першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: О.Максим’як: Велика душа Ющенко.

додано: 03-05-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/988840267.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Велика душа Ющенко.

Для багатьох позиція Ющенка ще залишається не зрозумілою. Останні його інтерв’ю і журналістські пристрасті навколо його особи безумовно ставили за мету нарешті досягти того розуміння і донести його всьому українському народу.

Фактично він заставив своєю принциповою позицією визначитися всіх менш-більш відомих політиків, поділив партії на два антагоністичні табори, звівши до мінімуму їхні можливості маневрувати на політичному полі, а сам наче і не визначився. Не визначився, чи ми його не зрозуміли. Ніхто не сумнівається в щирості його відповідей, але начебто отримуєш конкретну відповідь на конкретно поставлене запитання, слухаєш, розумієш, а через пів години знов нічого не ясно. Для тих, хто вріс в політику посткомуністичного суспільства і вже напевно не вміє оцінювати події інакше, як з позиції неперервної підступної боротьби, признатися, що вони не можуть його просто зрозуміти, явно не пасує.
Старі епітети “невиправний ідеаліст”, “сільський мрійник” чи “художник-самоучка” давно забуті, а після блискучого успіху півторарічної діяльності його уряду, ніхто вже не наважується йому давати подібних епітетів, на зміну їм прийшли нові непереконливі фразеологізми, “не робіть з нього святого”, “він не безгріший” чи “незамінимих не має”. І як тільки його уряд був насильно усунутий, вже не знайшлося в усій Україні та і в світі жодних сумнівів, що Ющенко, так потрібен нашому суспільству, як священник на флібуст’єрському кораблі, де капітаном є сам Зірвиголова. Ющенко хоче доказати всім, що це є не так.

Чому все ж таки важко зрозуміти Ющенка? В мене склалося враження, що Ющенко випереджає в розвитку мислення наше суспільство на десять років, а можливо і на ціле покоління. Він, звичайно, не один такий і має багато прихильників, які часто сприймають його інтуїтивно, ніж звичною тверезою розсудливістю. Найпростіше вважати, що він волею долі поставнений на чолі всіх інших, що сприймають світ і події в Україні подібно до нього. Світогляд і життєва філософія Ющенка дуже є схожою на філософію Мохандас Карамханд Ґанді, названого своїм народом Махатмою – великою душею. Віра у всеперемагаючу любов, правду і ненасильство об’єднує цих двох людей. “Мій щоденний досвід (а також тих, хто працює разом зі мною) свідчить, що кожна проблема може бути розв’язана, якщо ми рішуче налаштовані зробити закон правди і ненасильства законом життя. Правда і ненасильство для мене – сторони однієї медалі” – це слова Ґанді, але під ними можна безсумніву підписатися Ющенку. Час змінився і слово насильство має в наших умовах більш ширше поняття, ніж тільки фізичне насильство, воно ще включає насильство аморальної влади і брудних грошей. Нам, в сучасному технократичному світі, легше сприйняти філософа вчителя, ніж філософа економіста-банкіра. Дійсно, ми навіть не можемо внутрішньо себе перебороти, щоб, поклавши руку на серце, згодитися з тим, що на насильство не потрібно відповідати насильством. Гуманіст-банкір є дуже дивним явищем, як особа, яка змогла досягти важливих успіхів в суспільстві, яке є хворе на спадкову хворобу духовного і фізичного насильства, якою була заражена фактично кожна людина в колишній російській комуністичній імперії. І навіть ті, хто найактивніше боровся проти насильства, зараз продовжують залишатися носіями цієї хвороби. Життєву філософію Ющенка найкраще розуміє народ, який завжди буде проти насильства, бо насильство в першу чергу спрямоване проти простого народу і від нього завжди найбільше страждає народ. Народ завжди скоріше підтримуватиме таких, як Ющенко, бо сподівається до останнього, що насильства можна уникнути, що краще поганий мир: якось перебідуємо, ніж війна, в якій простій людині випадуть найважчі страждання. Недивлячись на окрему позицію Ющенка, він завжди перебуватиме також і в оточенні політичних сил, які його підтримуватимуть. Він вже переріс той духовний рівень, коли можна втекти від світу, коли можна поступитися натиску зла і залишитися тільки великою душею українського народу, як Іван Сковорода, Іван Гончар, Іван Миколайчук чи Олександр Довженко. Та й умови є сьогодні набагато сприятливіші для донесення до всього суспільства загальнолюдських цінностей. Він піднявся надто високо над суспільною свідомістю, щоб не бачити, що він є приречений, як він каже, нести свій хрест.

Особливістю нашого часу, на противагу від часу, коли жив Ґанді, є те, що наше суспільство є дуже далеке від вирішення протистояння між опонентами збройним шляхом. Тому, Віктор Ющенко не може заперечувати інші мирні шляхи боротьби з режимом, але він не підтримуватиме їх. Бо в його розумінні, перемоги не може бути, або вона не принесе користі народу, якщо в основу боротьби не покладені вимоги до широкої консолідації всієї країни. Він не хоче признавати консолідацію одної частини суспільства на боротьбу з іншою. Але реалії такі, що йому прийдеться жити і діяти в таких умовах. Завдання, яке він перед собою поставив – це об’єднати весь український народ, всіх його різнопартійних, різнонаціональних та різнорелігійних представників на боротьбу за вищу ціль, за нову, процвітаючу і багату Україну для кожного, а не для купки бандитів та верхівки режиму. Приклад, що таке об’єднання можливе, він вже має – це його уряд. Команді, яку він створив, скептики предрікали дуже швидкий кінець, бо ті скептики ніколи не доростуть до розуміння тих критеріїв, які необхідні були Ющенку для формування уряду: професійність, чесність та відданість українським інтересам.

Дійсно, якщо підійти всебічно до оцінки всіх негараздів в Україні, то можна побачити, що вони не залежать від комуністів, бандитів чи проросійськи налаштованої частини суспільства, а від того, що за десять років ніхто не спробував розробити на рівні держави концепцію заохочення кожного, хто ставить українські інтереси в основу життєвої позиції – інтереси України понад усе. Бо, напевно, ми думаємо, що вони самі себе повинні перевиховати, злодії стануть самі по собі чесними, комуністи – українськими патріотами, а росіяни тільки думатимуть про українську мову. Але це – підсилу тільки державі. На мою думку для втілення подібної концепції на рівні всієї держави та забеспечення її ефективної дії, необхідно ще двадцять років, але якщо її не робитеме хто-небудь, то потрібно буде ще стільки ж років. Цю роботу і покликаний робити Ющенко. Тому, він не підтримає боротьби проти Кучми, як шлях до вирішення всіх бід в Україні. Може Ющенко знає Кучму краще, ніж ми всі, як-не-як саме Кучма двічі дав Ющенку втілити свої задуми на рівні НБУ та Уряду. Ми і самі розуміємо, що поліцейський режим, успадкований від попередньої тоталітарної держави завжди знайде собі каудильо за схемою: не влаштовував Кравчук , знайшовся Кучма, не влаштовуватиме Кучма – знайдеться Азаров чи хтось інший. Ющенко використовує всі методи, щоб схилити Кучму на свою сторону, бо що може бути кращим і мирнішим в грізному протистоянні двох непримеренних противників, як слабшому завербувати головнокомандуючого сильніших та ще й переконати його працювати на користь тих слабших. Ющенко робить це щиро, без жодної підступності, оскільки переконаний, що такий шлях є найкращим. Тому, для нього такий підхід, коли відкидаються компромісні позиції, а сприймаються тільки крайні точки зору, є поза його розумінням. Для тих, хто своєю ціллю вибрав боротьбу проти Кучми, Ющенко не буде жодною перепоною, його позиція не загрожує жодним розколом для противників Кучми. Просто, його позицію потрібно розуміти і намагатися піднятися до його рівня розуміння, а не навпаки, опустити його до свого рівня. Більше того, його окрема позиція розширить ряди прихильників гибоких змін в країні. Україні вже давно потрібний лідер, який буде шукати інші шляхи і підходи для консолідації суспільства, відмінні від макіявелянських, підходи, які відповідають духові третього тисячоліття. Звичайно, таку працю краще виконувати на рівні президента країни чи голови уряду, ніж будучи усунутим від влади.

Намагання протиставити Віктора Ющенка Юлії Тимошенко можна віднести тільки до нерозуміння їх ролі і завдань в тих умовах, що склалися в Україні. Юлії Тимошенко зараз не до тактики консолідаційних процесів, вона повинна вже йти в наступ, щоб отримати перевагу атаки першого, не чекаючи поки поліцейський режим знову візьметься за неї. Вони з Ющенком один одного розуміють і ніколи не перешкоджатимуть один одному, а при першій можливості їхні зусилля знову будуть об’єднані, хоча не можна сказати, що їхні зусилля є нині роз’єднані, адже в них обох одна мета – розбудова нової України. Тільки цих два безперечних лідери заслужили і доказали своє право на згуртування навколо себе всіх, хто вирішив боротися з режимом, а всі інші повинні підкоритися їх волі. А тим часом Ющенко пробуватиме втілити свою модель. Знайти підходи до прихильних йому в таборі противника, серед комуністів, соціалістів та бізнесменів (з бандитськими авторитетами він не має жодних спільних точок і відкидає наразі всі компроміси з ними). Бо збудувати нову Україну ніколи не вдасться, якщо покладатися тільки на патріотів, а з всіх решти зробити ворогів, які тільки шкодитимуть і саботуватимуть будівництво. Тому потрібна тяжка і клопітка праця, щоб зробити хоч прихильними, а не ворогами української національної ідеї вірних російської церкви, вчаділих від комуністичної ідеології, денаціоналізованих та технократичну номенклатуру успадковану від попередньої тоталітарної держави.

Тридцять два роки послідовної праці витратив Ґанді на те, щоб привезти всі народи Індії до свободи і, як бачимо, цей шлях не є коротким. Росія для України є те саме, що Великобританія для Індії. Після трьохсотлітньої діяльності метрополії вона залишила в Україні свій тяжкий колоніальний спадок – свою мову і культуру, затурканий народ і ще багато інших негативів в сільському господарстві і промисловості, а саме головне – поліцейський режим. Сказати, що Україна звільнилася від цієї колоніальної залежності, хоч пройшло вже десять років, ніхто не наважиться. Скільки необхідно нам років, залежатиме від нас, від нашого розуміння вибирати пріоритети і вміння розрізняти і підтримувати лідерів. Пророки завжди були і є в нашій Україні.

О.Максим’як

додано: 03-05-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/988840267.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua