перемогла неперевершена заступниця голови райдержадміністрації з питань освіти Любов Анатоліївна Галактіонова, яка взяла «відкат» за тендер вже на 11-й день перебування на посаді;

• розмір суми – першість поділили двоє бравих заступників голови райдержадміністрації Микола Миколайович Краснощок та Ігор Вікторович Козирєв, які спільними зусиллями «підняли» 530 тисяч гривень за дозвіл встановлювати ларьки на Ленінградській площі.

У сфері державної служби Олександр Миколайович також досяг справді неймовірних показників. За звітний період його управлінську «школу» пройшли та покинули добрий десяток заступників голови районної держадміністрації. Більшість із них добровільно-примусово, а хто й за скороченням штатів, перейшли на іншу роботу. Натомість трійця вищевказаних «передовиків виробництва» й досі перебуває під слідством.

Сотников О.М. працював натхненно та самовіддано. Не щадив нікого, ніколи не зраджував своєму життєвому кредо: «Все собі – нічого людям!» І люди образилися. Та ще й які люди. Леонід Михайлович Черновецький довго не міг второпати, чому це висунутий ним член «загону космонавтів» зовсім не ділиться з ближніми, адже Хрещатик, 36 знаходиться не на Марсі. Більше того, постійно обділяє хлібом насущним нужденних районних «черновецьких», які б залюбки приєдналися до його «великих справ». Коли ж настало просвітлення і туга за втраченими можливостями переповнила чашу терпіння, Сотникова О.М. вирішили «мочити». З усією християнсько-ліберальною любов’ю!
Як відомо, понад піврічний хрестовий похід проти «сотниківщини» таки завершився нищівною перемогою «черновеччини». Вона ознаменувалася не лише доленосним зняттям таблички з прізвищем супостата Сотникова О.М., але й зняттям побоїв з останнього після зламу замків та «виносу тіла» з кабінету. Оскільки апофеоз встановлення справедливості демонструвався по телебаченню, зупинимося на маловідомих фактах і деталях, що йому передували.

В БІЙ ІДУТЬ ОДНІ «ПІОНЕРИ»

Перша гучна спроба вчинити публічну екзекуцію над Сотниковим О.М. датується червнем 2007 р. План «черновецьких» передбачав, що голова району буде звільнений по закону на сесії райради шляхом таємного голосування двома третинами від загального числа депутатів (мінімум 50 голосів). Теоретично таке дійсно могло статися, адже за рік Сотников О.М. встиг не по-дитячому кинути-перекинути багатьох своїх колишніх прихильників. Провчити негідника – сильна мотивація! До того ж очікувався новий перерозподіл «хлібних» посад в райдержадміністрації. Одночасно ходили небезпідставні чутки, що «черновецькі» буцімто мають валізку з двома мільйонами доларів США на все-про-все.

Чудові стартові умови, чи не так? Мабуть що так, якби не одне маленьке питаннячко: а хто ж буде новим головою? Маючи за приклад лише знахабнілого пройдисвіта Сотникова О.М., «змовники» з різних фракцій банально підозрювали один одного в подальшому «кидалові». Вони боялися, що переможець, як водиться, знову забере собі все.

«Черновецькі» тоді наполегливо просували свого Карена Артемовича Мумджяна. Кажуть, пацану 30 років, хороший хлопець. Шкода, українською майже не володіє, а російська – і та з акцентом. Зате добре знає як ставити підпис де вкажуть. Партія регіонів теж не поступалася кадровими амбіціями. Майбутнім головою району вони вперто бачили Олега Михайловича Горбаля – молодшого із «Укргазбанку». Адже у нього старший брат самі знаєте хто, підкреслювали вони.

Поки ці «піонери» мірялися своїми аргументами на конспіративних офісах, «зарницей» командував «піонервожатий» Олесь Станіславович Довгий. Саме його молодецька бравада і поховала благородну ідею «великої Дніпровської революції» знизу. Він особисто самовпевнено поінформував Сотникова О.М. про дату, час, місце і форму «заколоту» та по-дружньому порадив тому добровільно піти у відставку. Розповідають, Олександр Миколайович сміявся від душі.

Цей прорахунок Довгого О.С. зрештою став фатальним для «черновецьких», бо завчасно попереджений голова вжив адекватних контрзаходів. Тож у відкритому протистоянні на сесії Дніпровської районної у місті Києві ради 25 червня 2007 р. політична імпотенція горе-повстанців була просто вражаючою. Відзначившись ламанням мікрофонів та воланням у мегафон, вони по праву здобули собі більш гучне та колоритне прізвисько «піонерів-клоунів». Зрозуміло, Сотников О.М. встояв, правда йому також було непереливки. Вирішальність моменту підкреслювалась безпосередньою присутністю його «підписки» в особах Анатолія Івановича Семиноги та Віталія Володимировича Кличка. Вони не лише просто тримали кулаки за свого політичного побратима, але й при цьому міцно «стискали» свої фракції за інше місце. В такому стані їх депутатам було явно не до вільнодумства, на яке наївно сподівалися «черновецькі».

Прикро за таке недолуге підростаюче покоління місцевих політиків. Схоже, для них єдиною приємною згадкою про ті буремні події стали вищезгадані мільйони доларів США. Цей «банк» тоді тримали двоє «піонерів-ланкових»: 27-річний депутат Київради, куратор Дніпровського району від Блоку Леоніда Черновецького (БЛЧ) Максим Віталійович Саврасов та 31-річний заступник голови Дніпровської районної у місті Києві ради від БЛЧ Сергій Вікторович Артеменко. Перший особисто возив готівкові гроші в багажнику свого автомобіля, а другий – підганяв клієнтів. Судячи з ефективності їхніх «капіталовкладень», хлопці тоді добряче нагріли свого «гуру».
Відтак Черновецькому Л.М., розчарованому політичними здібностями та людськими якостями своєї «піонерії», довелося доручити священну місію покарання Сотникова О.М. безвідмовній судовій системі.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ Є! ВАРТО ЛИШЕ ЇЇ ЗАМОВИТИ

3 липня 2007 р. молодому депутату Дніпровської районної у місті Києві ради від БЛЧ Олександру Дмитровичу Божку не було іншої справи як звернутися до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про скасування рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 20 квітня 2006 р., згідно з яким Сотникова О.М. обрано її головою.

Ця геніальна ідея прийшла до Божка О.Д. несподівано, наче із космосу, в акурат після халепи з попередньою сесією. «Черновецька» машина часу повернула його на кільканадцять місяців назад і вища сила наказала згадати все, що коїлося 20 квітня 2006 р. Стало нестерпно боляче, так само, як тоді, коли їх – юних і невинних депутатів від БЛЧ – брутально «нагинав і розбещував» політично збочений Сотников О.М. з метою правильного голосування за нього. Він робив це за допомогою звичайних кулькових ручок з різним кольором пасти. Таким чином в бюлетені порушувалася таємниця голосування, а відеокамери знімали весь інтимний процес. Спочатку здавалося, що тоді за взаємною згодою створювалася велика спільна родина БЛЧ та «Нашої України», але «пройшла любов, зів’яли помідори».
Одночасно пригадалося, що Сотников О.М., надмірно захоплений того дня вищеописаним цікавим заняттям, невчасно склав свій другий мандат депутата Київради, чим порушив вимоги несумісності. Кара за це має невідворотно настати, раптом усвідомив Божок О.Д. Хай пропущені всі строки оскарження, але суд обов’язково стане на бік справедливості, адже ім’я йому – Шевченківський районний суд міста Києва. Дякувати Богу, депутат за «випадковим» збігом обставин мешкав саме в даному районі, а міська влада так само ненароком давно протоптала дорогу саме до тамтешніх служителів Феміди.

І суд не дав осічки. Напевно, був добряче «зарядженим» на успіх. Це був дійсно вищий пілотаж політичного рейдерства від самого «гуру». Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 1 серпня 2007 р. рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 20 квітня 2006 р. про обрання Сотникова О.М. головою райради було скасовано у повному обсязі.
Рахунок за ударами став 1:1. Проте справжньої сатисфакції Черновецькому Л.М. ще довелося почекати довгих чотири місяці. Справа у тому, що судова постанова вступала в силу лише після розгляду апеляційної скарги у вищій інстанції – Київському апеляційному адміністративному суді. А туди без волі з вул. Банкової і не підходь. Навіть з дуже великою валізою. Ця умова необхідна, але не достатня без першої, розумів Черновецький Л.М.
Хоча в Секретаріаті Президента України ілюзій щодо персони Сотникова О.М. давно не було, але там резонно вирішили не ризикувати й відклали вибір між «сотниківщиною» та «черновеччиною» на період після парламентських виборів.
29 листопада 2007 р. Президент України прийняв Київського міського голову, а вже 4 грудня 2007 р. Київський апеляційний адміністративний суд очікувано відхилив скаргу Сотникова О.М. і з цього часу він перестав бути головою Дніпровської районної у місті Києві ради. Кількома днями по тому глава держави вже на підставі чинного рішення суду видав розпорядження про його звільнення і з посади голови райдержадміністрації.

І ОСТАННЯ СТАНЕ ПЕРШОЮ

Схоже, дієвість цієї мудрості в редакції «від Черновецького» невдовзі випробовуватимуть на мешканцях Дніпровського району. Ідеться про нову голову Дніпровської районної у місті Києві ради від БЛЧ Оксану Юріївну Мисовську, яку «беспредельно» чесно було обрано на цю високу посаду 18 грудня 2007 р.

Тепер 43-річна вчителька української мови та літератури середньої школи № 158, що за всю трудову діяльність набула досвіду керівництва аж цілим шкільним класом, даватиме раду чи не найбільшому району України. Проте такі «незначні» недоліки біографії напевно будуть компенсовані вишуканою українською мовою (мабуть засвоїли сумний урок з Мумджяном К.А.) та, найголовніше, родинними зв’язками із самим Довгим О.С.

Останнє, звісно, надзвичайно суттєвий аргумент, але ж чому свого часу пані Мисовська О.Ю. удостоїлася зовсім не почесного 25-го місця у виборчому списку БЛЧ до Дніпровської районної у місті Києві ради. Ох, Леоніде Михайловичу, хіба ж так цінується майбутня голова району.

Ну добре, не угледіли прихованого лідерського потенціалу раніше, проте і зараз якось не зовсім по-людськи виходить. «Засунули» шановну вчительку на посаду з відвертою фальсифікацією. Уявіть собі, що станеться, коли діти в рідній школі спитають чесну та порядну Оксану Юріївну, чи дійсно за неї реально проголосували лише 36 депутатів при 38-ми необхідних? Вона ж не збреше, педагог все-таки.

Доведеться їй тоді розповісти школярам, що голова лічильної комісії Олександр Владиславович Ващинський спочатку привселюдно рахував так, як і було насправді: 36 голосів за Мисовську О.Ю., 1 – за Бойка О.М., 2 бюлетені недійсні, решта 36 – невикористані, а виготовлено було 75 бюлетенів рівно за кількістю депутатів. Проте у протоколі, складеному за межами сесійної зали, все той же Ващинський О.В., як справжній «підрахуй», намалював 38 голосів для Мисовської О.Ю. Решта цифр не змінилися, крім однієї. Виявляється, завбачливі організатори «згадали», що виготовили чомусь 77 бюлетенів, а попереднє оголошення про 75 бюлетенів слід вважати обмовкою. Не виключено, що почавши рубати правду-матку, Оксана Юріївна не зможе зупинитися і всі довідаються в якому кафе Ващинський О.В. перераховував 100 тисяч свіженьких доларів США, святкуючи свій «подвиг».

Наскільки круто її підставили свої, пані Мисовська О.Ю. незабаром зрозуміє, коли буде регулярно використовуватися ними «в темну». Адже за порівняльно-аналітичними оцінками уся багатоходова комбінація з усунення Сотникова О.М. обійшлася орієнтовно в 10 мільйонів доларів США. Згадайте безглузді забави «піонерів», трудомісткі послуги двох судів, дивовижне «обрання» вчительки, довготривалу й масовану дискредитацію опонента в ЗМІ та проведення безперервних системних вуличних акцій «громадянської непокори». Очевидно, що спочатку підставна голова району має наполегливо попрацювати на «самоокупність», ну а далі – на безмежне збагачення своїх хазяїв із міста та району, несучи при цьому повну персональну відповідальність за скоєне, натомість маючи зиску для себе хіба що «на морозиво».




Попередні статті про події в Дніпровському районі міста Києва:

1. http://maidan.org.ua/static/mai/1137230162.html
2. http://maidan.org.ua/static/mai/1146054142.html
3. http://maidan.org.ua/static/mai/1157128409.html
4. http://maidan.org.ua/static/mai/1163938728.html

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 29-01-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1201616594.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.