першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: СВІДЧЕННЯ ЗААРЕШТОВАНИХ 9 БЕРЕЗНЯ

додано: 16-03-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/984769243.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Вчора, 15 березня, до Львова повернулися активісти ГК "За Правду!" та журналіст газети "Поступ" Дмитро Шурхало, які були затримані у Києві 9 березня 2001 року. Опівдні вони зустрілися з журналістами у львівському осередку Всеукраїнського громадського комітету опору "За Правду!" До Вашої уваги - їхні розповіді про обставини затримання та принади українського "судочинства".

P.S. Тексти подаються без змін.

ДмитроШурхало, газета "Поступ":

Близько 19.00. я отримав інформацію, що на вокзалі люди в цивільному затримують львівських студентів і забирають у невідомому напрямку. Разом з Андрієм Гусаком і Віталієм Загайним вирушили на вокзал. Я почав збирати інформацію. На станції метро "Вокзальна" хлопців знімали просто з екскалатору. Це робили люди в цивільному, які не показували жодних посвідчень. Були випадки, коли на вокзалі затримували людей. Були випадки, коли люди їхали, припустимо, в Луцьк, і їх на наступній станції затримали.
Я почав збирати інформацію. Звертався по коментар до якихось офіцерів міліції, людей в цивільному, які, звичайно, нічого не хотіли мені говорити. Я записав кілька коментарів від студенток. До речі, були випадки затримування також і студенток. Біля станції метро "Вокзальна" до мене підійшов офіцер міліції, показав своє посвідчення і попросив мене показати своє. Я показав йому посвідчення, він вихопив його в мене з рук і передав людині в цивільному. Та передала його іншій людині в цивільному, я став вимагати, аби мені його повернули, відразу до мене підійшла інша людина в цивільному - такі всі здорові, кремезні, - і сказала: "Документи!" "Тільки що забрали журналістське посвідчення," - не встиг сказати, що маю паспорт. "Ах, немає документів!" - мені одразу заламали руки, відразу підбіг беркутівець, поставили обличчям до паркану (там відбувається ремонт), почали витягати всі мої речі, будь-яка спроба повернути голову подивитись, що там відбувається, відразу "присікалася".
Забрали мої речі - портмоне, портфель і диктофон, мене посадили до "автозаку", там вже на той момент був Віталій Загайний. На моїх очах відкрили мій портфель, сказали: "Вот видишь твой кошелёк, кладём его туда", поклали портмоне в портфель, портфель мені на коліна. Але зазирнути в портфель мені не давали, казали "Не дёргайся". Почали жартувати: "Шо думаешь мы тебе наркотиков подкинули? Не волнуйся, уже там!"
Потім нас підвезли до групи студентів, яка сиділа на асфальті. Це відбувалось масово: групи затриманих студентів сиділи на асфальті, море міліції, причому це були спецпідрозділи міліції, по формах, по шоломах можна було визначити. Людей хапали, нас завантажили в "автозак". У відділення "автозаку", де максимум могло сидіти 8 людей, нас було 14, одна дівчина серед 14. Ми думали, що ввели військовий стан, чи стався переворот, не могли уявити, що сталося в країні, якщо хапають безневинних людей. Жодних акцій на вокзалі не відбувалося, люди приїхали на вокзал, аби сісти в потяги і поїхати.
Нас возили достатньо довго по Києву, причому з розмов міліції ми так зрозуміли, що взагалі була команда десь нас возити. Але в них скінчився бензин (сміх в залі), ми так зрозуміли з розмов.
Потім нас привезли до Харківського райвідділу, нас було 27 осіб, 26 хлопців, одна дівчина. Всіх нас посадили до камер попереднього затримання. Наскільки мені відомо, всім висунули абсолютно ідентичні звинувачення, що всі ми матюкалися на Вокзальній площі. Причому відбувалось це набагато раніше від нашого затримання, у мене, наприклад, стояв час 15.20., коли я нібито матюкався, а мене затримали орієнтовно о 19.30. Причому я був присутній на Установчих зборах Громадського комітету "За Правду!", був на прес-конференції, ставив питання, мене там бачило достатньо багато людей. Зрештою, були свідки мого затримання. До речі, я не зауважив, що мої диктофон і посвідчення зникли.
Дмитро Добродомов, газета "Експрес": А при затриманні міліція також лаялася нецензурною лайкою?
Так, ясно, що вживалась лайка. Але тоді зверталось не на те, хотілося отримати якомога менше стусаніввід міліції. Але ясно, коли ми сиділи в райвідділі, то міліція лаяли і владу, і нас, що ми "сюди наприїжджали" -всю ж міліцію Києва підняли в авральному порядку. Стільки лайки, як у Харківському райвідділі, я не чув навіть у п'єсах Леся Подерев'янського.
В камері на лаві п'ять людей сиділо - камера ж доволі невеличка, чотири на два метра, акваріуми вони називаються. Ми майже добу просиділи без їжі. Спати також неможливо в таких умовах. Нас водили на медекспертизу.
Лаяли, що ми сюди наприїжджали і діяли незаконно. Вони дуже всі впиралися в "закон". І коли нас везли на експертизу у задньому відсіку автомобіля, "стакан" це називається, на два сидячих місця там нас запхали трьох. "А законно те, що ви нас так везете?" - "А це щоб вам тепліше було!"
В нашому відділенні, наскільки я знаю, нас не били. Принаймні, мене не били у відділенні. Щодо інших я не можу сказати. Після затримання на вокзалі мене жодного разу не вдарили, але, наскільки я знаю, в інших райвідділах студентам дісталося серйозно. Взагалі мені поталанило, що я журналіст, бо журналіст навіть затриманий залишається такою собі "священною коровою", з якою поводяться краще. Може варто усім студентам видати журналістські посвідчення і диктофони, щоб з ними краще поводились...
Диктофон і посвідчення мені не повернули.
Після експертизи мені запропонували підписати протокол, про те, що я лаявся. Я не став цього робити, так само, як і писати пояснення на тому протоколі. Зранку наступного дня нас відвезли в суд.
Мені здається, що це похмура пародія на суд. В кімнаті сиділа суддя-жінка, майор міліції, і за спиною в мене стояв міліціонер. Суддя задавала мені питання, причому вона більше цікавилася, яким чином я отримую гонорари і як я їх оформлюю в податковій. Вислухавши мене, вона спитала: "Тут написано, що ви матюкалися" - "Це, звичайно, неправда" - "Чому ж ви цього не написали?" Я пояснив, що був дуже втомлений, у напівсвідомому стані, бо мені запропонували підписати між четвертою і шостою ранку. Тут вона сказала феноменальну фразу: "Та я б на вашому місці там всі голови посшибала" Я зауважив, що сшибати голови в райвідділі міліції "чрєвато". Вона подивилась мені в очі і сказала: "15 діб". Вона не представлялась, не аргументувала свого рішення.
Мене одразу відвели, посадили в автобус, відвезли. Було безліч допитів. Мене допитували і працівники райвідділу, я дав пояснення також і працівникам карного розшуку, і працівникам СБУ. В мене знімали відбитки пальців, мене фотографували, знімали на відеокамеру. Представники карного розшуку дуже цікавились: "А от газета "Поступ" - то чия газета? Хто за нею стоїть" Розпитування аргументували тим, що порушено кримінальну справу за фактом масових заворушень.
Я вам можу сказати, що у мене немає претензій до працівників спецприймальників. Люди бувалі, з якими довелось там сидіти, взагалі були вражені масштабами того, що відбувається в державі. Оскільки, по-перше, вони всі були в захваті від того, що били міліцію. Дуже шкодували, що їх там не було. Вони були вражені тим, що ніколи, навіть взимку, не було матрасів і ковдр, а тут видали матраси і ковдри, почали краще годувати. Казали: "Раніше давали юшку, якусь таку бурду наварену, - тепер дають суп. Раніше давали до каші котлету з хліба і манки - тепер дають по пів-сардельки."
Я дуже дякую всім колегам, які мене підтримали. Мені направду було дуже приємно довідатися про те, що ви мене підтримали.
Я можу прокоментувати факт свого затримання так: це однозначно репресивні органи. Влада боялась розголосу того, що відбувалось. Хлопці, затримані біля Республіканського стадіону, казали, що при затриманні там була масова бійка, кількість госпіталізованих, страшенно побитих людей вимірювалась десятками. Працівники міліції і працівники СБУ знімали затримання людей біля Республіканського стадіону. Але коли бачили неміліцейські і неесбешну камеру, камера відразу розбивалась, об'єктив летів в один бік, оператор - в інший.
А чи знали ви в камерах, що відбувалося у Львові?
Я довідався через день, коли зустрівся з депутатами і уповноваженою з прав людини Ніною Карпачовою. Коли нас затримали, ми взагалі не знали, що відбувається в державі. Це нагадувало Чілі - ми по телевізору таке раніше бачили.
Андрій Павлишин, часопис "Ї": Чи був допущений адвокат і чи видали рішення суду чи ще якійсь документ, який би фіксував факт перебування у в'язниці?
Я хочу зауважити, що суддя навіть не представилася, тільки коли мене привезли в спецприймальник, працівники спецприймальнику дали мені ознайомитися з постановою суду, з якої я довідався, що прізвище судді Харківського районного відділу Кузнєцова. Тільки після зустрічі з депутатами і Ніною Карпачовою було допущено адвоката.
Я однозначно збираюсь оскаржувати дії міліції і дії судді щодо себе.
Міліція боялась розголосу. Мене вчора ввечері мене привели на допит працівники кримінальної міліції. Почали говорити зі мною дуже брутально: "Ну що, писать умеешь?" Коли він довідався, що я журналіст, причому мені тоді ж подзвонила Ніна Карпачова, то він дуже змінив тон розмови зі мною, але назвати своє прізвище відмовився, мотивуючи: "Ага, шоб ты про меня потом в газете написал!"

Станіслав Цимбалюк, художник-реставратор:
Мене і мого друга Тараса Камецького - він тут сидить - затримали на вокзалі. Ми сідали на потяг вже, Тарас мав на шиї пов'язку "За Правду!", а в руках тримав жовто-блакитний стяг. В приміщенні вокзалу на нас налетіло п'ять чоловік в цивільному, здорові такі дядьки, і просто дуже брутально надавали нам по морді. Особливо дісталось Тарасу, бо він в руках ніс стяг. Фрази були "Шо ты правды захотел?" і страшні матюки. Потім нас поставили обличчям до стіни, зробили обшук. Під час обшуку розбили мій мобільний телефон. Ми стояли так хвилин сорок. Привели ще троє чоловік. Нас п'ятьох загрузили в цей "стакан" "бобіка" на два місця, і повезли в Залізничний райвідділ. Це було 9 березня. А 10 березня нас почали допитувати. Нас допитували всіх окремо. Мене допитувало троє слідчих, я не знаю їхніх прізвищ. Під час допиту мене били троє чоловік. Били руками, ногами. По голові. Били гумовою палкою. Це продовжувалось досить довго. З мене вибивали свідчення проти себе. Били просто так навіть. Закидали, що я розмовляю з ними українською мовою, закидали, що я приїхав сюди до Києва зі Львова. Залякували. Перший заступник начальника Залізничного райвідділу, а може сам начальник - я не знаю хто він, теж брав участь і бив найсильніше. Він ще взяв лідоруб, металевий здоровий лом, і вдарив мене цим ломом. Після цього побиття я підписав, що визнаю себе винним за статтею 173, що я на вокзалі стояв і матюкався.
Умови в Залізничному райвідділі нелюдські. Під час суду суддя не запропонувала мені адвоката. Я хотів зробити на суді заяву. Вона мою заяву не вислухала. Проти мене свідчило троє свідків. Це було якраз тих троє людей з п'яти, які нас побили з Тарасом на вокзалі. Вони всі дали неправдиві свідчення. Суддя не дала мені зробити заяву і присудила п'ять діб. Дві доби я вже відбув у цьому Залізничному райвідділі, а ще на три доби нас повезли до Дарницького спецрозподільника. Коли мене і мого товариша туди привезли, нас дуже довго тримали в машині і не запускали до самого розподільника. Через вікно я побачив, що просто в той час зайшли депутати. Я чув розмову міліціонерів: коли нарешті вони підуть, щоб можна було нас запустити, і депутати не записали наших прізвищ. Години за дві нас туди завели. Є в Києві результати судмедекспертизи, завдяки народному депутатові Дмитру Чобіту, він фактично займався нами, поки нас тримали. Там записані ті побої, які лишились через три дні після того, як нас били в райвідділі.
Під час того, як я був у спецрозподільнику, ще був один дуже неприємний момент. Зі мною розмовляв слідчий - це був страшний психологічний тиск. Я був впевнений півтори доби тому, що у Львів я повернусь через шість років. Мені сказали, що або я каюсь і підписую статтю "хуліганство", або мною буде займатись СБУ і я повертаюсь через шість років. Хочу подякувати Дмитру Чобіту і всім депутатам, які займались нами.

Тарас Камецький, художник-реставратор:

Нас затримали на вокзалі о 17.40. Приписувалось нам, що нас затримали о 19.10., тобто, після того, як пішов наш потяг додому. Нас затримали люди в цивільному, які не представилися. У відділку ми були побиті, облаяні. З такою ж лайкою я стикався в камері, але там це було без зла. Міліція облаювала і владу, і всіх підряд. Після того, як ми хвилин 45 постояли розставивши руки і ноги, нам не дозволяли підняти голову. Після того нас відвезли в Залізничне РУВО, де я зі Славком Рапом давали свідчення. Коли ми дали свідчення і написали, що свідчення дали без тиску, зайшов перший заступник Вітченков і побив нас. Побив нас ногами, кулаками, по голові, по плечах. При цьому були присутні люди, яким ми давали свідчення. Звичайно, що вони проти свого начальства не попруть. Близько 23.00. я давав свідчення "доброму" слідчому, який дав мені чайочку, говорив, що записував все з моїх слів. Наступного дня я давав свідчення чотирьом свідкам, які брутально до мене відносилися, били мене. Я сказав, що я художник-реставратор, виконував ікони до Михайлівського Золотоверхого, до Успенського собору в Києві, - і по руках мене не були. Але інших людей, я знаю, били по пальцях дубцем. Мене били по плечах, по попереку. Це мені просто допомагали давати свідчення, які я і так дав до того. Одним словом, постійно мені закидалося, що я приїхав шукати правду, "от тобі правда!". Після того, як до нами почали цікавитись депутати, побиття припинилось, але тиск продовжувався. Ми почали давати свідчення СБУ.
Перший раз, коли я повернувся після побиття, мені дали підписати документ, в якому сказали підписатися під тим, що я не буду більше приймати участь в акціях непокори, який я підписав. Виявилось, я не знав - я раніше ніколи не був притягнений до відповідальності, - що я підписую. Пізніше виявилось, що я підписав порожній бланк, в якій було вписано, що я матюкався, на звернення міліції не звертав уваги, був п'яний.
Тиск був великий, мені закидували, що, якщо я хочу побачити свою десятимісячну дитину, то я повинен підписати, дати свідчення проти себе і проти своїх друзів. Постійно мені підсовувались прізвища і фотографії людей, яких я не бачив.
Народним депутатом Дмитром Чобітом до мене був викликаний прокурор. Я прокурору все пояснив. Наступного дня прокурор прийшла і сказала: "Що ж ти мені говорив неправду, ти ж підписав, що йдеш по 173-ій, що ж ти мені розказував!" Наступного дня нас повезли на медичну експертизу. Ми поїхали за хлопцями на Ремонтну, на Дарницю. Їх звідтам не відпустили, очевидно, боялися, що напишуть, що їх били власне на Дарниці. Ми там стояли приблизно годину, їх не відпускали. Нас відвезли назад. Я знову спілкувався з працівниками міліції. Нецензурна лайка - це загальноприйнято, там просто інакше не спілкуються. Пізніше мене відвезли на медичну експертизу, де працівник Залізничного РУВО чинив тиск на медпрацівника, щоб він записував те, що їм вигідно. Жінка, яка друкувала цей акт, сказала, що відмовляється, що зараз покличе головного лікаря, це все буде відбуватися в його приступності, це їх трошки осікло. Я дав на експертизі свідчення, після того ще давав свідчення СБУ. Перед свідченням СБУ я був на суді. Суд переносився три рази, оскільки мій адвокат Іван Макар вимагав документів, які не були представлені. І п'ять діб мені дали, коли мені залишалась одна доба до кінця затримання.
За три години до закінчення мого терміну прийшов працівник СБУ. Я вимагав адвоката. Нам у всіх випадках відмовляли, бо це, мовляв, адміністративна відповідальність, і адвокат не передбачений. Я йому дав ті самі свідчення.
Коли я сидів в камері, мені сказали, що "те, що вас б'ють - вас не б'ють, з вами дуже інтелігентно поводяться. Бо коли людей б'ють, їх заводять в камери, і не видно обличь, їх просто ставлять перед дверима, і у них нема сили дійти до нар". В камері, розрахованій на сім чоловік, нас сиділо 23 чоловіки, 25, 17 - по-різному. Разом з бомжами, разом з вошами, під лавками, на підлозі, на лавках, хто стояв, хто сидів, хто спав по черзі. Харчуються там люди за рахунок того, що затримують одних і передачі, які їм приносять, діляться на всіх. Половина грошей, які даються на те, щоб купити хліба або інших продуктів, може пропасти, або половина пайку до камери може не дійти.
Люди, які сиділи в камері, розповідали, що міліція щодня затримує людей, які матюкались чи вкрали булку в магазині…
В туалет нас виводили по десять чоловік, нам давали хвилину на те, щоб покурити і справити свої потреби.
Я хочу сказати, що я повернувся з Києва без паспорту. Тобто, паспорт в мене вилучений і не повернутий.

Ярослав Рап, студент історичного факультету ЛНУ ім.І.Франка:
Я сидів разом з Юрієм, Станіславом і Тарасом. Я хотів додати, що хоча брутальність міліції у нас є загальновідома, мене більше навіть за побої вразила абсурдність того суду, що там відбувався. Тому що судом це назвати важко. Мені дали лише півтори хвилини, аби кількома словами перекинутись з адвокатом. Тобто, я і мій адвокат ідемо на суд, бачивши одни одного вперше.
Нам закидалося, що ми зі Станіславом, Тарасом і Юрієм йшли, матюкалися, не поважали працівників міліції, коли я фактично познайомився з Тарасом і Станіславом у цьому міліцейському "бобіку". На будь-які заперечення адвоката, його спроби щось доводити, суддя його просто обривала. Вирок практично нічим не відрізнявся.
У відділі був величезний не лише фізичний, а й психологічний тиск. Ти сидиш, і не знаєш, що робиться назовні. Нам, наприклад, говорили, що сидять усі, що сидить Тарас Чорновіл, що всі дають свідчення. Створювалось враження, що в країні ввели військовий стан. Міліція широко застосовувала нашу необізнаність в юридичних питаннях, в тонкощях процесуального кодексу. Нас весь час залякували.

додано: 16-03-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/984769243.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua