першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

волонтерка-камікадзе

12-04-2007 19:07 Полтавщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1176394029.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Волонтеркою-камікадзе почуваюся уже на теренах Полтавщини

Перший Всеукраїнський конкурс „ Волонтер року” був організований у Києві Центром волонте-ріату „ Добра Воля” та Ресурсним центром „ Гурт” за підтримки Програми МАТРА КАП Посольст-ва Королівства Нідерландів та Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту.
Високоповажне журі було представлене такими найсоліднішими структурами- ООН; Києво-Могилянська академія; телеканал 1+1; Червоний Хрест України; Міністерство України у справах сім`ї, молоді та спорту та інші шановані представництва. Журі розглянуло мою 15-ти річну волонтер-ську діяльність і найвагомішим здобутком визнало діяльність щодо врятування дітей, потерпілих внаслідок отруєння військовим газом у Хомутці, за що нагородило почесним званням „ Волонтер ро-ку”. Під час нагородження посол Королівства Нідерландів в Україні Рон Келлер вручив іменний приз і подарував чудову троянду. Представник банку „ Надра” вручив премію.
Посол Рон Келлер висловив переконання, що роль волонтерів важлива навіть для дуже розвину-тих суспільств і є просто неоціненною у країнах , що розвиваються, що часто саме діяльність волон-терів вказує на важливість вирішення тих чи інших проблем суспільства.
Та найголовніше, уже згодом під час спілкування за кавою Посол Королівства Нідерландів в Украї-ні Рон Келлер подав мені надію на допомогу у вирішенні питань наслідків військово-екологічної по-літики в Україні.
Волонтер –це не професія, а це є стан душі. У К. Кастанеди щодо цього так говориться : " А чи є у цієї дороги серце? Якщо є, то це твоя дорога!" У моїй волонтерській дорозі є серце! І це моя дорога. Мені дано тільки одне життя , яке так швидко проходить. І залишиться від нього тільки те, що було зроблене мною з великою любов`ю до громади!
Раніше, як любитель екстріму, зимові відпустки проводила на гірськолижних базах, де і отримала спортивну травму, а згодом і групу інвалідності, залишивши свою професійну діяльність. Для відно-влення попереднього стану здоров`я зайнялася йогою. Певний час я мала успіх, приміром, у мистецт-ві індійського танцю босоніж на битому склі… А під ногами куски гострого скла так скреготіли, хру-стіли, ламалися і кришилися не ранячи ноги. Часто виступала перед інвалідами і на інших концер-тах та шоу. Відтоді, власне , і „захворіла” волонтерством. Пізніше , у 1995 –му році організувала своє товариство інвалідів „ Ірина”. За ці роки було проведено дуже багато цікавої і різноманітної ро-боти. Приміром , безкоштовно оздоровлені діти із інвалідних сімей Товариства в міжнародному та-борі „ Артек”. На той час це було найбільшим моїм досягненням, яким я так пишаюся. Адже тоді на-дання соціальних путівок такого рівня було небувалим явищем.
Також мені вдалося в Україні вперше в 1996 році започаткувати благодійну акцію „ Рок проти наркоманії”, що нині мандрує усією Україною. Ми тоді голосно заговорили за цю проблему, заодно популяризуючи творчість молодих полтавських рок-музикантів. Адже тоді тема наркотиків була до-сить завуальована і фактично не порушувалася у ЗМІ. Були лише плакати в закладах охорони здо-ров`я.
І , як завжди, вперше прийшлося інформувати населення під час широкомасштабної акції і про те, що СНІД на Полтавщині перейшов у форму епідемії.. Після цього заходу негайно була активізо-вана робота по боротьбі зі СНІДОМ багатьма структурами.
Вперше в Полтаві мною була організована 10-ти годинна безперервна нічна шоу-акція " Нічне Ревю Ірини" в кінотеатрі " Алмаз" із протидії торгівлі людьми. Відповідальність була велика. До кінотеат-ру прибуло понад тисячу молодих людей. В ті роки ще ніколи не організовувалися нічні концертні програми, і тим паче, не організовувалися широкомасштабні акції із протидії торгівлі людьми. Тож реакцію торгівців людьми було трудно передбачити… А я ж тоді була не сама сильна, не сама мудра, не сама досвідчена. Просто перша.
Ця просвітницька акція в "Алмазі" була зіпсована якимось жорстоким телефонним терористом, який повідомив міліцію про замінування кінотеатру. Тож вийшло, що спершу " виступили" "омонів-ці" із пошуковими собаками, а тоді вже лектори й музиканти.
Ми із тодішнім директором " Алмазу " це повідомлення про замінування прийняли за реальність, бо напередодні реальні терористи кинули гранату в полтавське казино " Спліт" і вибухом там рознес-ло вхідну частину казино... До ранку у директора кінотеатру на фоні пережитого шоку і стресу по-вністю зник голоc. Я ж за ту ніч посивіла… Так і відбулося моє перше посвячення в реальний світ тероризму. Далі-ще гірше, виникла якась ціла низка ланцюгової реакції…
Жахливий теракт із приміненням бойової ОР типу ЗАРИН масового знищення нервово –паралітичної та психохімічної дії, який потряс всю Україну, був вчинений у селі Хомутець Мирго-родського р-ну Полтавської області 17 вересня 1998 року під час проведення мітингу на якому було присутньо понад 900 чоловік , в основному дітей та студентів Хомутецького ветзоотехнікуму. Зака-товані газом військового призначення діти, студенти, вчителі стогнали від ушкоджень- одні не зна-ходили собі місця від страшної жаги, другі агонізували в нелюдських судомах, а тіла інших „ горіли”. Повсюди лежали покорчені діти… і ручки, і ніжки, і обличчя !!! Іще зовсім малютки, але живий вог-ник в їхніх очах уже ГРУБО погасили!!! І в них притаїлося таке… Всі здригнулися від жалю. На ве-лику біду, той військовий газ має такий собі дивний „ годинниковий механізм”, тобто ввесь симпто-мокомплекс проявляється рівно через 12 днів і рівно в одну й ту ж годину, що і при первинному від-чутті симптомів , що були при ураженні 17 вересня на мітингу. Тож через 12 днів рівно о тій же го-дині масово уражені діти та студенти знову перебували в стані галюцинацій і корчилися в нелюдсь-ких судомах , масово втрачаючи свідомість.
„ Врятуйте наших дітей” – звернулися у відчаї згорьовані батьки потерпілих дітей до нашого Това-риства. Як волонтер зі стажем, відчула свою спроможність зайняти певну позицію і змінити ситуацію на краще, використовуючи інструменти громадського представництва. Відразу ж оголосила прове-дення акції „ Одноріг” із метою збору підписів до Кабміну з вимогою надати статус потерпілих хо-мутецьким дітям. Тисячі зібраних по всій Україні підписів згодом вручили народним депутатам. Внаслідок цього Генпрокуратура взяла під свій контроль розслідування кримінальної справи, пору-шеної за фактом масового ураження газом із фосфорорганічними сполуками. Була започаткована То-вариством і програма „ Одноріг” по захисту прав потерпілих у Хомутці. Згідно неї запросила до партнерства відомі полтавські громадські організації. Так, із Полтавським обласним медіа-клубом декілька років підряд пліч-о-пліч проводили свої незалежні громадські та журналістські розсліду-вання трагедії. За цей період ми надіслали понад 700 звернень та інформаційних запитів до держав-них та правоохоронних заходів. Проводили безліч широкомасштабних заходів- мітинги, громадські слухання, прес-конференції, і, зокрема, в УНІАН, та інше. Крім того ми виступали в пресі: аналізува-ли й робили власні висновки. Загалом було написано понад 100 статтей у місцевих, регіональних та республіканських ЗМІ. Писала і закордонна преса. Відмічу, що найбільше статтей на захист потер-пілих дітей та студентів було написано президентом обласного медіа-клубу Людмилою Кучеренко, а також і мною. Приділило увагу потерпілим і республіканське телебачення.
Тож під впливом такої потужної правозахисної кампанії Полтавська облдержадміністрація кожен рік виділяла значні суми, що обчислювалися кожен раз десятками тисяч гривень, для санаторного оздоровлення хомутчан. Тож нам по праву є чим гордитися- уражених дітей з лабет смерті таки витягли!
Серійний теракт відбувся у селі Хомутець 24 грудня 2000 року, коли я перебувала там майже 10 днів, як представник потерпілих, і проводила незалежне громадське та журналістське розсліду-вання трагедії . За три дні до чергового теракту невідомі телефонними дзвінками пропонували мені покинути село…
В Україні і, зокрема, в Полтавській області збереження довкілля та збереження життя людям, потерпілим від забруднення довкілля в с. Хомутець газом військового призначення є справою тяж-кою і небезпечною, і якщо конкретно, то ціною мого власного здоров`я.
Тож, коли пізно ввечері я йшла до однієї з потерпілих родин і ступила на міст через річку Хорол, то відразу ж ніби увійшла в хмару газу з сильним концентрованим запахом, що нагадував запах хло-рофосу. У цей час повз мене промайнули дві чоловічі постаті. Відразу ж проявився ввесь симптомо-комплекс ураження бойовими ОР масового знищення, у склад яких входять важкі ФОС. Тобто, від-чула в роті характерний металічний присмак, запекло в грудях, об`ємна слинотеча, параліч частини обличчя та інші симптоми, аналогічні тим, які були у потерпілих на мітингу в 1998 році.
Так, як цей військовий газ має характерний „ часовий механізм”, тож через 12 днів в ту ж саму го-дину, уже коли перебувала в Полтаві , відбувся жахливий рецидив . Симптоми ураження повтори-лися, навіть додалися інші, ще страшніші. Коли згадаю страшні судоми ніг, руки скрутилися як гра-блі, лице перекручене а в горлі стеноз із нелюдським хрипінням і харчанням та інше, то досі не вірю, що змогла пережити той шок. Бригада швидкої допомоги, „ відкачавши” мене, сказала так, цитую дослівно” ми тебе витягли з могили!”. Протягом останніх років, практично в один і той же зимовий період окремі симптоми хомутецького синдрому просто звалюють з ніг на певний час.
Погрози вбивством продовжувалися і далі. Під час слухання у миргородському суді у криміналь-ному судочинстві моєї скарги щодо замаху на моє особисте життя у селі Хомутець в судовому залі миргородський слідчий Григорій Захаров чинив на мене психологічний тиск і погрожував убивством. Тож суддя Москаленко М.П. завбачив наявність реальної загрози моєму життю і від 31 липня 2002 року виніс постанову про взяття мене під захист держави для вжиття заходів безпеки!!! Так, як я ме-шкаю в Полтаві, то забезпечував мені безпеку полтавський спеціалізований відділ, що забезпечує безпеку судів.
Диверсія щодо мене, ганебна, чисто економічна, теж мала місце. Коли вперше миргородська суддя Валентина Куцин закрила справу за позовом потерпілих у Хомутці, чиї інтереси мені довелося пред-ставляти в суді , то апеляційний суд Полтавської області вказав у постанові про порушення Закону суддею В.Куцин і повернув справу до Миргороду для розгляду по суті.
Тож після цього мені знавісніло помстилася медична установа, яка є відповідачем по справі. Без мого відома із мене зняли групу інвалідності, одним махом позбавивши мене пенсії, єдиного засобу до існування. Півтора року душили відвертим голодом. Я так голодала. Звичайно ж, що це деякою мірою вдарило і по самому судовому процесі. До суду приходилося готуватися у голодній полусві-домості. Потерпілі позивачі ввесь час заявляли мені про повну відсутність коштів на судові розходи, тож так вийшло, що практично всі судові розходи лежали всі роки на мені. Кожен раз, їдучи до Мир-городського суду із протянутою рукою в гуртожитку на своєму поверсі позичала у дівчат то по 50 копійок , то по гривні, з горем нашкрібаючи десятку на автобусний квиток. Доходило навіть і до пов-ного абсурду- маленькі діти моїх подруг із своїх копілок витрушували копієчки, бо невистачало дріб`язку на квиток.
Миргородський суд нав`язував виготовлення за свій кошт все нових і нових документів. Іноді до-ходило до того, що за виготовлення судових документів необхідно було витрачати одночасно по 400-600 гривень. Тож влазила в такі борги, що вже обчислювалися сотнями і тисячами гривень.
Коли вже життя зовсім закрило переді мною двері, то воно відчинило вікно і я стрибнула в нього і добралася до Міністерства охорони здоров`я України. Медичне освідування було призначене в Чер-нігові, де і відновили групу інвалідності і заодно і пенсію. Отак і вистояла у цьому нерівному дво-бої!!! А допомогли в цьому друзі, декілька лідерів громадських організацій та депутат обласної ра-ди.
Пройшло небагато часу і миргородська суддя В.Куцин знову сама собі придумавши закони, вине-сла завідомо неправосудне рішення , надовго призупинивши слухання справи за позовами групи по-терпілих у Хомутці, так і не надавши протягом 5-ти років слова для пояснення по суті а ні позива-чам, а ні мені, їхньому представнику… На мою думку, якраз саме миргородську суддю , пані Куцин і потрібно уже номінувати на отримання антипремії " Будяк року" , оголошеної Українською Гельсін-ською спілкою з прав людини, за те , що припустилася найбрутальніших порушень прав людини. І як, кожний лауреат антипремії, пані Куцин буде мати право отримати безкоштовну консультацію щодо покращення її суддівської роботи.
Уже у жовтні 2006-го року несподівано отримала із Миргороду конверт, в якому був плакатний ілюстрований колаж із зображенням набору безкоштовних талонів на продукти та товари, а також на поховання. Характерно, що саме під талоном на поховання на цвинтарі громадними літерами ви-ведено одне-єдине запитання: " ХОЧЕШ?" !!!
От і думай після цього , що ж це є – зла насмішка а чи чергова погроза закопати на цвинтарі, та ще й безкоштовно? У відповідь написала , що можу поділитися із тим чоловіком тільки своєю вели-кою радістю-я добре стріляю, і що , можливо, ця інформація стане в пригоді.. І додала копію дип-лому за перше місце в майстерності по стрільбі. Але через декілька днів мій лист вернувся із Мирго-роду. Отже- то був анонімщик!!!
Відомо, що особи, які володіють повною інформацією щодо хімічного теракту в Хомутці дали під-писки про нерозголошення інформації щодо використаної на мітингу бойової ОР та її назви термі-ном на 10 років. Це стало початком новітнього геноциду в Україні. Імовірно, що саме ця обставина і є причиною багаторічної небезпеки моєму життю, як представнику потерпілих та постійному пере-шкоджанню правозахисної громадської та журналістської діяльності… До закінчення цього терміну лишається іще півтора року…
Волонтеркою-камікадзе почуваюся уже на теренах Полтавщини!!!
Недарма ж якось підполковник Володимир Олексенко із обласного СБУ поспівчував мені: " ша-новна, мені Вас так жалко…". Зумів же сказати красиві слова жінці з обмеженими фізичними мож-ливостями, але ж при цьому ні він, а ні його колеги і пальцем не поворухнули , щоб хоч якось зупи-нити потік цього негативу. Хоча і є створений в 1998 році при обласному СБУ антитерористичний центр, але користі для населення від цього " спецназу" малувато.
Тож я звертаюся до полтавських та хомутецьких терористів і їхнього роками усталеного " даху":
" Хто ви, невідомі терористи? Кінофільми та телебачення часто змальовують вас, терористів, як покидьків, як дегенератів, варварів, нелюдів, що не визнають елементарних моральних норм.
Чого ви прагнете? Хто ви?
Припустимо, що ви вважаете себе вищою істотою, а я вас не зрозуміла. Що ж, вважайте. В цьому, на мій погляд, нічого страшного немає. Кінець-кінцем всім людям здається, що вони унікальні, особливі, виключні. Але чому ви повинні мене змушувати дивитися на вас, як на " вищих істот", дивитися на вас вашими ж очима, ставитися до вас, як до виняткових істот? А якщо я, інші люди думають не так? За це нас потрібно вбивати? Тоді залишаються лише " ви-няткові", " унікальні", " неповторні"… А хто ж тоді буде на вас працювати? Інший "винятко-вий" цього не захоче. Тоді - терор до останнього?
Вам не нудно, панове?
І запамятайте: якщо той, хто убиває чужих людей, то він не може бути впевнений, що його ді-тей не уб`є інший, якщо хтось приходить за кимсь, то знайдуться і ті, хто прийде за ним. А як-що до твоїх дітей, до твоєї родини, до тебе самого чи самої прийде інший терорист?"

Любов Калюжна, м. Полтава, Україна

12-04-2007 19:07 Полтавщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1176394029.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua