першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Сергій ГАРМАШ: “Яке вбивство, таке й розкриття...” (ДЗЕРКАЛО ТИЖ

додано: 06-09-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/999764428.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Отже, версія про те, що Ігоря Александрова вбили через його професіональну діяльність, усупереч ще зовсім недавнім заявам керівників практично всіх правоохоронних відомств України — відкинута. Заступник генпрокурора С. Винокуров, глава парламентського комітету Ю. Кармазін і навіть донецький губернатор В. Янукович офіційно заявили, що вбивство Александрова не пов’язане з його фаховою діяльністю, що воно вже майже розкрито й остаточне викриття злочинців — справа найближчого часу. Такий висновок задовольняє всіх: Президента, який тепер набагато впевненіше тримається перед світовим співтовариством, силовиків, котрі довели єдність і чистоту своїх органів; місцевих правоохоронців, обвинувачення на адресу яких, що виникли під час ходу розслідування вбивства Александрова, тепер стають неначе неактуальними; і навіть журналістів, оскільки це зовсім не їх убивають битами, а якщо й їх, то помилково. Тепер і питання, які у своїх програмах піднімав Александров, уже немов і не вимагають відповіді: якщо причина — не фахова діяльність, то з убивством вони не пов’язані. Отже, і гучні заяви двох колишніх краматорських вбозовців, які говорили в програмах Александрова про зв’язок місцевих і обласних правоохоронців із бандитами, — теж стають тепер лише побляклою, сенсацією, яка не виправдала сподівань публіки. Начебто всі мають бути щасливими. Причому щастя настільки переповнило деяких із вищезгаданих, що арешт підозрюваного 24 серпня, уже 25-го став приводом для заяви про розкриття злочину з дня на день. Голова комітету ВР по боротьбі з організованою злочинністю Ю. Кармазін, який за десять днів до цього підтакував М. Потебеньку в Слов’янську, підтверджуючи, що професіонал не стане попередньо називати термінів розкриття злочину, уже 27 серпня каже в телекамери: «Йдеться про дні, години, йдеться не про місяць до завершення розслідування». Усім хотілося скинути із себе тягар проблем, піднятих цим убивством, полегшити своє становище. Полегшили...

29 серпня у всесвітній мережі з’являється відкритий лист сина Александрова — Олексія, матері якого, двома днями раніше, у прокуратурі «...конфіденційно повідомили, що вбивця нібито прийняв батька за одного із співробітників юрбюро компанії ІРТК «ТОР». Тепер (після заяви про те, що вбивця нібито затриманий) стає зрозумілим, що правоохоронні органи від початку готували подібного «обвинувачуваного», щоб відвернути увагу громадськості від фахової діяльності батька, який останнім часом випустив в ефір серію передач про корумпованість влади, і за всіма наявними даними готував подібні передачі й далі». Що ж це за версія, яка викликала таке обурення родичів журналіста?

Версія про те, що Ігоря Александрова вбили, переплутавши з кимось, хто працює в будинку ІРТК «ТОР», була відома ще до сенсаційних заяв Президента й С.Винокурова. Таємниця слідства якимось чином перестала бути таємницею не лише для слов’янських чи донецьких, а навіть київських журналістів. Таке враження, що витік інформації, за всіма правилами психологічних операцій спецслужб, організовували спеціально, щоб обкатати версію на фокусах-групах і підготувати до неї громадську думку, а потім, вже відкорегувавши з урахуванням останньої, випустити у світ. У цю схему сповна вписуються і ранні заяви силовиків про «фахову» версію злочину. Мовляв, копали ми там, але все виявилося банально просто. Певне, історія зі справою Гонгадзе все-таки чогось навчила. Це йому за явного політичного підгрунтя довго і незграбно шили то міфічні борги, то якихось наркоманів, дратуючи цим громадськість. З Александровим навпаки — громадськості сказали те, що для неї немов лежало на поверхні, а потім поставили перед суворою, нібито, правдою, знявши з убитого ореол мученика. Симптоматична й інтригуюча форма заяв силовиків, які проанонсували версію неполітичного вбивства (а фахова діяльність журналіста не може бути неполітичною) не сказали про неї нічого конкретного. Це привчає до версії свідомість людей, але не дає змоги оцінювати та критикувати її. Правоохоронці ж, тим часом, отримують можливість для маневру.
Проте схема не спрацювала. Лист Олексія Александрова дискредитував в очах громадськості нову версію слідства ще до її оголошення. А все тому, що поспішили. Хтось, явно не прокурорський, поквапився похвалитися перед Президентом, Л. Кучма не стримався перед журналістами, а потім уже прокуратурі нічого не залишалося робити, як нехай із запізненням, але перехоплювати ініціативу та лаври. Інформація викликала громадський інтерес, а якщо є попит, то є і пропозиція. Мабуть, суперництво між силовиками зробило відомими для журналістів подробиці нової версії.

Зокрема, міліція затримала краматорського бомжа, який нібито засвідчив, що саме він убив Ігоря Александрова. З його слів, він не збирався вбивати журналіста. Його найняв якийсь ринковий торговець Михалич, який пообіцяв заплатити 6 тисяч гривень за те, щоб бомж просто побив адвоката, який не відстояв його інтереси в шлюборозлучному процесі. Михалич, якому бомж лише час від часу допомагав піднести сумки, дав бомжу дві тисячі авансу, відвіз його до Слов’янська, до будинку телекомпанії, сказав, що об’єкт тут працює, що він високий, носить окуляри й назвав дату — 3 липня. У призначений день наш бомж на попутних машинах (!) їде з Краматорська до сусіднього Слов’янська. Він йде до телекомпанії, де у вестибулі за шифером, як і домовлялися з Михаличем, знаходить бити, вдягає знайдені перед цим на смітнику рукавички, чекає високого мужика в окулярах і, не бажаючи вбивати його, завдає дев’ять ударів по голові. Потім він знову на попутках повертається до Краматорська. Там наш бомж у пивбарі знайомиться з ще одним бомжем, який приїхав з Прибалтики, усе йому розповідає, віддає 1200 гривень, що залишилися, і пропонує знайти Михалича для того, щоб отримати й розділити обіцяні тим ще чотири тисячі.

Тепер подивимося на все це критично. Що це за ринковий торговець, який так легко готовий віддати малознайомому бомжу 2 тисячі гривень? Чи багато бомжів, отримавши такі гроші, стануть чесно відпрацьовувати їх, а не зникнуть із міста, тим паче, що наш бомж 2000 року саме відсидів за крадіжку? Який водій посадить до себе в машину бомжа? Уявіть, як він біжить, наляканий співробітниками, які вибігли на лемент Александрова, весь у крові (на місці злочину її було чимало, а часу переодягтися не було) до найближчої автотраси й ловить попутну машину... Чому дві бити? «По-македонськи» «лякав» чи що? Чому для простого побутового побиття бити вартістю в сотні доларів? Чому він просить малознайомого прибалтійця розшукати Михалича, а не шукає його сам? В яких спецслужбах навчали «віртуозності» простого ринкового торговця Михалича, якщо він підготував злочин, а тепер ось уже тиждень його не можуть розшукати всі силові структури країни? І зрештою з бомжем не ув’язується заява М.Потебенька від 16 серпня, коли він сказав, що «так майстерно все зроблено, що виник великий обсяг роботи».
Проте не тільки сумніви відкидають «випадкову» версію, а й факти. А перший факт у тому, що адвокат, із яким нібито переплутали Александрова, схожий на останнього, як циган на ескімоса. Він набагато крупніший, носить зовсім іншу форму окулярів, в іншому стилі вдягається і навіть відрізняється кольором волосся. Факт у тому, що вже наступного дня після затримання бомжа, 24 серпня, прокуратура й СБУ, без участі міліції та групи заступника міністра Мельникова (!), провели на місці вбивства відтворення злочину, яке, за свідченнями очевидців, тривало не більше ніж півгодини. За цей час можна ознайомити підозрюваного з місцем злочину, але не відтворити деталі убивства. До того ж, як мене повідомив в.о. директора ІРТК «ТОР» Сергій Чернета, ні він, ні інші співробітники телекомпанії в цьому дійстві участі не брали. Та саме ж вони злякали вбивць, вибігши на крик директора, і їхня участь у відтворенні дала б слідству як мінімум час, за який злочинець устиг сховатися.

Другим фактом також є те, що прокуратурі дуже важко буде довести вину бомжа в об’єктивному судовому процесі. Незрозуміло, які докази в неї є, крім зізнання підозрюваного й виявлених у нього грошей, якщо немає ні експертизи на мікрочастинки, ні інших речдоків із місця злочину, крім бит, на яких немає відбитків убивці. Чи презумпція невинності в нас уже не діє? Втім, для слідства це певно не проблема, адже як заявив М.Потебенько на прес-конференції в Слов’янську, хто сказав, що це (не зрізані нігті, не вилучений одяг із можливими слідами нападаючого, затоптана кров. — Авт.) вплине на слідство? Депутат Кармазін тоді підтримав генпрокурора: «Ну яка боротьба могла бути після дев’яти ударів битами?». А от син Александрова, перелічуючи «ляпи» слідства, вважає, що боротьба могла бути: «Слідчі не провели огляд місця злочину, вже о 9-й ранку (замах зроблений у 7.45. — Авт.) на місці злочину не було представників міліції — невже експерти справилися за 30—40 хвилин)…Не вилучили закривавлений одяг батька (лише через тиждень згадали про нього). Не зрізали нігті на руках (адже медики казали, що перший удар був по ногах, батько міг намагатися боротися, під нігтями могли залишитися волокна одягу вбивць тощо). Не забрали з місця злочину сумку батька. Тільки 14 серпня (через 40 днів) попросили щотижневик (блокнот), в якому були розписані зустрічі, дзвінки й до 3 липня, і після». Тобто, чим може зараз оперувати слідство — незрозуміло. Зате, оцінюючи ті перші оперативні заходи, доходиш думки, що або ми даремно платимо податки на зарплату правоохоронцям, або вони від початку роблять усе, щоб сховати сліди злочину, що наводить на думку про причетність до вбивства силовиків.
Загалом, у будь-якому випадку, навряд чи ми найближчими днями, як було обіцяно, почуємо про розкриття вбивства Александрова. Витягувати версію «випадкового» вбивства в такому вигляді слідство навряд чи наважиться, а щоб підготувати нову, не пов’язану з професійною діяльністю журналіста, потрібен час. Утім, якщо мої припущення про свідоме розголошення цієї версії та психологічну операцію силовиків вірні, то, можливо, уже готова інша «непрофесійна» версія, приміром, про вбивство через жінку. Редактор телекомпанії «ТОР» Тетяна Певень повідомила мене, що її серйозно обробляли в цьому напрямі, причому не на допитах, а під час «дружніх» розмов, але з погрозами.

Та облишмо сумнівні заяви та версії і погляньмо, що ще відбувалося останнім часом у зв’язку з убивством Ігоря Александрова.

16 серпня на прес-конференції в Слов’янську заступник голови СБУ Ю.Вандін повідомив журналістів, що до СБУ надійшла анонімка з інформацією про вбивство І.Александрова. Про анонімку, що «...докладно, з іменами, розповідає про зв’язок високих керівників області та криміналітету», пише у своєму відкритому листі й син Александрова. Та родина загиблого журналіста передала її в прокуратуру. Анонімка на ім’я Президента Кучми надійшла й у редакції деяких київських газет, власникам яких, на думку її автора, «не байдужа доля регіону». Я не знаю — різні це документи чи один і той самий, але останній, текст якого в мене є, заслуговує на увагу. Його автор фактично підтверджує всі ті обвинувачення на адресу колишнього начальника Краматорського ВБОЗу В.Бантуша, начальника обласного УВС В.Малишева, керівника слов’янської фірми «Укрліга» О.Рибака та громадянина К.Яворовського, із якими раніше виступали герої найрезонансніших програм Александрова, колишні вбозівці М.Сербін і О.Солодун. Але анонім доповнює ці обвинувачення новими деталями й навіть політичним змістом.

Зокрема, він ліпить до цієї справи наймогутнішу людину на сході України, президента ФК «Шахтар» Рината Ахметова, приписавши йому підпорядкування і Малишева, і Бантуша, і Рибака з Яворовським. Впадає в око хороша поінформованість аноніма. Називаються прізвиська, інформатори, інша оперативна інформація. Це явно співробітник правоохоронних органів, котрий давно і пильно стежить за подіями в Краматорському ВБОЗі. Його удар явно спрямовано проти Р.Ахметова й керівництва донецької міліції, але чомусь дивним чином анонім нічим не торкається ні прокуратури, ні СБУ. Це наводить на думку про боротьбу, що розпочалася між силовими відомствами, причому боротьба ця, за таких обставин, може передувати кримінальному й економічному перерозподілу Донбасу. Закінчує своє послання анонім такими словами: «Наводячи ці факти, я не переслідую ніякої мети, просто хочу допомогти вам у розрахунках: а хто ж наступний». Отже, «наступний» уже запланований? Отже, є сценарій розвитку подій? Тут уже мимоволі пригадуються слова Л.Кучми про громадянську війну.

Про загострення боротьби між силовими відомствами говорить і поведінка колишнього начальника Краматорського ВБОЗу Володимира Бантуша. Знятий з посади, він звертається з заявою до Президента з проханням «захистити його від недоведених і незаслужених обвинувачень». При цьому підполковник грає на негативних асоціаціях Президента, порівнюючи свій конфлікт із колишніми підлеглими з «касетним скандалом», організованим майором Мельниченком. А такий хід — інтерв’ю донецькій газеті «Салон» (до речі, акції належать структурам Р.Ахметова. — Авт.), де В.Бантуш фактично звинувачує Сербіна й Солодуна в зраді. «Чому досі проти них не порушено кримінальні справи?» — запитує кореспондент. «Це запитання поставте прокуратурі — туди надійшли матеріали службових розслідувань», — відповідає Бантуш. А потім каже: «Мені не віддавали команду розголошувати в пресі події. Не дозволяли мені цього й зараз. Але тепер я вже не начальник... Мене вже викликали в прокуратуру в справі Александрова. Виходить, я підслідний. Отже, тепер можу говорити й буду». Хороше пояснення, але помилкове. Стосовно того, що без команди в міліції нічого не робиться, — правда, а про те, що раніше мовчав, м’яко кажучи, — помилочка. Ще в серпні 2000 року в інтерв’ю краматорським газетам Бантуш, ім’я котрого Сербін і Солодун у ЗМІ ще не світили, першим обвинувачує їх у зраді та співробітництві зі злочинним угрупованням. У жовтні та квітні минулого року досить прозорі натяки на це робив у своїх виступах і начальник УБОЗу в Донецькій області І.Бєлозуб. Тобто і раніш ніхто не мовчав, ось команди «наїжджати» на прокуратуру раніше справді не було.

Після прес-конференції керівників силових відомств у Слов’янську я запитав Сербіна й Солодуна — як вони її оцінюють?

М.Сербін: «Головна мета цієї прес-конференції — показати єдність правоохоронних органів. Насправді цієї єдності немає. Я це знаю, позаяк особисто брав участь у слідчих діях. Зокрема, 3 серпня в облпрокуратурі в мене була очна ставка з керівником «Укрліги» А.Рибаком, котрого я обвинуватив в організації низки вбивств, зокрема й Александрова. А буквально через два дні його оголошують у розшук і досі не можуть знайти. Хоча його могли затримати ще на цій очній ставці. І МВС хотіло це зробити, і вже були наготові бійці, але місцеве СБУ не дозволило затримати його.

О.Солодун: «Друга Бантуша, Яворовського, нині шукають СБУ, міліція, прокуратура. Шукають, аби притягнути за вбивство Єрмакова. І тут важливо — хто першим його візьме. Бо очевидно: угруповання Бантуш—Рибак—Яворовський із самого початку діяло під дахом СБУ. І ця служба найбільше зацікавлена затримати Яворовського. Приймуть вони Яворовського раніше від інших — вони з ним зможуть торгуватися: про що говорити, а про що мовчати. А прийме МВС, воно з нього витягне СБУшне коріння. Тому СБУ не віддає Рибака. Для них він цінний агент, який може знайти Яворовського...»
Тобто протистояння силових відомств є. Інше питання: виникло воно в процесі розслідування справи Александрова чи справа стала наслідком цього протистояння? І якщо, не приведи Господи, останнє, то хто ж справді наступний?

Від редакції

Отримавши матеріал Сергія Гармаша, який безпосередньо перебуває в гущі подій, ми спробували зв’язатися з міністром внутрішніх справ. Однак Юрій Смирнов проводив колегію. Додзвонитися нам вдалося до заступника голови СБУ Юрія Вандіна і поставити йому ряд запитань.

— Юрію Олександровичу, Олександра Рибака було викликано до прокуратури як мінімум через три тижні після вбивства і він явився на допит під охороною Служби безпеки. Чим ви можете це пояснити?

— Пан Рибак днів через десять після убивства (точніше не можу сказати) звернувся до керівництва Служби. Він і його компаньйон, чи то Бистриков, чи то Востриков, прибули до Києва і звернулися із заявою про те, що в Слов’янську розпускаються чутки про їхню причетність до убивства Ігоря Александрова. Вони заявили, що нібито до цього ніякого стосунку не мають, і виклали своє бачення цієї справи. Я особисто одержав від них письмові заяви, котрі одразу було передано в прокуратуру. Вони висловили побоювання за своє життя, оскільки охорону з них було знято. Раніше обоє перебували під охороною міліції.

— Є дані, що в них було 42 чоловіка охорони. Це правда?

— Я не готовий назвати точну цифру, але вони дійсно перебували під охороною «Титану». Вони боялися за життя членів своїх сімей. Обоє залишили мені свої мобільні телефони і сказали, що у випадку чого готові дати будь-які свідчення будь-якому органу, однак не за місцем проживання. Буквально через день я з Марчуком і керівниками в Слов’янську зустрілися з прокурором області. Я віддав ці телефони у присутності всіх.
Боючись їхати на допит без охорони, Рибак і його партнер звернулися до мене по допомогу, я дав «добро» на те, щоб їх супроводили в обласну прокуратуру. От і вся нехитра історія участі Служби безпеки в долі Рибака.

— Тоді яким чином, перебуваючи під охороною Служби безпеки, Рибак міг зникнути, і так зникнути, що оголошено його розшук?

— Так він же не перебуває під постійною охороною Служби безпеки. Просто попросив супроводжувати його на допит. Це був разовий захід СБ. Рибак стверджував, що боїться за своє життя, і заявляв, що без охорони в прокуратуру не поїде. На момент цих подій ніяких претензій до Рибака не було, я це перевіряв особисто, отже, затримувати його не було ніяких підстав.

— На даний момент оголошено розшук Рибака у зв’язку з підозрою в причетності до убивства Ігоря Александрова чи у зв’язку з іншими проблемами, що виникли в нього із законом?

— Гадаю, що це пов’язано з іншим. Я не готовий прокоментувати, оскільки не займаюся іншими питаннями щодо Рибака.

— Ви сказали про те, що Рибак у заяві в СБУ виклав своє бачення того, що трапилося із журналістом. Яка була його версія убивства?

— Ну, скажімо, так. Рибак думає, що вбивство було організовано з метою кинути тінь на нього.

— А що він говорить про зацікавлену в цьому сторону?

— За його словами, існують сили, із якими він перебуває в конфронтації.

— СБУ бере участь у пошуках Рибака?

— Так. Для пошуку робиться багато. Ми зацікавлені його знайти, щоб нас не звинувачували в тому, ніби ми його ховаємо.

— Що, на вашу думку, дало підстави думати, що фірма Олександра Рибака знаходиться під «дахом» СБУ? У ній працювали колишні співробітники чи проводилися якісь спільні операції, можливо, економічного характеру?

— Я не знаю, кому вигідно кидати тінь на Службу безпеки й обвинувачувати нас у непорядності, а також у переховуванні Рибака. Ще раз повторюю: на той момент, коли він звернувся до нас надати йому охорону, жодних претензій із боку закону, котрі дозволяють його затримати, не було.

— Чи є підстави вважати, що структури МВС, СБУ і прокуратури в Слов’янську діють не дуже злагоджено?

— Гадаю, що ні. Я переконався в цьому, перебуваючи там. Можливо, бувають шорсткості у вирішенні якихось тактичних питань, але версії відпрацьовуються спільними зусиллями. Ніякого протистояння в діях немає. У СБУ немає секретів, оскільки ми зацікавлені в повному обсязі розкриття цього злочину.

— Версія «випадкового» убивства Ігоря Александрова єдина й остаточна чи існують й інші версії?

— Це запитання до Генеральної прокуратури, у проваджені якої знаходиться справа. Ми, перебуваючи у складі слідчої групи, допомагаємо оперативним шляхом перевіряти версії і всю отриману інформації передаємо Генпрокуратурі. Версія з приводу адвоката зараз перевіряється і закріплюється. Про це заступник генерального прокурора Сергій Винокуров оголосив публічно.

— Чи є у вас якась додаткова інформація від ВБОЗівців, які виступали в програмах у Александрова і згодом надавали матеріали в МВС і прокуратуру про корупцію в обласних правоохоронних органах? Ви одержували від них якісь звернення, чи зустрічалися з ними, коли перебували у Слов’янську?

— Ні, я з ними не зустрічався. А що стосується їхніх матеріалів і свідчень, то вони загального характеру і нічого істотного в розслідування не додали.

Від себе додамо:

За даними «ДТ», версія убивства, викладена Рибаком, усе ж не скидається з рахунків. Юрій Вандін відмовився коментувати її для «ДТ», пославшись на те, що справу веде прокуратура, а він не має права говорити будь-що про версії, оскільки це може нашкодити слідству. Однак версія така: свого часу у Олександра Рибака був партнер — такий собі Олег Бирко. На певному етапі вони не тільки розійшлися, а й перетворилися на непримиренних ворогів. Відповідно до версії, ВБОЗівці, котрі шукали правди, перебували в досить тісних стосунках із паном Бирком. Якщо припустити, що це так, то програми Ігоря Александрова, котрий прагнув очистити область від корупції, могли бути використані колишнім компаньйоном пана Рибака не лише з метою альтруїстичних викриттів, а й для зведення рахунків із колишнім партнером.

Якщо прийняти такий стан справ як реальність, то висновки напрошуються неоднозначні. З одного боку, не можна виключати, що в смерті журналіста міг бути зацікавлений той, хто його «в темну» використовував. Адже тінь підозри в цьому випадку, як і стверджував Рибак, передусім падає на нього як на об’єкт викриттів гостей програм Ігоря Александрова.

З іншого боку, у ліквідації медіальної «зброї» колишнього компаньйона Рибак дійсно міг бути зацікавлений, адже телекомпанія «ТОР» — за місцевими масштабами дуже гучний рупор. Дані, надані двома опальними екс-ВБОЗівцями, дійсно могли завдати неприємностей пану Рибаку.

У будь-якому випадку версію про те, що Ігор Александров став жертвою, потрапивши в жорна взаємного ворожого ставлення Рибака і Бирка, скидати з рахунків не можна з тієї простої причини, що пана Бирка, за даними правоохоронних органів, так само, як і пана Рибака, оголошено у розшук.

Водночас цікавими подробицями поділився з «ДТ» народний депутат Анатолій Хмелевий, котрий близько знав покійного Ігоря Александрова. Анатолій Петрович висловив припущення, що Рибак перебуває у розшуку в зв’язку (як припускає Хмелевий) з історією про неповернення кредиту. За деякими даними, фірма «Енергія» (значну частину акцій якої викупила керована Рибаком «Укрліга») не повернула в належний термін банківський кредит. Нібито саме з цього приводу паном Рибаком і двома його заступниками зацікавилися правоохоронні органи.

Крім того, за словами Хмелевого (до речі, котрий категорично відкидає офіційну версію правоохоронців), є людина, яка знає в обличчя істинних убивць. Більше того, людей, схожих на кілерів, ця людина бачила на похороні нашого колеги. Про те, хто цей загадковий свідок і звідки йому відомі обличчя кілерів, парламентер розповідати не став, стверджуючи, що ця людина боїться за свою безпеку.

додано: 06-09-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/999764428.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua