першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Карпо ДЗЕРКАЛЬНИЙ. А навіщо нам піар?

додано: 17-08-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998067525.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

У одному з відділів файної газети "День" висіла на стінці знаменита листівка часів цьогорічних заворушень - та, де Юля Тимошенко просто-таки роздирає поглядом тюремні грати, і слоган: "Я не зламалась - а ти?". Висіла спокійно кілька місяців. Журналісти добре знають, що такі речі на робочих місцях далеко не завжди стосуються політичних уподобань. Однак нещодавно прийшов начальник охорони редакції (будете сміятись - колишній гебіст) і суворо звелів зняти. Нічого, мовляв, ми люди серйозні.
Дурниця? Авжеж.
Але ось уже вельмишановна редактор колись опозиційної газети п. Івшина власноруч викреслює такого собі Миколу Томенка зі списків запрошених на п'яту річницю видання, і між іншим цікавиться у підлеглих: "чи не вважаєте ви, що такий-то (Мирослав Попович, той же Томенко) дещо... е-е.. не проявляє розвитку?". Підлеглі погоджуються, бо, як той казав, "вопрос глупый - я так и ответил". П. Івшина, отримавши відзнаку з рук Кучми і ще багато інших стимулів, як людина мисляча, виявила щирий нонконформізм і швидко позбавилася "віджилих" переконань опозиціонерки, а вони, політологи та знані філософи, того так і не зуміли... Ай-ай... (І їй-Богу боляче згадувати, як на заснуванні вже років півтора чи більше тому якогось там дуже Стратегічного і дуже Українського Інституту почесний його президент Мирослав Попович у своїй промові говорив про придушення паростків громадянського суспільства нашою владою, а не почесні, але вельми поважні члени президії відверто за спиною літньої й заслуженої людини глузували, посміхаючись - і Андрій Леонідович Деркач особливо). Ну що ж - часи змінюються...
Тож щодо піару, як донесення до громадян певних ідей через спілкування з нми носїїв цих ідей - політиків. Спілкування немає в принципі, але донесення ідей - є. Як? Отак - змінилися часи, й змінився світогляд. І вже людина з того ж "Дня", яка свого часу щиро (юнацька наївність!) обурювалася свавіллям влади напередодні виборів 1999 року, задає "правильні" запитання у інтерв'ю з "правильними" людьми, а на напівсерйозне "то що, зраднику?" серйозно відповідає: "Знаєш, я вже давно тим... не переймаюсь". Причина проста - на роботі проводиш фактично цілий день, і те, що там чуєш, таки дається взнаки. Що чуєш (і бачиш)? Дивись вище.
Та годі. Накинулися всі на той "День"... От є ще знаменита боротьбою за права росіян в Україні, українців в Росії і вкладників "України" у всьому світі партія "Яблуко". Її мудрі хазяї (власне, хазяїн там один) навіть власним співробітникам (принаймні, нижчого рангу) регулярно, теж ніби між іншим, розповідають про свій грандіозний інтелектуальний та політтехнологічний потенціал, видатні проекти та неминуче торжество "освіченого капіталу" . На практиці нещасним співробітникам доводиться "з неба" вигадувати та надсилати до газет "спогади" Михайла Бродського про його захоплення в дитинстві шахами (грати до пуття не може й досі), або за пару годин до початку вже призначеної прес-конференції роздумувати над тим, про що ж таке сенсаційне на ній повідомити (злі язики стверджують, що саме так було винайдено свого часу "сесацію" від Бродського про те, що Гонгадзе насправді було застрелено зовсім не там, де всі вважали, і поховано зовсім не в Таращі). А чого було варте оголошення про об'єднання "Яблука" з "зеленими"! Як говорилося в прес-релізі, деякі з нинішніх лідерів партії з піонерських часів входили до складу "зелених патрулів", а головне - в багатьох з них... зоологічні прізвища (Чайка, Видрін, голова одного з регіональних осередків Сич)! Хоч стій, хоч падай...
Звичайно, серйозні партії працюють краще. Але загалом картина вимальовується досить чітка: ніхто й не збирається "замилювати" нам очі або "пудрити" мозок. Бо ми й так усе "схаваємо". Це не жарт - спеціалісти не дадуть збрехати, що загалом слово "піар" щодо передвиборчих вибриків українського політикуму вжити можна дуже й дуже рідко. Складається враження, що адмінресурс, цензура та відверте фізичне нищення неугодних приваблює цих політиків навіть не з економічних причин, а просто з огляду на власну тупість, більше - чисто "гопівську" ненависть до інтелектуальних потуг. І Бог лише, якщо Він ще в силі дивитись в наш бік, знає, чи доживемо ми колись хоча б до цивілізованого спілкування "вищих" з іншими. Не кажучи вже про чесні стосунки.
В США свого часу один кандидат в президенти (не пригадую, на жаль, прізвища) програв не в останню чергу через невдалий передвиборчий відеоролик. Він знявся на палубі авіаносця, проти будівництва якого активно виступав кількома роками раніше, ще на посаді віце-президента.
Преса не поминула прекрасної нагоди потішитися.
В нас президент спокійно збрехав у вічі всьому народові у такій "дурниці", як його участь в завоюванні незалежності. Тільки кілька малопопулярних видань згадали, що депутат ВС 1991 р. Кучма не голосував за незалежність України.
Дивно, що нікого за це не вбили.
... А в "Дні" на місці ліквідованого ворожого агітплакату нині висить папірець з чисто гамлетівським питанням: "Програти емігрувавши чи програти залишившись?". Один раз побачив, а думаю постійно. Останнім часом - посилено.
А ви як вважаєте?

Карпо ДЗЕРКАЛЬНИЙ

додано: 17-08-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998067525.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua