першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Сергій БРУНЬ: "Статус російської мови в Україні й надалі залишає

додано: 17-08-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998071469.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Серпень став “урожайний” на українофобські висловлювання високих російських політиків. Не встиг ущухнути скандал з приводу Кримських заяв мера Москви Юрія Лужкова, як віце-прем’єр уряду Росії Віктор Христенко вийшов із пропозицією ввести російську мову другою державною в Україні. На висловлювання цього перевертня з українським прізвищем перші зреагували українські патріоти, виступивши з протестом проти брутального втручання у справи нашої держави, а Міністерство закордонних справ України, як уже не раз бувало, затрималось із заявою, в якій було б відображено офіційну позицію нашої держави. З певним запізненням свою негативну оцінку висловлюванням російського віце-прем’єра дали Президент України Леонід Кучма та прем’єр-міністр Анатолій Кінах. Останній зазначив, що: “це питання є внутрішньодержавною справою України, і згадані заяви (мається на увазі висловлювання Ю.Лужкова і В.Христенка – С. Б.) не додають довіри у стосунках між двома державами”.

Чи будуть нести якусь відповідальність хворі на українофобію високі посадовці сусідньої держави – наразі не відомо. Проте, з огляду на досвід минулих років – скоріш за все, що ні. Та й офіційний Київ на цьому не наполягає. У той же час, варто було б нагадати цим, як і багатьом іншим російським політикам, яких так непокоїть стан російської мови в Україні, про дотримання прав мільйонів українців, які живуть на безмежних просторах Росії. Адже вони не мають жодної української церкви, а нечисленні недільні школи, які створили місцеві українські громади, не мають жодної державної підтримки. Хоча, в тій же Латвії, де українці складають значно менший відсоток населення, про розвиток нашого шкільництва дбають не лише громади, а й уряд цієї прибалтійської держави. До речі, таке ставлення до хай навіть незначної кількості представників іншого народу, який проживає на території держави, загальноприйнятий у цивілізованому світі. Так само, як і захист прав представників своєї нації, котрі мешкають за кордоном. Проте, за десять років незалежності України, керівництво нашої держави жодного разу не стало на захист української мови і культури в ті й же Росії, не те щоб надати допомогу діючим там українським громадам. Як правило, таку допомогу надають громадські організації.

Стосовно ж утисків прав росіян в Україні, то варто лише глянути на асортимент будь-якого газетного кіоска чи книжкової ятки, щоб пересвідчитися, яка з мов потребує більшого захисту – російська, чи українська. Та ж ситуація і з українським радіо і телевізійним ефіром, які перенасичені російськомовними FM станціями і власне російськими телеканалами, неухильно нав’язуючими українському глядачеві свої погляди, зокрема і в міжнародній політиці. Лише кияни через кабельну мережу міста можуть приймати 6 московських телеканалів. Однак, в той час, як у киян ще є альтернатива – добрий десяток українських телеканалів, значно гірша ситуація в регіонах, особливо на кордоні з Росією, де у глядачів її майже немає. Та й російськомовних шкіл в Україні не бракує. Тож росіяни нарікати начебто не повинні. Проте невдоволених з року в рік не меншає.

Не варто забувати і про те, що мовне питання в Україні було і залишається одним з найбільш дискусійних не лише на міждержавному, а й на внутрішньополітичному рівні. Вимоги, подібні до тієї, з якою виступив В. Христенко, неодноразово лунали з вуст українських (якщо їх такими можна назвати) політиків. А деякі з проросійських політичних партій навіть вносили їх до своїх передвиборчих програм, прагнучи здобути прихильність виборців на півдні і сході України. Проте жодного разу ми так і не почули різкої відсічі цим діям з боку Гаранта Конституції. Та й сам Леонід Данилович незмінно переходить на “общєпонятний” під час зустрічей з лідерами країн СНД. То де вже нам чекати як від Президента, так і від його оточення захисту мовних прав українських громадян. В цьому контексті варто нагадати екс-парторгу Південного машинобудівного, а тепер, волею грошовитих олігархів та недалекозорих малоросів, Президенту України приклад Миколи Скрипника – одного з провідних політичних діячів підрадянської України 20-х – початку 30-х років. Він, навіть під час офіційних візитів до Білокам’яної, принципово говорив українською, даючи зрозуміти більшовицьким верховодам, що є представником, хай і підневільного, українського народу. Нажаль, в Глави вже незалежної Української держави ще й досі спрацьовує прищеплений сторіччями неволі принцип меншовартості. Чи не тому приклад М. Скрипника для нього ще й досі є неприйнятним?

додано: 17-08-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998071469.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua