першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Володимир ЧЕМЕРИС: "За ці півроку в умах людей стався великий зл

додано: 17-06-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/992780538.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

- Володимире, якими ти бачиш, так би мовити, глобальні результати цього півріччя опозиційної активності?- Насамперед хочу сказати, що ми - рада наметового містечка - ще в грудні домовилися, що кожен рік будемо відзначати 15 грудня як День свободи.
- Насамперед хочу сказати, що ми - рада наметового містечка - ще в грудні домовилися, що кожен рік будемо відзначати 15 грудня як День свободи.
Начебто значних, зримих результатів усього цього опозиційного руху немає. Можна, звичайно, говорити про відставку Деркача й Кравченка - це значилося в наших вимогах з самого початку. Але загалом революція може тривати й десятиліттями - для історії це все одно одна мить, що десять років, що півроку. Цей процес має підйоми, має спади. Зараз наступив спад масової активності. Почався період реакції, реакція намагається відновити свої позиції. Це ми бачимо й на прикладі указу про держсекретарів, і в заяві Леоніда Кучми про потребу переходу до президентської республіки... Але в умах людей стався великий злам.

По-перше, засоби масової інформації розширили територію своєї свободи. Якщо до 15 грудня, по суті, була пряма цензура, то зараз можна пригадати термін франкфуртської школи - "толерантна репресивність". Тобто певна свобода вже допускається. У ці півроку ЗМІ змогли об'єктивно висвітлювати хід справи Гонгадзе, змогли висвітлювати рух опозиції, перипетії з відставкою Ющенка тощо. Це вже певне досягнення. І той спротив у мас-медіа, який зустрів указ про державних секретарів, - це також результат. Головне, щоб зараз мас-медіа змогли відстояти свої завоювання.

Крім того, якщо раніше в умах людей панувала така точка зору: є Президент, ми його обрали, делегували йому владні повноваження. Він може утискати певні ЗМІ, опозицію, але ж на те він і Президент. Тобто, як раніше говорили, "лишь бьі не бьіло войньі". А тепер зовсім інша позиція. Люди почали вірити в зміну системи, демократію, парламентську республіку, права людини - в те, що ми висловили, починаючи з 15 грудня. Ці слова не просто стали загальновживаними в суспільстві. Люди відчули, що опозиція - це вже серйозний рух, який матиме результат. Й ідею, скажімо, парламентської республіки сьогодні підтримують ті депутати, зокрема члени ФНП, котрі раніше прагнули використати переваги саме існуючої тепер системи влади, хотіли лише прийти на місце Кучми, роблячи те ж саме, що він, але на свою користь. І такі настрої не тільки серед політиків, а й серед простих людей, з якими я спілкуюся в цьому парку.

Зрозуміло також, що остаточно поховано імплементацію "референдуму" 2000 року, - ця Верховна Рада позитивне рішення щодо цього вже не прийме, а новий парламент, я гадаю, буде значно більш опозиційний, ніж цей, як би Президент не сподівався на протилежне. Це все підтверджується соціологічними опитуваннями: 46 відсотків підтримує "Україну без Кучми", більше 80 відсотків готові прийти на референдум, 62 відсотка з них готові проголосувати за відставку Кучми. Це також результат тих акцій, які почалися 15 грудня.

- З осінню цей рух перетече у стадію виборів. Чи можна стверджувати, що виборча кампанія виглядатиме зовсім інакше, аніж у випадку, якби не було цих опозиційних виступів?Що ідеологія певних політичних сил видозмінилася, і нова Верховна Рада обиратиметься не так гладко, вона буде не такою слухняною, як декому хотілося, як це раніше планували політтехнологи на Банковій?

- Це без сумніву. Вочевидь, за різну опозицію проголосує більше 50 відсотків. Інша справа, що опозиція буде розпорошена - ліво -, правоцентристська... Раніше опитування показували інакшу картину.

Нам зараз потрібен громадський непартійний рух, на кшталт "Отпору", який був у Сербії. Такий рух має закликати людей вийти на вибори і проголосувати за зміни, за демократичні зміни, тобто за опозиційні сили, проти влади. З цим будуть пов'язані акції, які ми збираємося проводити влітку - на початку осені, на початку виборчої кампанії.

- Чи можна це зробити за умов, якщо фактично вся опозиція сидить по "партійних квартирах"?

- Можна, і ресурс для цього є. 15 грудня розбудило НОВИЙ громадянський рух. Приміром, з'явилося дуже багато позапартійних студентів, які зараз до нас приходять, "тусуються" з нами.

Вони намагаються якомога віддалитися від політичних партій. Коли ми в грудні виходили на перший мітинг, не набиралося й 550 чоловік. Ми й у найсміливіших прогнозах не могли тоді уявити, що згодом по Києву протягом тривалого часу ходитимуть 20-тисячні маніфестації. Тобто ми влучили в точку - розбудили громадянський рух, який до того спав. І зараз цей процес - самоорганізації громадянського суспільства - продовжується, з'являються нові громадські - неурядові й неполітичні - організації, які ставлять собі за мету відстоювати права людини (і політичні, і економічні, і соціальні), свободу слова тощо. Я думаю, власне, наш Інститут "Республіка" має стати центром цього руху. Цей рух не буде виборчим блоком, на вибори він не піде.

- Приводом для встановлення наметів у грудні стали плівки майора Мельниченка, касетний скандал, зокрема, твердження про причетність влади до вбивства Георгія Гонгадзе. Справа Гонгадзе була каталізатором опозиційного руху, однак зараз цей рух затих, а справа Гонгадзе залишалася на тому ж місці, де вона була й у грудні. Підозри залишаються, але звинувачення в убивстві Гонгадзе вже фактично не звучать. Більше того, міністр внутрішніх справ спробував озвучити взагалі побутову - "наркоманську" - версію вбивства Гії. Чи все зробила опозиція для того, щоб "дотиснути" винних у загибелі опозиційного журналіста?

- Справа Георгія Гонгадзе була приводом, але не причиною масових виступів. Проблему ж із з'ясуванням обставин убивства Гії, на моє переконання, не буде вирішено, поки не буде змінено Систему. У нас є багато подібних справ. Не розкрито убивство Вадима Гетьмана, маса інших явно замовних убивств, залишаються питання щодо загибелі В'ячеслава Чорновола. Та Система, яка зараз існує, передбачає, що в таких справах певні замовники знаходяться нагорі владної піраміди. Якби вони стояли нижче й не були пов'язані з правлячою верхівкою, то, я думаю, прокуратура б уже знайшла кінці і розкрила ці справи. А взагалі, це дуже символічно, що саме справа Гонгадзе послужила поштовхом для масових виступів проти Системи. Без зміни Системи цю справу не розкрити.

- Чи може стати каталізатором нових великих виступів похорон Гонзадзе?

- Безсумнівно. Але я не хочу коментувати перспективу поховання тіла, бо вона залежить виключно від волі матері Георгія. Ніхто з політиків, ні прокуратура, ні опозиція в такій ситуації не повинні наполягати на похороні. Це особистий момент.

- Наскільки значною була вага зовнішніх чинників у нагнітанні політичної ситуації в Україні після 15 грудня, у нарощуванні політичної кризи? На початку говорили і про "російський слід", потім з'явилося багато підстав говорити про американський вплив на політичну ситуацію, про підтримку опозиції з боку США. Чи були можливими повороти останнього півріччя без впливу Америки?

- На досвіді ситуації в Югославії, яку дуже багато хто порівнює з ситуацією в Україні, у будь-якої революції є зовнішні і внутрішні чинники. В Югославії зовнішній чинник був дуже серйозним. Але порівнювати його із зовнішнім впливом на Україну не можна - це як небо й земля. В Україні закордонний вплив був значно меншим.

Як підтверджує Вадим Долганов, я дуже тісно контактую з представниками західних держав, дипломатами, представниками різних громадських, політичних організацій, і можу передати їхній висновок: "Україна - це не Югославія". Вони бачать просто масу розбіжностей у ситуаціях у двох країнах, зазначаючи, що на нас вплив набагато менший. Головна відмінність - це те, що в Югославії була війна, воєнні злочини режиму, і цим було зумовлене військове втручання США. У нас війни немає; її не хоче ні Захід, ні ми, ніхто не хоче повторення югославського сценарію. Проте чітко видно, чим відрізняється ставлення Заходу й ставлення Росії до ситуації в Україні. Захід підтримує наші демократичні рухи, які в умовах авторитарного режиму є опозиційними, але підтримує морально, а не фінансово й матеріально, як це було в Югославії. Про це, зокрема, свідчить і спільна заява Буша з ЄС у Гетеборзі, в якій наголошується, що Україна повинна йти шляхом демократичних перетворень, що в Україні є дуже великі проблеми зі свободою слова і правами людини. Росія ж фактично підтримала Президента Кучму. Опозиція одразу заявила, що ми орієнтуємося на європейський, демократичний шлях розвитку, відмінний від авторитарного, євразійського. І тому зрозуміло, що наші союзники - на Заході. Але ще раз зазначу: крім моральної, іншої підтримки з Заходу не існує.

- Але ж гранти від західних організацій відіграють свою роль?

- Гранти є, і це намагається використати проти нас Долганов. Однак донорські організації одразу відкинули подібні закиди, бо гранти ці структури надають не лише в Україні, а й у інших країнах, гранти даються як за проектами, які спрямовані на утвердження громадянського суспільства, так і різними за аполітичними проектами. Всі ці гранти, їх бюджети, абсолютно прозорі, податкова адміністрація чітко контролює використання цих грошей. До Інституту "Республіка", приміром, у цьому плані не було жодних претензій з боку державних органів, і це гарантія того, що Захід не фінансує масові акції опозиції. Головним "організатором" цих виступів є насамперед громадянин Кучма і його виконавча влада.

- Однак, узагалі, ті, хто перебував у наметах, певні гроші отримував, фінансове підкріплення було. З цього державна пропаганда робить висновок, що опозиційні виступи були оплаченими, а відтак інспірованими, нещирими.

- Для нас було великим сюрпризом, що така маса людей вийшла на вулиці підтримувати наші вимоги. Люди в наметах гроші справді отримували. Але наметове містечко, по суті, було самоокупним: кожен із співчуваючих клав гроші в скриньку на підтримку акції. Було й таке, що й по тисячі гривень у день збирали. Коли люди приїздили з регіонів брати участь у демонстраціях, їм, звичайно, оплачували дорогу і необхідне харчування. Це фінансування йшло від конкретних партій і організацій, які брали участь у акціях. Я думаю, всі опозиційні сили перебувають під таким податковим наглядом, що якби там були якісь фінансові порушення, то одразу б порушувалися кримінальні чи ще якісь справи. А оскільки таких справ немає, то з грішми все прозоро й публічно.

- Що за минулі півроку найбільше закарбувалося в твоїй пам'яті?

- Напевне, це три події. По-перше, це власне постановка наметів - з нею було пов'язано багато навіть курйозних моментів, скажімо, коли тут ще була партія "Вперед, Україно!", олігарх Сивкович, котрий намагався її купити, пробував ізолювати мене, коли почалися розмови про організацію акцій; потім - ми сумнівалися, чи хтось іще, крім кількох чоловік, вийде 15 грудня на майдан, чекали з Луценком 15 хвилин, ще 15... По-друге, 19 грудня, коли відбулася перша маніфестація і зібралося дуже багато людей, уперше пішли походом по Хрещатику, до Верховної Ради, вперше прорвали там кордони міліції, сіли на асфальт, схопилися попід руки, щоб нас не розтягнули. Пригадую ті провокації, які намагався чинити Корчинський, кричав: "На штурм, на штурм!". І, звичайно, події 9 березня, які ще мають знайти своє продовження, свою оцінку. Я думаю, що хлопці, які зараз перебувають у СІЗО СБУ, можуть сказати дві речі. Перше - словами Фіделя Кастро: "Хісторіа ме пробате" - "Історія мене виправдає". І друге - що авторами провокаці 9 березня були дві людини, громадяни Кучма й Кравченко.

- Чи не вважаєш ти, що опозиція не використала багатьох можливостей захиститися в суді, подаючи позови, приміром, на неправомірність певних дій влади у ході спротиву масовим акціям, щодо захисту честі й гідності у зв'язку зі звинуваченнями з боку Президента у фашизмі?

- Наскільки це можливо, настільки ми це робимо. Скажімо, мене й Інститут "Республіка" засудили за встановлення наметів тут, у парку Шевченка. Ми одразу ж подали апеляцію в суд, а нам її відіслали назад, висунувши масу аргументів і зазначивши, що "справу залишено без руху". Інший момент: прокуратура чомусь порушила кримінальну справу кримінальну справу за статтею 71 - "масові заворушення" - з приводу подій у парку Шевченка й на розі Банкової та Лютеранської, водночас залишивши без розгляду події 6 лютого, коли близько трьох сотень "анархістів" (ясно, що вони жодного відношення до анархістів не мають) напали на наметове містечко. Я кілька разів порушував це питання - і на громадських слуханнях, організованих Інститутом "Республіка", і тоді, коли мене тричі допитували в СБУ. Чому для правоохоронців існують подвійні стандарти? Вони кажуть, ніби події 6 лютого не класифікуються як масові заворушення. Але чому? Кілька сотень невідомих осіб збираються в центрі міста, вони вчиняють погром, у цей час навколо немає жодного міліціонера, ніхто нікого не затримує, свідків цих подій нікуди не викликають. Це все означає, що й суд, і прокуратура, і СБУ заангажовані тільки в одному напрямку - підігрувати владі. Ми подавали купу апеляцій, але всі вони залишилися без відповіді.

додано: 17-06-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/992780538.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua