першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Михайло СВИСТОВИЧ "ІНТЕРВ"Ю З МОРОЗОМ"

додано: 06-05-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/989163186.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Особисто з Олександром Морозом я познайомився 13 грудня 2000 року, коли в офісі Соцпартії зібралися опозиційні до Кучми на той час політики і неполітики, щоб дати відповідь на питання: “Що ми маємо робити, якщо далі жити по-старому неможливо”. Саме там і була підтримана ініціатива “групи чотирьох” (Левицький, Підпалий, Чемерис, Свистович) вийти на площу 15 грудня.

До того я бачив Мороза лише по телевізору, на мітингах і в коридорах Верховної Ради (в 1994-98рр. я був помічником-консультантом народного депутата Володимира Чемериса). Звичайно, моє ставлення учасника національно-визвольного руху до нього як лідера “групи 239”, а пізніше Голови Верховної Ради з лівою більшістю було вкрай негативне. Для мене він був комунякою, совком і не більше.

Вперше позитивне відчуття до Мороза ворухнулось в моїй душі, коли якийсь з депутатів (нині ми називаємо їх “з олігархічних фракцій”), побачивши як до виходу з різних боків одночасно підходять Мороз та Хмара, прорік вголос: “Вот идут два дурака, которые ничего не взяли себе в прошлой Верховной Раде. Шо коммунист, шо националист – обое рябое”. Для мене це було одкровенням. Тоді я вважав, що комуністи – це або фанатики, яких вже не залишилися, або пристосуванці, що бажають користуватися різноманітними номенклатурними пільгами.

Це відчуття як ворухнулось, так і зникло. Я далі продовжував ходити на антиморозівські мітинги, обрання його спікером стало для мене ледь не шоком. Але, коли мої націонал-демократичні друзі “наїхали” на Мороза за те, що він підписав документ про виділення якомусь сліпому відставнику кілька десятків тисяч доларів на лікування в США (і воно дійсно відбулось), я виступав в його захист. Адже ці гроші він не вкрав.

Вперше з лівими, яких я не переносив на дух, я почав співробітничати в Ірпені, спільно протидіючі свавіллю місцевої влади. Тоді я побачив, що й серед них, виявляється, є порядні люди. Та на останніх президентських виборах, коли кампанія лише розпочиналася, я й уявити собі не міг, що віддам за Мороза свій голос.

Мене в цьому не міг переконати навіть такий авторитет як Степан Хмара. Вічний опонент Мороза раптом з’явився разом з ним в Будинку письменників зі словами: “Я закликаю вас голосувати за Олександра Мороза. Наступного дня я стану до нього в опозицію, але при ньому, на відміну від Кучми, можливість для опозиції буде”.

Я розумів, що ці вибори будуть найгіршими в нашій історії. Доведеться обирати немилого душі й серцю кандидата, який має реальні шанси перемогти Кучму. Зупинив свій вибір на Марчукові, не маючи щодо нього великих ілюзій. Але він був найреальнішим серед нелівих. Розгорнули кампанію (Марчук в Ірпені посів третє місце).

Раптом виявилось, що всі мої друзі, праві за поглядами, вчорашні націоналісти збираються голосувати за Мороза. За нього голосували і львів’яни з колишнього “Студентського братства”, і Олесь Доній, і Ігор Каганець (журнал “Перехід-IV”). Мій кум роздавав газету “Товариш”, яку спочатку я не хотів навіть брати до рук. Мене переконували, що він змінився, що він поступово рухається в бік європейської соціал-демократії. Я не вірив і казав, що хай його партія про це заявить, змінить прапор, перестане покладати до Леніна квіти, співати разом з комуністами “Інтернаціонал” та вижене всіх шовіністів зі своїх лав. На що Чемерис мені відповів: “Треба не критикувати Мороза, а йти до нього і допомогти йому це зробити. Він же не має на кого спертися в партійній реформі”.

В партію до нього я не пішов, бо соціал-демократія теж не моя ідеологія (я, за європейськими мірками, неоконсерватор), але за Мороза проголосував. Проголосував з болем в серці і лише з тієї причини, що зрозумів: лише Мороз у разі виходу в другий тур може перемогти Кучму. До речі, думка, що Мороз краще ніж Кучма переважила мою до нього ідеологічну нехіть лише за місяць до дня голосування. Не останню роль зіграв в цьому й Гія Гонгадзе, який також закликав зробити вибір на користь голови СПУ.

Пізніше я дізнався, що чудова газета “Грані”, де працюють журналісти з правими поглядами, випускається Соцпартією. Співробітництво з “Гранями” трохи відкрило мені очі. Я побачив, що соціалісти дійсно помінялись, особливо, коли з партії вийшла група товаришів (Чиж, Кияшко, Арестов), звинувативши Мороза в опортунізмі і буржуазному ухилі (зараз всі вони в таборі Кучми).

Після 15 грудня з Сан Саничем (він нормально сприймає таке звертання) ми вже знайомі досить близько. На першому етапі акції “Україна без Кучми!” бачились і розмовляли ледь не кожен день. Хочу зазначити, щой тут він показав себе з найкращого боку, не дозволяючи своїм соціалістам піднімати море партійних прапорів, які вони привезли з собою з регіонів, наполягав, щоб на всіх мітингах виступи лівих і правих чергувалися.

Не хочу, щоб у вас склалося враження, що Мороз весь такий білий і пухнастий. Він все ж таки політик і хоче прийти до влади. Він, звичайно, не проти, щоб його партія мала з цієї акції найбільші політичні дивіденди. Але він розуміє, що так ми ніколи не скинемо Кучму. І заборона на повсюдну рекламу партії йому далась нелегко.

Не став Мороз, як на мій погляд, і європейським соціалістом. Він, звичайно, вже не комуніст, але й до соціал-демократії ще не дійшов, хоча відстань між Морозом та Блером чи Жоспеном набагато менша ніж між ним та Симоненком. І поступово, хоч і повільно, ця відстань зменшується. Він не критикує радянське минуле, але усвідомлює, що його не повернеш, і, навіть якби можна було це зробити, повертати не потрібно.

До Росії голова СПУ також не має вже такого пієтету як інші українські ліві, хоча багато сантиментів щодо північного сусіда залишилось. Хоча останнім часом співвідношення його симпатій щодо Заходу та Росії я б окреслив як 55:45

Ми не стали з Морозом однодумцями. Ми залишились ідеологічними опонентами, але перстали бути ворогами. Ми поважаємо один одного як люди і маємо наразі одну мету: повалити кучмівський режим і забезпечити незворотність розвитку демократії.

Про це інтерв”ю ми домовились давно, але саме на ці дні припали засідання керівних органів Соціалістичної партії та Форуму національного порятунку. Саме інтерв”ю також почалося з годинним запізненням і проходило в кабінеті голови Соціалістичного конгресу молоді Вадима Місюри, бо в кабінеті Мороза продовжувалась чергова партійна дискусія.

Майдан-Інформ: Ви голосували за негативну оцінку уряду Ющенка, але утрималися при голосуванні за недовіру? Як Ви це прокоментуєте?

Мороз Олександр Олександрович: Оскільки мій голос, як голови, був вирішальним під час розгляду цього питанні на політвиконкомі Соціалістичної партії (розділились голоси: семеро схилялись до голосування за недовіру, семеро утримуалися), то мій голос був вирішальним. Я відповідальність взяв на себе, пояснивши свої мотиви.
Щоб скоротити час на інтерв’ю, візьміть останній номер Товариша (www.tovarish.com.ua) № 18 за травень 2001 року. Там в моїй доповіді на засіданні Політвиконкому СПУ викладено всі мотиви та міркування.

Майдан-Інформ: Ви поставили запитання Віктору Ющенку: “Чи розуміє він, за чиїм сценарієм робиться вистава відставки уряду?” Прокоментуйте, будь-ласка, що Ви мали на увазі?

Мороз: Вся справа в тому, що знищення уряду Ющенка планувалося Президентом з самого початку його призначення. Я про це знаю добре, і знають про це всі, хто причетний до влади, в тому числі сам Ющенко. Мені потрібно було, щоб він сказав, чи він знає про це, чи не знає. Бо ініціатива комуністів та інших фракцій була тут як аргумент для того, щоб Президент міг перекласти відповідальність на парламент. Але все це було задумано самим Президентом. Тому для мене було важливо, щоби Ющенко відреагував на ситуацію буквально. Але він обійшов це.

Майдан-Інформ: Як Ви вважаєте, для чого Президент це робив? Йому була потрібна така гра, щоб відволікти народ від акції “Україна без Кучми!” чи він дійсно хотів відставки Ющенка? Наприклад, мені здалося, що Кучмі невигідна зараз відставка Ющенка, який був його козирем перед Заходом.

Мороз: По-перше, ця ідея з самого початку була ініційована ним і його оточенням, і більше навіть саме оточенням. Бо коли прийшли вони до влади на президентських виборах і вирішили вже перші кроки спрямувати на знищення всіх, хто виступав проти них. Ці ж люди вирішили скористатися своєю владою, щоб доходи бюджету скерувати на задоволення своїх інтересів. А коли Кучма одержав в Америці перелік прізвищ осіб, яких можна рекомендувати на посаду прем’єра, то серед них був і Ющенко. Він назвав Ющенка, можливо навіть сподіваючись, що ця кандидатура не пройде. Так було з Пустовойтенком, якого він назвав, але ніякої роботи за нього серед депутатів не проводив, чим зробив просто добрий жест перед Пустовойтенком. З Ющенком він вирішив продемонструвати лояльність до американців, сподіваючись на кредити МВФ та інше сприяння, а потім замінити Віктора Андрійовича при нагоді. Він мав поміняти його влітку 2000 – го року, потім пообіцяв своїм партнерам, яким уряд обмежив неконтрольованість в діях на енергетичному ринку, зробити це восени. І це обов’язково сталося б в грудні, та завадив так званий “касетний скандал”. Всі висловлювання Президента, що, мовляв, Ющенко молодий, нехай працює, були грою. Насправді він збирався з самого початку його звільняти. Це одна причина.
По-друге, нова причина, з’явилася після того як касетний скандал викрив оборудки Президента. І вистава з пристрастями навколо уряду потрібна була йому, щоб показати, що він має силу і контролює все, що робиться в державі.
Тому ці два моменти співпали.

Дзвонить телефон. Мороз бере трубку, звідки чується вимогливий жіночий голос:
- Вадим?
- Ні це не Вадим.
- А де Вадим? І взагалі, хто це?
- Це його помічник.
- А як прізвище, помічник?
- Мороз.
- (після довгої паузи) Ой… Вибачте. Це я не по тому телефону подзвонила.
- Ні-ні телефон саме той. Просто я тут зараз даю інтерв”ю. А Вадим знаходиться за телефоном (дає номер).


Майдан-Інформ: Як Ви вважаєте, чи піде Ющенко в опозицію?

Мороз: Ющенко не піде в опозицію. Ви зверніть увагу, його підтримали політичні партії, які не знаходяться в опозиції.

Майдан-Інформ: Хто, на Вашу думку, буде наступним прем’єром? Чи буде фракція СПУ брати участь у голосуванні під час затвердження у Верховній Раді наступного прем’єра?

Мороз: скоріш за все фракція не братиме участь у голосуванні за кандидатуру наступного прем’єра. Ну хіба що назвуть кандидатуру, яка не викликає ніяких заперечень. Наприклад, я б голосував за Валентина Костянтиновича Симоненка. Але його навряд чи запропонують.

Майдан-Інформ: Поясніть, будь-ласка, Юлія Тимошенко була призначена головою штабу по проведенню референдуму щодо відставки Кучми та зміни системи влади? Бо в засобах масової інформації (телебачення, газета “ВВ”) її саме так називають, а по радіо я чув, що формально ніякого голови штабу не призначалось.

Мороз: Вона очолила першу ініціативну групу, яку, в основному сформували члени її партії. Але таких ініціативних груп, на зборах яких призначаються збирачі підписів, потрібно створити якомога більше по всій Україні, бо, наприклад, збирачі з групи Юлії Тимошенко, яка створена в Києві, мають право збирати підписи лише в столиці. Тому кожна партія творить свій штаб. І це природно. Я, наприклад, є головою штабу, створеного Соціалістичною партією.

Майдан-Інформ: Говорять про якісь “референдумні” суперечки між СПУ та “Батьківщиною”.

Мороз: Це не суперечки, це – дискусія. Вони поставили питання щодо відставки Президента, а ми запропонували доповнити його питанням щодо зміни системи влади. Тому Політрада нашої партії доручила мені узгодити це з іншими ініціаторами референдума, що і було зроблено. Під час кількох робочих засідань ми дійшли до висновку, що єдиного централізованого штабу із жорсткими функціями створювати не потрібно. Буде лише координаційний центр між всіма штабами, які працюватимуть над підготовкою референдуму. Я висловив на засіданні Форуму національного порятунку, що такі функції треба передати і Форуму.

Майдан-Інформ: А хто виступав проти другого питання?

Мороз: Прямо ніхто, і в ході дискусії всі погодилися з ним.

Майдан-Інформ: А третє питання? Ви зняли його остаточно?

Мороз: Третє питання ми зняли, врахувавши можливий варіант, що Конституційний суд, виконуючи замовлення Президента, скаже, що перші два питання неконституційні. Тоді залишиться лише одне питання, яке є визначено в Конституції. І окремий референдум по ньому проводити навряд чи доцільно.

Майдан-Інформ: Вчора в ЗМІ прозвучала інформація про те, що Форум національного порятунку ще не визначився щодо проведення референдуму.

Мороз: Форум визначився. Просто на цьому засіданні не було Тараса Стецьківа і Тараса Чорновола, які є противниками референдуму. Але рішення було прийняте.

Майдан-Інформ: Ви вірите в успіх референдуму? Адже проти нього задіють потужний адміністративний апарат, зроблять йому інформаційну блокаду. Крім того, якщо опозиція програє референдум, це стане для неї відчутним ударом. І програш трактуватимуть як підтвердження легітимності Кучми.

Мороз: На що ми розраховуємо? Ми зараз інтенсивно працюємо над розробкою закону про референдум. Якщо нам вдасться реалізувати в ньому наші ідеї, в тому числі за допомогою масових політичних акцій, можливості для застосування адмінресурси будуть суттєво зменшені. З іншого боку, референдум проводиться напередодні парламентських виборів. Так чи інакше вже всі розуміють, що Кучмі немає куди дітися. Йому доведеться іти у відставку. Це розуміють і керівники областей, тому вони не будуть такими ревними під час використання адмінресурсу. До того ж ми заручаємося підтримкою міжнародних організацій. Там є цікаві пропозиції щодо кількості та якості їхніх представників. Таким чином ми можемо значно зменшити вплив адмінресурсу.

Майдан-Інформ: Як Ви гадаєте, чи будуть комуністи та вітренківці брати участь в організації та підготовці референдуму?

Мороз: За рішенням нашої Політради ми щойно погодили текст письмового звернення до них і направили його листом, де запропонували і їм самим активно підтримати ідею референдуму, і дати доручення своїм регіональним структурам.

Майдан-Інформ: Прокоментуйте, будь-ласка, ту ситуацію, що деякі члени Вашої партії (я маю на увазі Ніну Марковську) увійшли до міжфракційної групи “За солідарність суверенних слов’янських держав” разом з членами фракцій “Трудова Україна”, “Солідарність” та іншими.

Мороз (здивовано): Я відверто скажу, що нічого про утворення такої групи не знаю. На Політвиконкомі це питання не розглядалося, ніхто Ніні Степанівні від імені партії подібних вказівок не давав. Хіба що до неї звернулися особисто з пропозицією увійти до такої групи. Колись ходили чутки про створення якоїсь групи, але мова йшла про всі слов’янські держави, в тому числі Словенію, Болгарію, Польщу тощо. Щодо цієї групи потрібно вияснити в Ніни Марковської.

додано: 06-05-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/989163186.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua