першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Мартинюк: Про очищення суспільства...

додано: 18-08-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998146761.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

<H2>Про очищення суспільства... </H2>

Виглядає що найкращою моделлю очищення суспільства від тоталітарних метастаз є досвід денацифікації Німеччини. Є ще доволі успішний досвід Чехії, який однак нам уже нам не підходить у повному варіанті, тому що в Україні вже втрачено момент початку перетвореннь - заражена кров посткомуністичної номенклатури проникла в новостворені і "реформовані" структури суспільства.

Дещо ближчий нам досвід Естонії та Латвії - антисуспільне посткомуністичне коріння було викорчоване з огляду на конкретні акти протистояння і абсолютно конкретні антинаціональні ( антинародні) дії .

Абстрактна і розмита ідея суду на злочинами комунізму в Україні може перетворитися в щось путяще, зрозуміле і цілком конкретне, якщо вказати конкретні причини та злочини щодо яких слід вести розслідування, виявляти і притягувати до відповідальності винних.

Інакше надалі продовжуватимется інерція, за якою в Украні домінуватимуть сили, ідеї, та клани, створені колись для винищення українського народу.

Я абсолютно переконаний , що для зламання волі українського народу до опору, паралізування його імпульсу до розвику, комуністична номенклатура, починаючи з осені 1992 використовує ту саму технологію "голодної удавки", яка використовувалася нею в часі революції, громадянської війни, голодоморів 1933 і 1946 років.

Тому українське суспільство просто не зможе рухатися вперед, не розібравшись у тому що немов чавунне ядро, приковане ланцюгом до ноги каторжника, волочеться за ним з того страшногого минулого.

Знаковим у цьому є безперчний факт того, що нібито нова і нібито незалежна українська держава надалі робить вигляд що у 1933 і 1946 роках в Україні нічого не сталося, не було масових винищеннь українців як в самій Україні, так за її межами ( наприклад на Кубані).

Про важливість цього і про небезпеку, яку відчуває номенклатура стосовно справи голодоморів свідчить факт того що практично одним із першим політичних вбивств в в незалежній ( номенклатурній) Україні стала смерть влітку 1992 року голови товариства "Голодомор" Володимира Маняка, яка сталася внаслідок "атокатастрофи" та наступного "доліковування" в не відомо звідки виниклій "санітарній" машині. Через два чи три місяці так само драматично "померла" його дружина Коваленко, яка взяла на себе справу чоловіка - їй стало погано просто на засіданні оркомітету (міжнародного) по відзначенню 60-ї роковини Голодомору 1933 року і вона так само як чоловік "померла" у машині швидкої "допомоги". Українські "писателі" які в основному складали цей комітет "правильно понялі політику партії", принишкли і практично спустили все це святкування на тормозах.

Однак виглядає що 60-річчя Голодомору все таки "відсвяткувала" номенклатура - декрети та постанови новоспеченого прем'єра Кучми у 1992-1993 дивовижно синхронно повторювали розпорядження і постанови Сталіна, московського та та українського ЦК . Тих хто цікавиться раджу подивитися відповідну літературу - така снхронність та схожість об"єктивно існує.

Характериним були наприклад такі речі - листопад -грудень 1992 року - повна ліквідація всіх пільг та економічних підвалин для українського друку, ліквідація Фонду українського кіно, податковий удар по самоокупності преси, ліквідація пільг для освіти, науки та пенсійного забезпечення. У цей же час 60 років тому - осінь 1932 року були випущені розпорядження про обмеження вживання української мови у діловодстві, ліквідацію українських шкіл на Кубані та Північному Кавказі, про "припинення українізації" та інші.

Кінець грудня 1992- "колективізація" промислових підприємств - декрет Кучми про передання цих підприємств з рук Фонду Держмайна, як це було згідно Закону , прийнятому ВР України, і передача їх в розпорядженням Кабміну , однак із забороною цьому Кабміну "вмішуватися у справи підприємств". Аналогія 1932 року звичайно всім відома.

Перелом 1992-1993 року - Кучма фактично вводить внутрішню блокаду експорту товарів з України - одним указом заборонено експортувати будь що ліквідне з України, другим указом ( декретом) призначає в якості головного експортера для цього фірму , головою якої став не хто інший , як вже знайомий усім пан Волков.

І фінальним акордом було запущено, задуману ще навесні 1992 року "боротьбу з надмірним споживанням і доходами населення".

Це проявилося у Декреті Кучми про обмеження фонду зарплати і замороження його на рівні 1990 року ( зверніть увагу - в чисельному вимірі, без врахування знецінення рубля і купона.). Підприємства та бізнесменів зобовязували не платити своїм робітникам більше папірців і нулів, а ніж вони платили у 1990 році. В разі переплати - в бюджет держави забиралася сума цієї "переплати".

Однак це стало абсолютно абсурдним внаслід страхітливої інфляції ( до 100% у місяць) запущеної іншими декретами Кучми. Суми місячної зарплати, "дозволеної" рівнем 1990 року, вже у березні 1993 року часто не вистачало навіть на булку хліба. Директори та бізнесмени з жахом зрозуміли - уряд Прем"єр-Міністра Кучми строго заборонив виплачувати заробітну плату в Україні!
Першими отямилися директори державні - вони таки й перестали платити цю зарплату, приватні ж підприємці почали винаходити способи обійти цю заборону і шукати способи аби платити заробітну плату нелегально

У ці ж дні вводиться податок на додану вартість з варварською ставкою у 30%. Всі українську товари таким чином стають автоматично на 30% дорожчими. Поряд з ним вводяться ще податки на прибуток підприємств і врешті податок на прибутки громадян, яким обкладається все що уціло від попередніх декретів Прем'єр-Міністра.

Таким чином і було спричинено ту кризу, з якої Україна не може виборсатися і по сьогодні - промисловий приріст 2001 року це лише відносний зріст порівняно з рівнем минулого і позаминулого року. У порівнянні ж з 1992 - це лише нікчемні погойдування на дні глибокої економічної ями.

Самі тоді отримала реанімуючий імпульс вже маже похована Комуністична партія - внаслідок премєрської діяльності Кучми, лозунг "При комунистах было лучше" став надзвичайно актуальним і популярним. Коли деякі народні депутати ( наприклад Лук'яненко) пробували знову ставити питання голодоморів з них лише насміхалися - "Дивіться - у Вашій "незалежній" люди також он не мають що їсти.."

Те що курс на штучне обмеження зарплат та споживання не був особистою забаганкою Кучми, а відображав свідому політику української посткомуністичної номенклатури, підтвердив своє діяльністю Юхим Звягільський, який зайняв посаду прем'єра після Кучми. Він не тільки залишив недоторканими майже всі "блокадні" декрети та розпорядження свого попередника , але й довів обмеження у сфері заробітної плати майже до повного абсурду - згідно запровадженої ним "прогресивної" шкали оподаткування майже всі доходи громадяннина України, які перевищувати суму еквівалентну приблизно 100 $ … повині були вилучатися у бюджет.

Поблизу майже кожного населеного пункту Східної та центральної України знаходяться відомі всім місця масових похованнь жертв голодоморів та розстрілів. Декілька раз, з ініціативи того ж Лук'яненка, повторювалися спроби через органи прокуратури різного рівня порушити процедуру розслідування по фактах масового вбивства жителів України шляхом створення штучного голоду. Однак на всіх рівнях з Прокуратури були отримані відмови. Підстав для таких відмов абсолютно немає - такі речі підпадають під означення злочинів проти людства, а отже згідно закодавства України не мають строку давності.

Місця таких похованнь навколо колишніх приміських сіл зараз увійшли в межі міста Києва. Теперішньому прокурору міста Києва пану Гайсинському можна завдячувати за чергову відмову відкрити таке розслідування. Прокуратура Києва в доволі цинічній формі відмовила у відкритті слідчої справи як по фактах масових похованнь жертв голодомору, так і по факту масових рострілів у Биківнянському лісі. А пан Гайсинський тим часом дуже зайнятий тим, що час від часу тягає на світ старі фальшивки, спрямовані проти Ющенка і Національного банку України.

Але Україна не може рухатися далі , допоки раз і назавжди не розвяже для себе і для всього світу пробму 1933 і 1946 років. Проблеми, які виникли перед Україною та українцями у 1993 році є тому наглядним підтвердженням.

Повторюю, напридатнішим для цього є досвід післявоєнної Німеччини. А цей досвід включає в себе і Нюрнберзький трибунал, і "денацифікацію", і цілу серію трибуналів та судів нижчого рівня.

Тому пропоную повторити цей досвід, тільки з врахуванням української "специфіки":

у відповідності з Конституцією України та чинним законодавством добиватися наступного :

1. Засудження на державному рівні ( прийняття відповідного Закону) практики голодомору, геноциду, етноциду і русифікації в Україні, яка проводилася КПРС за часів СРСР і продовжується вже в незалежній Україні під керівництвом колишньої номенклатури КПРС.

2. Визнати ( на рівні Закону) український етнос, українську культуру і українську мову жертвами геноциду і етноциду і передбачити систему компенсацій і програму фінансованих з бюджету заходів щодо їх відтворення. За приклад може служити впровадження івриту в Ізраїлі та відновлення єврейської спільноти в Німеччині, яке проводилося за кошт німецького уряду.

3. Відкрити на рівні регіональних прокуратур розслідування по всіх відомих фактах масових репресій та масового людовбивства, в тому числі шляхом доведення до голодної смерті, встановити прізвища винних і посібників, а також прізвища всіх жертв і потерпілих. Генеральній прокуратурі ініціювати розслідування щодо встановлення ступеня вини у цьому політичнних, громадських організацій, державних установ України, громадян та установ іноземних держав.

4. Встановити (на рівні Закону) компенсацію постраждалим, їх сімям, установам та громадським організаціям, які були знищені та переслідувані в перебігу репресій та етноциду. Передбачити, що кошти для цього повинні надходити з бюджетів України , Росії та інших держав , які в тій чи іншій мірі визнають себе правонаступниками СРСР, а також з конфіскації майна осіб, організацій, установ, щодо яких в судовим чином встановлена причетність до здіснення цих злочинів.

5. Визнати недійсними всі пільги, нагороди, матеріальні заохочення та майно, отримане як за часів СРСР так в незалежній Україні внаслідок участі в згадному вище геноциді, етноциді та репресіях проти українського етносу, культури та мови. Встановити процедуру анулювання цих пільг та привілеїв, вилучення та конфіскації нагород, коштів та майна а також прибутків та дивідендів від нього, які були отримані внаслідок використання цих пільг та привілеїв, а також матеріальої винагороди за участь в заходах по організації репресій, геноциду та етноциду проти українського етносу.

6. Визнати правомірними претензії КПУ на правонаступництво КПРС та її майно з одночасним відкриттям слідчо-судової процедури щодо причетності КПРС (ВКП(б) ) до планування і скоєння згаданих злочинів проти людства.

7. Все вищевказане поширити стосовно інших етнічних груп в Україні , які стали жертвами геноциду, етноциду і масових репресій - кримських татарів, вірменів, греків, гагаузів, українських німців та інших.

додано: 18-08-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998146761.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua