першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Володимир Іщенко : Роль молоді в розбудові української демократ

додано: 02-07-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/994059643.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

<H2>Роль молоді в розбудові української демократії

Володимир Іщенко </H2>

<b>
Проблема українського суспільства полягає у особливостях свідомості його членів. Падіння системи реального соціалізму призвело до дискредитації радянської системи цінностей. У той же час на заміну їм не прийшли нові цінності ліберальної демократії. Такі поняття як “свобода слова”, “демократія” поки що для більшості українців є пустими словами, які використовуються політиками задля прикриття своїх егоїстичних цілей. Вони є занадто абстрактними для пересічного мешканця України, він не бачить жодної конкретної користі від впровадження їх у життя</b> . Дослідник Є.І. Головаха,
виходячи з концепції девіації Р. Мертона, стверджує, що в цей період в Україні став поширеним так
званий амбівалентний тип особистості, що характеризується одночасним прийняттям і демократичних
цінностей як цілей діяльності, й тоталітарних норм як засобів досягнення цих цілей. Амбівалентна
особистість не володіє достатнім рівнем правової, економічної й політичної культури для послідовної
реалізації цих цілей. Це призводить до вимог іти до демократії через освічений авторитаризм, здатний
силовими методами подолати хаос і анархію . Це підтверджується й емпіричними дослідженнями, що
проводилися Інститутом соціології НАН України сумісно з фірмою “Соціс” з 1994 по 1999 роки. На
питання “Чи згодні Ви з думкою, що кілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни
більше, ніж усі закони та дискусії?” в тарвні 1999 р. 46,3 % респондентів відповіли “Згоден” і лише 15,4
% - “Не згоден” . Якщо 1994 р. співвідношення демократизму і авторитаризму в політико-ідеологічних
орієнтаціях громадян дорівнювало співвідношенню один до двох, то 1999 р. це співвідношення було
вже один до трьох. Це говорить про те, що населення не вірить в демократизм влади і в демократію
взагалі і вважає, що порядок треба наводити авторитарними засобами. Тому закономірно серед
громадян визріває думка про підсилення ролі Президента в країні, щоб він взяв на себе всю повноту
відповідальності за внутрішню і зовнішню політику. Занепокоює й зневіра більшості населення України
у власних силах. На питання “Якби уряд України ухвалив рішення, яке утискає інтереси народу, то як Ви
вважаєте чи могли б Ви щось зробити проти такого рішення?” в 1999 р. 61,6 % респондентів відповіли
“Ні, нічого не зміг би зробити”, і лише 4,4 % - “Так, зміг би щось зробити” . 30% респондентів також
вважали, що жодний із засобів боротьби за відстоювання своїх прав та інтересів не є настільки
ефективним і припустимим для відстоювання своїх прав та інтересів аби його використовувати. На
думку Є.І. Головахи, домінуючий за стабільних умов конформізм, що виявляється у некритичній покорі
меншості більшості стає менш поширеним, ніж протилежний тип конформної поведінки, коли
більшість пасивно приймає позицію меншості .
Без зміни масової свідомості в Україні неможливо побудувати демократичне суспільство. Соціологами
давно вже доведено, що демократичні інституції, що не підтримуються відповідною системою
демократичних цінностей поширених у даному суспільстві, не можуть втриматися скільки-небудь
довгий період часу. Демократія перетворюється на диктатуру більшості, що невдовзі стає диктатурою
однієї особи або невеликої групи людей (олігархія). Власне так і сталося в пострадянській Україні, що
має одну з найдемократичніших у світі конституцій і водночас авторитарне керівництво. Сам по собі
парламентський шлях реформування законодавства нічого не дасть: навіть ідеальні закони не мають
ніякої цінності, якщо люди не усвідомлюють необхідності їх виконання. Робота на перемогу в
парламенті демократичних партій має бути доповнена паралельною роботою зі зміни пануючого
зараз типу особистості. Необхідна революція у світогляді посттоталітарного українця.
Головною проблемою опозиції є те, що вона є частиною тої системи до якої вона декларує свою
опозиційність. Мороз і Тимошенко мислять тими самими радянсько-авторитарними категоріями, що й
Кучма з Медведчуком. Лідери опозиції можуть декларувати свою прихильність до демократичних
цінностей, проголошувати наміри змінити “злочинний режим” і можуть справді вірити у свою
демократичність, але з приходом до влади вони увідомлять, що для реалізації їх дійсних цілей не
потрібно нічого міняти. Набагато легше буде лишити все таким, як воно було “за олігархів”.
Підтвердженням тому є та ситація, що склалася у Всеукраїнському громадському комітеті опору “За
Правду!”. За Положенням про ВГКО “За Правду!” Комітет є молодіжною громадською позапартійною
організацією, яка не бере участі у виборах. На даний момент він фактично перетворився на молодіжну
підструктуру ПРП та УНР. Рядові позапартійні студенти, що виконують всю брудну роботу
(розповсюдження листівок, “спілкування” з міліцією тощо), абсолютно відсторонені від розробки
стратегії діяльності Комітету. Переважна більшість лідерів місцевих осередків є членами Молодого
Руху. Очевидно, що керівництово Комітету збирається використати його для залучення молодих людей
до голосування за правоцентристські партії на парламентських виборах, після чого він найімовірніше
буде просто розпущений. Дорвалися ж до “кормушки”, то навіщо далі гратися в революцію?
Але не все ще втрачено. За десять років незалежності виросло нове покоління, яке виховувалося на
тих цінностях, які необхідні для побудови демократії в Україні. У школах на уроках літератури, історії,
правознавства комуністичні ідеали були замінені на нові західні (хоча вони подавалися під назвою
загальнолюдських) ідеали особистої свободи, людської гідності, незалежності, оригінальності.
Телебачення через “засилля” західної кінопродукції активно пропагувало цінності індивідуалізму.
Таким чином виросли люди, для яких слова “правова держава”, “громадянське суспільство” не є
пустим звуком. Вони розуміють сенс цих понять.

Для них цілком конкретними є ті переваги, які надає
демократичний режим, рівність усіх перед законом. Деякі з них за ці слова навіть готові були ночувати
на 15-градусному морозі в наметах на Хрещатику. Для деяких ці слова є святими, за які вони, якщо
буде потрібно, віддадуть своє життя.
Отже, сформувався той суспільний прошарок, що може стати базою майбутнього демократичного
суспільства. Завданням теперішніх студентів, тобто найсвідомішої частини цього прошарку, - нести ці
цінності в широке суспільство. Зараз вони дискредитовані політиками, дії яких не відповідали тому, що
вони проголошували. Як казав Джордж Оруел: “Найгіршою рекламою для соціалізму (як і для
християнства) є його послідовники”. Але власним прикладом студенти можуть довести дієвість
демократії. Наразі необхідним є створення (можливо, на базі “За Правду!” або йому подібних
утворень) студентської громадської позапартійної організації, яка не буде спиратися на політичні
партії або лідерів, яка не буде займатися агітацією на політичні вибори, але головним завданням якої
буде розвиток “третього сектору”, який складає основу громадянського суспільства, в якому і
зосереджуються демократичні цінності.

додано: 02-07-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/994059643.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua