першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Михайло СВИСТОВИЧ: “Жменька патріотів зіпсувала сценарій влади:

додано: 28-08-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998953383.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Виступ Івана Дзюби на ІІІ-му Всесвітньому форумі українців.

Перший Всесвітній Форум українців проходив в атмосфері взаємного захоплення та святкової піднесеності. Вже на Другом Форумі відчувалася певна розгубленість і невдоволення, однак все-таки переважала надія та віра в конструктивні можливості українства.

Нинішній Третій Форум проходить у складній атмосфері. З одного боку, ми з Вами з радістю та гордістю святкуємо десяту річницю Незалежності. А з другого, всупереч цьому, відчуваємо атмосферу глибоких розчарувань, втоми від невдач, взаємних претензій різних політичних груп та групок, в тому числі, претензій "тутешніх" українців до українців діаспори, і навпаки. Сьогодні, коли читаєш газети, дивишся телебачення, здається, що невдоволені всі та всім. Необхідно розрізняти це невдоволення. Одна справа - невдоволення людей, які не мають праці, які не отримують достойну зарплату чи пенсію. Одна справа - невдоволення українців, які і досі відчувають себе на своїй землі чужими.

Інша справа - невдоволення людей, які існують в будь-якому суспільстві, в яких не склалось життя, які не змогли реалізувати свої бажання та мрії, знайти, що хотіли. Але часто вони не вміють і не хочуть працювати, а претензій у них багато. І ще претензії і невдоволення людей, які не хотіли і не хочуть цієї держави, ненавидять Україну та українськість.

Бачите, в якому складному світі ми живемо. І це дуже несприятливий психологічний фон. Його не проігноруєш, тому що він є екраном важливих суспільних настроїв. Необхідно не абстрагуватися від нього, а адекватно реагувати. Шукати шляхи зміни суспільно-політичної, соціально-економічної і культурної ситуації, морального тонусу в Україні до кращого. На мою думку, саме це може дати конструктивний зміст роботі Форуму. Про болячки нашого суспільства вже так багато мовлено, що цей плач переростає в мазохістичний репертуар професіоналів. А необхідні не професіонали-плакальники, а професіонали-діячі з тверезим поглядом і відповідальним ставленням до справи. В нас немає дефіциту імпортного товару, в тому числі й віртуального, однак в нас є дефіцит інтелектуального вітчизняного продукту на рівні точних та ефективних рішень наших болючих проблем. Маю на увазі не порожні прожекти та голосні обіцянки, а ретельно розраховані та переконливо обґрунтовані, усвідомлені та підтримані громадськістю проекти, скажімо, подолання безробіття - самої страшної біди мільйонів людей, або комплексного вирішення енергетичного забезпечення народного господарства, або, кінець кінцем, виходу з того пригноблюючого мовно-інформаційного режиму, при якому україномовний українець відчуває себе так, ніби живе в окупованій країні.

Темою окремої розмови на Форумі могло б стати, як відродити гідність української людини (я свідомо вжив слово "відродити", а не "піднести", щоб підкреслити міру її підтоптаності сьогодні). Його топчуть злидні, пригноблює, всупереч всім реаліям і Конституції, безправ’я перед чиновниками всіх рангів. Гідність української людини на її власній землі принижують прохані і непрохані зайди на кшталт Затуліна, Лужкова та інших, яким би порядна держава дала б добрячого ляпасу і більше ніколи б не пускала до себе. А в чужих землях тисячі й тисячі українців стають нещадно експлуатованими заробітчанами - людьми третього чи десятого сорту, якими нехтує чужа країна і яких не захищає власна. Однак, необхідно відзначити, що й самі українці, як мало хто, талановиті у справі самоприниження. Форми цього самоприниження найрізноманітніші. Тут лише необхідно сказати, що нам не дістає культури національної самосвідомості, культури національної саморепрезентації, в тому числі і в повсякденному житті, що дуже важливо.

Ми, україномовні українці чи українські патріоти, що часто одне і теж, в суспільстві під особливим поглядом. Коли лежить п’яний бомж в калюжі - це нікого не дивує, а коли в калюжі опиниться п’яний офіцер в погонах, то це вже знак для громадської думки. Українець мусить пам’ятати, що в нього на плечах непомітні йому, однак помітні оточенню погони, і це зобов’язує його бути зразком поведінки у всьому.

На цьому Форумі повинно обговорюватись багато болючих проблем. І в мене є побажання: не задовольнятись простими поясненнями, зручними для наших політичних, наукових і просто диспутантських амбіцій. Прості пояснення народжують прості рецепти, а прості рецепти, в своїй більшості, оманливі, а в складних випадках і самовбивчі. Ми ж традиційно схильні до таких самовбивчо простих пояснень далеко не простих явищ. Маю на увазі традицію масової патріотичної свідомості. Трагедію 1654 року пояснюємо недалекоглядністю Богдана Хмельницького, не питаючи себе, а хто ж це на нещасливому майдані в Переяславі кричав "Бажаємо під царя Білого, царя московського!"?

Пов’язуємо трагедію під Полтавою з військовою перевагою Петра І, забуваючи, що без українських козаків - противників Мазепи – втікати з-під Полтави довелось би не Карлу, а Петру. Віддаємо данину шани державній діяльності гетьмана Петра Скоропадського і тихенько обходимо мовчанкою питання "Хто і чому прогнав його з Києва?" - не більшовик же! Говорячи про колективізацію та голод, справедливо називаємо кремлівських злочинців режисерами цих трагедій. Однак, замовчуємо, що серед виконавців були не лише єврейські комісари, чиїми прізвищами зручно оперувати, а й свої, і не тільки партійні функціонери, але й комнезами – “добрі” сусіди розкуркулюваних. Цілу низку таких прикладів можна продовжувати без кінця. З них випливає висновок: не завадить паспортизація зовнішніх ворогів - російських, американських, або фінансових транснаціональних після того, як ми побачимо головного ворога в самих собі.

Дозволю собі невеличкий побутовий відступ. Я часто їжджу на роботу в мікроавтобусі - кияни знають, що це таке. Люди виходять і сідають, і кожен другий, оплачуючи проїзд, говорить водію: "Билета не надо".

Дрібниця? Однак, символічно. Так на кожному кроці - в малому і великому - ми заохочуємо обман держави і хабарництво. І вимагаємо при цьому, щоб хто-небудь збудував нам ефективну економіку.

Ми і досі вважаємо, що все це не наше і не має відношення до нашого добробуту. Ми загатили сміттям річки, ліси навкруги сіл, кидаємо недопалки і плюємо прямо на тротуари, викручуємо лампочки у під’їздах, псуємо ліфти і хочемо жити у висококультурному суспільстві з високоетичним начальством на чолі. В нас автори високопатріотичних книжок, заходячи в тролейбус, звертаються до сусідів-пасажирів: "Какая следующая остановка". А русифікацію пояснюють тим, що чиновники не говорять українською. До речі, саме чиновники в основному і говорять українською, в крайньому разі на службі, і скоро українська мова стане мовою чиновників, а не народу. І так парадокси без кінця.

Я хочу сказати, що нам не обійтись без глибокою і всебічної самокритики в дусі Драгоманова, Шевченка, Хвильового, Франка. Самокритики, яка б виводила нас на причини наших невдач. Поза цим процесом не повинна опинитись і наша організація УВКС, яка досі не стала дієвою силою в Україні (про неї не знають 99% українців) і яка навіть підготовку до Форуму не змогла використати для активізації роботи і підвищення свого престижу, що є, в принципі, нашим типовим українським рівнем самоорганізації. Подивіться на цю залу. Скільки тут порожніх місць? А спробуйте отримати запрошення на цей Форум!

Не повинна залишитись поза критикою і влада на всіх її рівнях. Навпаки, саме з неї цей процес і повинен був би початися. Зокрема і тому, що за 10 років Незалежності українська влада на всіх рівнях так і не зробила головного - не здолала того відчудження між собою і народом, яке було успадковане з радянських часів. Навпаки, це відчудження ще більше поглибилось, рішення як і раніше приймаються кулуарно, влада на всіх рівнях не стала ні прозорою, ні підконтрольною… І не стане, поки в нас не встановляться повноцінні структури громадянського суспільства, які будуть постійно контролювати її і тиснути на неї. Однак тиснути не мегафонами і голодуваннями, не гетькалами і ганьбистами - це тиск від розгубленості, від слабкості, а не від сили. А тиснути розумними альтернативами, за якими проглядаються усвідомлені і грамотно інтерпретовані інтереси великих і дієво організованих суспільних груп. Поки що до цього далеко. Поки що суспільство не структуроване і в його політичному хаосі вільно почувають себе ті, про кого давно сказав В’ячеслав Липинський, що їх гасло "Бий в Україні всіх, хто не такий, як ми". В цих умовах в нас залишається єдиний шанс, а саме: шукати взаєморозуміння, спільними зусиллями знаходити оптимальні рішення складних суспільних проблем, прислуховуючись до думок одне одного, враховуючи толкові пропозиції, від кого б вони не надходили. Дорожити кожною людиною, хто довів свою здатність плідно працювати для України на маленьких і великих посадах, навіть якщо в їх минулому можна знайти зачіпки для зведення рахунків.

Будь-яка визначеність наперед, відкидання позицій тільки тому, що вони висловлені твоїм опонентом, реагування на політичні етикетки, а не на суть, пріоритет інтересів політичного протистояння і компрометації над інтересами суспільного блага призведуть лише до загальної катастрофи, яка поглине всіх опонентів - і правих, і не правих. А це стало б непростимим гріхом перед Україною, перед десятьма роками її незалежності, якою нам слід дорожити понад усе, оскільки в ній досягнення, незліченні жертви і тяжка праця наших пращурів, і поки що ще не втрачені надії наших нащадків.

додано: 28-08-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/998953383.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua