першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Інтерв’ю з членами гурту “Самостійна Україна” Сергієм Недільком

додано: 17-08-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998080307.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Сергій Неділько –народився у Києві у 1974 році. Закінчив школу із срібною медаллю, згодом педагогічний університет ім. Драгоманова за спеціальністю “викладач історії та правознавства”. Читав лекції з правових дисциплін в університеті культури, торгово-економічному державному унівеситеті. Сьогодні працює в Міжнародному Інституті Лінгвістики і Права. Роботу у ВУЗах поєднував з роботою в школі. Кандидат до Київради від громадського об‘єднання “Ми”, виборчого блоку “Вперед Україно”.

Одружений, разом з дружиною виховують дочку.


Кор.: Сергію, півтора роки тому ви впевнено брали штаб- квартиру комуністів. Чи були впевнені, що робите правильно? Що сподвигло вас на таку відчайдушність?

С.Н.: Для нас є очевидними проблеми, які ми маємо сьогодні в Україні, але є ще й винуватці, про яких чомусь мовчать. Ми намагаємося не давати владі спокою і не дозволяти одурманювати українців.

Кор.: Як віднеслися рідні до вашого вчинку.

С.Н.: Рідні не знали про підготовку акції. Після перших стресових вражень батьки почали боротися за нас. Мама покинула роботу, познайомилася з іншими батьками і організувала батьківський комітет з підтримки і захисту гурту. По-правді сказати, витягли нас із СІЗО саме батьки.

Кор.: Ви одружений чоловік, маєте молоду дружину і доньку. Як дружина відреагувала на вашу участь у акції?

С.Н.: 9 березня я сказав дружині, що йду до пам‘ятника Шевченку. Тільки на другу добу після арешту мені вдалося зателефонувати з РВВС додому і повідомити про місце свого знаходження. Хочу підкреслити, що жодних нарікань на мій вчинок від неї не було.

Кор.: Ваші дії та враження в перші хвилини перебування у приміщенні.

С.Н.: Ми чемно, але переконливо запропонували покинути приміщення. Для тих, хто чинив опір, ми знайшли додаткові аргументи…

Щодо вражень? Необхідно було витримувати спокій самому і стежити, щоб інших не охопила ейфорія. Взагалі, чотирнадцять годин, проведених в облозі під прицілами снайперів пройшли дуже швидко.

Що стосується приміщення, хочу сказати, що блискуче облаштованих партійних офісів ще треба пошукати. На таких грошах і такій техніці , виявляється, сидять захисники “гнаних і голодних”.

Кор.: Скільки із вас брало участь у акції? Чи давно ви знайомі ?

С.Н.: Учасниками блокування було одинадцять осіб. З багатьма із учасників я познайомився в час попередніх виборчих кампаній. Більшість із них є студентами Києво-Могилянської акадеиії, Київського державного університету та інших престижних ВУЗів.

Кор.: З огляду на вашу останню заяву про відмежування від Олександра Башука, хочу з’ясувати його роль у акції.

С.Н.: Під час заблокування приміщення, Башука з нами не було. За загальним рішенням він мав забезпечити зовнішній зв‘язок і адвокатський захист.

Кор.: Що зроблено за цей рік?

С.Н.: Ми брали участь у більшості громадських акцій, які проводилися цього року. За нашої ініціативи був створений Український молодіжний оргкомітет – “Нюрнберг -2”. В рамках підготовки до нашого суду готуємо проведення громадського суду над комунізмом.

Кор.:С.Н.: Як сьогодні ти оцінюєш тодішні дії – може щось було не так? Може по-іншому слід було діяти?

С.Н.Звичайно, сьогодні ми дивимося на свій вчинок більш критично, але з точки зору технічної підготовки. Ми ж допустили кілька недоречностей. Це було наше недопрацювання.

Кор.: Ви висунули доволі серйозні вимоги. Чи розраховували ви на підтримку громадськості?

С.Н.: Для того, щоб вирішувати складні проблеми (а існування Комуністичної партії в Україні – є болючою проблемою), потрібно створити громадську думку для захисту своїх споконвічних прав. Якщо теперішні державні органи не в змозі вирішити проблему, то громадськість має право і зобов‘язана їх примусити це зробити. Основна вимога “СУ”- деколонізація України. Все грунтується тільки на цьому: “Одна єдина, вільна, самостійна нероздільна Україна від гір Карпатських по Кавказ”.

Кор.: В чому, на Вашу думку основна помилка побудови теперішньої держави?
С.Н.: В нашому розумінні, не збудувавши держави національної, ми почали будувати державу демократичну. Відбулася підміна понять. Наприклад: український народ і народ України. Це зовсім різні поняття, якими маніпулюють, задурюючи голову україському народу.

Кор.:Які важелі, на вашу думку потрібні, щоб вивести народ із масового посткомуністичного психозу?

С.Н. Головне не впасти в інший психоз. На противагу комуністиичному психозу нам часто хочуть нав‘язати психоз західний, я маю на увазі нинішню демократію. Ми повинні черпати свої сили із свого коріння, з своєї землі.


Наталя Нємчинова - народилася в Київській обл. в Рокитному 1979 року. Навчалася в Інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука, котрий закінчила в 1999 р. Готувалася до вступу в Академію мистецтв, однак вступити не вдалося, адже це був 2000 рік – саме тоді, коли “Самостійна Україна” захопила ЦК.

Кор.: Що спонукало тебе до такого кроку?

Н.Н.: Шість членів нашої родини загинуло під час розкуркулення. Батьки були українськими патріотами, добре знали історію українського народу, свого часу відмовилися вступати в піонери, комсомол і КПСС. Хрещеним батьком мого діда був Іван Нечуй-Левицький. Батьки виховували нас, трьох дітей (крім мене ще брата Андрія, котрий також був учасником захоплення приміщення ЦК КПУ, та сестру Еллу) в дусі патріотизму й любові до України, а не до СССР. З основними принципами українського націоналізму батьки були знайомі з 70-х років, бо саме тоді їздили на Далекий Схід і познайомилися з діячами ОУН, які перебували там після таборів без права виїзду.

Кор.: В Україні немало патріотичних родин, а діти їхні не завжди поділяють погляди батьків. Батьки, звісно, важко переживають розрив поколінь, нарікають на нелегкий час, на поросійщене оточення своїх дітей. Наталю, Ви молода, вихована у патріотичному дусі, Вас оточує така ж молодь як і наших дітей. Де Ви знайшли однодумців, як познайомилися з учасниками акції?

Н.Н.: До 9 березня 2000 року більшість членів майбутнього гурту “Самостійна Україна” навчалися в Інституті декоративно-прикладного мистецтва, збиралися на спільні бесіди з історії України, тим більше в інституті ми вивчали історію українського мистецтва, дізнавалися, як винищували українську культуру. Мене це особливо цікавило, бо вже на тоді випало прочитати книжки про визначних діячів ОУН і УПА, а диплом був присвячений Романові Шухевичу, Степанові Бандері та Євгенові Коновальцеві.

Кор.: З перших відповідей стає зрозумілим, що ідеологічно ти була готова до боротьби. Але ж боротьба буває різною. Ти обрала дуже радикальний шлях. Чому?

Н.Н.: Читаючи праці українських патріотів, зрозуміла, що в нас є Україна, але не така, про яку вони мріяли. Колишні кати українського народу просто змінили колір прапору, а Україна залишилася колонією Росії. Морально підготували до того вчинку слова С. Бандери “Якщо ти можеш щось зробити для української нації, і не робиш, ти – злочинець”.

Кор. Хлопці кажуть, що у в‘язниці ти співала.

Н.Н.: Коли я заспівала гімн України, черговий загрюкав у двері камери, прокричавшии :”Прєкратітє бєзобразіє”. Так назвав наш державний гімн наглядач, який їсть український хліб. То чи варто ставити під сумнів наш вчинок?

Кор.: Що робите сьогодні? Які плани ?

Н.Н.: Сьогодні ідуть судові засідання. Нам інкримінують “захоплення приміщення, перешкоджання роботі громадської організації, пошкодження майна, нанесення легких тілесних ушкоджень”. Ми спрямовуємо всі свої сили на те, аби порушити справу про заборону комуністичної партії згідно з постановою Президії Верховної ради України від серпня 1991р., а також провести громадський суд “Нюрнберг–2” , позаяк багато документів про злочини КПУ, що ми їх подали до суду, губляться під час розгляду.

Кор. Чи не сумніваєшся у правильності своїх дій 9 березня 2000 р.? Можливо, потрібно було боротися інакше?

Н.Н.: Ми своїм прикладом показали, як потрібно боротися з ворогами України, бо ми були і є переконані, що в сучасній державі, де всі керівні посади посідають вороги української нації, конституційними методами такі проблеми розв‘язати неможливо.

Кор.: Чому ти не взяла участі в голодуванні, що його зорганізував Олександр Башук?

Н.Н.: Всі ми пройшли через голодування в СІЗО з політичних мотивів, але голодування поза межами в‘язниці на чолі О. Башуком та заяву про можливе самоспалення деяких членів гурту організація “Самостійна Україна” вважаємо рабськими методами боротьби з неототалітарним режимом. Ці методи провокують українську молодь до непотрібного Україні й такого бажаного для ворогів самогубства.

Кор.: Як розцінюєш арешт Артема Дідовця?

Н.Н.: Артем став жертвою брутальної провокації. Ми сьогодні маємо дуже багато справ, і воля нам потрібна як повітря, тому можу запевнити, що нікому з нас не був вигідним підпал . На даний час слідство триває. Сьогодні організація “Самостійна Україна” звернулася до голови Конгресового комітету США з Прав Людини з проханням домогтися, аби цю справу об‘єктивно розглянула українська прокуратура.

Засідання в справі “СУ” триватиме довго. 28 серпня буде суд не лише над нами, а й над членами організації “Тризуб” ім. С. Бандери та Молодіжного націоналістичного конгресу у Тернополі за припинення антиукраїнського демаршу комуністів цьогорічного 9 травня . Ми вважаємо цю подію знаковою, з огляду на те, що на 10-у річницю незалежності України судять українських патріотів. Це ще раз доводить злочинну і антиукраїнську суть сучасної влади.

додано: 17-08-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998080307.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua