першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: ІНТЕРВ"Ю З МИХАЙЛОМ СВИСТОВИЧЕМ

додано: 27-02-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/983229712.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Як і обіцялося, cьогодні вашій увазі пропонується інтерв”ю керівника прес-центру Громадянського комітету захисту Конституції “За Україну без Кучми!” з приводу його вчорашнього арешту. Нам нелегко було вмовити його на цю розмову, оскільки це виглядає як інтерв”ю в самого себе. Але, оскільки в цій ситуації для багатьох журналістів та читачів виникає купа питань (дехто взагалі нічого не розуміє – керівник прес-центру, порожні пляшки тощо), то ми все ж переконали Михайла внести роз”яснення.
Спочатку в нього була ідея просто дати свої пояснення, але це виглядало б ще кумедніше, бо тоді дійсно довелось би задавати питання самому собі.
На нашу електронну адресу приходить багато запитань, тож ми й побудували це інтерв”ю на них.
До речі, ми й самі палаємо бажанням дізнатися все у підробицях, бо чекали на Михайла у прес-центрі та біля наметового містечка, де мали б отримати “цінні” вказівки щодо висвітлення акції. Але так і не дочекались. Натомість дізналися, що керівник прес-центру замість того, щоб плідно, як каже наш президент, “вкалувати” б”є байдики в буцегарні, а ми, дезорієнтовані, не можемо, по-перше, зібратися докупи (бо одні в прес-центрі, а інші – на Хрещатику), а, по-друге, мусимо терміново самі розподіляти між собою обов”язки.
Після того, як його випустили, він кинувся надолужувати згаяний час, а потім ще розселяти унсовців по хатах своїх численних друзів та знайомих. Сьогодні він знову кудись завіявся, відключивши мобільний телефон, і ось нарешті ми зустрілися.

МАЙДАН-ІНФОРМ: Михайле, ми розуміємо, що це інтерв”ю повинні були б брати не ми, але на УТ-1 прямого (і навіть кривого) ефіру тобі не нададуть, то цю місію ми вже візьмемо на себе.

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Так, я дійсно не прихильник того, щоб журналісти брали інтерв”ю в свого керівника, але, оскільки я не Долганов і грошей вам не плачу, то це трохи виправдовує такий спосіб інформування громадськості.

МАЙДАН-ІНФОРМ: Отже, що відбулося? Чи дійсно ти, немов останній бомж, ходив з порожніми пляшками.

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: По-перше, попросив би не ображати здавачів пляшок. Часто це є надзвичайно інтелігентні люди, які таким чином змушені підтримувати свої штани, бо правлячому в Україні режиму розумні люди не потрібні. По-друге, я сам, будучи студентом, часто здавав пляшки, хоча, признаюсь чесно, давно цього не робив. Навіть не знаю, скільки коштує пляшка. А це вже не добре. Виступаю за народ, а сам від цього народу відриваюся.
В мене дійсно були з собою порожні пляшки. За це мене і затримали.

МАЙДАН-ІНФОРМ: Будь-ласка, в подробицях. Де ти їх взяв, врешті-решт?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Це така історія… Навіть не знаю, як її назвати. Комічною не можу, бо це не смішно, коли ти замість того, щоб організовувати висвітлення акції протесту, мусиш сидіти у камері. Трагікомічною теж не назвеш, бо трагедії теж не сталося.
Я розумію, що збоку ми виглядаємо такими собі титанами, які взялися скинути президента 50-мільйонної держави, героями і надзвичайно величними постатями. Але насправді ми всі – звичайні люди, які нічим не відрізняються від пересічних громадян, також, як вони, є найманими працівниками, що не мають великих капіталів за душею. Тому різноманітні побутові проблеми часто ускладнюють нам життя. Тут склалася ситуація, коли звичайний повсякденний побут втручається у ті дійсно високі ідеали, які ми відстоюємо.
Я розумію, що це все дуже важко пояснити, особливо незрозуміло це європейцям, але факт залишається фактом. В моєму житті та й в житті кожного з вас – ми ж давно знаємо один одного - були ще й абсурдніші ситуації. Найкраще все це можна проілюструвати цитатою з “Короля Літра” українського майстра чорного гумору Леся Подерев”янського. Якщо перефразувати його нецензурні фрази, то вийде, хоч і не в риму, але все одно влучно: “…як усім давно відомо, герої не займаються сексом та не відправляють природних потреб”.
Отже, розповідаю все докладно і по порядку.
Як вам відомо, в суботу в нашому прес-центрі перервався телефонний дріт, а отже від Інтернету ми виявились відрізаними. Тому було прийняте рішення розташувати на цей день прес-центр у Володі Чемериса в Інституті “Республіка”. Але там не був налагоджений Інтернет, тому я пішов ночувати до свого друга-комп”ютерника, якого дехто з вас знає, але прізвища якого називати не потрібно, бо хлопець просто втратить роботу. Цей хлопець вже другий рік знімає приватну хату на Нивках. Оскільки він працює день і ніч, то часу викопати яму для сміття у дворі не має, а сміття виносить маленькими партіями у вуличні урни. Тому всі пляшки він просто клав до сумок. І за час його проживання в цій хаті дві величезні спортивні сумки виявилися вщерть заповненими.
Ранок його дружина почала зі скандалу, коли він нарешті здасть чи викине ці пляшки. Я, оскільки болісно переживаю родинні конфлікти давніх друзів (а ми вчились разом в університеті), на свою голову, запропонував взяти ці сумки з собою і здати їх чи викинути. Але, поки вони сперечалися, до нас зайшов ще один друг на машині (він знімає сусідню хату), щоб відвезти нас своєю машиною на Хрещатик. Він дуже поспішав на день народження своєї мами в село, та й в нас часу залишалося обмаль, і коли я сказав йому про ідею з пляшками, зарепетував, що не буде їздити ще в пошуках пунктів склотари чи смітників.
Тоді в мене виникла “геніальна” ідея – взяти пляшки з собою на Хрещатик, відпустити друга з машиною, забрати з собою працівників прес-центру і поїхати разом з ними і з цими триклятими пляшками одну зупинку метром до Інституту “Республіка” (не виставляти ж їх у ряд вздовж Хрещатика), де й залишити до кращих часів.
Так ми і зробили. З”їхали до Хрещатика по Прорізній, відпустили машину та пішли, не криючись і гримлячи на весь Київ пляшками.
По дорозі до головного пропускного пункту наметового містечка, де на мене чекали працівники прес-центру, ми зупинилися біля групи унсовців з сорока чоловік, щоб розпитати, що тут зранку відбувалося і дати цю інформацію в Інтернет. Ми навіть не заходили в містечко, а зупинилися на проміжку між двома його частинами. Я бачив, що начальник Старокиївського райвідділу полковник Савченко дивиться на нас і з кимось розмовляє чи то по мобільному телефону, чи то по якійсь модерній рації, але не звернув на це увагу, адже нікому не заборонено ходити з порожніми пляшками, хоч би й по Хрещатику.
Тільки-но я почав розпитувати голову київських міської організації УНА-УНСО Ігоря Мазура про ситуацію в містечку, як побачив, що пан Савченко та кілька осіб в цивільному рішуче рушили до нас.
Я ще подумав, що міліцію схвилювало шикування такої великої кількості унсовців, тому продовжував розмовляти з Ігорем, який запитав мене, що це за такі в мене сумки. Я сказав, що це порожні пляшки і стукнув по сумці ногою, від чого вони загриміли. Ігор здивовано засміявся, але я не встиг йому пояснити ситуацію.
Пан Савченко опинився поряд з нами і наказав відкрити сумку, запитавши про її вміст. Я сказав, що там порожні пляшки, почав розкривати сумку і помітив, що він зробив своїм підлеглим рішучий жест. Піднявши голову, я побачив, що навколо нас стоять півколом багато міліціонерів і немало осіб в цивільному, які прийняли бойову стійку. Нарешті зрозумівши, що саме пляшки викликали їхнє занепокоєння, я намагався пояснити пану Савченкові, що через п”ять хвилин ми заберемося звідси разом з цією склотарою, яку тут просто немає де викинути, показував своє посвідчення помічника-консультанта народного депутата Валентини Семенюк, та ніхто навіть не спробував мене вислухати, а Савченко наказав своїм орлам взяти мене та відвезти до відділення. Люди в цивільному, не зазиваючи себе і не пред”являючи ніяких посвідчень, взяли мене під руки і повели до вантажної машини з великою будкою, яка стояла на розі Хрещатика та Прорізної, де колись просив милостиню Паніковський.

МАЙДАН-ІНФОРМ: Як ти гадаєш, міліцію дійсно занепокоїли порожні пляшки як можлива зброя, чи в них були інші мотиви твого затримання?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Пан Савченко чудово знає, що я є керівником прес-центру, а не організатором охорони містечка. Тому, і я це потім довго пояснював у міліцейському відділенні, в мене є багато інших справ, важливіших від забезпечення містечка склотарою. До того ж, якби в нас були наміри робити “коктейль Молотова” чи будь-що інше з цими пляшками, то ми б залучили до цього народних депутатів, яких ніхто не має права обшукувати, або занесли б ці самі пляшки по кілька штук маленькими партіями та завчасно, а не за кілька годин до акції. До того ж, наголошую на майбутнє, наша акція носить виключно мирний характер, і ми не збиралися і не збираємося в подальшому ні кидати пляшок чи інших предметів у міліцію чи своїх опонентів, ні тим більше виготовляти й розливати у склотару запалювальну суміш, рецепт якої, напевно, не знає жоден з нас.
Тому я вважаю, що метою мого затримання була спроба спровокувати нас. Я не хочу цим сказати, що цей план був продуманий заздалегідь, бо ніхто ж не міг передбачити, що я приїду на Хрещатик з пляшками. Очевидно для реалізації заздалегідь розроблених владою планів мешканці наметового містечка приводів не давали, час спливав, і міліції дали наказ спровокувати нас будь-яким способом, виходячи з ситуації. Тут саме й виникла така ситуація, часу на роздуми в пана Савченка не було, він з кимось порадився, і експромтом вони прийняли рішення.
Напевно, вони сподівалися, що унсовці кинуться мене відбивати, зчиниться колотнеча і під цим приводом можна буде або знести наметове містечко, або звинуватити нас у плануванні насильницьких дій. Ця думка вихором пронеслася в моїй голові, тому я крикнув унсовцям, щоб вони нічого не робили, а тільки сповістили про моє затримання народних депутатів. Слава Богу, вони теж зрозуміли це і вчинили так, як я сказав.

МАЙДАН-ІНФОРМ: А що сталося з твоїм другом?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Мушу відзначити непрофесійність роботи підлеглих Кравченка. Вони не бачили, як ми виходили з машини, а звернули увагу лише на брязкіт пляшок. До того ж увагу було звернуто лише на мене, бо моє обличчя міліції добре відоме. Я, як фізично сильніший ніс більшу сумку (брудну та стару), ще й вирвася метрів на двадцять. В мого друга була менша сумка, але він все одно відстав, а коли підійшов, то я вже був серед унсовців, тому він зі своєю сумкою зупинився трохи збоку. Коли Савченко запитав мене: “Чиї пляшки?”, я, щоб нікого не підставляти, взяв вину на себе, оскільки мені з моїм статусом легше вирватися з лап охоронців порядку (мене знають депутати та іноземні журналісти). Але я весь час переживав за того хлопця, бо він є взагалі людиною відчайдушною і завжди, не роздумуючи, кидається мене захищати (такі ситуації в житті вже були). Слава Богу, що тут в нього вистачило глузду нічого не робити. Я заспокоївся лише тоді, коли побачив його серед мітингуючих, коли мене випустили з буцегарні.

МАЙДАН-ІНФОРМ: Добре, а що було далі?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Далі мене відвели до міліцейської машини, де сказали, що сидітиму тут, доки вона вся не заповниться. А якщо не заповниться, то сидітиму до вечора. Я відповів, що зараз тут будуть депутати та журналісти і не помилився. Через короткий проміжок часу я побачив, що міліціонери помітно захвилювалися, підбіг якийсь молодик в цивільному і з криком “Зараз тут буде безліч кінокамер!” наказав перевести мене в іншу машину. Виявилося, що визволяти мене пішли десятки учасників акції на чолі з народними депутатами, але я про це дізнався вже ввечері, бо в той момент мене перетягли до мікроавтобусу, водію якого (сержанту) наказали везти мене. Він спробував спитати, куди ж мене вести, але той в цивільному нервово махнув рукою в бік Золотих воріт і ще щось промовив (я не почув).
Машина рушила, і тут я почув в рації голос Савченка, який сказав міліціонерам, що в мене є мобільний телефон, і наказав їм не давати мені з нього дзвонити. Потім, після короткого роздумування, він наказав відвезти мене до райвідділу міліції Московського району.
В мене не було потреби дзвонити по мобільному телефону, бо всі і так бачили, що я затриманий. Але я все одно дістав Конституцію і почав зачитувати міліціонерам статтю 29, де зазначено, що “кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз"яснено його права…”, а також те, що “про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого”.
Оскільки за весь час мого перебування в міліції ніхто мені ніяких мотивів не повідомив, а також ніхто не збирався сповіщати моїх родичів, я пояснював їм, що заборона в цьому випадку користуватися мобільним телефоном є порушенням моїх конституційних прав. Міліціонери виправдовувались, що вони люди підневільні і лише виконують накази начальства. Тоді я почав втовкмачувати їм, що ніякі накази не можуть бути вищими за Конституцію, зачитавши статтю 60 Конституції: “Ніхто не зобов”язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного наказу настає юридична відповідальність”. А наказ пана Савченка не давати мені дзвонити з мобільного телефону я вважаю злочинним, бо він порушує Конституцію, хоча, звичайно, порівняно з тими злочинними наказами, які ми чули на плівках, оприлюднених майором Мельниченком, накази полковника Савченка є просто невинним дитячим лопотінням.
Я розумів, звичайно, що мій конституційний лікнеп тут ні до чого, і для цих людей при цій владній системі наказ завжди буде вищим за Конституцію, тому зачитував їм рядки з Основного Закону без претензій чи вимог, а так, скоріше для розваги, а якщо точно, то для того, щоб пробудити совість цих хлопців. Я чудово розумію, що, якби вони не виконали наказу Савченка, їх найближчим би часом як мінімум звільнили б з роботи під вигаданим приводом, або й підставили б, створивши таку ситуацію, де для них могла б настати й кримінальна відповідальність. Я бачив, що їм самим соромно за свої дії, тому й не намагався вдавати з себе народного трибуна в застінках.
Потім я почув ще, як по рації було надано наказ тримати мене якомога довше. Міліціонери метушилися, з кимось переговорювалися, вирішували між собою, які ж мотиви затримання мені пред”явити, тягнули час, ретельно рахували пляшки, описуючи не тільки їхню ємність, але й надпис на етикетці. Я сміявся і пропонував їм написати не займатись дурницями, а написати будь-яку кількість, обіцяючи підписати цей документ, та вони не пішли на це.
Коли почув щось щодо встановлення особи, то заявив, що в мене ж є з собою документ з фотографією, і, щоб ідентифікувати мене, непотрібно було їхати аж до Голосіївського парку. Це можна було б зробити ще на Хрещатику.
До речі, міліціонери приховували, що я знаходжусь в Московському райвідділі. Кореспондент агенства Франс-прес Юлія Степанова розповіла мені, що вона телефонувала до Московського райвідділу, і там сказали, що мене тут немає. А я в цей час роздивлявся задній двір райвідділу через грати. Не буду розповідати як вдалося вияснити, де я знаходжуся, і прошу журналістів, депутатів та побратимів по акції теж цього не розповідати, бо в майбутньому нам, можливо, також доведеться виходити з халепи таким самим чином.
Як мене визволяли ви знаєте краще за мене. Тому буду закінчувати розповідь про своє перебування в застінках. Мене відпустили, але пляшки не віддали. Я, правда, і не вимагав їх. Сказав лише, що, якщо мені покажуть найближчий смітник, я можу разом з ними піти й викинути їх туди. Але в міліції сказали, що я можу забрати свої пляшки ввечері після мітингу.
Можна, звичайно, було б для сміху повернутися та забрати їх, та це вже буде схоже не на гумор, а на маразм. Тут немає часу навіть поїсти, а я буду їхати за пляшками та старою сумкою, яку ми збиралися просто викинути, через пів міста. Я сказав, що дарую їм ці пляшки і пішов подалі від знайомої до болю будівлі (коли в студентські роки ми боролися проти комуністів за незалежну Україну мене вже забирали до цього райвідділу).

МАЙДАН-ІНФОРМ: Зачекай, Михайле! Ти так легко не відкрутишся. В людей ще є до тебе питання. Ось, наприклад, тобі що, не задавали там жодних питань?

МИХАЛО СВИСТОВИЧ: Задавали, звичайно! Причому деякі з них були зовсім недоречні. Наприклад, мене питали, як це я, член правої Української республіканської партії, є помічником-консультатом депутата від Соцпартії?

МАЙДАН-ІНФОРМ: А ти що на це?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: А я знов повторив те, що кожен з нас каже щодня десятки разів. Що зараз українці розділені не на правих та лівих, а на порядних людей і злочинців, що ми, різні за ідеологією, об”єдналися в боротьбі проти злочинного режиму, що я глибоко поважаю дійсно героїчну жінку Валентину Семенюк, не дивлячись на її ліві погляди.

МАЙДАН-ІНФОРМ: А що в тебе ще запитували? Давай, розповідай, бо люди ж чекають одкровень першого політв”язня акції “Україна без Кучми!”

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Якщо хто-небудь ще назве мене політв”язнем, я більше нічого не скажу. Ні, хлопці, серйозно, жарти-жартами, але політв”язень – це занадто високе звання. Люди пройшли через пекло страждань, роками сиділи в жахливих умовах, і називати кожного, хто відсидів кілька годин (і навіть кілька днів) в буцегарні, політв”язнем, це зменшувати подвиг людей, які свідомо жертвували свободою заради відстоювання своїх ідеалів.
А щодо питань, то, окрім стандартних (рік народження, місце проживання тощо), мене, коли я виклав на стіл 70 гривень, спитали: “Це вам стільки за день платять?” Також мене переконували, що поєднання порожніх пляшок з метою здачі їх до пункту прийому склотари і мобільного телефону наводить на думку, що ці пляшки призначалися для кидання в міліцію. Чіплялися, що деякі пляшки є нестандартні, і їх ніде не приймають.
Я міг зовсім не відповідати на подібні питання, і мені все одно ніякого звинувачення пред”явити не змогли б, але тоді хлопці б подумали, що нам дійсно платять за участь у акції, і що ми насправді хотіли використати ці пляшки проти них. Тому я довго і ретельно пояснював, що мобільний телефон з залишком коштів на картці в сумі 297 гривень мені подарував мій знайомий, який нам співчуває, але має досить непогану роботу у відомій фірмі і боїться її втратити, тому участі в акції не бере. Що ці кошти вже давно вийшли, і я витратив купу своїх на поповнення картки в телефоні, що це мої останні гроші, на які я маю жити до перших чисел березня, коли мені обіцяються виплатити деякі гонорари за публікації. Я знов повторив міліціонерам з Московського району, що наші плани мирні, що ми могли б, якби хотіли, пронести пляшки в інший спосіб і т.д. Щодо нестандартних пляшок я пояснив, що люди протягом місяців (якщо не років) скидали всі пляшки до сумок, щоб вони не валялись по хаті. По-перше, я не знав які там пляшки, а, по-друге, в той момент, коли тобі треба одночасно бути в кількох місцях, якось (може це для когось дивно?) не думаєш про те, що пляшки треба посортувати і т.д. Тим більше, що ми зібралися викинути всі пляшки з дому.
Також, звичайно, питали, де я взяв ці пляшки. Я розповів їм всю історію, яку розповів і вам, зазначивши, що не назву ні прізвища друга, ні його адреси (до речі, я номера його хати і навіть вулиці не знаю, бо там в приватному секторі безліч маленьких вуличок з якимось беззмістовними назвами).

МАЙДАН-ІНФОРМ: Добре, скажи, а як з тобою поводилися? І які взагалі настрої у міліції?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Мушу визнати, що поводилися дуже чемно. Мене ніхто не образив жодним словом, ніхто не підвищив на мене голосу, ніхто навіть не намагався грубо розмовляти зі мною. Випускаючи мене, міліціонери попросили вибачення, якщо, можливо, з їхнього боку було щось не так. Я запевнив їх, що все було чудово, що я з радістю поспілкувався б з ними ще, але на мене чекає робота в прес-центрі. Вони дійсно дуже приємні люди, майже всі ненавидять Кучму і його режим, деякі навіть говорять це відкритим текстом.
А ось ті, що були в цивільному, то люди іншого штибу. По-перше, було видно, що свою роботу по моєму затриманню вони виконували з явним задоволенням. По-друге, коли я крикнув унсовцям, щоб сповістили депутатів про моє затримання, вони злісно і погрозливо процідили крізь зуби російською мовою щось на кшталт “Зараз тобі будуть депутати!” Запроторюючи мене до машини вони також кинули кілька реплік по типу “Відвезіть його на… подалі, хай там його шукають”. Коротше кажучи, один до одного з тим, що всі ми чули з плівок Мельниченка. Я подивився їм у вічі – вони порожні! А всередині – якийсь хижий звірячий і явно нездоровий блиск. Ці очі палали ненавистю. Можливо, це й були сумнозвісні “орли” Кравченка, а може вже з”явилися особисті “орли” і в Савченка.

МАЙДАН-ІНФОРМ: Не страшно було?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Абсолютно. І це не тому, що я такий собі герой. Просто я реально оцінював ситуацію: моє затримання бачили десятки людей, про нього знали народні депутати, я розумів, що невдовзі це стане відомо засобам масової інформації всього світу. Зрозуміло, що робити з мене другого Георгія Гонгадзе ніхто не стане. І масштаб мій значно менший, і режиму, який намагається зберегти рештки респектабельності в очах Європи, це зараз непотрібно. Мені було ясно, що мене навіть заради проформи ніхто не вдарить, не те що щось гірше. Я так їм і сказав: “Нічого ви зі мною не зробите. Розслабтеся, хлопці, та отримайте задоволення”.
А коли мене передали міліціонерам у формі, то там просто було весело. Ми разом сміялися з моєї ситуації, особливо смішно було бачити очі тих, хто заходив подивитися на затриманого бомжа з порожніми пляшками, і бачили моє, буду нескромним, інтелігентне обличчя в окулярах та мобільний телефон. Вони просто застигали з роззявленими ротами в шоці, а на мене та міліціонерів, які знали, за що мене затримали, просто нападав приступ дикого реготу. Потім їм пояснювали, і вони теж починали сміятися.

МАЙДАН-ІНФОРМ: А як ставилися до тебе в камері люди, які були затримані за інші порушення?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Нормально ставились. Взагалі, колись за радянських часів нас вже затримували і саджали разом з неполітичними правопорушниками. І тоді, і зараз вони з повагою ставилися до нас, бо ніхто з них вже в силу своїх понять не любить владу. Мене ізолювали від них, мабуть, побоялися “тюремного бунту”. Адже більшість міліціонерів з вищою освітою вчили Леніна і десь у підсвідомості в них, напевно, відклалося, як більшовики та анархісти робили з кримінальників своїх спільників у політичній боротьбі. Звичайно, цих людей теж шокував мій зовнішній вигляд, порожні пляшки і Конституція України в руках, яку я спокійно, не звертаючи ні на кого уваги, читав. Ну що ж! Їм теж буде про що поговорити, а то ж зі скуки в тій камері можна з глузду з”їхати.

МАЙДАН-ІНФОРМ: А які протоколи складала міліція про твоє затримання.

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: В протоколі зазначалося, що я був затриманий з сумкою порожніх пляшок, які взяв у свого товариша, адресу якого знаю наглядно, з метою здати їх до пункту прийому склотари або викинути у смітник. Далі йшов довгий опис пляшок. І це все. Я підписав його, і мене звільнили.

МАЙДАН-ІНФОРМ: Михайле, а скажи чесно, щоб ти робив з тими пляшками?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Якщо чесно, то я б їх все-таки спробував здати. І не соромлюся цього. Ви самі чудово знаєте, що грошей в нас нема, і Комітет не в змозі виділити на прес-центр жодної копійки. Розповідаю це вже не для інтерв”юєрів, а для громадськості. Все, що зроблено в прес-центрі, вся техніка, всі роботи були надані і зроблені (і робляться) виключно нами самими та нашими друзями та знайомими, а також людьми, які нам співчувають, і яких ми до цього навіть не знали. Це дійсно святі люди, і від нас їм просто величезна подяка. Звичайно, це звучить анекдотично, здати пляшки, щоб поповнити картку мобільного телефону, але в цьому є і особливість української революції, і відповідь тим, хто стверджує, що нас фінансують чи то якісь олігархи, чи то закордон. Слово честі, заради того, щоб покінчити з цим режимом та збудувати в Україні демократію європейського зразку, я готовий навіть, як останній бомж, збирати вночі пляшки на вокзалі. Гадаю, звичайно, що цього робити не доведеться, але, дійсно, гроші закінчились. Я тому й відключив сьогодні свій мобільний телефон, бо на нього телефонують всі знайомі і незнайомі, переймаючись моєю долею.
В крайньому випадку, я б їх викинув. Біля офісу Чемериса є два величезних смітника. І взагалі, може досить про пляшки, а то виходить, що вони є ледь найбільшою цінністю нашої акції.

МАЙДАН-ІНФОРМ: Михайле, ми розуміємо, що тобі набридло мусування проблеми ролі порожніх пляшок в розвитку оксамитової української революції на зламі тисячоліть, але деякі радіостанції сьогодні повідомили, що ти ніс пляшки з горілкою, інші – що з запалювальною сумішшю.

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Я не чув жодного повідомлення про себе в засобах масової інформації, бо просто не мав часу їх дивитися чи слухати. Але мені казали, що я прославився на весь світ, тому довелося телефонувати і заспокоювати маму та дружину.
А що стосується пляшок, то, якби в них була горілка, то і сумка не витримала б, і я б не зміг її навіть підняти. А якби була запалювальна суміш, то я б давав зараз інтерв”ю слідчому, а не вам.

МАЙДАН-ІНФОРМ: В зв”язку з цим, чи не збираєшся ти подавати до суду на брехню засобів масової інформації та дії міліції?

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Перша моя емоційна реакція була саме така. Я взагалі хотів, написавши позов на Савченка, знайти десь авоську з дірочками, набити її порожніми пляшками і ходити по Хрещатику, тримаючи її в одній руці, а Конституцію України в другій. Але потім подумав, що це буде схоже на саморекламу і привертання уваги до власної персони у випадку, коли все-таки нічого аж надто страшного не сталося. До того ж тему керівник прес-центру і порожні пляшки можуть обігрувати як друзі, так і вороги, а втягуватись в безглузду дискусію, коли попереду стільки роботи, не варто.
А щодо ЗМІ, то, по-перше, я не бачив і не чув про себе нічого, бо не мав на це часу. По-друге, я точно знаю лише те, що чи то про горілку, чи то про запалювальну суміш в пляшках повідомило радіо “Континент”. З ним я судитися не буду, бо впевнений, що причиною такого повідомлення була скоріше недбалість журналістів ніж мета дезінформувати громадськість. Я поважаю цю радіостанцію, вона досить об”єктивно висвітлює події, тому можна їм пробачити подібний ляпсус. До того ж я сам винен, що так пізно розповідаю всі подробиці.

МАЙДАН-ІНФОРМ: І наостанок ми розкажемо те, що знаємо краще за Михайла, а саме, як його визволяли з камери.
Відразу після затримання унсовці повідомили про це народних депутатів і рушили гуртом до машини. Побачивши це, міліція швидко пересадила Михайла в мікроавтобус і кудись повезла. Про його затримання відразу були повідомлені всі українські та іноземні засоби масової інформації, його розшуком зайнялись народні депутати (Стецьків, Чорновіл, Чупахін та інші). Про арешт керівника прес-центру було оголошено на студентському мітингу, і студентська колона, яка йшла від університетського студмістечка, збиралася йти до райвідділу міліції, але тут Михайло передзвонив нам з мобільного телефону, що його вже відпустили, і він їде до наметового містечка.

МИХАЙЛО СВИСТОВИЧ: Я хочу подякувати всім, хто взяв таку живу участь у моєму визволенні, а також винести окрему подяку працівникам прес-центру, які не розгубилися і все ж таки гідно висвітлювали перебіг подій акції.

додано: 27-02-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/983229712.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua