першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Кость БОНДАРЕНКО: "Про штампи в свідомості"

додано: 24-04-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/988136954.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Вчора дуже здивував народний депутат Михайло Бродський, лідер партії "Яблуко". Тепер і він увірував у те, що опозиція - це фашисти. Більше того - він навіть політику уряду Ющенка вважає націоналістичною і фашистською. Дивно, бо Наталя Вітренко, наприклад, каже, що Ющенко - це агент Міжнародного валютного фонду. І кому тут вірити?

Але залишмо у спокої Ющенка - йому і так нині доводиться не солодко. Поговоримо про те, що найбільше хвилює пана Бродського - про фашизм.

Михайло Юрійович дуже боїться фашизму. Майже на генетичному рівні. На рівні штампів. Бо - переконаний - якщо йому задати питання "Що таке фашизм?" - він не відповість. Як і більшість наших політиків. "Фашизм!!!" - кричать вони у відповідь на справедливі вимоги історичної реабілітації ОУН та визнання УПА воюючою стороною. "Фашизм!!!" - ще голосніше волають вони, коли хтось говорить про права титульної нації - українців. "Фашизм!!!" - зриваються наші "реальні політики", коли бачать багатотисячні демонстрації з вимогою зміни нинішнього режиму. І це слово - "фашизм" - стало такою собі політичною лайкою, дозволеною нецензурщиною у словнику наших парламентських "Елочок-людоїдок". Навіть з'являються абсолютно безглузді формулювання типу "комуно-фашисти", "червоно-коричневі" тощо.

А між тим фашизм - це цілком конкретна ідеологічна течія, яка розвивалася у Італії та в ряді інших європейських країн у першій половині минулого століття. До слова: в Нівмеччині фашизм було знищено ще у зародку, у 1933 році, коли до влади прийшов А.Гітлер. Фашистів канцлер Райху не любив і кидав їх у концтабори разом з комуністами. Він вважав більш адекватною ідеологію нацизму, яка мала стільки ж багато спільного з фашизмом, як лібералізм з комунізмом.

Але… Штампи бувають надто живучими. І тому ми досі по звичці святкуємо "день перемоги над німецьким фашизмом". Це що, ми підсвідомо возносимо хвалу Гітлерові? Адже саме він переміг німецький фашизм.

Щодо штампів. У 1944 році Дмитро Мануїльський, виступаючи у звільненому від німців Рівному, затаврував ганьбою "українсько-німецьких буржуазних націоналістів". І пішло гуляти оце безглузде "українсько-німецькі націоналісти" сторінками газет і навіть цілком солідних монографій. І чомусь ніхто не здогадався, що націоналісти можуть бути або німецькі, або українські, а українсько-німецький - це вже не націоналіст, а космополіт. Аж у березні 1949-го у всі обком и партії надійшов лист з ЦК КП(б)У - припинити вживати безглузду назву.

Невже нам потрібен інструктивний лист з Адміністрації Президента, аби припинити вживати термін "фашизм" у непритаманних випадках? Адже відомо, до чого це іноді призводить. Скажімо, у Берліні сивочолий ветеран на зустрічі з громадськістю звернувся до присутніх зі словами: "Дорогі німецько-фашистські загарбники!" - абсоллютно не підозрюючи, що сказав "щось не те". Штампи в нього вкорінилися в пам'яті на рівні підсвідомості.

Фашизм передбачав доволі оригінальну побудову суспільства довкола ідеї національної єдності, солідарності усіх верств. Тоталітаризми був не ціллю, а засобом - в уяві Муссоліні. "Все для держави, нічого проти держави і нічого поза державою" - сформулював дуче основний принцип фашизму. "Ми - проти комфортного життя", - говорив Муссоліні, маючи на увазі відстороненість від зручного, тихого, спокійного життя. Адже суспільно активна людина ніколи не може змиритися з обставинами і постійно перебуває у пошуку, вона позбавлена відчуття комфорту - навіть живучи у розкошах і достатку. Той, хто відчуває комфорт - зупиняється на досягнутому.

Замість профспілок і партій у Італії діяла система корпорацій - більш вузьких об'єднань громадян за професійними ознаками. Саме вони мали виборче право, яке коригувалося Вищою фашистською радою. І що з того, що ми нібито маємо всі ознаки демократії, коли нині вибори до будь-яких органів державої влади контролюються і коригуються оточенням Президента?

Як представник єврейського народу, Михайло Бродський страшенно не любить фашистів саме за те, що ті, нібито, нищили євреїв. Так от, до відома шановного депутата і тих, хто далі продовжує відстоювати цю тезу. Нацисти у німечині дійсно проводили терор серед єврейського населення окупованих територій. Але ненависть до євреїв ніколи не лежала у основі доктрини фашизму. Більше того: Беніто Муссоліні на початку 30-х років пропонував євреям створити національний флот і національну авіацію під егідою Італії: Муссоліні був потрібен союзник для воєн у Африці і на Близькому Сході. Коли ж євреї відмовилися, він заручився підтримкою арабів. З цього починається похолодання стосунків між фашистами і євреями як ворогами природніх союзників Італії. Але навіть під час Другої світової війни були непоодинокі випадки визволення євреїв з нацитстських таборів за настійливою вимогою фашистського уряду Італії. Для Михайла Юрійовича цікаво, думаю, було би прочитати есей Євгена Берковича "Банальність добра, або Як італійські фашисти рятували євреїв" у 16 числі часопису "Ї".

Можливо, бодай це зможе порушити його політико-ідеологічне невігластво. А може, й не невігластво? Може, це все свідомо? Може, пан Бродський знає про те, як фашисти рятували євреїв? І називає фашистами тих, хто у 1998 році намагався підняти свій голос на захист Михайла Юрійовича, коли він, тоді ще член Народного руху України і керівник концерну "Денді", потрапив у в'язницю? Тоді мало хто наважувався захищати Бродського - але чимало тих, хто нині підпадає під категорію "фашистів" (у трактуванні Михайла Юрійовича) тоді не боялися висловлюватися на захист опального бізнесмена і політика. Тоді пан Бродський розглядався як один з тих, хто перебуває по цю сторону барикад, разом з опозицією. І його "Киевские ведомости" тоді були одним з небагатьох рупорів демократії в Україні.

Але, як відомо, вічних союзників не буває. Тепер же Бродський заявляє, що пікетуватиме своїх колишніх захисників і називає їх фашистами. Але навіть у цьому він є неоригінальним, шаблонним, повторюваним. Перед ним "фашистами" обізвав опозицію президент, а пікетування квартир "запатентували" як ноу-хау представники ГКО "За правду!" Може, дійсно варто відійти від "штампованої свідомості" і більш послідовно втілювати яблучні ідеї в життя? Наприклад, все-таки провести захоплення долгановської телерадіокомпанії, широко розрекламоване і досі не здійснене?

А так, б'ючи на сполох і волаючи чергові нафталінні декларації (типу "Фашизм не пройде!" або "Люди, будьте пильні!"), існує великий ризик опинитися поза нормальною політичною грою і рухатися в обозі олігархічних структур, які можуть в нинішніх умовах прийти до влади, здійснивши щось на зразок нового ГКЧП - тепер вже для порятунку України. Як вам, до речі, прогноз Миколи Томенко щодо можливого розподілу владних повноважень: президент - Медведчук, прем'єр-міністр - Суркіс, спікер парламенту - Бродський? Кажете, фантастика? Але згадайте, що історія має властивість повторюватися. І олігархічне ГКЧП під антифашистськими гаслами можливе так само, як і комуністичне: і тоді, і тепер мова йде про самозбереження системи. І тоді, і тепер прихильників демократії нагороджували епітетами і штампами… Хто не пам'ятає - згадайте 19 серпня 1991 року.

До речі: 19 серпня - ЯБЛУЧНИЙ Спас.

додано: 24-04-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/988136954.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua