першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Фестиваль імені легендарного Шухевича

28-05-2006 20:29 Хмельниччина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1148837344.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Наше щастя, що є такі «собаки»
Всеукраїнський фестиваль патріотичної та бардівської пісні імені Романа Шухевича відбувся 25 травня в селі Гуків Чемеровецького району на Хмельниччині.

На крутому березі річки Збруч, яка не одне десятиліття була кривавим кордоном між західною та східною Україною, зібралися піснярі та виконавці із Слобожанщини і Поділля, Черкащини і Волині… Ураганний вітер, гроза та град , що розгулялися напередодні, і залишили половину Чемеровецького району без електрики, повалили військові намети, які встановили організатори, але не стали перешкодою, щоб розпочати змагання у пісні, присвяченій рідній землі та борцям за її волю і незалежність.

Ідея фестивалю зародилася тут же, на узліссі, 13 жовтня минулого року, де представники громад трьох областей –Тернопільської, Хмельницької та Рівненської – встановили хрест-пам’ятник на місці спалення більшовиками тіла легендарного командира Української Повстанської Армії Чупринки – Романа Шухевича. У виконавців акту вандалізму був наказ: змести з лиця землі навіть прах патріота, вивезти його подалі від Західної України, щоб з його могили не створили місце поклоніння. Обгорілі останки Чупринки енкаведисти кинули в Збруч. Торік восени дві бригади водолазів натрапили на кістки, але досі, за нашою інформацією, вони не ідентифіковані.

Тим часом хрест у гуківському лісі вже став місцем паломництва. Хто проїздить тернопільською трасою – неодмінно гальмує тут, між Гуковом та Скалою Подільською, на кордоні двох областей, замилувавшись вражаючим простором, що в кожне серце вселяє сильне відчуття волі. Підходять подорожні до хреста, і навіть непосвячені в подробиці тих подій, проникаються шанобою до високих вчинків нескорених своїх одноплемінників. Численні звернення, особливо від педагогів, спонукали центр туризму Кам’янець-Подільської районної державної адміністрації розробити місцевий туристичний маршрут. Значення у нього далеко не місцеве…

Богдан Одуд, голова кредитної спілки «Народна каса» з міста Шепетівки, поділився ідеєю фестивалю із заступником голови Хмельницької обласної державної адміністрації Валерієм Малькіним, запропонував призи від кредитівки.

-Я не міг не прислухатися до Богдана, - каже Валерій Малькін.- Він і сам талановитий бард, до того ж, людина дії, патріот, націоналіст у третьому поколінні.
Богдан уточнює:
- У четвертому. Прадід був у січовиках. Його портрет – у формі, з усіма регаліями та хрестами- при всіх владах відкрито висів у хаті в селі на Тернопільщині. Діда мордували за Україну в «знаменитій» тюрмі – Бригідках, а закінчив свій земний шлях аж у Хабаровському краю. До 1978 року там навіть доріг не збудували. Мати була зв’язковою Української Повстанської Армії, батько теж упівець. Такій родині у радянської влади місце могло знайтися лише серед ведмедів… Отож і я народився у Воркуті і жив там до 1979 року. Там одружився, а дружина має коріння в Івано-Франківщині. Коли ми захотіли повернутися на батьківщину, нас ніде не прописували і всюди давали сім днів на виселення. А в Надвірній, де спинилися 1981 року, у міліції сказали: «Щоб вас не було ніде до Збруча - і то за сім годин!» Як бачите, гоніння не зломило мене…

Богдан відкрив фестиваль своєю баладою, і, здається, як гітару, добре настроїв усіх учасників фестивалю. Оргкомітет зареєстрував 26 «виконавських одиниць», хоч заявки надійшли від 60. Дізнавшись, як на перекладних, із «кравчучкою», добирався до Гукова Сергій Руднєв із Черкас, як пересідав із дизеля на дизель Олесь Кандиба з Харкова, стає зрозумілим, чому не всі зуміли дістатися.

- У Луцьк, на «Повстанські ночі» вперше прибуло 19 учасників, - каже Богдан Одуд,- і фестиваль живе й нині.
- Наступний, другий фестиваль, почнемо готувати вже сьогодні, - додає Малькін.- Невдовзі вийде альбом, присвячений відкриттю хреста, включимо також фотооповідь про сьогоднішню подію.

Змагання в Гукові проходило в двох номінаціях: патріотична пісня та співана поезія. Третю премію вибороли зовсім юні авториЯрослав Хом’юк із Волочиська - з яскравим «публіцистичним репом», що просто завів молодь, та Олесь Сокалюк зі Славути Хмельницької області . Друге місце посіли Катерина Гапочка з Хмельницького та Сергій Руднєв із Черкас, котрий вразив слухачів баладою, швидше, схожою на крик душі «У Холодному яру». Сергій –автор кількох збірок поезій, нині працює в дитсадку і каже, що хоче допомогти наймолодшим українцям розвинути в собі самострахування та самозахист, те, що не зуміли дати багатьом батьки. Спілкування з патріотом, та ще – рідкісним чоловіком в дошкільних закладах впливає і на свідомість малечі – недарма кажуть, що дитину треба виховувати, коли вона поперек лавки лежить.

Диплом першого ступеня здобув дует «Собор» із Кам’янця-Подільського (у складі Світлани та Миколи Чайки). До слова, пані Світлана керує осередком Української спілки кобзарів і привезла з собою ще й вихованців, які чудово вписалися в програму живим виконанням стрілецьких пісень під бандуру. Такий же диплом дістався й молодому вчителю музики з Віньковець Хмельницької області Івану Масловському. Його пісня «Дай, Боже, життя» засвідчила: Хмельниччина не обійдеться одним Олександром Пономарьовим, вона плекає нових, і Україна скоро дізнається про них.

Окрема розповідь про володаря гран-прі. Творче ім’я Олесь бард із Харкова Віктор Кандиба обрав не випадково: його родовід справді є гілкою знаменитого роду Кандиб, до якого належить уславлений поет Олександр Олесь та його син Олег Ольжич. Віктору не хотілося, аби на їхніх біографіях обірвалася стежка цієї творчої родини, їх діяння задля української України. Усвідомив він це під час народження свого другого сина Ярослава, коли медсестра йому повідомила : «Козака маєте», а він… не зрозумів рідної мови, бо спілкувався виключно російською. Ще раз перепитавши, занімів на місці, зворушений та ошелешений, навіть не стільки від народження сина, скільки від того, що його ніби наскрізь протнуло розуміння, хто він є на цій землі і ким будуть усі його нащадки. Нині Олесь Кандиба має четверо синів та доньку ( і це число, генотип, що цікаво, повторювалося у попередніх поколіннях родини і його, і дружини неодноразово).Усі діти - творчі натури, Тарас та Оленка – фіналісти «Червоної рути» 2001 року, Ярослав професійно танцює, лауреат «Золотої Терпсихори», яка днями зібрала в Києві учасників із 20 країн. А до того є ще 450 дітей – то Олесеві пісні. На власні тексти, на слова Олесандра Олеся, Олени Теліги, Василя Симоненка… Є вже один диск «Ріка життя», але наміри в Кандиби, котрий виступає практично на всіх українських пісенних фестивалях і отримує дипломи за свої твори, - випустити ще зо двадцять дисків. На фестиваль імені Шухевича Олесь Кандиба привіз вишитий рушник, який мандрує за ним всюди по Україні, і пов’язав ним мікрофон, сказавши при цьому, що він хотів би отак пов’язати всю Україну, яку бачить єдиною і нероздільною. Найбільше вразив слобожанин справжнім драйвом на слова Франка. «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала, я ж гавкаю, аби вона не спала», - підхопили слухачі, які все йшла і йшли на гуківське узлісся. Навіть, якщо українським бардам, котрі практично самотужки пробиваються до українського слухача, і випадає роль отого франківського собаки, вони зізнаються, що готові «гавкати» до скону. Маємо почуватися щасливим народом, коли у нас талановиті «собаки» не переводяться.
Віра Шпильова.

28-05-2006 20:29 Хмельниччина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1148837344.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua