Олександр Северин: Андрухович і пацани

додано: 08-09-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1283946213.html // Версія до друку

Для "Майдану"

• Україна • Політика •

Слова¹ Юрія Андруховича про доцільність [колись] надати Донбасу і Криму можливість, як інший колись казав про інших, самовизначитися аж до відокремлення, я був не хотів дотепер коментувати з кількох причин:

- Я сам з Донбасу, більш того, з Донецька і, відтак, моя впевненість у повній неупереджености не виглядала мені такою вже непохитною.

- Вважаючи тему розділу України назагал штучно накиненим трендом, щоб не сказати – суцільним мислевірусом (краще - мислебацилою), не хотілося так чи інакше виступати його, вірусу, розповсюджувачем, адже критикуючи щось – неуникненно до цього "щося" привертаєш увагу.

- Той виступ (власне, то було інтерв'ю, яке, треба розуміти, має жанрові відмінности від писаних текстів, починаючи з більшої спонтанности мовлення) Андруховича і так вже розкритикувати ті хто могли. Рівно як і ті, хто не могли, а все одно взялися критикувати, хоча справжнім інспіратором їхніх вербальних вивержень часто-густо виступала, дуже схоже, питомо українська тварюка, знана яко жаба зелена вульгаріс. Тобто – заздрість до талановитої та вільної у вчинках і думках людини.

Проте іноді дуже важливо вчасно передумати.

По-перше, навряд чи своєю реплікою я можу щось актуалізувати додатково до вже актуалізованого, тим більш, що краще за Андруховича все рівно не напишеш, а писати чи говорити на цю тему він продовжує².

По-друге, якраз його виступ (доводиться ще раз вжити це слово на ознаку не намірної декларації, а суспільно-резонансної заяви в інтерв'ю) у жодному разі не є якоюсь ретрансляцією чужих і недружніх до України мислевірусів, адже для незалежности, європейського вектору і, між іншим, для єдности України Андрухович самотужки зробив незрівняно більше, ніж чи не всі його критики укупі.

По-третє, моє походження з Донбасу поки що дає мені, попри нестачу останніми роками емпіричних досліджень, переконаність в тому, що Донбас взагалі і Донецьк зокрема я розумію хоча б дещо краще за численних "донбасознавців", любителів узагальнювати і послуговуватися штампами (що, до речі, єднає таких ентузіастів зі своїми антиподами протилежних поглядів і кольорів – єднає в єдиному совковому дискурсі ярликів і штампів, при тому, що совок синьо-жовтий – найжахливіший совок, адже дискредитує кольори). А також, думаю що і за самого Юрія Андруховича, з котрим я, своєю чергою, жодним чином не претендую змагатися у знанні Франківська, Львова чи то всієї Галичини, тому просто їх люблю.

Всі інтелектуальні (про неінтелектуальні тут не будемо) порухи та словесні баталії навколи конечности соборности України та доцільности/недоцільности відокремлення від неї якогось кавалку, на мій погляд, страждають на спільну ваду - вони не враховують принципового. І я наразі зовсім не про патріотичність чи відсутність такої (на своє розуміння патріотичности кожен патріот має своє право), не про націоналістичність чи ненаціоналістичність (терміни брешуть: націоналістом може назвати себе укоханого той, хто об'єктивно грає за команду ворога, а людина, що робить українську справу, може і не звати чи просто про те не думати). Врешті - зовсім не про патос і трагедію Визвольних змагань та пам'ять пролитої за українську соборність ("життя за Директорію, серце – за Вкраїну", як співав Кость Єрофеєв) крови, бо попіл кожному стукає у серце по-своєму.

Я про дуже земне і вкрай буденне – про пацанів і пацанство як поведінкову детермінанту. Доволі широко відомо, що "пацан сказал – пацан сделал" (декому відоме також і навіяне практичними спостереженнями продовження: "а если не сделал - ну, значит не смог"). Проте куди менше розуміють і, тим більш, враховують це розуміння при плануванні практичних дій інше правило, і таке нерозуміння і неврахування, напевно, є наслідком прикрої відсутности якогось стислого курсу пацанознавства у колах, що опираються чи хотіли б опиратися пацанізації України. Правило просте - пацан не віддає³ ні свого, ні, тим більш, чужого вкраденого. Окрім, звісно, понтових дарунків під аккомпанемент шансону у сльозливо-сопливих обіймах з братанами або ж піддаючись більшій силі чи понтовішим понтам.

Тому залишаючи у спокої (котрий, втім, їм тільки сниться), полум'яних борців і борциць, котрі хочуть рятувати Україну шляхом її поділу, не маючи, втім, на щастя, уявлення як те зробити, повернемося до пропозиції Андруховича – дати змогу мешканцям Донбасу і Криму визначитися, чи вони з Україною чи як інакше.

Так от, на мій погляд, очевидне: ніяке відокремлення Донбасу (і Криму) пацанам від решти України не потрібне і в осяжній перспективі за відсутности якихось тектонічних змін потрібним не стане, бо та "решта" для них – і об'єкт визиску, і ресурс влади та збагачення, і просто, за логікою пацана, який сидить на посаді чи в інший спосіб тим ресурсом користується, "мойо", навіть якщо і за принципом "било ваше – стало наше", внаслідок шахрайських викрутасів і "гоп-стопу" в особливо великих масштабах та з особливим же цинізмом.

Серед численних шансів і нагод, тупо прогавлених або ж через слабкість і дурість змарнованих "помаранчевою командою" кілька років тому, була і нагода, явлена "сепаратистською" істерикою у Северодонецьку, котра була не чим іншим як колективним аутотренінгом та колективними ж понтами переляканих перспективою гаплику пацанів.
Саме тоді, 2005-го, пацанам - "сепаратистам" можна було щиро побажати сприятливого вітру і далі купити попкорну і спостерігати за їхніми конвульсіями ("не сделал – значит не смог"). Проте попкорн тоді залишився не купленим (як, до речі, розвіялися по вітру промовлені до переляканих тоді пацанів гучні але порожні слова президента Ющенка, а разом з ними – і його можливости впливати на ситуацію), а зараз і надалі – пізно. Хто володіє всім, навряд чи захоче без бою залишитися лише з кавалком.

Дзеркальний же варіант з мініатюрною іділічною Україною за Збручем, можливо, є цікавою якбитологічною темою для обговорення під котрусь гальбу пива у правдивій галицькій кнайпі під портретом Найяснішого Цісаря, але поза тим, за умов позбавлености економічної та геополітичної актуальности та обгрунтованости, не кажучи вже про ідеологічне пораженство – лише характерним симптомом при діагностуванні любителів евакуюватися ще до бою.

Відтак, або ми всі (поза всяким сумнівом, разом з Ю.Андруховичем) "повернемо Україну собі" всю, або ми її всю і втратимо. Або/або.


<sup>Олександр Северин, к.ю.н.,
Товариство "Свої"


Примітки:

1http://www.unian.net/ukr/news/news-387844.html

2http://gazeta.ua/index.php?id=349979

3Можливо, недотриманням подібного "понятия" і викликана була певна розгубленість (по-пацанськи "нєпоняткі") у владних та провладних політичних колах по тому, як неодноразові кніксени Януковича і компанії перед Росією залишалися чи то непоміченими чи то оціненими належно (тобто так, як належало б на їхню владно-провладну думку). Але ж там де пацан ордінаріс очікує взаємних понтів і глибоких "ку", а головне – взаємних обдарунків, там з боку просунутих кремлівських гномів, які давно перейшли на інший, повністю недоступний пацанам рівень стратегічної гри "Age of Post-Soviet Empires", він може отримати лише символічне поглажування по своїй нерозумній голові. Тоді як спантеличене "а где бабло?" зависає у повітрі</sup>

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 08-09-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1283946213.html // Версія до друку

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.