першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Іван ШИШОВ: "Уявний виступ на третьому форумі українців світу".

додано: 06-08-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/997089688.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

17 серпня 2001 року в Києві відбудеться III Форум українців світу. Я мав щастя бути присутнім на двох попередніх. Особливо на Першому Форумі була ейфорія, всі ми, українці з усіх континентів, радо знайомилися, вели задушевні розмови, складали плани на майбутнє. На другому – вже була деяка буденщина – ті самі члени президії, доповідачі, ті самі посадові особи. Й говорять ті самі речі, потрібні, але порожні. І жодних позитивних результатів для української національної ідеї ті форуми, на жаль, не дали.

Балачки залишились балачками, а ми як були кожен зі своїми проблемами наодинці, так і залишились. Немає в нас єдиного інформативного простору, про який так велемовно розводились на попередніх форумах. Немає в нас і якоїсь координаційної ради, хоч є й керівництво, є й особи, котрі за все це нібито несуть відповідальність. Українську проблематику профанують усі засоби масової інформації Росії та іже з ними в розсіянні (діаспора). А ми – як у рот води набрали. Нам байдуже, нам до того немає жодного діла. Отак.

От і III Форум настає. Україна у внутрішніх і зовнішніх проблемах, як, вибачте, собака в реп’яхах. А виступатимуть одні й ті самі особи хоч з материкової України, хоч із західної, хоч із східної діаспор. Одні й ті самі. Про одне і те ж.

От я й вирішив свою уявну (бо там виступити не дадуть!) промову на цьому форумі пропоную увазі українських засобів масової інформації, щоб панове керівництво здогадувалось, що крім їхньої “авторитетної” думки є ще думка низів, тобто представників тих, кого вони б мусили представляти в світі.

Уявний виступ на третьому форумі українців світу

ЗА УКРАЇНУ!

Рідна Мати Україно! Дорогі брати і сестри!

Перед вами схиляють голови в низькому поклоні українці з Москви, що об’єднані в товаристві української культури “Славутич”. Понад десять років існує наше товариство.

“Славутич” у Москві продовжує давні традиції наших попередників. Від часів сина Великого київського князя Ярослава Мудрого Юрія Довгорукого до наших днів. Справді, московській україніці більше років ніж самій Москві. На цю тему писали видатні українські дослідники Дмитро і Микола Бантиш-Каменські, Микола Сумцов, Агатангел Кримський, Симон Петлюра, Михайло Грушевський та інші діячі серед них і наші славутичани Микола Шекір, Михайло Забочень, Борис Козаренко та автор цих рядків. Були в Москві українські театри, виходила поважна друкована продукція, був музично-драматичний гурток “Кобзар”, заснований Іваном Алчевським та іншими діячами нашої культури. Робилося це всупереч усяким перешкодам і заборонам.

Саме в Москві Симон Петлюра видавав журнал “Украинская жизнь”, де публікувалися Франко, Кримський, Сумцов, Горький та інші. Саме в Москві Михайло Грушевський видавав журнал “Україна”. Саме в Москві Микола Філянський друкував свої ліричні шедеври.

Традиції великі і багаті. Й сьогодні в Москві діє (з великими труднощами вдалося недавно відкрити) українська бібліотека, роботу якої було перервано в тридцяті роки та почато відновлення славутичанами за часів горбачовської перебудови. Сьогодні бібліотека нараховує понад 50 тисяч примірників унікальної літератури. Керує справами бібліотеки палкий ентузіаст Юрій Кононенко. Він же очолює й колектив української книгарні при Українському культурному центрі в Москві на Старому Арбаті. Але приміщення для цієї книгарні жалюгідно мале. Торгувати в Москві українською книгою в силу певних обставин дуже трудно, а то й просто не можливо. А така книгарня могла б стати прекрасною міжнародною вітриною для реклами і поширення української думки, наукових та духовних досягнень. Здавалось би, що Україна сама повинна бути зацікавленою, аби цю вітрину зробити привабливою. Але ні міністерство культури, ні національна спілка письменників України не звертають ніякої уваги на це досить вигідне для України питання.

Треба підкреслити, що українська друкована продукція за обсягом не йде в ніяке порівняння з повінню російськомовних газет, часописів, низькопробних, не рідко не тільки шкідливих, але й ворожих для України видань, що затопили Україну від Луганська до Ужгорода, від Севастополя до Чернігова. Такий стан речей, здається, зовсім не турбує відповідні державні структури в Україні. Навіть якщо людина видала за власний кошт книгу то реалізувати її трудно або просто не можливо. Чи не парадокс? За часів Шевченка по всій Росії були книгарні, де реалізовувалась україномовна продукція. А тепер, скажімо, московський українознавець, член управи товариства Славутич Михайло Забочень з допомогою київського мецената упорядкував і видав унікальній альбом “Україна в старій листівці”, над яким працював кілька десятиліть (за часів більшовицької імперії з великим ризиком для себе). Такою працею пишалась би кожна держава, та тільки не Україна. Товариство української культури “Славутич” зверталось до Комітету по Шевченківських преміях з просьбою висунути альбом “Україна в старій листівці” на присудження премії. Але унікальне видання так і не було висунутим на присвоєння премії.

Видав книжку і я про академіка Миколу Федоровича Сумцова називається “Українознавець”. Це перша праця про цього українознавця. Однак реалізувати потрібну і цікаву книжку дуже трудно.

Виходить, що українці в Україні і в так званій східній діаспорі наглухо замуровані в своєрідні лабіринти, куди ніхто не достукається і звідки не можна вийти. Для нас, українців Росії, українського інформативного простору просто не існує. Ми живемо в інформативному вакуумі. Але найстрашніше те, що в такому вакуумі живуть і українці в Україні, бо українське найвище керівництво все зробило для того, аби наш народ духовно і фізично вимирав.

Український культурний центр у Москві на Старому Арбаті стоїть, мов гарний порожній океанський лайнер на якорі. Нікуди не пливе і до нього ніхто не допливає. Вряди-годи приїде хтось з України, збереться жменька людей, погомонять, заспівають італійською мовою арії з італійських опер та й розійдуться. А “Славутич” з ОУН Рухом колись збирали, орендуючи різні будинки культури Москви, по тисячі людей, десятки письменників, діячів культури, творчі колективи з усієї України приїздили одночасно. Панує в центрі, як і в Україні, російська мова. Україна заплатила і продовжує платити за оренду великі гроші. Серед керівництва замість патріотів – заробітчани-хлібоїди. Треба б зробити таку систему, щоб жоден хапуга, лакиза, злодюга не міг навіть наблизитися до економічних, політичних, а тим більше, - до національно-духовних надбань нашого народу.

До влади прийшли в основному чужі люди. Вони зайняли теплі місця в Україні і за кордоном. Українська земля, її багатства, наш народ віддані на поталу своїм і чужинецьким олігархам, читай злодюгам, які до нитки обікрали і обкрадають Україну. Народ наш довго терпить. Але ж згадаймо історію! Він може так сколихнутись, що небо запалає. І не буде кому виручати.

Нам, українцям Росії, по живому перерізали пуповину, що зв’язувала нас з рідною землею, з українським народом. З рідним корінням. Україну нам показують лише через викривлені окуляри потужної лицемірної російської інформативної машини, їхньої досвідченої в таких справах пропаганди.

За даними російських засобів масової інформації в Україні не існує ні мистецтва, ні літератури, ні спорту. Вона по вуха захрясла в багні корупції, в сварках та чварах. На українських курортах ситуація нагадує смітник. Українські прикордонники і митники одні з найзлочинніших в світі, котрі тільки те й роблять, що зазирають у кишеню проїжджих росіян. Україна заборгувала Росії мільярди доларів і продовжує безперервно красти газ і нафту, звужує сфери вживання російської мови, закриває російські школи, переслідує росіян за російську мову, відбирає церкви у православних прихожан московського патріархату... І вся ця чорна неправда ллється як із рога достатку. Факти подаються переверненими з ніг на голову.

Найстрашніше в такій ситуації, на нашу думку, те що українські засоби масової інформації, як у рот води набрали, а якщо й говорять, то чужинецькою мовою майже те саме, що й московська пропаганда.

Тобто йде гра в одні ворота, та більше того, йде знущання з України, з нашої мови, культури, історії. Під загрозою незалежність Держави, життя нації.

Чому ж наш уряд, наша пропаганда мовчать, влада дозволяє олігархам-чужинцям закуповувати за українські гроші наші цінності, наші телевізійні канали, з яких плюють нам в обличчя, а влада воліє не помічати цього, роблячи вигляд, що так воно в цивілізованих країнах й треба робити.

Чому у французькому парламенті ніхто не виступає ні англійською, ні будь-якою іншою мовою, крім французької, а в українському парламенті чимало депутатів не просто ігнорують українську мову, а ще й відверто глумляться над нашими святинями.

Чому найвищі урядові особи Росії і російські шовіністи в Україні на кожному перехресті волають про рознещасну долю росіян в Україні, в притул не помічаючи ще гіршої долі власного народу у себе вдома, а українські власті ніяк не хочуть помічати ні самих українців у Росії, ні тим паче, їхньої національно-культурної долі, яку навіть важко порівняти з національно-культурним становищем індіанців Північної Америки. У Росії немає жодної української церкви: ні православної, ні греко-католицької. Нам там ніде рідною мовою помолитись, поговорити з Богом без перекладача. Натомість московський патріархат безцеремонно втручається в релігійні справи України. В багатьох храмах в Україні церковники проголошують славу не Президентові України, а президентові сусідньої держави. Такої ганьби не знав ще жоден народ. А наші достойники мовчать, бо так мабуть вигідніше і затишніше.

Мало того, що в Україні більше половини шкіл, дитячих садочків, не кажучи вже про вузи, російськомовні, то Росія відкриває в Севастополі і Сімферополі філіали Московського університету. Чому б українським компетентним владним структурам не потурбуватись про відкриття на Кубані, в Білгороді, у Вороніжі аналогічних філіалів Київського університету ім. Т.Шевченка і Львівського ім. І.Франка?

Нас, українців Росії, після створення так званого Об’єднання українців Росії (ОУР), та після міфічного, хоч і зафіксованого, Об’єднання українців Москви, розпорошено. Треба думати, що власне для цього ці структури і створювалися за допомогою відповідних служб Росії і України. Отже, українці Москви, як організація, приречені на національно-духовну загибель. Нема ніякого сумніву в тому, що аналогічна ситуація і в інших регіонах Росії, коли не гірша. Об’єднання українців Росії фактично не існує.

Були в Совєтській Армії видатні воєначальники з українців-патріотів, які буквально рвалися в Україну, щоб прийняти участь у будівництві українських збройних сил, але перед ними щільно зачинили двері. Натомість призначили людей, котрі одержують по дві зарплати: в Москві і в Україні. От і думайте про безпеку України, про її добробут і майбуття, дивуйтесь, чому в наших збройних силах панує мова сусідньої держави, чому воїни українського війська моляться в церквах підпорядкованих московському патріархатові.

Причин такого становища в Україні й українців у Росії багато. А найголовніша та, що до влади, до керівництва всіх без винятку державних структур прийшли бездуховні, байдужі до національних потреб України люди, а нерідко й відверті вороги нашої незалежності. Тобто до влади ми допустили не тих людей. І тепер треба чекати Божого провидіння й спасіння, аби прийшли покоління українських патріотів, справжніх патріотів!

Ще раз хочу наголосити, що ми діти України. Ми радіємо найменшим успіхам нашої держави. Нам боляче коли над нашим народом, у нашій державі глумляться свої і чужі пройдисвіти, глитаї та невігласи. Можна було б напустити фіміаму. Тільки ж чи варто це робити. Нам потрібно дивитись правді у вічі. Наш народ, наша Держава в надзвичайно важкому стані. В цьому є і наша вина. Нам потрібно змобілізуватись, зібратись з силами, не шкодуючи рук і розуму, робити все, що в наших силах, щоб вистояла наша Українська держава, щоб змужніли її діти, щоб прийшли нові покоління нестримних героїв і патріотів.

Слава Україні!

додано: 06-08-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/997089688.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua