першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

«Машина часу» ректора Борового, або Нашкодив, але... не винен

09-02-2008 15:10 // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1202562600.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Деякі письменники-фантасти дуже полюб­ляють у своїх творах обсмоктувати сюжет про кінець світу. Мовляв, гепнеться колинебудь об Землю величезна космічна каме­нюка — і нашій цивілізації гаплик: людство здичавіє, обросте шерстю і знову полізе на дерева. Але потім хтось знайде під тією ка­менюкою вцілілий підручник з історії, роз­дивиться на картинках, як добре люди жи­ли за давніх часів, — і почне все спочатку. Винайде колесо, паровик, електрику. І від­новить закон — один для всіх, справедли­вий і непідкупний. Такий, за яким, згідно з підручником, начебто жили предки. Тобто ми з вами.

Можливо, все так і буде, як у книжках письменниківфантастів. Та не приведи Гос­поди, щоб нашим нащадкам замість підруч­ника потрапила до рук пухка тека з доку­ментами, що оце лежить переді мною! Бо, почитавши ті документи, нащадки можуть подумати, що їхні предки умудрилися зди­чавіти і без «допомоги» космічного катак­лізму. А у тому, що жодного справедливого закону вони на підставі цих паперів не ви­гадають, навіть сумніватися не доводиться. Бо немає у цих паперах закону. Беззаконня — аж по вінця, а от закону і справедливо­сті — зась.

ВТІМ, ГОДІ ІНТРИГУВАТИ. Згадані документи стосуються ситуації, з якою постійні читачі «Сільських вістей» добре зна­йомі, адже газета зверталася до неї неодноразово. Досить згадати статті «Крутий ректор — крутий вуз?» від 01.10.2004 р., «Приїжджий ректор» від 10.11.2006 р., «Приїжджий ректор переходить у наступ» від 15.12.2006 р., «Куряча гра­мота» від 27.03. 2007 р., «Бо­рового наука» і прокурорська порука» від 11.10.2007 р., «Бо­ровий розвоювався» від 22.05. 2007 р. тощо. А були ж іще публікації у «Голосі України», «Робітничій газеті», чернігів­ських обласних тижневиках «Гарт», «Сіверщина» та «Чер­нігівський вісник», на сторінках інтернетвидань. Більше, зда­ється, писали хіба що про не­доброї пам'яті аграрного ака­деміка Трохима Лисенка. Та знайшлася людина, котра за кількістю критики на свою ад­ресу незабаром зможе запхну­ти покійного академіка за пояс! Ім'я цієї людини — Боровий Валентин Олександрович. По­сада — ректор Чернігівського державного інституту економі­ки та управління. Щоправда, контракт з ним закінчився 24 грудня 2007 року, та пан Боро­вий, вочевидь, не має наміру віддавати тепле крісло без бою, готуючись нині до нових виборчих перегонів.

Ректором професора Боро­вого обрали у грудні 2002 ро­ку. Саме тоді й почався «кінець світу» в окремо взятому на­вчальному закладі. Інститут заколобродило. Студенти замість ходити на лекції почали ходити на страйки, самотужки вивча­ючи нову незаплановану дис­ципліну «Відстоювання своїх прав», викладачі, відклавши недописані наукові праці, взя­лися за скарги та позови і за кілька років вивчили тонкощі юриспруденції чи не краще, ніж тонкощі своїх основних спеціальностей. Думаєте, їм не було зайнятися чим? Та ні, справ вистачає. Але аграрії змушені розбиратися в юрис­пруденції, бо в ній не бажають розбиратися... юристи. Такий ось парадокс. Хоча не побачи­ти складу злочину у діях пана ректора може тільки сліпий. Або ж той, хто бачити не хоче. От не хоче, і край! Із принципу!

Отож сидів я над цими доку­ментами, читав, перечитував, генетично модифіковану каву сьорбаючи, та й думав: щось тут не те. Співробітники інсти­туту скаржаться на ректора, наводять конкретні факти, да­ти, суми, прізвища — прокура­тура нічого з наведеного не спростовує, але у порушенні кримінальної справи відмовляє. Викладачі скаржаться на про­куратуру — суд у задоволенні скарг відмовляє. Може, й справді скаржники чогось не розуміють? Адже, як нам ще з 1937го року відомо, наша про­куратура помилятися не може. Але якщо правопорушення видно кожному, хто хоч раз у дитинстві чув від мами, що бра­ти без дозволу чуже — це по­гано, а правоохоронці з обшу­ком не йдуть, то що ж це за «рекбус» такий? Думав я, ду­мав, та й, вибачте, задрімав. Мабуть, кава занадто модифі­кованою була, бо привидівся мені сон. І у тому сні я все зро­зумів! Усі таємниці переді мною розкрилися! І зараз я хо­чу, вибачте ще раз, виступити на захист Валентина Олексан­дровича. Не з усіх, звичайно, питань, бо про все писати — в Україні лісу не вистачить, з якого, як відомо, газетний па­пір роблять. Але головні обви­нувачення на його адресу роз­вію з усією рішучістю першо­відкривача.

У ЧОМУ, ВЛАСНЕ, ректора ЧДІЕУ звинувачують? Почалося все з того, що він придбав со­бі у 2003 році трикімнатну квартиру за 99 тисяч держав­них гривень, хоча мав право лише на однокімнатну. Причо­му придбав у приватної особи, порушивши тим самим Закон України «Про закупівлю това­рів, робіт та послуг за держав­ні кошти». Потім за 41 408 гри­вень зробив у квартирі євроремонт, заодно для повного ком­форту «набивши» її найпрестижнішою побутовою технікою.

Ясна річ, теж за кошти інститу­ту, бо ж попервах квартира вважалася начебто службовою. Згодом, щоправда, вона якось непомітно стала комунальною — з перспективою на привати­зацію. Не треба бути екстра­сенсом, аби здогадатись, хто б її приватизував. Крім того, скаржники у численних звер­неннях до прокуратури та суду звертають увагу на те, що Ва­лентин Боровий з метою отри­мання розк і ш н о г о житла на­дав довід­ки, які, ска­жемо так, не зовсім відповідали дійсності. Зокрема «приписав» собі до складу сім'ї ще й матір та сина, котрі жили й досі щас­ливо живуть у власних квартирах аж у Києві. Тим часом працівники і нституту потерпають без житла, студенти ту­ляться в об­шарпаному гуртожитку, не мають їдальні в 1 та 2 корпу­сах. Зловживання це чи ні? Перший зас т у п н и к прокурора Чернігів­ської об­ласті, стар­ший радник юстиції Є. М. Ходико вважає, що ні. І 14 червня 2007 року позивачам письмово відповідає, що кримі­нальну справу за цим фактом закрито, згідно зі ст. 6.п. 2 КК України. І правильно, скажу я вам! Яке ж це зловживання? Це виховання підростаючого покоління на особистому при­кладі!

ДАЛІ. Після квартири Вален­тин Боровий придбав автомо­біль. Розуміючи, що картина «Ректор у «Нубірі» одним ма­хом може відбити у студентів всіляке бажання гризти граніт науки, інститут (читай, сам рек­тор) «розщедрився» на «ФордМондео». Тоді, у жовтні 2003 року, діяла постанова Кабінету Міністрів України № 322 від 04.04. 2001 р., якою встанов­лювалася бюджетна межа на такі покупки — 40 тисяч гри­вень і ні копійки більше. А хо­тілося ж «Форд». І щоб неод­мінно «Мондео», хоча він тіль­ки за приблизними прикидками коштує тисяч сто двадцять та ще й п'ять. І таки купили! Рек­торові б Нобелівську премію з економіки видати за те, що він зумів за 40 тисяч купити річ, яка навіть у вигляді метало­брухту коштує втричі дорожче. А на нього знову з критикою. Мовляв, ніякого економічного дива не було, а була звичайна фінансова махінація. Перераху­вали, мовляв, на київську та вінницьку адреси якихось ТОВ «Ольвіяпродукт», СП «ЛітаЛТД» та ТОВ «Агротехснаб» 65 580 гривень за начебто на­дані товари і послуги — а їх в інституті ніхто і в очі не бачив. Зате перерахована сума див­ним чином в один день (це ж треба, яка випадковість!) 10 жовтня 2003 року опинилася в одному із столичних банків, а мрія ректорського життя «Форд» — в інституті. В акті КРУ, яке робило перевірку, го­вориться, що при купівлі авто і квартири тендерні процедури фактично було сфальсифікова­но, машину, як і квартиру, куп­лено у приватних осіб, що вже є неабияким порушенням зако­нодавства. Натомість обласна прокуратура виносить рішення, що «громадянин Боровий В.О. діяв у межах цивільноправо­вих відносин», а тендерні про­цедури було виконано якнай­краще.

Тут можна було б здивуватися, якби не мій віщий сон. Справа у тому, наснилося мені, що прокуратура дійсно прикри­вала. Але не правопорушення, а визначний винахід і видатно­го винахідника! Щоб, значить, іноземні конкуренти зі шпигу­нами не дізналися і не перема­нили чернігівського Ломоносова за океан на більшу зарплат­ню. Зрозуміти це можна із за­уваження тієї ж прокуратури, що придбаний автомобіль пізніше було до­укомплекто­вано конди­ціонером і автомагніто­лою, центральним замком і... гу­мою. Треба думати, що з фордівського конвеєра зій­шов тільки салон на за­лізних обо­дах, а все ін­ше ректорові ЧДІЕУ, мов тому само­родку Кулібіну, довелося мантачити са­мому. Та го­ловне не це, а те, що все причандалля, яке, на гли­боке переко­нання проку­ратури, було встановлено вже після ку­півлі авто, бу­ло змонтова­но БЕЗ ПОРУШЕННЯ гарантійних пломб заводу-виробника! Розумі­єте? Конди­ціонер, якого там начебто не було і за який начебто довелося допла­чувати окремо (до речі, «до­платили» раніше, ніж автомо­біль купили!), стоїть, а як він туди заліз — невідомо. Плом­би ж на місці. Ось тут на допо­могу й приходить дедукція. Пам'ятаєте фільм про Івана Ва­сильовича, який професію мі­няв? Там Шурик винайшов при­лад, за допомогою якого мож­на пронизати простір і час. Так ось, Валентин Олексійович Бо­ровий, схоже, винайшов те ж саме! І пронизав простір, тобто салон і капот «Форда», не за­чепивши гарантійних пломб! А час він пронизав потім, коли списував мінеральні добрива. Про це «Сільські вісті» з усіма подробицями розповідали у статті «Куряча грамота». Нага­даю лише, що, згідно з наклад­ною № 320/10, добрива надійшли в інститут 15 жовтня 2003 року, а використали й списали їх, за документами, 15-16 вересня та 2 жовтня того ж року. Тобто використали за місяць до того, як отримали! Як таке можна провернути без машини часу — знають у про­куратурі. Знають, але мовчать. І правильно роблять, нічого державні таємниці розголошу­вати.

ПОСТАНОВА про закриття кримінальної справи від 29.03.2006 р., підписана слідчим в особливо важливих справах прокуратури м. Чернігова Руденком О. В., це, скажу я вам, взагалі шедевр. Ось лише кіль­ка витягів з неї: «...10.10. 2003 року Чернігівським державним інститутом економіки та управ­ління перераховано ТОВ «Оль­вія Продукт» 13 200 грн. та 6 448 грн. за встановлені на ав­томобіль «ФордМондео» д/н 777-06 МК автокондиціонер та автомагнітолу... Допитана в якості свідка Р. показала, що ніякого відношення до діяльно­сті зазначеного підприємства не має, а його установчі доку­менти підписала у нотаріуса на прохання незнайомих їй Воло­димира та Лариси за обіцяну винагороду... В ході слідства особи, які фактично керували финансово-господарською діяльністю ТОВ «Ольвія-про­дукт», не встановлені».

Зазначу, що не встановлена й правильна назва цього ТОВ, бо слідчий щоразу пише її порізному. Те ж саме й про ТОВ «Агротехснаб», якому було пе­рераховано 35 486 гривень за нібито поставлені мінеральні добрива: «Допитаний Д. пока­зав, що ніякого відношення до діяльності зазначеного підпри­ємства не має, а його установ­чі документи підписав на про­хання Ш. Допитаний в якості свідка С. також зазначив, що не має відношення до засну­вання та діяльності зазначено­го підприємства. Навесні 2003 року він втратив свій паспорт... В ході слідства особи, які фак­тично займалися финансово-господарською діяльністю ТОВ «Агротехснаб», не встановле­ні... Відповідно до повідомлен­ня Міністерства промислової політики України... ТОВ «Агро­техснаб»... ліцензії на вироб­ництво пестицидів та агрохімікатів чи оптову або роздрібну торгівлю ними не отримувало». Не виготовляло, не торгувало і, схоже, взагалі не існувало, але гроші взяло і щось таки ректо­рові, на переконання прокура­тури, продало, чим він потім мерзлу землю у «Деснянці» і посипав... А може, він у май­бутньому купував? Може, у XXX сторіччі це ТОВ виникло і стало найбільшим у Галактиці виробником таких чудових раундапу, базудину та байтану, що їх навіть у жовтні викорис­товувати можна, хоча нинішні агрономи і називають таке ви­користання абсурдом і «гроши­ма на вітер». Чи то пак, на «Форд». Чим це не доказ існу­вання машини часу, га?

Ще хочете? Будь ласка!

«... 10.10.2003 року... пере­раховано на рахунок Спільного Українсько-німецького підпри­ємства «Літа-ЛТД»... в якості попередньої оплати за прове­дення ремонтних робіт учбово­го корпусу інституту, грошові кошти в сумі 10 446 грн. Угода між СУНП «Літа-ЛТД» та ЧДІЕУ про виконання ремонтних робіт відсутня. Слідством також встановлено, що ніякі ремонтні роботи... не проводилися... До­питані в якості свідків Т., С. та С. повідомили, що з менту заснування СУНП «Літа-ЛТД» не здійснювало ніякої фінансо­вогосподарської діяльності, а у 2000 році підприємство було продане невстановленим особам... Допитані в якості свідків Боровий В.О. та Вербовий М.П. (головний бухгалтер інститу­ту. — Авт.) стверджують, що... угода існувала, однак куди во­на поділася, пояснити не мо­жуть (!)»

І висновок: «Таким чином у ході слідства НЕ ЗДОБУТО (ви­ділено мною. — Авт.) будь-яких доказів зловживання службовим становищем з боку службових осіб Чернігівського державного інституту економі­ки та управління при перераху­ванні коштів... Кримінальну справу № 78/00731... закри­ти». Підпис, печатка.

Ні, не виходить фейлетон. «Виправдувальний» сон почав перетворюватися на нічний кошмар — і я прокинувся. Що ж це таке? Виходить, на думку слідства, наївний ректор як мі­німум ТРИЧІ наступив на ті ж самі граблі, перерахувавши чималі кошти «на село дідусеві». І все! Ай-ай-ай поганим «не­встановленим Ларисам та Во­лодимирам» з фіктивних фірм, які обдурили хорошого профе­сора, і ганьба скаржникам, котрі посміли винести бруд з хати, відволікаючи працівників прокуратури від справді сер­йозних справ. Так, чи що? Але скаржникам чомусь віриться більше. Принаймні тому, що жодного бажання отримати якусь матеріальну вигоду для сеое у їхніх діях не вбачається. Зате вбачається щирий біль за свій інститут, який знищується на їхніх очах. А от прокуроро­ві, котрий дозволив собі запи­тати позивачів на одному з су­дових засідань: «А що вам, власне, до того, куди поділися гроші?», вірити не хочеться ка­тегорично. Бо з такими прокурорами, які не розуміють еле­ментарних речей, нам для зди­чавіння справді ніяких метео­ритів не потрібно. Ви, до речі, з фіктивними фірмами часто мали справу? Ну, на одну-дві за все життя нарватися можна, якщо ходити там, де порядним людям ходити не слід. Але зус­тріти відразу ТРИ, та ще й са­ме тоді, коли машину купуєш, — тут особливе «щастя» треба мати. Тут Ейнштейн зі своєю теорією відпочиває. Можна по­думати, що ректор такі фірми спеціально шукав, об'яви на стовпах розвішував. Але ж прокуратура пише, що він діяв «у межах»...

А ЗНАЄТЕ, як прокоментува­ла прокуратура ще один епізод цієї справи? У 2006 році викла­дачі інституту помітили, що се­ред них завівся якийсь привид. На кафедрі його ніхто й ніколи не бачив, але зарплату в бух­галтерії привид отримував регулярно. Ясна річ, люди здиву­валися і почали з'ясовувати, що це за «икс-файли» такі. І з'ясувалося, що наприкінці уч­бового року, що взагалі є не­припустимим, пан Боровий без обов'язкового у таких випад­ках конкурсу прийняв на робо­ту пані Сливу Д.Ю., не сказав­ши про це навіть декану фа­культету. Нова «викладачка» мала освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр» (тобто не мала повної вищої освіти, що не давало їй жодного права працювати викладачем ВНЗ), зате була родичкою ректора. Так, випадково мимо інституту проходила — дай, подумала, зайду, методичку таку-сяку до­центам з кандидатами напишу, хай повчаться. І написала, як переконував (і переконав!) слідчих пан Боровий. Щоправ­да, написано ту методичку бу­ло невидимими чорнилами на невидимому папері, тому ніхто її, крім ректора та співробітни­ків прокуратури, котрі, воче­видь, мають особливий дар, і не розгледів. А жаль! У ній, за чутками, стільки наукових від­криттів було, аж страшно... Хо­ча хто знає: можливо, вже й «проявилося» щось десь «зад­нім числом». З машиною часу все можливо.

«Пропрацювавши» всього кілька місяців, «привид» з 1 ве­ресня 2006 року (саме тоді, ко­ли викладачі-непривиди на ро­боту вийшли) пішов у відпустку «без збереження зарплати». А потім і в декрет. Зрозуміло, що й декретні теж лягли на плечі інституту. Так ось, у відповіді від 14.06.2007 р. перший за­ступник прокурора області Ходико пише: «Слива Д.Ю. відпо­відно до наказу ректора №163 від 02.06.2007 р. (коли викладачі-непривиди і студенти від­почивали на канікулах. — Авт.) прийнята викладачем кафедри іноземних мов з 01.06.2006 р. (тобто прийнята на роботу за рік до наказу! Знову машину часу задіяли? — Авт.). Конкурс на заміщення даної посади не оголошувався, оскільки Сливою Д. Ю. було надано довідку про вагітність, що вплинуло на прийняття рішення про зараху­вання її на посаду... При пере­вірці територіальною інспекцією правопорушень при нарахуванні заробітної плати Сливі Д.Ю. не виявлено». Хто б сум­нівався! Зарплату їй справді на­раховували без порушень, як рідній: червень — 739 грн., ли­пень — 791 грн., серпень — 791 грн., вересень (пам'ятаєте — «без збереження зарпла­ти»?) — 3806 грн. Ось так, ша­новні вагітні жінки. Бажа­єте нічого не робити, але гроші отриму­вати, звертай­теся до Вален­тина Олексан­дровича Боро­вого. Він доб­рий, він допо­може. Можли­во, навіть і вчене звання дасть — за ва­гітність. За умови, звичай­но, що ви йо­му не сьома вода на киселі. А що б ви сказали про начальника поїзда, кот­рий, аби по­збутися нелю­бого йому провідника, на ходу почав би відчіпляти від поїзда вагон з тим провідником і з пасажирами вкупі? Скажете, що такого глупства навіть за міністра транспорту Рудьковського не було? А як тоді можна назвати те, що ректор Боровий з ме­тою позбутися «головного по­рушника ректорського спо­кою», декана одного-єдиного на всю область аграрного фа­культету Анатолія Москаленка, та ще кількох викладачів, котрі осмілилися вголос сказати про ректорські оборудки, затіяв ліквідацію всього факультету? Спочатку за порадою «добрих людей» (в особі проректора Ю.В.Кирилюка) заявив, що існу­вання аграрного факультету взагалі протизаконне. (Шкода, що в міністерстві, коли підпису­вали наказ про його створення, цього не знали, а спитати у проректора не здогадалися). Отже, факультет необхідно розформувати, аграрних мене­джерів запроторити до промис­лових, а агрономів «віддати в науку» на... будівельний фа­культет! Коли ж аграрний фа­культет за ініціативи виробнич­ників, навпаки, вирішив збіль­шити набір студентів на спеці­альність «Агрономія» і обл­держадміністрація підтримала цю вкрай необхідну для аграрної області ініціативу, ректор переконав міністерство, що збільшувати бюджетну складо­ву агрономів... не потрібно. Там тільки потилиці почухали, вперше в житті зустрівшись з ректором, котрий відмовлявся від додаткових бюджетних місць.

На захист факультету висту­пили всі — від обурених сту­дентів до депутатів обласної ради та губернатора області, а ректорові — хоч кілок на голо­ві теши. Закрию, мовляв, і бас­та. Договорився до того, що звинуватив декана Москаленка у... підробці наказу Міносвіти про створення аграрного фа­культету у 1998 році! Правда-правда. Графологічну експер­тизу навіть проводили — порів­нювали справжній підпис дека­на з підписом міністра... на ксерокопії (!), що саме собою є «новим словом» у криміналіс­тиці. Чому про те, підписував він наказ чи ні, не можна було запитати у самого міністра Кременя (на той час хоча вже й колишнього, але ж живого!), — таємниця велика є.

КОЛИ СТАЛО ЗРОЗУМІЛО, що кавалерійським наскоком факультет не знищити (надто гучний скандал навколо цієї справи розгорівся і надто довгі вуха особистої ректорської за­цікавленості почали вилазити), Валентин Боровий взявся за «тиху сапу». У викладачів аг­рарного факультету наказом ректора ві­дібрали і передали на інші ка­федри 15 дисциплін. Просто так, не сором­лячись, забирають аграрну дисципліну у виклада­ча з фахо­вою осві­тою, який має і досвід, і власні підручники на цю тематику, і віддають її викладачеві з базо­вою освітою... інженера заліз­ничних сполучень. Нам, мовляв, що редька, що шпала — один хрін дерево. Задум простий — забрати у факультету більше половини навантаження, і тоді «бунтарі» самі розбіжаться. Та що там факультет! Ректор і «Сільські вісті» збирався усми­рити, коли вони про всі його не­подобства почали писати, але факти крити нічим. Хіба що одписками обласної прокуратури, яка, схоже, перебрала на себе функції ректорського адвоката. Коли чита­єш ці «ква­ліфіковані» відповіді людей з ви­щою юри­дичною ос­вітою, пи­тання вини­кає тільки одне: хто-небудь з них взагалі знайомився з матері­алами спра­ви? Чи слід­чим відомо про неї ви­ключно зі слів ректо­ра Борово­го? Про те, що необхід­них слідчих дій взагалі не проводи­лося, годі й говорити.

Скаржни­ки, напри­клад, заявляють, що ректор, порушуючи ст. 40 Закону Укра­їни про вищу освіту, відмовля­ється укладати контракти з де­канами факультетів. Ясна річ, щоб тримати їх «на короткому повідку». Перший заступник прокурора області Ходико відповідає: «Із усіма ДОЦЕНТАМИ КАФЕДР (виділено мною. — Авт.) укладені контракти на 5-річний термін». Тобто ректор перед законом чистий, мов аг­нець Божий. Звичайно, нікому не забороняється думати, що «старший радник юстиції» (чин) і «заступник прокурора» (посада) — це одне й те ж са­ме, але вголос про таке гово­рити не рекомендується. Бо, як мінімум, засміють. Коли ж свя­те з праведним починають плу­тати ті, від кого залежать люд­ські долі, стає вже не до сміху. Скаржники вказують, що ін­ститут на умовах фінансового лізингу за 131 тисячу гривень придбав необхідний для до­слідного господарства трактор ХТЗ-17021. Вже заплатили за нього 51 тисячу, аж раптом ректор повертає трактор лізингодавцю, бо, мовляв, «пальне дороге» (а може, хотів «Фор­дом» орати?). У результаті ін­ститут втратив і гроші, і трактор. Перший заступник проку­рора відповідає: «Згідно умов договору, НАК «Украгролізинг» надав інституту у платне користування трактор, за що одержувач зобов'язаний своє­часно сплачувати лізингові платежі... За використання техніки була сплачена орендна плата в розмірі 51 тис. грн. «Але ж ін­ститут брав трактор на умовах ФІНАНСОВОГО лізингу, а не ОПЕРАЦІЙНОГО, як чомусь щиро (сподіваємося, що щиро) вважає заступник прокурора! Тобто на таких умовах, коли лізинговий об'єкт поступово викупляється у лізингодавця. 51 тисяча — це ВАРТІСТЬ трактора, а не орендна плата. Цих тонкощів може не знати студент кулінарного технікуму, але ж люди, котрі стоять на сторожі закону, зобов'язані бу­ти «у курсі», чи як?

ВТІМ, ЦЕ ЩЕ НІЧОГО. Деякі прокурорські відповіді взагалі схожі на репліки з «Кривого дзеркала». Скажімо, завкафед­рою аграрних технологій про­фесор В.І.Канівець робить письмову заяву до Генеральної прокуратури України: «Пові­домляю, що мій виступ на засі­данні Вченої ради ЧДІЕУ 1 грудня (на якій діяльність рек­тора Борового було піддано різкій критиці. — Авт.), відоб­ражений у відповідному прото­колі № 10/06, сфальсифікова­но. Так, лише одне, перше, ре­чення відноситься до моєї про­мови. Далі під моїм прізвищем слідують чиїсь комєнтарі мого висту­пу (очевид­но, голови Вченої ра­ди В.О.Борового і секретаря В.М.Голу­ба, які склали і підписали протокол)». А Генпрокуратура «кидає щуку у річку» — тобто знову направляє справу на розгляд до Чернігівської обласної про­куратури. А та, в свою чергу, — до міської. І перший заступ­ник прокурора міста Кузьменко відповідає, що «дослівно виступи не цитувалися», однак ознак фальсифікації «не встановлено». Людоньки, та про яке ж «дослівно не цитувало­ся» йдеться, коли учасникам зі­брання, навпаки, ДОПИСАЛИ те, про що вони й думати не думали? І чому прокуратура краще знає, що саме завка­федрою Канівець говорив на тому засіданні, ніж він сам?

Все, не можу більше. Такі цитування можуть бути безкі­нечними. Можливо, знайдеться колись талановитий режисер, який за цими документами створить детективний серіал. Переконаний, що італійський «Спрут» поруч із ним вигляда­тиме дитячим мультиком. Чи ж дивно, що з такою «адвокату­рою» Валентин Боровий відчу­ває себе навіть не кумом коро­лю, а самим королем, і очікує, що його оберуть ректором ще на один термін? Стародавні римляни у таких випадках за­питували: «Кому вигідно?». То ж кому вигідно, щоб професор Боровий, який за останні сім років особисто не підготував жодного аспіранта, хоча й зо­бов'язаний (а чому він їх на­вчить?); який за п'ять років ректорства особисто не напи­сав жодної наукової статті, за­те видає коштом інституту під­ручники, «написані» ним ви­ключно у співавторстві; юристи якого не вилазять із судів, але раз за разом програють справи (після чого присуджені судами компенсації співробітникам інституту за їх незаконні звіль­нення та догани знову виплачує чомусь інститут, а не його ке­рівник з власної кишені); який «щедрою рукою» без пого­дження віддав у оренду на 49 років приватному підприємству 30 га ріллі НВД «Деснянка» (34 грн. за га! Хто розуміє — посміється); який фактично ви­кинув на вулицю студентов землевпорядників разом з їхніми теодолітами і тахометрами, від­давши в оренду на 10 років футболістам місцевої «Десни» територію геодезичного поліго­на, де студенти мали (колись) всі умови для проведення ла­бораторних робіт, виробничої практики, олімпіад за напрям­ком «Землевпорядкування та кадастр»; якого в інституті бо­яться, але не поважають, — то кому вигідно, щоб він залишав­ся «біля керма» ЧДІЕУ і нада­лі? Народна мудрість говорить, що короля робить його оточен­ня. Додам, що оточення не менш талановито вміє робити й «ноги», коли королю стає не­переливки, про що деяким рек­торам деяких інститутів не за­вадило б інколи згадувати.

Зрозуміло, що Валентина Бо­рового теж «оточує» чимало наближених, куди ж без цього? Чи може хто-небудь з них пре­тендувати на високе звання «сірого кардинала»?

СЬОГОДНІ ПРО ЦЕ важко судити, а новий Олександр Дюма з'явиться на світ не ско­ро. Принаймні дехто в ЧДІЕУ (та й поза його межами) по­шепки називає прізвище першого проректора А.І.Мельни­ка, за активною участю якого відбувалися мало не всі вище­згадані події. Адже це він, го­ловуючи на всіх зборах, де зві­тував ректор, маніпулював во­левиявленням колективу і жод­ного разу не допустив таємно­го голосування, результати якого могли б дуже не сподо­батися панові Боровому. Ана­толія Івановича Мельника, до речі, центральна преса теж своєю увагою не обділяла, по­чавши це ще з червня 2003 ро­ку, коли колишній замполіт чернігівського льотного учили­ща, багаторічний заступник го­лови облдержадміністрації з політико-правових питань, член Всеукраїнського об'єд­нання лівих «Справедливість» (до того — лідер місцевого «Демсоюзу», а після — «регіонал») очолював на промі­жних виборах до Верховної Ради окружну виборчу комісію у виборчому окрузі № 206. Це тоді, коли лідирував кандидат від Соцпартії, головний редак­тор обласного тижневика «Гарт» Дмитро Іванов, але до парламенту «служити народу» пішов бізнесмен Олександр Ярославський. Бувають, знаєте, такі парадокси. Журналіс­ти ті довибори назвали «полі­гоном з обкатки експериментальних політтехнологій». Так воно чи ні — ніхто вам того достеменно не скаже, зате ін­ші «технології», які дозволив собі «обкатати» ще у 2000 ро­ці Анатолій Мельник та група його «однодумців», надто вже нагадують усе те, що потім ро­билося і робиться в ЧДІЕУ. Од­на лише історія з будівництвом «хатинок» на території віді­браного у чернігівських дітей фруктового саду чого варта! 18 вересня 2000 року Чернігів­ський міськвиконком прийняв рішення про вилучення із пос­тійного землекористування управління освіти Чернігівської міськради земельної ділянки площею 0,515 га, начебто за згодою землекористувача. На ділі ці абстрактні цифри були частиною саду школи № 19, директор якої про свою «зго­ду» дізнався аж тоді, коли по­чали пиляти фруктові дерева. Через два місяці, 20 листопа­да, той же міськвиконком щед­рою рукою передав колишню шкільну ділянку у приватну власність безоплатно (!) групі «товаришів», серед яких був і Анатолій Мельник. Що твори­лося на будівництві котеджів «у вишневому садочку» — тема для окремої статті! Обурю­валося все місто. Прокуратура була завалена скаргами. Знаєте, якою була її відповідь за № 07/1-21-49-03? «У пору­шенні кримінальної справи стосовно службових осіб ви­конкому за фактом надання земельних ділянок... відмовле­но за відсутністю в їх діях складу злочину, з чим проку­рор області погодився»! Вико­нував обов'язки прокурора об­ласті тоді... старший радник юстиції Є.М.Ходико. Чудні ді­ла твої, Господи!

І наостанок. 14 січня 2008 року колегія суддів судової па­лати з кримінальних справ апе­ляційного суду Чернігівської області розглянула у відкрито­му судовому засіданні справу за апеляцією співробітників ЧДІЕУ на постанову Новозаводського суду Чернігова (суд­дя Кузьмін М.В.), який зали­шив без задоволення їхню скаргу на дії першого заступника прокурора. Рішенням апеля­ційного суду (судді Акуленко С.О., Білобров В.Д., Сердюк О.Г.) постанову було скасова­но, а провадження по справі закрито. Таким чином, суд влучно «вбив двох зайців»: частково задовольнив вимоги скаржників, водночас вивівши з-під удару і Новозаводський суд, і прокуратуру, і пана Бо­рового. Мовляв, справу було закрито нині чинною постано­вою прокуратури від 29.03.2006 р., то чого ж ви хочете? Але ж додаткові факти, надані позивачами після прийняття цієї постанови, чомусь не розлідувалися і навіть не були прийняті до уваги! Чому?

НА ДВОРІ, здавалося б, вже зовсім інші часи. Надовго чи ні — то вже таке діло. Але хтось має нарешті зупинити «машину часу» ректора Борового! Зупи­нити, щоб поховати її у мину­лому.

Київ — Чернігів — Київ.

09-02-2008 15:10 // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1202562600.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua