першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Анатолій МАНУЙЛЕНКО (Голова Секретаріату ОУН Руху м. Москви ): "

додано: 17-06-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/992782032.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Незабаром в суспільно-політичному житті України церковна тема вийде чи не на перший план. І дивного в цьому нічого нема, бо, чи подобається це комусь чи ні, але релігія, церква, займають в житті нашого народу не останнє місце. А отже, церква - це канал впливу на населення країни. Саме тому «Русская Православная Церковь Московского Патриархата» не захоче добровільно визнати «Українську Православну Церкву Київського Патріархату» та «Українську Автокефальну Православну Церкву». Тим більше не захоче вона піти з України й визнати об'єднання всіх українських церков в одну Помісну Православну Церкву з Патріархатом у Києві. І все це тому, що «Русская Православная Церковь Московского Патриархата» (РПЦ МП) завжди була насамперед не духовною, а політичною організацією, яка принаймні з 17 століття перебуває на службі російської держави. А це саме Росія не хоче відпускати Україну на волю. Маючи надію через свій підрозділ «Української Православної Церкви Московського Патріархату» і навколоцерковні структури втягнути Україну в склад Росії. І ланцюгів, що тримають Україну більш ніж достатньо. Одним із таких ланцюгів є РПЦ МП. Ось що, між іншим, пише про цю церкву священник Глєб Якунін в своїй брошурі «Подлинный лик Московской Патриархии» (1995): «Будучи порождением тоталитарного режима, Московская Патриархия, отказавшись от соборного устройства, сама является организацией тоталитарного типа. Естественно, что она не находит себе места в свободном демократическом обществе. Этим объясняется ее тяготение к политическим образованиям комунистического и национал-патриотического толка (маються на увазі російські шовіністичні організації й угрупування), имеющим аналогичную тоталитарную структуру своих организаций» (с.13).

В наступному, доповненому виданні цієї ж брошури, що була надрукована в 1996 р., священник Глєб Якунін знову дає не менш виразну характеристику РПЦ МП: «На месте розгромленной подлинной Церкви была образована Сталиным и Берией в 1943 году Московская Патриархия - та самая, что сегодня у всех на слуху. Формально сохранив приемственность епископата от исторического православия, используя традиционные богослужения и обряды, Патриархия фактически является подразделением госбезопасности, основной функцией которой было обслуживание тоталитарного коммунистического режима. Создание такой религиозной организации явилось одним из этапов антирелигиозной и антихристианской советской власти. Поэтому и по сей день Московская Патриархия остается подобной окрашеным гробам, которые с наружи кажутся красивыми, а внутри полны костей мертвых и всякой нечестоты (Матф. 23, 27).

Поскольку Патриархия была создана ради далеко не религиозных целей, принципы ее организации также не могли быть соборными, то есть открытыми для верующих, для всемерного участия всех православных христиан в делах церковных. Устроение Патриархии производилось по другим канонам, в результате чего появилась и по сей день существует военизированная структура: симбиоз КГБ и дореволюционного Священного Синода, сочитание пропагандистских, доносительских, разведывательных функций с казенной церковностью XIX столетия» (с.2). Г. Якуніну можна вірити: Він порядна, чесна, віруюча людина, яка за віру христову відсиділа чималий срок в совєтських таборах, якій не байдужа доля православ'я.

Не хотілося б зловживати терпінням читачів, але мені дуже кортить знову процитувати Глєба Якуніна. Ось що він, між іншим, повідомляє в брошурі під назвою «Крест и молот», що була видана в 1998 р.: «Очевидно, что Русская Православная Церковь остается последней подлино советской структурой, имеющей крепкую сеть в бывших союзных республиках. Органы госбезопасности стран СНГ и Балтии национализированы и служат независимым государствам. Армия, дислоцированая в ряде республик, слишком на виду. И лишь РПЦ МП повсюду работает на Москву и всегда может быть использована в любых политических целях» (с.72). Ну, а якщо хтось не вірить Г. Якуніну, то можна звернутися до книжки Філіпа Бобкова «КГБ и власть», що була надрукована видавництвом «Ветеран МП» в 1995 р. А цьому авторові теж можна вірити, бо він дуже багато знав про Московську Патріархію й у нього навряд чи були причини брехати про неї. Справа в тому, що Філіп Бобков - колишній перший замісник голови КДБ й керівник 5-го управління, що було куратором релігійного життя. Він служив і за часів Берії, і за часів Крючкова - отже бачив багато чого. В своїй книжці він відверто називає Московську Патріархію стратегічним партнером держбезпеки «исконно служившей русской государственности».

Наївно було б думати, що так звана «Украинская Православная Церковь Московского Патриархата» (УПЦ МП) на чолі митрополитом Володимиром (Сабоданом) має якусь автономію. Чи ж мала якусь автономію Радянська Україна (УРСР)? Ну, а митрополит Володимир (Сабодан) може служить своєму покликанню, тобто служить Богу, народові? Навряд чи це можливо з його чекістським минулим (та чи тільки минулим?). Й щось не віриться, щоб пан Сабодан каявся в своїх гріхах в минулому й жалкував, що він служив вірою й правдою «богоборческой власти». А що їй він служив віддано свідчить промова шановного митрополита в «Совете по делам религий при Совмине СССР» 23 грудня 1974 р., де він - тоді ректор Московської духовної академії та семінарії - заявив: «Вы знаете, что в среде наших учащихся еще немало юношей с отрицательными взглядами на земную жизнь, воспитаные фанатичными бабушками и родителями. Эти взгляды необходимо переломить. Нас беспокоит, что в среде заочников сегодняшних священнослужителей еще довольно порядочно людей с отсталыми и даже враждебными взглядами, которые они умело прячут и раскрывают лишь в нашем кругу» (Г. Якунин. «Подлиный лик Московской Патриархии». - М., 1995, с.9).

Неважко зрозуміти, що для РПЦ МП розвал Радянського Союзу був подією неоднозначною. А до бажання багатьох українських священнослужителів створити Українську Помісну Православну Церкву представники РПЦ МП поставилися вкрай вороже. Адже РПЦ МП завжди була пронизана духом месіанства та «собирания земель русских» (і не тільки «русских»). А тому утворення УПЦ КП та УАПЦ було спринято вищими ієрархами РПЦ МП як розкол, а ці церкви були підданні анафемі. Проти них ведеться жорстока психологічна та інформаційна війна. Вони, бачте, незаконні, неканонічні! А от визнати право українського народу мати свою Єдину Помісну Православну Церкву РПЦ МП якось не хоче, бо для неї це буде втрата «канонічного простору», а для Росії, якій вона служить - втрата «стратегічного простору». А, отже, треба «раскольников» звинуватити ще й у відступництві від православ'я, у його зраді. Як вони це роблять можна дізнатися, прочитавши, наприклад, статтю якогось Всеволода Печерського під назвою «Вопросы друзьям - украинофилам», що була надрукована в часописі «Русский дом» №8, 2000 р. с.24. Цей палкий прихильник РПЦ МП, який певно вважає, що служить святій справі, пише наступне: «Украинец - хозяйственник; он по характеру своему - куркуль. Но если хозяйственником он был по природе, то куркулем стал, научившись тому у жлоба - ляха. Возвышение над личным ради пользы общественной - причина внутреннего противоречия, начало духовного кризиса украинца. Когда он начинает осознавать свое духовное начало, то становится … русским! Но если приобладает материальное, тогда он куркуль - украинец. Бистро осознали єту связь идеологи «державной украинизации» и заморские, и доморощенные - и быстро изменили свою стратегическую концепцию. Они говорят о «незалежности», но почемуто выходит, что подразумывается прежде всего, независимость от России и русского народа. При более тщательном и детальном рассмотрении этого вопроса приходишь к неизбежному выводу, что речь идет о … духовной независимости от Церкви, от Православия, от Бога».

От так! Поляки - «жлоби», а українці - «куркулі», які вбачають в незалежності тільки «независимость от России и русского народа», а це ніщо інше, як «независимость от Церкви, от Православия, от Бога». От і виходить, що сталінське гасло - «кто не с нами - тот против нас» - перетворилось в складову частину ментальності багатьох росіян.

Серед тих, «хто не з ними», а, отже, «проти них», тобто росіян, опинився навіть констинтинопольський патріарх, який прихильно поставився до ідеї українців мати свою Помісну Православну Церкву. Внаслідок цього у багатьох захисників «русского православия» склалося переконання, що й вселенський патріарх теж «неканонічний». От і виходить, що для росіян канонічним є тільки те, що вигідне Росії. В цьому переконуєшся остаточно насамперед тоді, коли познайомишся з історією православ'я в Росії. Чи канонічним, скажімо було переселення в 1385 р. митрополита з Київа до Володимира на Клязьмі, а звідти до Москви? Невже митрополія валізка, яку можна перевозити з місця на місце? А про те, як була заснована Московська Патріархія, можна написати кримінальну повість. Відомо, що під час перебування антиохійського патріарха Йоакима в Москві, в серпні 1586 р. московський цар Федір Іванович говорив з ним про необхідність заснування патріархату в Москві й просив його сприяти цій справі. Але для цього необхідно було рішення собору усіх патріархів. В липні 1588 р. до Москви приїхав за матеріяльною допомогою константинопольський патріарх Єремія. Сподіваної патріаршої грамоти з дозволом на заснування московської патріархії він не привіз. І тоді московський уряд не посоромився посадити під домашній арешт не тільки патріарха, але і людей, які його супроводжували. Патріарха Єремію змусили підписати Уложену грамоту й дати згоду на заснування Московського Патріархату. А в 1592 р. коли від константинопольського патріарха та собору надійшла грамота з дозволом відкрити Московський Патріархат, цар Федір Іванович наказав послам Г.Нащокіну та А.Іванову відвезти під виглядом матеріяльної допомоги східним патріархам хабар, що становив 2544 золотих.

Не менш скандальною була історія «приєднання» (так і кортить сказати «возз'єднання») Київської метрополії до Московського Патріархату. Це дуже нагадувало багатопланову операцію спецслужб. Спочатку необхідно було (з точки зору Москви) поставити свою людину митрополитом Київським і «всея Руси», а на другому етапі забрати Київську Метрополію у Патріарха Константинопольського й підпорядкувати її Московському патріарху. З цією метою всупереч канону московський уряд змусив блюстителя московського патріаршого престолу Пітерима висвятити ніженського протопопа Максима Филимоновича на єпископа Мстиславського й призначив його блюстителем Київської митрополії (1661 р.). Анафема константинопольського патріарха Діонісія III з цього приводу не справила жодного враження на Москву і проклятого Максима Филимоновича. Більш того, московський уряд без порозуміння з Константинополем, примусив патріарха Йоакима висвятити єпископа Гедеона (князь Святополк - Четвертинський) на Київського митрополита (1685 р.). А за підпорядкування Гедеона Московському Патріархатові цей неканонічний митрополит одержав від Москви подарунок - карету й шість коней. Хабар патріархові константинопольському становив 200 червінців та 40 соболиних шкірок. Гендлювати Москва завжди вміла з великою користю для себе.

А за часів царювання Петра I православна Церква Росії взагалі втратила навіть залишки незалежності й перетворилась в складову частину державного апарату. Патріархів більше не обирали. Церквою керував Синод на чолі з «местоблюстителем». Що ж стосується Київської митрополії, то треба визнати, що згідно з каноном вона повинна була належати Константинопольському патріархові.

В Радянському Союзі більшовики знищили ту частину православного духовенства, яка не хотіла служити справі побудови комунізму, а Церква опинилась під повним контролем атеїстичної держави. Нинішня РПЦ МП і її філія в Україні - УПЦ МП - творіння Сталіна та Берії (1943 р.) й, як вже говорилося, служила політичним цілям. Отже, так звана «Украинская Православная Церковь Московского Патриархата», яка повністю знаходиться під контролем РПЦ МП, є знаряддям духовного поневолення українського народу й фактично як політична організація сусідньої Росії не має права перебувати в Україні, бо це становить загрозу для її незалежності. Духовні вартості, які поширює УПЦ МП якщо не сумнівної якості, то ворожі українцям. Ця церква поширює брехливі чутки про те, що УПЦ КП та УАПЦ відступилися від Православ'я, що вони прагнуть потрапити під юрисдикцію Римського папи тощо. І не до миру й злагоди вона закликає, а до ненависті й ворожнечі між конфесіями.

А чого варті «святі» й «мученики» РПЦ МП, або ті кого вони хочуть прославляти й навіть канонізувати. Ось наприклад, що пише один з захисників «русского православия» в Україні Кіріл Фролов, відомий своїми шовіністичними й українофобськими поглядами. В «Информационно-аналитическом бюллетене» (Института стран СНГ) №21 від 1.01.2001р., що розміщений в Інтернеті, знаходиться його стаття під назвою «Русская Православная Церковь - последняя крепость» (звичайно ж в Україні) він, між іншим, повідомляє: «Подавляющее большинство православных Южной Руси (тобто України) находятся в каноничной Церкви Московского Патриархата и выступают против автокефалии и смены юрисдикции. Свежий пример тому - встреча чудотворной иконы царя-мученика Николая в Тульчинской епархии, что в самом центре Украины - в Винницкой области, когда десятки тысяч православных украинцев коленопреклонно каялись в цареубийстве и богоотступничестве и вопрошали - кто нас разделил с единоверной и единокровной Россией?» Не знаю чи справді там були «десятки тысяч православных украинцев» й чи справді вони «вопрошали», але мені дуже хотілося б зустріти хоча б одного з тих «коленопреклонных» йолопів й запитати, чи знає він хто такий «царь-мученик Николай»?

Чи знає він, що цей «мученик» - є представником тієї самої проклятої нашим Великим Кобзарем династії Романових, що розтоптала Переяславську угоду, декілька разів руйнувала Запоріжжя, а потім і зовсім знищила Січ, запровадила в Україні кріпацтво, нищила українську культуру, забороняла українську мову й освіту. Це за царювання цього самого «мученика» (якого, до речі назвали «кривавим») декілька сот тисяч українців були вислані з України «на нові землі» до Сибіру та Далекого Сходу й були асимільовані. А чи ж не вони тортурували Тараса Шевченка й інших наших визначних людей? То кому ж ви вклоняєтесь? Чи може ви цього не знали? То на якого ж Диявола ви молетесь?! Воістину - темнота - це смертний гріх! А кого закликає «прославить» К.Фролов? Він заявляє: «Помимо твердой канонической позиции давно пора прославить тех мучеников и исповедников Западной Руси, которые пострадали за Святое Православие от рук «мазепинцев» и «униатов». І далі він закликає «прославить» протопросвітера Гаврила Костельника «убиенного в 1947 г. бандеровцами за верность Православной Церкви», митрополита Київського Алєксія (Громадського) теж «убиенного бандеровцами в 1943 г., єпископа Мукачівського Мануїла (Тарнавського) «убиенного бандеровцами за верность Православной Церкви» тощо. За «верность Православной Церкви» вони були вбиті, чи за «верность» Московському ЧК, за співпрацю з совєтськими спецорганами? Але справа не тільки в тому, що УПЦ МП сіє ворожі українству ідеї й ідеали, а в тому що вона є одною з найбільш потужних ланок «п'ятої колони» в Україні. Навколо неї гуртується різна нечість ворожа українській державності, починаючи від комуністів й до російських шовіністів. А чого вартий тільки так званий «Союз православных братств Украины». Що спільного у всієї цієї братії з Православ'ям, з християнськими заповідями. Вони любов до ближнього проповідують? Зовсім ні! «І не вбий» вони не шанують! Це осередки російського шовінізму й російського імперського духу. І саме ця братія разом з комуно-соціалістами та російськими шовіністами страшенно не хочуть (бо бояться!), щоб Папа Римський Іоан Павло II завітав до «русского православного канонического пространства», тобто до України. Останні місяці вся Росія (тобто російська дипломатія, державні діячі, ЗМІ, либонь спецслужби - все роблять для того щоб перешкодити Папі приїхати до України. Не залишилась осторонь й проросійська «п'ята колона» в Україні. РПЦ не потрібен папський візит дружби й примирення. Не треба їй, щоб в Україні вислухали як Іоан Павло II буде просити пробачення у православних за ворожнечу між католиками й православними в минулому й закликати до миру в Християнському Світі. Вона вихована в традиціях класової боротьби й російського імперського месіанства! Отже, в Україні під час візиту Папи треба чекати різних провокацій. Провокації обов'язково будуть! Будуть спроби дискредитації Українського Православ'я, Української незалежності, Української державності! Українські патріотичні сили повинні нарешті згуртуватися й дати нищівну відсіч провокаторам. Український народ як ніколи потребує Єдиної Православної Помісної Церкви з патріархом у Києві, миру і злагоди з іншими конфесіями поширення християнської моралі. Й хай у цій святій справі допоможуть нам Господь Бог і Пресвята Діва Марія!

додано: 17-06-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/992782032.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua