першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Євген СВЕРСТЮК: “Дух і віра в житті України”.

додано: 05-09-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/999705371.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Вітаю вас, українці як птахів тих, що їх пожар зігнав з-під рідних стріх.

Вітаю в благословенному місті, будованому й руйнованому й ґвалтованому впродовж тисячоліть. Вітаю на нашій землі, де досі сіячі її є найубогішими синами її. Вітаю на нашій Батьківщині, яка єдина, призначена нам Богом, як батько і мати.

Вона визнана й незалежна. Але з нашої Батьківщини втікає на чужину молодь.

Наша Батьківщина багата природою й працьовитими людьми – і опущена до жебрацтва.

Наша Батьківщина має своїх апостолів, святих і мучеників, але світ нині говорить про українських казнокрадів.

І все ж таки свято Незалежності України є вічно високим. Від нього ми не відступимо, як би його не принизили бо з нього починається сторінка її призначення, її дороги.

Коли найдостойніший гість України цього року згадав нам про “знов здобуту незалежність”, то й нагадав справжню дату – 22 січня 1918 року. ЇЇ навічно закріпили в національній пам’яті тисячі і тисячі полеглих за волю, гнаних і переслідуваних. І непогасну свічу тримали сотні тисяч тих, що нелегально відзначали це свято в полоні ГУЛАГУ.

Але нова умовна дата була прийнята більшістю голосів, які все життя тремтіли при слові “незалежність”.

Усе це позначилось на усвідомленні нашої історії, знаки якої не мають сьогодні належного наповнення. “Незалежність нам з неба упала”, - кажуть простаки, замість сказати: “За ту незалежність заплатили життям мільйонів, і то найкращих, але дата 24 серпня нам справді з неба упала, і то упала до рук ледачих”.

З цього поняття слід починати розмову про останні 10 років і чим ми їх наповнили.

Треба сказати, що з загадкових знаків ХХ століття ми досі не відчитали, не відкрили великих знамень, а пішли далі за інерцією по похилій. Історичний перелом ХХ століття ми назвали розпадом імперії, а це прикмета зовнішня. Справді, нам і всьому світові заясніла надія: падає антихристиянський центр світової зарази зла і терору.

Але що таке розпад системи без морального усвідомлення, без покаяння і внутрішньої зміни? Це зміна декорацій і вивісок, організована тими людьми, що повинні були визнати свої злочини і понести кару за них – в науку нащадкам.

Насправді настала пауза. Захиталася будова Вавилонської вежі на закам'янілому фундаменті гордині і самохвальства, споруджена силою злої волі. Вежі – як виклику Богові!

Їх вдарила тотальна криза – і довелося наспіх перебудовуватися, ламати залізну завісу, замінювати гасла і символи. Як заведено в кримінальному світі, під цей шум перебудовники обікрали касу народних заощаджень.

Та перебудова Вавилонської вежі на старому фундаменті триває досі на наших очах – людьми тієї ж самої школи, залежними від тих самих вад, від безбожних переконань – під супровід мелодій старого совєтського гімну. Усі люті гасла познімали, перейняли західну фразеологію і попросили технологій та інвестицій...

Поки одурені люди святкували перемогу над тоталітаризмом і користувалися свободою говорити, система справді трансформувалася: народна власність стала приватною власністю вчорашнього партапарату, слуг та карателів, що знайшли спільну мову з кримінальними силами. У них завжди спільна мова – по той бік моралі й закону. Саме тому у нас не розпізнають злочину казнокрадства, аж поки на швейцарському кордоні їх не затримають з награбованим і не поставлять клейма...

А тим часом в колисці революції, на Батьківщині Леніна знов засвистів паровоз. Ображені амбіції. Зношена амуніція. Пересичені сваволею і одуріли від безкарності – знов кличуть на добудову вежі і на нову війну.

Ознаки злої будови прочитуються здалеку: вона не на славу Божу, а на виклик. Будується вона не з доброї волі людей, а з використанням їхніх слабкостей. Споруджується вона з найгіршого матеріалу – пихи, самовдоволення, самохвальства. Як не декоруй фасад, а суть залишається та сама – чи то використання людської заздрості й злості, як у революцію, чи з використання ображених великодержавних амбіцій і мстивості.

На озброєнні їх зібраний віками арсенал деструктивних засобів, способів розкладу і розтління людини: кримінал не боїться кінця світу...

Нині ніби сам Бог явив нам притчу про незламність духу. Всі види зброї кинуто проти маленької Ічкерії, нації нескореного духу. Притча вчить, що сили смерті проти духу безсилі. І Шевченко вічно нагадує:

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля
І неситий не виоре
На дні моря поле.

В сліпому прагненні повернути минуле Росія стала небезпечною для всіх сусідів. Вона воює.

На нашому фронті – теж війна. Інформаційна війна – без опору – на всьому обширі України. Ідеологічна агресія – з використанням різних “слов’янських” угруповань і псевдоправослав’я. Мовна агресія підсилюється політичним тиском і оснащується всіма можливими технічними засобами.

Успіхи очевидні: дискредитується все українське - аж до самої ідеї незалежності, аж до імен наших апостолів волі.

Нас захищає лише Божа сила: вони пруть проти правди і проти природи. У них стара лож, обман і переступ заповіді “не свідчити неправдиво”. А та заповідь – поруч з “не вбивай” і “не кради”.

На цьому возі не заїдеш в європейський дім, ні в порядне товариство. А от до нас наїжджена дорога...

Але чому нема самозахисту? Де наша варта?

Миролюбність Української держави, яка позбулася атомної зброї, ракет і Чорнобильської АЕС – це стратегічний виграш.

Але овеча терпимість до хамства, терпіння зневаги і неповаги - виходить за межі пристойності.

Ні Президент, ні Уряд України ніколи не стали на захист національної честі і гідності.

В Україні видається безліч російських “известий” та “комсомольських правд”, і скільки там недобрих слів і неправдивих свідчень проти нас! Але жодного разу не притягалися до суду ті газети за наклеп.

Держава Україна ніколи не вступилася за українців в Росії чи Білорусії, чи деінде .

Я не розумію, чому жоден український офіцер, покликаний до українського Севастополя на парад “во славу Росії”, не кинув до ніг президента Кучми своєї зброї, щоб не ганьбити слави України...

Зате пам’ятаємо випадки рішучості і жорстокості української влади: це погром траурної процесії під час похорону Патріарха у 1996-му, і погром українських студентів в день народження Шевченка цього року. В обидвох випадках особливо нещадно били молодь...

Ми досі мріємо про владу з людським обличчям, як колись – про “соціалізм з людським обличчям”. Але що таке гідне обличчя? Це гідність перед Богом і його законами, це – високе служіння...

За десять років я не пригадую випадку, коли б високо й гордо замайорів наш прапор (окрім перемог на спортивних змаганнях).

Перегляньте кінохроніку: найвищі представники держави або ставлять його десь в куток, або не помічають. Навіть референдум 1 грудня 1991 не підняв їх до національної гідності.

Знаємо, що до кінця 80-х українець був із зігнутою спиною – або від праці, або від удару, або від поклонів на чужій службі. Десять років ми випрямляємо хребти і вчимося гідної постави. Отже, прошу вас пригадати, хто де й коли подолав себе й страх, здобувся на ризиковану сміливість, відстояв честь і гідність. Це і буде справжня історія незалежності України. Отаку історію нам треба написати – замість списку ринкових виграшів, державних і церковних нагород, які не мають моральної вартості.

Сьогодні не випадає говорити про ватаги українських заробітчан по світах, про повій, що понесли на продаж свою молодість, про інженерів, що продають соняшникове насіння.

Але ми повинні говорити про обличчя влади, яка веде нас від поразки до поразки. Не про прекрасно написані тексти виступів, а про реальні дії, що принижують честь, гідність і добре ім’я українського народу.

Акцентуємо честь, гідність, закон, добре ім’я, бо це наші вартості, яких тримався український народ століттями під чужим пануванням. Своєрідний селянський український аристократизм ревно плекав чесний рід, відкидаючи від нього злодіїв і перевертнів – виродків, у яких нема нічого святого.

То невже нині український народ терпітиме владу, в якої нема нічого святого? Нині його гнітить не так бідність, як непрохідне болото беззаконня.

Аморальна атмосфера виховує рабів, готових змиритися з тим, що ми, мовляв, самі слабкі і не наведемо ладу без чужинців. Але погляньте на владу – там повно чужинців! Вони терпіти не могли українського духу Віктора Ющенка. Він же нікого не зачіпав – був тихим господарем, який наводить лад. “Укалує”, як каже Президент. Як “укалують” наші селяни, що зібрали в спекотне літо і без належної техніки великий врожай.

Працьовиті за всіх умов українці мають добре ім’я скрізь, де цінується чесна праця. Для їхньої природи не підходить влада казнокрадів, брехунів і рабовласників, які висмоктують кров і викидають. Їм потрібна влада з Божою подобою, а не з маскою.

В Успенському соборі Києво-Печерської Лаври, дивом відбудованому за один-два роки, мій шведський гість висловив подив.

“То все зроблено українськими майстрами з усіх областей, то справді всенародний храм” – пояснює нам вуйко-сторож.

“То вам би бути радником Президента, - кажу йому. Може б він не віддав для замкнутого Московського патріархату такого храму, який єднає весь український народ”.

“А храм і повинен духовно єднати народ”, - відказує вуйко.

Отаких вуйків кілька років сварили перефарбовані товариші в Західній Україні. Однак затихло, дарма що інспіраторам ще сниться запланована ріка крови. Нині будуються в Україні сотні православних храмів. Але як там бракує християнського духу, який будує людину. В підтримуваних владою церквах Московського патріархату створюються антиукраїнські бастіони. Прогляньте газети, які там розповсюджують. Це дух більшовицької нетерпимості. Проти! Проти Папи, проти української мови, проти українських символів!

Наш змучений народ хоче повернутися до віри предків – після чорної науки класової боротьби. А вони хочуть перенести той самий дух в церкву!

Злозачаті з безбожною владою, вони одспівають по собі псалом: “бо відає Господь путь праведних, а путь нечестивих загине”.

Але поки що вони відштовхують від церкви покоління, кинуте в полон матеріалізму і дикого ринку. Рідна церква, як рідна мати, може любити і рятувати.

Тільки дух височить у вічності і єднає людей. Дух будує. Як нам сьогодні не вистачає його, щоб наповнити порожні мушлі нашої незалежности, заповнення “адмінресурсом”.

В літургії є пам’ятне нагадування: “Полюбімо один одного, щоб однодумно визнавати”.

Любов один до одного і відчуття страшної величі Божої, коли це живе відчуття, роблять людей мудрішими, готовими служити, а не гнобити, поступатися один одному, а не ворогувати.

Українці вражені роз’єднанням. І то не лише тому, що нас ділять вороги. Ми мало протистоїмо їм. Ми мало любимо один одного і не досить глибоко віруємо. Забагато розчуленості, замало суворого ідеалізму з імперативом: нехай буде воля Твоя...

Хоча всі знають: життя суворе, воно вимагає щоденної боротьби і розрізнення, де культура, а де бур’ян. На городі культурну рослину треба плекати і поливати, а бур’ян виполювати з корінням, і то систематично, ні в якому разі не допускаючи між ними “злагоди”. Інакше завтра запанує самий бур’ян.

Все ж таки людей найбільше єднає не так спільна віра чи національність, як моральна сила. Поважають один одного люблять, шанують люди високої гідності. Поважають гідних поваги.

Тому доводиться говорити про моральне об’єднання на моральній принциповій основі. Все починається з виховання у дитини церквою і сім’єю тих християнських чеснот, які зроблять із неї правдивого громадянина.

Ми втратили десять років. Посткомуністична влада зневажила виховання молоді. Тепер б’ємо на сполох: перед нами знаки фальшивої, блудної дороги! І нема відповідальних. І ми хапаємося за об’єднання громадян хоча б навколо порядного політика, людини, яка має Бога в серці, вірить і заслуговує довіри. Тільки згуртованість на ґрунті любови до Батьківщини і віри в народ підніме нас з болота наруги, поверне самоповагу й гідність.

Слава Україні і тим, що полягли за її волю!

додано: 05-09-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/999705371.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua