першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: “Антиполітичний” фестиваль “Чайка”:

додано: 29-05-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/991143090.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти


Трохи мовознавства.
Що ж, “анти”-політичний фестиваль — це вже щось новеньке. До цього організаторам масових “шарових” концертних акцій вистачало самого лише префіксу “а-”. Очевидно дійшло до них, що непереконливо якось воно виглядає: аполітичні “Таврійські ігри”, аполітичне “Обери майбутнє”… Воно ж як: пісеньки пісеньками, але ж і світлий лик гаранта — тут як тут! Що тут незрозумілого? Або брешуть про аполітичність, або слово те слід сприймати якось інакше, враховуючи “українську специфіку”. Кажуть “аполітичний”, чуєш — “під патронатом”!
Ну, а після того всеукраїнського шоу, в якому наші “золоті голоси” разом з “зеленими не-бультер’єрами” мужньо виходили на захист стабільності і президента, слово “аполітичний” стосовно безкоштовних концертів за участю дорогих зірок вітчизняної естради взагалі втратило будь-який сенс. Померло слово, померло поняття…
Негайно треба щось свіженьке! От і придумали. На новоспеченій “Чайці”, щоб ніхто нічого не запідозрив, ведучій DJ Тоlік (поза роботою цілком дорослий, серйозний, освічений і ерудований Анатолій Вексклярський) аж упрівав, з особливим притиском наголошуючи, що, мовляв, фестиваль цей не просто аполітичний, ні, (цього надто мало!) він — антиполітичний! О!
Інтелігентний ерудит DJ Тоlік напевне колись читав, що слово “політика” прийшло в нашу мову з давньогрецької. “Поліс” — місто, політика — управління містом. Або самоврядування, як кажуть зараз. На той час — у місті-державі, як то Афіни, Спарта й т.д. Наразі сенс поняття значно розширився. Це зрозуміло. Але ж хіба політика — у тому числі самоврядування — не стосується такого міста, як столиця України, місто-герой Київ і навпаки?
Маючи нормальну відразу до всього брудного, нечесного і всього-всього поганого, що пов’язано з сучасним вживанням слова “політика” і похідних від нього — “політичний”, “політикан”, “політінформація”, “політбюро”, “кабмін”, “президент”, “народний депутат” і “опозиція” (останні чотири слова — це жарт), організатори вирішили спрямувати новий фестиваль проти потворної химери, яка псує і розбещує людей. На жаль, включно з мешканцями столиці.
Біла, чиста, незаангажована і незаплямована “Чайка” — ось справжня альтернатива всьому, що в печінках! Тому і “анти-”.

Фестиваль.
Пізнім вечером 26 травня водії маршруток спецмаршруту, що возили людей на стадіон “Чайку”, перемовляючись крізь приспущені вікна автобусів на тему цього робочого дня, втомлено робили одностайний виновок: “Дурдом”. Пасажири, що поверталися, з тих, хто був тверезий, по-людськи їм співчували.
Транспортний потік зі Святошина на стадіон і назад не припинявся. Автобуси, в яких проїзд коштував гривню, а не задурно, як легковажно гадала розігріта Днем Києва молодь, бралися штурмом. Продавати квитки вдавалося далеко не всім пасажирам.
Стадіон почав заповнюватися людьми ще вдень. Під вечір він і прилегла місцевина остаточно набула “фестивального” вигляду. Заповнені трибуни, заповнене поле. Поле асфальтово-земляне, а не засіяне травою. На “Чайці” не грають у футбол. Це стадіон для мотоциклетних видів спорту.
Молоді люди танцювали, бігали, борюкалися, стрибали, буцали, регочучи, порожні пластикові пляшки з під пива — над полем стояла хмара з пилу. Показова для того вечора картинка: гурт учнів ПТУ знайшли десь рюкзак. Хтось першим у запалі юнацької енергії буцнув його — дав пас товаришу. Товариш не розгубився — з льоту переправив його іншому. Інший промазав. Рюкзак впав на землю. Пивний алкоголь розслабив м’язи ніг, порушив координацію — нога не влучила у рюкзак, натомість забрала купу землі і піска. Здійнялася хмара пилу. Сусіди витрусили з голови пісок, але нічого не сказали бешкетникам. Бешкетники регочуть. Весело. Коло розширилось. Рюкзак літає. Юнь сміється. Аж тут з натовпу виринають два впевнені в собі “беркути”. Один хапає активіста за плечі і професійно, впівсили, гумовим кийком — вище коліна. Настрій одразу інший. Порядок наведено. “Беркути” пішли далі. Яка група грала в той час, яка музика лунала — не запам’яталося. Щось гупало.
Наступного дня в програмі “Репортер” на ICTV показували густий шар з порожніх пластикових пляшок з під пива, яким вкрився стадіон “Чайка”. Це правда, пиво нарід пив багато. Біля яток, де воно продавалося, шикувалися величезні черги.
Як відомо, після пива рано чи пізно хочеться відлити. Справити, тобто, фізіологічну потребу. От тут “антиполітичний” фестиваль і відзначився. По повній програмі. Вся місцевина навкруги стадіону являла собою один суцільний громадський туалет. Туалет дуже демократичний, емансипований, який не знав жодного розподілу мешканців та гостів міста-героя Києва за статевою ознакою.
Спочатку брав деякий сором. Тільки-но пристроївся біля кущику, аж тут поруч — шурхіт спідниць. Пардон! Спідниці не звертають увагу. Їм байдуже. І дійсно: хай краще лусне химера совісті, ніж щось інше! Як африканські звірі на водопої, люди справляли свої потреби не дивлячись ні на стать, ні на звання. І хлопці, і дівчата, і бійці “беркуту” під одну стіночку. Хлопці гордо виструнчившись, дівчата, зрозуміло, сховавши голови долу, але виставши напоказ все інше. Та що там! Всі з одного тіста зліплені. Геть умовності!
Біля центрального входу усе ж розмістили кілька синіх будочок переносних туалетів. Та біля них стояла така сповнена відчаю, безнадійного очікування та покорі лихій долі юрба жінок, що всерйоз сприймати “офіційний” варіант вбиральні мало кому приходило в голову.
Столичний голова О.Омельченко наступного дня у телеінтерв’ю зізнався, що фестиваль цей, з одного боку, — “обкатка” стадіону “Чайка” перед червневим візитом Папи Римського до Києва, а з іншого — перевірка молоді на предмет самоорганізованості та гречного поводження на культурно-масових заходах. Після кадрів з поля стадіону, вкритого різним сміттям включно з використаними презервативами та пікантними елементами нижньої білизни (!) розбирає цікавість: ну, то як, пане голово, вам наша молодь? Чи пройшла тест на громадянську зрілість? Вираз обличчя старого друга київської молоді Сан Санича був дуже похмурий.

Warum?
Ні, якщо чесно, то ідея по-справжньому динамічного фестивалю альтернативної, незалежної української рок-музики — блискуча ідея. Зріла вона не один рік. Адже, що ми маємо наразі у рок-фестивальному русі? Практично нічого. Є щорічні комерційні проекти — концерти “Рок-Київ”, “Просто-Рок”, які чомусь називаються фестивалями. Є(?) “Рок-екзистенція”, яку можна і потрібно критикувати, але яка в принципі відповідає сенсу поняття “фестиваль”. Про “Таврійські ігри” вже згадувалося на початку статті. Так, це фестиваль. Але такий, що виродився під патронатом та через свою комерційну безпринципність. Теплоходи дорого коштують.
Щодо альтернативи, то згадався такий собі рок-фестиваль “Рок-н-рол таврійський”. От це була альтернатива! Проводився одночасно з “Таврійськими іграми” по сусідству з Каховкою — у Новій Каховці. Добиралися туди не теплоходами, а автостопом. Публіка — вдячна. Ідеальна цільова аудиторія, а не еклектична “молодіжна” суміш з любителів хардкору, трип-хопу і просто учнів ПТУ, яким байдуже, що там гупає.
Але ж альтернатива — справа малоцікава з комерційного боку. Ні гонорарів, ні “відкатів” нормальних вона не обіцяє, ні всемолодіжної популярності. Альтернативна, незалежна музика вважається “неформатною” для FM-радіостанцій, а відтак які-небудь “Нічні велосипедисти” навіть будучи культовою групою просунутої молоді від Сяну до Сяну, ніколи не матимуть у нас ефіру. Хіба що зроблять обхідний маневр через Москву, де навіжений режисер, експериментатор і “властитель дум” неформатних людей, включить їх до саунд-треку свого нового фільму…
Цей фестиваль “Чайка” — доволі безсовісна спекуляція на благородній ідеї. Якимось чином збіглися інтереси міської влади та організаторів шоу (сумнівно, що аполітичні і тим більше антиполітичні!). Владі й справді перед візитом Папи Римського не завадило б перевірити — який він, цей заміський стадіон на предмет проведення масових заходів, апробувати ефективність інтенсивних пасажирських перевезень тощо. І взагалі, туди краще не лізти — бог його знає, цю таємницю формування владних інтересів.
Організатори, скорше за все, переслідували суто комерційну мету. Добір виконавців не залишив ілюзій щодо якогось дотримання певної концепції фестивалю, певної філософії. DJ Тоlік щось там розмірковував про Вудсток, явно намагаючись провести паралель з “Чайкою”. Очевидно, підстави для такого порівняння він вбачав у дикості та занехаяності місцевини заміського стадіону. До речі, на Вудсток молодь зі всієї Америки добиралася своїм ходом, овіяна може і хибними, наївними, але ж ідеалами своєї епохи. Тому про цей Вудсток і згадують досі.
А що “Чайка”? Великий бардачний концерт-солянка в непристосованому місці, куди вгепано купу грошей. Розкішне обладнання сцени, світло “Zinteko”, “літаючі камери” та всілякі інші прибамбаси. А гонорари виконавцям? Чи може “БИ-2” з “Чичериною” в дорогу до України покликала виключно пісня та любов до київських каштанів? За чий рахунок бенкет? Що за марнославство? Кого хочуть надурити?
Питання, звичайно, дуже некоректні і нефахові з точки зору того, що зветься шоу-бізнесом. Але ж організатори “Чайки” вчинила теж, м’яко кажучі, некоректно, ступивши на ідеологічно чужу їм територію. Хіба виникають такі питання стосовно, наприклад, відверто буржуазного “Просто-Року”? Навіщо претензії на альтернативність, індепендент, демократизм? Навіщо ці чергові претензії на “український Вудсток”?
У кожного фестивалю безумовно повинна бути свій імідж, свій міф, своя легенда. “Чайка” тут не виключення. І той іміджевий міф, який намагаються створити навколо неї її “отці”, достатньо зрозумілий. Але ж з душею такі речі треба робити! З душею! І зі свідомістю, яка була б значно ширшою від відомого нам суперпрагматичного стандарту ділків від шоу-бізнесу. До речі, якби ж він був у нас, той український шоу-бізнес. А то ж, як тій приказці: шоу є, бізнесу — нема. Судячи з постави та промов ведучого, ідея “Чайки” — висловити, словом і ділом, своє “фе” попсі як способу життя, комерції як принципу смакового вибору.
Однак не дуже переконливо все це виглядає. Можливо, за прикладом російського приколіста Фоменка сміливо, хоча й не без гумору, щиро зізнатися: “Ума, братцы, ума не хватает!”? Так є підозра, що на такий вчинок у наших дуже серйозних і чопорних професійних шоуменів не вистачить ні гумору, ні фантазії, ні довгошуканої, справжньої, розкутості. У такому випадку доля “Чайки” буде сумна і передбачувана. Зі справжнім вільним рок-фестивалем у неї буде спільних рис не більше, ніж у “Брата-2” Балабанова з “Буржуєм-2” Рогози.

Олександр КИРИЧЕНКО, Українська Динамічна Культура (УДК)

додано: 29-05-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/991143090.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua