першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Іван СІЧОВИК: "Де ж ти, наш український де Голь?"

додано: 26-05-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/990892533.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Життя-буття пересічного українця погіршується день відо дня. А щоб українець не дуже переймався аналізом причин, йому знову підкинули іграшку-гримотушку. Цього разу - під умовною назвою «прем’єріада».

У порожньому животі бурчить, із дірки вбрання, придбаного ще в застійні часи, виглядає грішне тіло, а він, сіромаха, все поглядає на екран старенького «ящика» з надією почути прізвище чергової, уже десятої, потенційної жертви кучмівського «курсу ринкових реформ».Не укладається в голові простої людини наступне: чому турнули Віктора Ющенка, який хоч і не хапав зірок з неба, проте зумів виправити становище з виплатами пенсій і заробітної платні працівникам бюджетних установ.

Можна без перебільшення сказати, що його попередники (В. Масол, В. Фокін, Л. Кучма, Ю. Звягільський, Є. Марчук, П. Лазаренко, В. Пустовойтенко) такої популярності у народі не мали. То ж хіба не розумів президент, що зміщення харизматичного прем’єра на догоду олігар-хічним кланам ще більше збурить і без того розбурхане суспільство?..

Наприкінці минулого року нам настійливо нав’язували міф про те, що у 2000-му в економіці стався не посто перелом, а навіть здійснено потужний ривок у всіх напрямках. Сам президент, спікер парламенту і його заступники та їхні речники через слухняні телеканали і офіційні газети буквально вбивали у сус-пільну свідомість думку про те, що кризу подолано і попереду небувале зростання. Тобто Л. Кучма, як і обіцяв під час інаугурації, постав зовсім новим президентом.

Якщо це було дійсно так, то, за логікою, до цього був безпосередньо причетний і уряд, очолюваний В. Ющенком. Але у цієї перемоги, як і у інших «незабутніх» перемог, був один батько - це він, гарант. Коли ж наступні місяці показали, що перемога «дута», знову почався пошук «стрілочника». Раніше ця роль відводилась парламенту, який очолювали «ліві» О. Мороз і О. Ткаченко. Тепер же, при слухняній більшості парламенту, довелось традицію порушувати.

Сьогодні мало хто замислюється над тим, чому пік антиющенківської кампанії співпав з апогеєм «касетного скандалу». А все дуже просто - ті, хто спонсорував минулі вибори Л. Кучми, реально відчули, що трон під їхнім ставлеником захитався, опозиція продемонструвала вміння скористатися ситуацією. Вони ж панічно боялися втратити владні важелі, бо за цим невідворотно наставала розплата за все скоєне ними. Якби президент не втримався на владному вершку, то на дострокових виборах на його місці, поза всяким сумнівом, був би Ющенко. Це означало, що джерела надмірного збагачення олігархічних кланів були б перекриті.

Після короткої паузи інформаційний простір України заповнили міфи іншої тональності. Вчорашні оспівувачі примарних успіхів тепер заголосили про поглиблення спаду виробництва, який уже став системним, про нові провали у паливно-енергетичному комплексі, про невміння прем’єра домовлятися з російськими партнерами тощо.

Винуватцем усіх цих негараздів, за давньою українською традицією, зробили «невістку» - тобто В. Ющенка. А позаяк вдарити по ньому напряму не наважувались, почали «пресувати» його сподвижницю Юлію Тимошенко. На подив усьому світові, без будь-якої необхідності за-проторили її на нари сумнозвісної Лук’янівської темниці.У опонентів прем’єра була «залізна» аргументація - ООН включає Україну до списку найбідніших країн світу, програна Росії «трубна справа», неплатежі в енергетичній галузі і тому подібне.

Знову всі гріхи перекладались на «рульового», а той, хто визначав напрямок руху, як і завжди, залишався непогрішимим, як Бог-Творець. Популярним звинуваченням на адресу В. Ющенка було нібито невміння налагодити ефективну співпрацю з парламентом. І тут акценти зумисно зміщувались - прем’єр вперто не піддавався тискові тієї частини парламенту, яка перебувала під контролем олігархів і яка діяла виключно у вузькокланових інтересах.Словоблуддям, пересмикуванням карт на ігровому політичному столі, цькуванням опонентів, часом відверто брутальним, через слухняні ЗМІ творці так званої парламентської більшості прикривали свої інтимні, далекосяжні наміри - зазіхання на найвищу владу в Україні.

Хвалити Всевишнього, кавалерійська атака панів олі-гархів на В. Ющенка захлинулася і перейшла у затяжну позиційну війну. В іншому разі ми сьогодні напевне б мали уряд на чолі з В. Медведчуком. Деякі політологи прогнозували і такий варіант подальшого розвитку подій: через кілька місяців Л. Кучма за станом здоров’я йде у відставку, В. Медведчук, згідно з Конституцією, стає виконуючим обов’язків глави держави і за три місяці проводить дострокові президентські вибори. Хто переміг би на них, угадати неважко, враховуючи можливості того ж таки адмінресурсу і те, що чільні місця у владній вертикалі переважно займають «об’-’єднані есдеки».

»Прем’єріада» торохтіла прізвищами, як кульками у «лохотроні». Список претендентів то розширювався, то скорочувався аж до двох прізвищ - А. Кінаха і С. Тигипка. Л. Кучма, якому останнім часом підставили плечі колеги по СНД, знову перехопив ініціативу і проводив з керівниками парламентських фракцій консультації, що нагадували димову завісу. Дехто з політиків вищого ешелону, беручи до уваги те, що серед попередніх керівників уряду, призначених Л. Кучмою, було два дніпропетровських висуванці (П. Лазаренко і В. Пустовойтенко), віддавали перевагу їхньому землякові С. Тигипку. Тим більше, що цю компромісну фігуру могли підтримати і комуністи, які було сунулись до гаранта з кандидатурами С. Гуренка і О. Ткаченка, але отримали відкоша.

Проте вчора, під час відвідин Чернечої гори, Л. Кучма заявив, що пропонуватиме парламентові кандидатуру Анатолія Кінаха, якого підтримує потужне лоббі промисловців, чию думку гарант постійно бере до уваги, адже на перше президентство його благословляли саме вони.Остаточно втратили надії на позитивний для себе результат фракції націонал-демократичного крила. До останку їхні сподівання підігрівав і сам президент, який допускав можливість призначення виконуючого обов’язки прем’єра на період до наступних виборів народних депутатів. А цією людиною міг би бути і Ющенко. Подібна розв’язка колізії з прем’єрством дозволила б Л. Кучмі зберегти гарну міну при поганій грі як з США, так і з Росією. От тільки сам Віктор Андрійович при цьому опинився б у становищі гнаного-невигнаного і остаточно втратив би будь-яку по-літичну вагу.

Події останніх днів засвідчують, що призвідці нинішньої «прем’єріади» також сподівалися на свій виграш і з цією метою вдавалися до всілякого затягування процесу. Зокрема, пан Волков заявляв, що союзні його «Відродженню» фракції наполягатимуть на «пакетному» варіанті формування уряду. Тобто, кандидатура прем’єра буде розглядатися ними лише разом зі складом усьо-го уряду. А це значно ускладнює процедуру і може зробити її нескінченною. Тоді, як вихід із патової ситуації, Волков і запропонував би вигідну йому кандидатуру.

Сюжет цієї п’єси, схожої за формою на фарс, настільки заплутаний, що більшості українських громадян, затурканих повсякденними турботами, вгадати, чим ця п’єса закінчиться, було б просто не під силу. Вони довго б вигадували варіанти, забуваючи про те, що нічим заплатити за житло, за лікування, за навчання дітей. І, може, саме у цьому криється справжня мета ініціаторів цього масового гіпнозу.Втім, хіба має реальну вагу фігура глави уряду в сучасній Україні, де за десять років незалежності прем’єри і їхні кабінети мінялися майже щороку, ледь скінчивши період стажування? Не гуляла і Верховна Рада, розглядаючи кандидатури прем’єрів, віце-прем’єрів, міністрів тощо, ламала списи навколо численних урядових програм відродження економічної могутності.

Одним словом, було все як у цивілізованих сусідів, за винятком кінцевого результату. Україна є чи не єдиною державою, колишні глави урядів якої побували у зарубіжних бігах: Юхим Звягільський повернувся з землі обітованої, а Павло Лазаренко все ще вивчає особливості американської виправної системи.У довоєнні роки Франція втратила позиції великої світової держави саме через безперервну зміну урядів і повернула їх лише тоді, коли генерал Шарль де Голь рішуче припинив цю вакханалію, до того ж без ущемлення демократичних свобод. Де ж ти, наш український де Голь?!

додано: 26-05-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/990892533.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua