першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Українська КОЛЯДА в Одесі!!!

11-01-2007 19:21 // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1168536105.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Українська КОЛЯДА в Одесі!!!



Ідея провести в Одесі справжнє колядування народилася в одеському осередку ХДМУ на самому початку нашої діяльності – ще в листопаді. Ми сиділи в Просвіті. Це шикарне приміщення з’явилося в розпорядженні осередку завдяки Юрію Демедюку, який одночасно є членом Правління осередку та Головою „Молодої Просвіти” в Одесі. Такою розторопністю Юрко завдячує 25 відсоткам „таки да, одесской крови”. Співпраця наших організацій патріотичного спрямування з легкої руки Коваль Галини отримала назву САЛО (спілка активних людей Одеси). Ми вже декілька годин спілкувалися про статут, про установчі збори, про напрямки діяльності організації і від формулювань про християнську етику, статутні фонди та складності процедури реєстрації більшість членів осередку почала засинати. Тоді хтось запропонував провести на Різдво колядування. Далі – цікавіше. На гроші, що зберемо під час колядування запропонували провести свято в дитячому притулку. Ідея всім сподобалась, тим паче, що вона відповідала трьом напрямкам діяльності осередку: відродження національних традицій, благодійна діяльність, та, звичайно ж, організація дозвілля членів осередку.

На наступному засіданні на світ Божий почали з’являться колядники всіх кольорів та форматів, диски з колядками, розповіді про те, хто, де і як колядував. Більшість такого досвіду самі не мали, а ті, хто колись колядував, робили це або в тому віці, коли пішки під стіл ходили, або відвідували задля цього славетний Львів. З того ж Львову і більшість літератури про колядування. (Ще раз дякуємо організаторам акції „Різдво-Разом”). Результат спілкування всіх здивував: пригадавши все, що знали з цього приводу, обдзвонивши друзів з тієї частини України, яка ще не забула свої традиції, перечитавши брошури та ліфлети і, навіть, прослухавши диски відповідь на питання, коли ж таки колядують в Україні, ми не знайшли. Різними людьми з різних частин України були висунуті наступні варіанти: шостого ввечері, сьомого ввечері, сьомого після вранішньої служби, тринадцятого ввечері, чотирнадцятого зранку, з сьомого по чотирнадцяте, а найбільші оптимісти запропонували варіант з шостого по дев’ятнадцяте, тобто з Різдва по Водохреща. Проходило це досить весело: перші кажуть, що колядують шостого ввечері, друзі з Волині з піною у рота доводять, що в цей вечір всі щедрують, оскільки він є щедрим. Інші кажуть, що шостого взагалі ніхто нічого не робить, крім того, що постяться і моляться цілий день, а після першої зірки з’їдають 12 пісних страв. Треті кажуть, що поїдають до першої зірки 12 скоромних блюд, а після зірки без скромності з’їдають все, що господині готували два дні (серед іншого таку традиційну для українського столу страву, як салат з поконвічних мешканців українських степів крабів :). На цьому функціональна частина бесіди закінчилася, оскільки жінки почали сперечатись про те, на скільки традиційно додавати в цей салат рис, скільки його треба і що з того виходить. Після того, як кожен (у нас в осередку неконтрольована демократія) висловився про концентрацію рису, діаметр крабових паличок, та колір курок, що несуть яйця для салату, всі розійшлися, визнавши, що з традиціями все дуже запущено і пообіцявши, що в наступний четвер підготують, як мінімум, кандидатську дисертацію на тему українських колядок.

Результат наших спільних потуг наступний. В культурі українських колядок все дуже заплутано. А саме:

Раніше Новий Рік святкували 21 березня. Тому і присутні в колядках такі весняні персонажі, як ластівонька, що прилетіла, сивая зозуленька та інші. Він символізував перехід від жіночої до чоловічої половини року. Після цього дня починали працювати на землі. (Сію, вію, посіваю, з Новим Роком поздоровляю). В цей день закінчувалося річне коло, звідки і назва колядки (одна з версій). Але за Петра Першого Новий Рік було перенесено на перше січня. Згодом ми змінили календар і Новий Рік посунувся на 14 днів вперед. Християнській церкві українські язичницькі звичаї не подобалися, і з ними запекло боролися. Але люди в Україні на рідкість вперті і відмовлятися від них не збиралися. Служителі церкви вирішили, що якщо якийсь процес неможливо подолати, то його треба очолити і додали до язичницьких колядок християнських мотивів, підтягнувши їх до Різдва (раніше свято Корочуна, на яке віддавали шану богу сонця та душам пращурів). Тому, ми маємо такі дивовижні, багаті на традиції Різдвяні свята, з яких, як шило з мішка, виглядають наші язичницькі корені. Завершити перелік подій, що впливали на розвиток колядування в Україні потрібно тим, що в Україні 70 років панувала радянська влада, яка зробила все для того, щоб колядки зникли зовсім. Тому що і Дажбог і Христос і Різдвяні свята навряд чи допомагають колгоспникам вкалувати для приходу світлого майбутнього.

Тому, на даний момент, маємо те, що маємо: в кожному селі, не те що в області, чи регіоні різдв’яні традиції різняться дуже сильно. А в містах колядки взагалі дивним чином еволюціонували до фрази: „Дайте дядьку п’ятака!”. Тому відроджувати культуру колядування в Україні потрібно з самого початку. Чим ми і зайнялись! Спершу ми визначилися, як все має відбуватися насправді. Отже: в перший день Різдва вся молодь ввечері збиралася разом біля церкви, чи біля школи і йшла колядувати по селу, не минаючи жодної хати, навіть тієї, де ніхто не мешкає. Вони колядували весь вечір та ніч окремо господарю, господині, та їх діточкам. Часу це займало багато, тому колядували поки не пройдуть усе село, зазвичай 2-3 дні, а інколи і більше. Дозволялося колядувати аж до Водохреща (19 січня). Серед колядників обирали Березу – хлопця, який керував процесом, Скарбничого, який носив скриню для грошей. До речі, гроші завжди йшла на якусь суспільну потребу – чи на церкву, чи на школу, але ніколи не йшли колядникам в кишеню. Також, обирали Хлібоношу з декількома помічниками, які носили калачі та книші, та Латконошу, який носив латки: ковбасу та сало. По закінченню колядування молодь збиралася в одній з хат „пропивати коляду” або інакше кажучи „справляти латки”.

Ми вирішили провести колядування 7 січня ввечері. Далі домовилися про костюми – завдяки зв’язкам Просвіти нам вдалося дістати 13 костюмів, перлиною яких були вісім українських національних. Власноруч виготовили зірку (в якої на відміну від іудейської має бути не менше ніж вісім променів, тому, що це стилізоване сонце). І почали вивчати коляди. Але крім дисків та текстів потрібно мати ще й голоси, яких, як виявилося, в нас не було. Тому від такої перлини українського колядування як „Нова радість стала” нам довелося відмовитись. Те мичання, яке виходило замість переливів та перекатів надовго відбило б у господарів бажання пускати до себе колядників. Але через три репетиції ми вже непогано співали „Добрий вечір тобі” та „Ой сивая та і зозуленька”. Коли ж ми додали до виступу декілька Різдв’яних віршів, то вийшло, як для Одеси, просто неперевершено.

Отже..., нас було тринадцять. Коли ми вийшли в нашому вбранні з штабу в центрі Одеси, з зіркою, з магнітофоном, завернутим в вишиту сорочку, який на всю силу співав українські колядки в виконанні хору за підтримки камерного оркестру, то у свої мішки ми могли починати збирати щелепи перехожих, які такого мабуть в своєму житті ще не бачили. Ще до того, як ми дісталися місця, де збиралися колядувати ми вже мали в мішках калач та якісь гроші. Місце для колядування ми обрали одіозне – так зване „Царське Село” – район, в якому знаходяться приватні будинки не самих бідних мешканців Одеси. Сюди приїхали тому, що майже на кожному будинку висіло різдвяне кільце з смереки, або іграшковий дід Мороз природного розміру залазив до вікна по мотузці – видно, що люди до свята готувались і на колядників, мабуть що, чекали. Але нас чекали дві неприємні новини: по-перше більшість будинків стояли пусті – їх господарі, мабуть що, відпочивали в Карпатах, чи на інших курортах. А тих, хто залишився, вже добряче задовбали колядники з репертуаром: „Дайте дядю п’ятака”, про що свідчили їх пороги, густо засипані рисом та іншими крупами (до речі посипають на Новий Рік, 14 січня, зранку). Багато хто підходив до дверей, щоб дати нам гроші і ми від них відстали, і лише побачивши які ми нарядні запрошували у двір, чи до оселі, кликали родичів і виносили маленьких діток подивитися, що таке справжнє колядування. Тож по закінченню колядування всі залишилися дуже задоволеними. Своєю гордістю ми вважаємо трьох жінок, яких довели до сліз – „отака добра справа”. І, не зважаючи на те, що це був наш дебют, що колядували ми від сили години три, - по поверненню ми мали два мішки „латок”, які складалися здебільшого з цукерок, печива, фруктів та таких потрібних, для зголоднілих організмів речей, як закрутки, домашнє вино та калачі. А мішок для грошей („скарбниця”, яку неможна відкривати до закінчення колядування) приємно здивував нас сумою в 725 гривень, що дозволить з нашим людським ресурсом провести гарне свято в дитячому притулку. Але це вже буде інша стаття...



P.S. Ми готуємося до щедрування в день Маланки (13 січня), а Ви

11-01-2007 19:21 // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1168536105.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua