першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Максим СТРІХА: “«Симбіоз» Ліни Костенко з Вєркою Сердючкою, або

додано: 23-07-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/995911794.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Ось ми готуємося зустріти десятиріччя української незалежності. А відтак уже маємо право запитати себе: які духовні цінності, які твори мистецтва, які постаті за останнє десятиліття стали символами - знаками - справжньої, не скутої путами тоталітарної цензури української культури? Чи відійшли ми за цей час від радянських цінностей? Чи повернулися хоч почасти до власного національного коріння?

Вільна, не підлегла цензурі українська культура за радянської доби (принаймні в хрущовсько-брежнєвські часи, бо ж за сталінського режиму таке явище не могло набути хоч якоїсь масовості через неминуче й негайне фізичне і нищення інакодумців) складалася з двох струменів. Перший можна умовно назвати «дисидентським». Постаті з цього кола прямо кидали виклик Системі, звертаючись до тем, що були під прямою забороною. А таких тем було напрочуд багато - Історія, Мова, Віра, Національні Традиції...

Дуже часто ці люди платили за свій вибір замовчуванням, поламаними долями, арештами, роками таборів. Дехто загинув за досі не з'ясованих обставин, як-от Володимир Івасюк чи Алла Горська. Дехто повернувся до Києва лише в роки перебудови - вже у цинковій домовині, як-от геніальний Василь Стус.

Проте паралельно існував також інший струмінь, який можна умовно назвати «андеграундом». Люди з цього кола могли й не ставити жодних політичних вимог, не писати віршів про загибель мови й не малювати картин на теми козаччини. Але, навіть будучи підкреслено аполітичними, вони рішуче не сприймали приписів «Його величності соціалістичного реалізму». Відтак способом оприлюднення їхніх творів могли бути хіба що неофіційні виставки в чиїхось майстернях чи читання віршів у колі друзів. Митці «андеграунду» здебільшого уникали таборів, хоч так само мали проблеми з КДБ. Проте художники тут часто працювали звичайними оформлювачами, а поети - пожежниками чи сторожами.

Після здобуття Україною незалежності багатьом здавалося, що мистецька цензура навіки відійшла в минуле. Вчорашні «дисиденти» (й зуцілілі, й загиблі) ввійшли до нового «культурного канону», - разом з людьми, які раніше уособлювали «культурний розквіт Радянської України». В цьому «каноні» мирно поєдналися такі несхожі постаті, як Василь Стус і Олесь Гончар, Алла Горська і Опанас Заливаха, Ліна Костенко й Іван Драч, Євген Сверстюк і Григорій Кочур, Василь Симоненко і Дмитро Павличко, Іван Марчук та Іван Гончар, Леопольд Ященко та Леонід Грабовський, Іван Миколайчук та Володимир Івасюк, Іван Козловський та Анатолій Солов'яненко...

Натомість учорашні діячі «андеграунду» стали втілювати більш або менш успішні мистецькі чи видавничі проекти, подалися читати лекції на теми «української цивілізації» до західних університетів. Тут також утворилася своєрідна «обойма імен», до якої входять імена літераторів Миколи Рябчука і Юрка Андруховича, Оксани Забужко та Володимира Діброви, Ігоря Римарука і Василя Герасим'юка, режисера Сергія Проскурні, бардів Марії Бурмаки й Ольги Богомолець, художників Миколи Кумановського та Володимира Костирка, блискучого науковця, перекладача й видавця, на жаль, покійної вже Соломії Павличко (список можна продовжувати).

Водночас в Україні сформувалася нова і вельми дивна «мистецька еліта», яка химерно сполучає декілька постатей іще з радянського культурного «істеблішменту» та артистів, які найбільше відбивають художні смаки й духовні запити сьогоднішньої владної еліти України - Вєрку Сердючку, Яна Табачника, Йосипа Кобзона, Ірину Білик, Таїсію Повалій...

Декого до цієї «еліти» записали проти власної волі. Скажімо, головний ідеолог президентської влади Володимир Литвин «побивав» в одній з телепередач опонентів квітневого «референдуму» цитатами з Ліни Костенко, зовсім не зважаючи на те, що сама поетеса буквально щойно перед тим відмовилася отримувати з рук Л. Кучми орден Ярослава Мудрого п'ятого ступеня...

Проте, таких, як Ліна Костенко, в середовищі визнаних «метрів» виявилося до прикрого мало. Більшість готова до абсолютної гнучкості в ім'я забезпечення можливості хоч якоїсь творчої праці та хоч якоїсь винагороди... А що ж до меншості, яка зважується на «власну думку» у сферах поза суто професійними, то фінансовий зашморг виявився сьогодні аж ніяк не менш ефективним за вчорашні адміністративні заборони...

Культуролог, есеїст і редактор інтелектуального (й малотиражного) часопису «Критика», одна із знакових постатей і радянського, і сьогоднішнього «андеграунду» Микола Рябчук стверджує: сьогоднішня влада в Україні має виразно «креольський» характер, а відтак «креольською» є і її система цінностей. З цією думкою погоджуватися не хочеться, але не погодитися неможливо. Справді, в Латинській Америці незалежність від Іспанії здобули не тубільці, а іспаномовні нащадки колонізаторів - креоли, і в становищі індіанців кечуа ця незалежність нічого не змінила. А з незалежності України скористалася російськомовна радянська за менталітетом верхівка.

Принаймні наївно було б говорити про «загальнолюдські» чи «національні» цінності, сприйняті цією верхівкою, чільні постаті якої, за дуже незначними винятками, лишаються типовими «совками». А цінності верхівки з неминучістю стають у комунікаційну добу цінностями більшості суспільства. Так само поволі, але неухильно, мовою цього суспільства стає, за висловом поета Юрка Андруховича, «мова найшанованіших у нашому суспільстві людей: бандитських авторитетів, зірок поп-музики, спортсменів, нуворишів».

За умови загального зниження інтересу до національної культури, викликаного тотальним зубожінням мільйонів потенційних споживачів цієї культури, наявність кількох висококласних нецензурованих видань (як-от часописів «Критика», «Генеза», «Дух і літера», «І» - список можна продовжувати), що виходять здебільшого неперіодичне й мізерними накладами, небезпеки для влади не становить. А приголомшливо сміливі «студійні спектаклі» чи «студентські фільми», схоже, навіки відійшли в минуле з фінансових причин.

То чи не маю я рацію: українська культура здобуде шанс тільки тоді, коли наші владці усвідомлять різницю між поняттям «нецензурована культура» і «нецензурна лайка»?

Максим СТРІХА, доктор фізико-математччних наук, письменник. Член УНП «Собор»

додано: 23-07-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/995911794.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua