першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

агонія Юліної "Батьківщини"

17-08-2005 22:16 Львівщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1124306192.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

АГОНІЯ ЮЛИНОЇ „БАТЬКІВЩИНИ”


Я ніколи не вступав в ряди КПРС. Хоча займав посади, на яких пропонували вступити в хампартію ( наприклад в.о. головного інженера Раменського м’ясопереробного підприємства Кремлівської райспоживспілки). Та в 1959 році, в день Повноліття , перед могилою Опанаса Марковича( склеп предків –Вербицьких-Рашевських-Голіциних-Білозерських-Дорошенок, що був поруч, знищили червоні у 1922) я приніс Присягу Роду. Клявся бути вірним Батьківщині, а не Дерджаві, служити людям а не владі, ніколи не вступати в хам. партію. То ж і не вступав. Та от 1997 у Львові з'явилася партія «Громада». Партія, що відроджувала принципи тієї «Громади», яку в Києві засновував мій прадід Микола Андрійович Вербицький. Автор слів „Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам браття молодії усміхнеться доля”, перший перекладач „Єще Польська нє згінєла”. Яку відновлював мій дід, кум Івана Франка – поет Микола Вороний. Перший перекладач Інтернаціоналу, автор „За Україну, за її долю”. Природно, я став членом «Громади». Це була партія, різко опозиційна до Леоніда Кучми. Я в обласній організації відповідав за зв'язки з іншими опозиційними партіями. Коли партію очолив найсильніший опонент Кучми Павло Лазаренко, її чисельність досягла майже півмільйона. В результаті після виборів 1998 наша фракція в парламенті за чисельністю поступалася тільки комуністам. Для зміни руйнівного курсу реформ Кучми партією був створений тіньовий кабінет міністрів, який очолила Юля Тимошенко.
Та от настав час підготовки до президентських виборів. Піддавшись лестощам свого найближчого оточення, Лазаренко завчасно заявив про свої претензії на пост Президента. Партію почала пресувати влада. У центральному апараті почалися чвари. Лазаренко посварився з тіньовим прем'єр-міністром «Громади» Юлею Тимошенко і, по рекомендації секретаріату, виключив її із партії і ліквідував тіньовий Кабмін. А потім, перед загрозою арешту, Лазаренко вимушений був вилетіти з України. Спілкування з лідером замкнулося на секретаріаті. Відразу після першого туру президентських виборів 1999, на обласному активі нас сповістили про переданий особисто головою секретаріату Федорчуком наказ Лазаренко голосувати за Кучму. Ми і так не збиралися голосувати за Симоненко. Але голосувати за Кучму, це було вже занадто! Зал завирував. Декілька чоловік демонстративно кинули на стіл президії партквитки. А через тиждень, після завершення виборів секретаріат повідомив про саморозпуск «Громади» і обрання Юлі главою партії «Батьківщина». Фактично, нам пропонували вступити в партію, що стала правонаступником «Громади». Доречи, нинішній заступник Голови партії Громада Юрій Філяк (тел. 8-044-522-88-57) заявляє, що ніякого наказу голосувати за Кучму Лазаренко не давав і рішення про саморозпуск Громади не приймалось. Це була самодіяльність голови секретаріату Федорчука.
З 22.01.2000 я став членом «Батьківщини». Став з чистою совістю. Адже партія не тільки вважалася наступником «Громади», а й біля її витоків стояв Дніпропетровський «Союз миролюбних сил «Батьківщина», серед засновників якого був і мій батько. Професор історії Дніпропетровського університету, колишній майор Червоної Армії Василь Сиротенко, який в 1945 врятував святого Карела Войтиллу. Саме за участь в створенні СМС «Батьківщина» його викинули в 1996 році на жебрацьку пенсію і вимусили емігрувати з України.
Керував тоді ЛОО «Батьківщина» Олександр Петрович Білоус. Він разюче відрізнявся від зациклених на особистому бізнесі Іванюти, Пахолюка і Слободи, які змінювали один одного на посаді голови ЛОО «Громади». При цьому знімали їх не ми. Про зняття і призначення чергового в.о., якого треба було затвердити на конференції, ми довідувались від посланців Федорчука, який і в „Батьківщині” очолив секретаріат.
Білоус залишив пост комерційного директора НВО «РЕМО» і займався тільки партійними справами. Мотався по всій області, залишаючи замість себе Миколу Колеснікова. Після зрадницького наказу «голосувати за Кучму», більшість Громадівців взагалі розчарувалася в партійному житті. В «Батьківщину» перейшло не більш третини її членів. Отже Олександр Петрович будував парторганізацію фактично заново. Будував, як різко опозиційну до існуючого режиму. Та вона такою і була, навіть тоді, коли після влаштованого Пінчуком чаювання з Кучмою, Юля стала віце-прем'єром.
Я і тут займався зв'язками з опозиційними партійними організаціями Львова. Ми приймали участі у всіх мітингах і пікетуваннях, направлених проти режиму. На цих мітингах виступали трійкою. Білоус від імені керівництва «Батьківщини», аспірант ЛДУ Михайло Шмигельський від громадської організації «Батьківщина молода», а я читав свої антикучмівські вірші.
Та от прийшов час підготовки парламентських виборів. З центру почали поступати солідні суми. Вони спричинили тертя з головою міської організації Анатолієм Забарило, який претендував на левову їх частину. Для цього він у Федорчука, який став відати і кадровими питаннями в «Батьківщині», добився, щоб главою ЛОО стала його теща – професор Зореслава Ромовська, яка на цей час була в керівництві ЛОО ПОРП. Мотивував він це тим, що для посилення авторитету ЛОО її повинен очолити народний депутат України. Юля дала згоду і Ромовську прийняли в партію, кооптували в бюро обласної організації і зробили головою ЛОО, перевівши Білоус в заступники. Ромовська свою діяльність почала з визначення всіх неслухняних „засланими”. Чомусь цими „засланими” стали ветерани партії. Ображений Білоус пішов з партії. За ним подав у відставку і Микола Колісників з більшістю Ради. Я теж перейшов в рядові члени. Це дало можливість Ромовській „оновити” кадри в обласному і міському бюро, поставивши скрізь потрібних людей і замкнувши на собі фінансові потоки.
Активісти теж потрапили в розряд «засланих». У партії всі почали відноситися один до одного з підозрою. Припинився наплив нових членів. Координати офісів щезли з довідкових служб. ЛОО затихла. Результатом став повний провал на виборах 2002. Ні один з партійців не потрапив в депутати ні по області, ні по місту, хоча завдяки Юліній харизмі, сама партія зайняла по Львову друге місце. Мером Львова став рекомендований особисто Юлею Любомир Буняк, котрий переміг рекомендованого Ющенком діючого мера, поета Василя Куйбіду. Буняк забрав до себе в мерію Анатолія Забарило. На його місце секретаріат рекомендував депутата міськради, директора школи, Івана Деньковича, що щойно вступив в партію. Тепер крісло захиталося під Зореславою Ромовською. Зять пішов в мерію. Її люди в бюро ЛОО не змогли поділити коштів, що надійшли на виборну кампанію. Почали сваритись між собою і писати доноси на Ромовську в Київ.. Часті чвари в керівництві ЛОО набридли Києву. До того ж у нас завжди після виборів роблять зачистки функціонерів, що знають, скільки прийшло і пішло грошей. Після чергової комісії, що прибували до Львова по доносу незадоволених членів бюро, головою ЛОО Федорчук рекомендував Деньковича, який сподобався йому абсолютною відсутністю власної думки. Ображена Ромовська побігла із заявою про прийом в одну з двуРУХівських партій...
Ми, одноголосно на міській партконференції, замість Голови МО Деньковича, що перейшов на посаду голови ЛОО, обрали голову кращої районної парторганізації Мілю Подляшецьку. Обрали не дочекавшись рекомендації Федорчука. Міля, хоча і змахує зовні на Памелу Андерсон, але інтелектом і напористістю не поступається самій Юлі. На льоту схоплює раціональні пропозиції рядових членів і тут же втілює їх в життя. Ряди міської організації, що поріділи під час правління Ромовської-Забарило, знов стали швидко поповнюватися. Популярність Милі стала перевищувати популярність Деньковича. Природно, йому це не сподобалося. Не сподобалося це і Федорчуку, що хворобливо відноситься до всіх, хто по інтелекту і авторитету у мас вищі за нього. З санкції Федорчука, без конференцій або зборів активу, в керівництво ЛОО і МО стали призначатися люди, що недоброзичливо відносяться до Мілі і її новаторських ідей. Конференції у нас проводяться не за рішенням бюро, як сказано в Статуті, а за рішенням вищестоящої організації. Оскільки Міля легко опановувала настроєм і серцями учасників будь-яких зборів, то з 2003 року конференції і збори у нас не проводилися. Це, не дивлячись на те, що всі партії перед президентськими виборами проводили конференції низових організацій для вироблення передвиборної тактики на місцях. Всі, але не ми…
З самого початку помаранчевої революції Міля була «польовим командиром» на Майдані, координувала дії львівської делегації блоку «Сила народу». Знаходилася там і в сніг, і в дощ цілодобово. Денькович з'явився тільки раз. Та і те, як то кажуть, проїздом, при візиті до Федорчука, з яким погоджував чергове оновлення бюро ЛОО і МО, із звільненням членів, що симпатизують Мілі і введенням людей, особисто відданих йому…
Міля на Майдані користувалася шаленою популярністю. За часів Майдану Львівські базари були абсолютно порожні. Весь дрібний і середній бізнес покотив до Києва, протестуючи проти режиму Кучми-Януковича. Завдяки Мілі, майже всі вони, коли повернулись з Майдану, понесли заяви в її «Батьківщину». Це дало можливість Мілі здійснити давню мрію – організувати під крилом «Батьківщини» громадське об'єднання бізнесменів. Так було створене громадське об'єднання «Крок», до якого увійшло більш півсотні різних бізнесових структур. Міля була обрана заступником голови об'єднання. Це остаточно посварило її з Деньковичем і Федорчуком. По- перше «Крок» виділив для офісу її МО «Батьківщина» шикарне приміщення з євроремонтом, ЛОО ж продовжувало тулитися в обшарпаному приміщенні, яке передав Буняк, ставши мером . По друге - із створенням бізнесового об'єднання Міля випередила Київ, до того ж її об’єднання було створено не для конкуренції с УСПП Кінаха, а для агітації добрими справами за «Батьківщину»...
Коли Майдан скінчився, з санкції Федорчука, призначені Деньковичем члени бюро ЛОО, зняли Милю з посади і виключили з партії. Взагалі-то, згідно Статуту, Бюро має право зняти з посади голову нижчестоящої організації у разі порушення Законодавства України, Програми і Статуту партії, невиконання власних рішень і рішень керівних органів партії. Нічого цього не було. Виключили за підозрою в інтригах і таємній співпраці з ...партією „Наша Україна”!
Мілі вдалося пробитися до Юлі і їй повернули і партквиток, і посаду. На жаль, кадри Деньковича- Федорчука також залишилися на своїх місцях. Конфлікт розгорався все сильніше. Після того, як Майдан поставив Юлю прем'єром, партія стала провладно-прибутковою. До неї стали перебігати люди, що мали грошовиті посади при Кучмі, або жадали таких посад. Голова ж ЛОО Ющенської НСНУ, він же губернатор області, Петро Олійник, категорично відмовився надавати посади перевертням. Хоч Міля і прагнула оберегти міську організацію від таких, але вони ставали на облік вже з партквитками, виписаними в Києві або в ЛОО. Мало не колективно одержало партквитки угрупування з міськради «Наш Львів», зібране колись Медведчуком. Вони і ті методи не забули. Негайно в районні організації «Батьківщини» понесли заяви про вступ начальники Жеків, поставлені ними перед умовою - «Батьківщина або звільнення!». Львівська «Батьківщина» розкололась. Одна половина, керована Деньковичем, що складається з перебіжчиків і нуворишів вважає, що партія одержала неадекватне її рейтингу представництво в органах влади. Її представники постійно воюють з губернатором, лідером НСНУ Петром Олійником, а в міськраді з фракцією НСНУ. До речі, в міськраді фракція «Батьківщини», очолювана Деньковичем, голосувала проти відкриття так званого «Кладовища орлят», чого добивалося Ющенко. З-за цього Юля повинна була вибачатись перед Кваснєвським...
Друга половина, ядром якої були ветерани «Батьківщини» і молодь, яка прийшла з Майдану, очолювана Мілею, виступала категорично проти будь-якої ворожнечі з НСНУ, вірячи в повну підтримку Юлею Ющенка у всіх його починаннях. Власне «Батьківщина» розділилася на прагматиків і романтиків. Природно, користуючись підтримкою Федорчука, вірні Деньковичу прагматики, стали виключати їх партії Мілиних романтиків. Полетіли голови старих партійців, що стоять на шляху до виборчих списків у перевертнів. А потім, коли у Мілі помер батько і вона була зайнята похоронами. 27.06.05 її виключили з партії. Виключили за…організацію пікетування Кабміну 22.06.
Я не знав про пікет, хоча і повністю підтримую вимоги пікетувальників навести в партії лад і припинити цькування тих, хто був біля її витоків. Мілі в цей час було не до партійних заходів. Віддавала останню дочірню шану батькові. Якими ж єзуїтами потрібно бути, щоб виключати її в цей час з партії! Звичайно, вона знову спробувала пробитися до Юлі. На жаль, і Юля, і Турчинов вже повністю відійшли від партії. Всі контакти замкнулись на Ярославі Федорчуку. Нічого не вийшло у Мілі, хоча міська ревізійна комісія знайшла всі звинувачення на її адресу надуманими. Адже Федорчуку вона стала на перешкоді поставити на посаду голови МО скандально відомого земельними справами заступника мера Василя Лозинського. Щоб не зв'язуватися з українським Саприкін-судом, приведу про нього пару цитат з місцевої преси :” експерти називають земельне управління одним з найбільш корумпованих. Ба більше, недавно про це публічно заявив і колишній начальник управління земельних ресурсів Петро Коваль...21 листопаду 2003 року міська рада прийняла ухвалу про впорядкування житлового будівництва і відміну незаконних рішень виконкому про надання земельних ділянок під житлове будівництво. Стверджують, що саме пан Лозинський, всупереч цьому рішенню, почав видавати дозволи на будівництво на тих же ділянках. (Львівська газета, №29 за 2005р) Підказка для Гудими. Правоохоронні органи почали перевірку оперативної інформації за фактом корупційних дій першого заступника мера Василя Кравціва. Кравців примусив чотири львівські комунальні підприємства (“Теплоєнерго”, “Львівводоканал”, “Західтеплоєнерго”, “Львівенерготранс”) перерахувати 25, 26 січня в ресторани “Старий рояль” і “Шекспір” (саме там Кравців святкував свій день народження) значні грошові суми до 2 тисяч гривень від кожного. Керівники ресторанів вже підтвердили міліції факт отримання вищезгаданих сум. Правда, міліція здивована дріб'язковістю пана Кравціва, тому що пан Василь Лозинський бере хабарі в декілька стільників раз більше.(14 лютого 2005. Україна податкова. Неофіційний сайт ДПІ)
Після цього «голова ЛОО УНП Олекса Гудима на одній з прес-конференцій фактично поставив перед Василем Лозинським ультиматум: робота в корумпованій (на його думку) владі або членство в УНП. Тож Лозинський вибрав перше. „(Львівська газета №29)
А зараз представлю слово самому Лозінському: «Хтось може поважати Лозинського, хтось ні, хтось може говорити погано, чи добре, але це посада, і посада дуже висока в місті і авторитетна, враховуючи все бізнес - інтереси, всі інвестиції, які вливаються в економіку міста. А це сотні мільйонів гривень»... (газета Наша Батькивщина №2,2005) Як бачите, місце у нього дуже хлібне і вимога Гудими була небезпідставною.
Голови місцевих організацій затверджуються на конференціях. Ось і ведеться зараз інтенсивне «Полювання за відьмами». Ведеться, щоб на конференцію не потрапила жодна людина з думкою, відмінною від думки Федорчука. Щоб особи, на кшталт Лозинського були затверджені на посади глав організацій. І ведеться це „полювання на відьом” не тільки в Львові. Повзуча контрреволюція проходить у всіх партійних організаціях. Ось тільки декілька прикладів.
Під час виборів Львівські активісти посилалися спостерігачами на Донбас. Дотепер я підтримую зв'язок з друзями з Донецької, Луганської і Дніпропетровської «Батьківщини». У відрядженнях за устаткуванням, я встановив зв'язок з хлоп'ятами Одеської і Херсонської «Батьківщини», мій побратим студентських років – член Київської «Батьківщини». У всіх цих областях – та ж картина. Почнемо з Луганська. Тут партквитки «Батьківщини» одержали – депутати Микола Гапочка, автор знаменитого вислову « А у Ющенка прапор кольору дитячої несподіванки» і Микола Будаг'янц, що плутано стверджував перед телекамерами: «Наш Президент – Віктор Федорович Ющенко, хлопець наш Донецький», і колишній глава холдингу «Ровенькиантрацит» Геннадій Астров-Шумілов, що ще вчора вклонявся до колін «шахтарському президенту». Став членом «Батьківщини» і нардепук з 1990 року, колишній член фракцій НДП, Регіонів України, Заєди, Аграрної і Народної партій, Олександр Борзих, одержавши за це незрозумілий пост «куратора обласної організації». Міську організацію очолив Сергій Снаговський, що прославився, як і Лозінській, «земельними справами» депутат міськради, олігарх.. Зразу ж, за рахунок службовців підконтрольних йому фірм, різко зросла чисельність Луганської «Батьківщини». Знову приведу цитату: «Віталій Проскурко, якого кілька днів тому вивели з бюро обласної організації, заявляє, що Луганську «Батьківщину» купили за 125 тонн зелені. Гроші за версією Проскурко, дали Снаговські, а операцію здійснював Олександр Борзих. Нібито, контактна особа в Києві (або людина, що узяла гроші) - керівник апарату БЮТ Ярослав Федорчук…»(ОБКОМ.12.08.05)
Та ж історія і в Дніпропетровську. Тут обласну організацію, завдяки Федорчуку, очолив відомий в області бізнесмен, власник мережі елітних магазинів «Ажур» і казино, акціонер ряду крупних підприємств Геннадій Глядчишин. Це звучить анекдотом, але він претендував не на пост голови обласної організації, а тільки на пост голови Дніпродзержинської міської «Батьківщини», яку з 2001 очолював талановитий організатор Юрій Бережний. Хотів помститися тому за акції проти свого приятеля – мера, активного прихильника Януковича. Та Дніпродзержинці, знаючі «ху є ху», прокатали його на конференції. Що ж, Глядчишин їде до Федорчука і повертається з мандатом на правління. Через два дні кандидат на посаду голови ЛОО проводить обласну конференцію, хоча по статуту вона повинна проводитися після того, як на районних конференціях виберуть делегатів. Натомість на конференцію відбираються делегати з новоспечених членів партії. При цьому конференція проходить під озброєною охороною, що виганяє із залу ветеранів «Батьківщини» з 4-5 річним стажем. Завдяки цьому Глядчишин замість посади голови Дніпродзержинської МО, одержав посаду голови Дніпропетровської ЛОО. Він так і не відмовився від помсти Юрію Бережному. Відразу після затвердження Глядчишина на посту голови ЛОО почалися перевірки і ревізії Дніпродзержинської міської організації. Щоб вивести організацію з-під удару Бережний в травні проводить міську партконференцію, на якій складає з себе обов'язки. Новим главою МО партійці вибирають Сергія Ющенко. Керуючись настановами і інструкціями Федорчука, Глядчишин оголосив конференцію нелегітимною, а результати виборів недійсними. Обласне бюро призначає виконуючим обов'язки голови МО Дніпродзержинської парторганізації тільки що прийнятого в партію директора ТЕЦ Євгена Вітютіна, фігуранта в справі розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Він терміново приймає до лав партії у повному складі трудовий колектив своєї ТЕЦ. А далі колектив його ТЕЦ, що став більшістю в МО Дніпродзержинській «Батькивщини» затвердив його головою міської організації. Ветеранів партії на цю конференцію, природно, не пустили…
Я не хочу підставляти друзів, які і зараз в Раді Донецької «Батьківщини», тому приведу цитату із статті Михайла Махно «Задзеркалля” вітчизняної політкарти” в УРА-ІНФОРМ від 11.08.05:
« Голова Донецької обласної організації Всеукраїнського об'єднання «Батькивщина» Євгеній Волков нібито «продав» своє місце раніше не відомому в партії пану Скубенко. «Мільйон — до Києва за місце, і півмільйона доларів — Волкову», - так заявляють про взаєморозрахунки в організації її «рядові члени». Володимир Скубенко не тільки вчений, доктор економічних наук, викладач і академік Академії економічних наук України, але і є президентом корпорації «Радон» і володіє значними промисловими активами, а це — збагачувальна фабрика вугілля, що коксується, в м. Горловка, збагачувальна фабрика «Калінінська» виробничою потужністю 1, 5 млн. т в рік; завод по збагаченню вугільного пилу потужністю 60 т/рік з початкової сировини (введений в експлуатацію у 1996 році); завод по збагаченню вугільних шламів потужністю 100 т/рік з початкової сировини (введений в експлуатацію у 1997 році); завод по розливу безалкогольних напоїв продуктивністю 1200000 пляшок в місяць. Він є акціонером таких підприємств: спільне українсько-британське підприємство «Міжнародні вугільні технології» (35% акцій), Ясиновський коксохімічний завод, р. Макіївка (15% акцій), електромеханічний завод «Радонмаш», р. Донецьк (95% акцій), машинобудівний завод «Донецкгормаш», р. Донецьк (42% акцій), два сільськогосподарські закриті акціонерні товариства, загальною площею ріллі близько 8000 га.»
Нічим не відрізняється від попередніх і постреволюційне оновлення Херсонської парторганізації. Тут головою обласної організації захотів стати місцевий олігарх, керівник великого підприємства, депутат міськради Юрій Одарченко. Як і належить, він їде до Федорчука і одержує мандат на правління. Та в Херсонській ЛОО керує В. Гуняко і не збирається йти з посади голови. Що ж, Федорчук відряджає до Херсона слухняного члена секретаріату Арнольда Радовца і той примушує непокірного голову написати заяву про відставку. Тут же проводиться засідання обласного бюро, яке приймає в партію Юрія Одарченко і тут же обирає його головою ЛОО.
У Одесі «оновлення» проходило зі скандалом. Тут головою захотів стати колишній заступник мера Боделана, господар декількох цукрових заводів, медичної кампанії «Інто Сану», заводу залізобетонних конструкцій і будівельного бізнесу Вячеслав Крук, син кількастрокового нардепука Юрія Крука. Жодна первинка не захотіла приймати його до лав партії. Відмовилися прийняти в члени партії і бюро міської парторганізації на чолі з Жанною Болянською і бюро обласної організації на чолі з Анатолієм Цибульчиком. Довелося Круку летіти в Київ до Федорчука. З Київа він вже повернувся з партквитком партії «Батькивщина» і з рекомендацією на голову міської організації, яка до цього часу налічувала майже дві тисячі членів. Але голов переобирає і затверджує конференція. До Одеси Федорчуком тут же був послані вірні А.Радовець і В.Бондаренко для допомоги в організації конференції. Як ні старалися, але конференція прокатила кандидатуру Крука. Ображений таким опором Федорчук викликає до себе Анатолія Цибулько, який тільки що на бюро затвердив легітимність партконференції. Викликали і інших членів бюро. Не знаю, що відбувалося в кабінеті Федорчука, але додому вони вже приїхали з його думкою. Знов призначили конференцію. Та якщо керівництво підняло лапки догори, рядові член не здалися. На конференції главою був обраний не Крук, а Георгій Парцхаладзе. За наказом Федорчука обласне бюро виносить ухвалу про нелегітимність партійних процесів в місті. Федорчук доручив розібратися з ситуацією в місті робочій комісії, керівником якої призначив Крука.
Крук діяльно почав підготовку до нової конференції. У партію в примусовому порядку приймалися службовці підконтрольних йому фірм. Природно, на всіх районних конференціях і зборах були ці нувориші, що голосували по його вказівці. Для забезпечення явки їх на збори привозили на машинах «швидкої допомоги» фірми, що належать Круку. При цьому одну і ту ж групу делегатів”швидкі допомоги” возили з однієї конференції на іншу, забезпечуючи однаковий результат голосувань по всіх районах. Як ганили президентські вибори за ці каруселі, а зараз повторили це на внутріпартійних виборах! Звичайно, карусельний Крук очолив Одеську організацію.
Звичайно, ведучою в партії є не яка-небудь провінційна, а столична парторганізація. До самої своєї смерті її очолював народний депутат України, академік Михайло Павловський. Його неможливо було поставити на коліна і примусити виконувати волю клерків з Секретаріату. Після його смерті обов'язки в.о. глави столичної організації виконував безликий Анатолій Пшенішнюк, що покірно виконує всі забагеньки Федорчука. Та ця рабська покірність так і не була винагороджена. Після перемоги помаранчевої революції Федорчук зробив головою Київської «Батькивщини» нардепука з фракції БЮТ від соціал-демократичної партії Анатолія Семиногу. Як і належить, його на бюро прийняли в партію і тут же кооптували в члени бюро, а потім одноголосно обрали в.о. голови столичної парторганізації. Взагалі-то могли б провести конференцію і вона також одноголосно затвердила б його повноцінним главою, адже у Верховній Раді він не пас задніх..
Але далі відбулося очікуване несподіване. До парламенту Анатолій Іванович пішов з посади керівника ТЗОВ «Марія». Вважав себе бізнесменом-експериментатором. Тепер експеримент він вирішив здійснити над партійною організацією. Вирішив перевести її на бізнесову самоокупність. Забувши, що партіям заборонено займатися бізнесом, він запропонував ввести у всіх районних парторганізаціях посади менеджерів. Секретаріат побоявся санкціонувати нестатутні посади. Тоді Анатолій Іванович ввів посади заступників по фінансах і став просувати на ці посади в райони своїх людей. Заступник голови місцевої організації передбачений Статутом. Федорчук не заперечував. Та і навіщо йому було заперечувати. Наближаються вибори, потечуть фінансові потоки. Ось і буде кому управляти і направляти. Але тільки ось Київська парторганізація занадто вже стала нагадувати нетто ТЗОВ, не те ЗАТ імені товариша Федорчука.
Я, як і тисячі моїх однопартійців, вступав в Юліну партію «Батьківщина». У партію, яка безкомпромісно боролася з корумпованим режимом. Тільки немає більше у рядах «Батьківщини» тих моїх романтиків-однопартійців. Після того, як Майдан зробив Юлю прем'єром і «Батьківщина» стала партією влади, в неї полинув натовп перебіжчиків-пристосованців, жлобів та корупціонерів. І всім їм Секретаріат Федорчука давав добро, висував на керівні посади в партії. Не витримавши комерціалізації партії, не пробившись через Федорчука до Юлі, пішов з партії принциповий Степан Хмара, заявивши: у фракцію прийшли люди, які діють абсолютно протилежно тим принципам, які відстоювали ми. Багато хто з них заплямував себе ганебною поведінкою за часів старого режиму, належать до певних мафіозних угрупувань, стали багатими людьми не за допомогою своєї праці, а методами шахрайства, грабежів. Таких людей сьогодні багато і у фракції БЮТ, і в партії «Батькивщина».
Інші або вийшли самі, або їх виключали з партії за супротив курсу Федорчука. Спроби ветеранів партії та студентів з «Батьківщини молодої»,пікетувати Кабмін, щоб добитися до Юлі кінчилися тим, що вона їх не визнала за членів «Батьківщини». Але це була саме її «Батьківщина»! Адже вони наївно вірили, що від Юлі приховують правду про нові порядки в її партії. Вона ж показала, що не тільки не знає, що робиться в її партії, але і не хоче про це знати. Саме не хоче, оскільки, маючи в своєму розпорядженні інструмент СБУ Турчинова і всі служби Кабміну, вона легко може дізнатися про стан справ на місцях. Але навіщо їй це? Перед Федорчуком була поставлене завдання – забезпечити за всяку ціну перемогу «Батьківщини» на виборах. І він з нею справляється. А якою ціною, це вже не її справа. Тільки ось переможе на виборах вже не її «Батьківщина». Переможе абсолютно інша партія. І не Юліно обличчя у неї буде, а Федорчука. Ті спроби «Батьківщини молодої» добитися справедливості були вже агонією Юліїної «Батьківщини». 22 червня 2005 стало Юлиним „9 січня 1905 року”...
Завдяки Юлиному іміджу народ обере до парламенту «Батьківщину». Тільки для країни влада цієї «Батьківщини (оновленої)» буде у багато разів гіршою за владу СДПУ (об'єднаної).


К.т.н. Володимир Сиротенко (Вербицький)
Правнук співзасновника «Громади»
автора «Ще не вмерли України» Миколи Вербицького.
Син співзасновника «Союзу миролюбних сил «Батьківщина»,
Рятівника св. Карела Войтилли, д.і.н., майора Василя Сиротенко.
Координатор ЛОО Міжнародної асоціації російськомовних літераторів.
sirotenko@polynet.lviv.ua

17-08-2005 22:16 Львівщина // URL: http://maidan.org.ua/static/news/1124306192.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua