першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Дніпродзержинське суспільство, як умова демократії

21-04-2008 19:39 Дніпропетровщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1208795959.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Дніпродзержинське суспільство, як умова демократії

На сьогодні в місті Дніпродзержинську склалася така ситуація, коли де-юре нібито присутні всі інститути, властиві демократичному суспільству , але де-факто ми бачимо, що не всі вони належним чином функціонують, оскільки немає інструмента, за допомогою якого громада може контролювати дії влади. Мається на увазі саме цивільне суспільство, тобто громада. Далеко не кожний городянин розуміє його справжнє значення. Звичайний городянин дотримується думки, що він безпомічний у процесі впливу на дії влади при відстоюванні своїх інтересів. Соціальна активність наших громадян залишається досить низкою, що є певним пережитком панування комуністичного порядку для людей старшого покоління й молодь, більшість із якої не встигає адаптуватися в постійно мінливій політичній нестабільності. До того ж переважає інше переконання, нібито тільки центральна влада в стані вирішити якісь проблеми, тоді як робити це самостійно - поєднуватися й захищати свої інтереси, починаючи від найбільш низьких ланок - даремна справа. Сучасна демократія жадає від громадянина усвідомлення власної ролі й значення в житті суспільства, а також дії відповідно до власних переконань і цінностей. За 16 років незалежності, Україна пройшла значний шлях нарощування кількості й удосконалення якості різноманітних громадських організацій, асоціацій, фондів і інших інституцій громадського впливу. Багато хто з яких є потужними захисниками інтересів громади й професійних подавців соціальних послуг. Ґрунтом для належного функціонування громадських організацій є ряд законів України, таких як Закон «Про об'єднання громадян», «Про благодійні організації», «Про молодіжні організації», законопроект «Про волонтерстве» та інше. Сьогодні також формується певний прошарок суспільних активістів, які намагаються активізувати громадськість у боротьбі по відстоюванню своїх інтересів. Отже, вже зараз можна констатувати певні зміни в суспільній свідомості Дніпродзержинців, адже і у нашому місті вже є досить потужні громадські організації. Але, вірним є й те, що велика духовна потреба брати участь у керуванні не може бути вихована в людині за один день. Нашому суспільству ще необхідно пройти певний шлях в усвідомленні свого права впливати на владу й бути головним актором у демократизації нашого міста.

Демократія із присмаком диктатури

Демократія у розумінні багатьох громадян нашого міста - це такий спосіб керування, коли на керівні посади, за рідкісними винятками, обирають слабаків і дурнів. Ви запитаєте - чому? Тому що демократія - влада більшості, а ця сама більшість - це і є слабаки і ... ну, щоб не дуже грубо - не дуже розумні люди. Нарешті дурнів завжди більше, ніж розумних, а бажаючих виглядати дурнями й того більше - досить зручна позиція. А вирішує більшість! Це кого ця більшість обирає? Таких, як самі! І ще не одне десятиліття пройде, поки навчимося й керувати, і обирати таких, хто буде керувати мудро й по-людськи. Справді, ті прошарки населення, які сміло можна назвати інтелігенцією, рідко, коли можуть перебороти нерозумну більшість. Взагалі, демократія буквально означає, що влада в країні - у руках народу. Можливо, десь так і є, проте, у нашому місті цього не було і нема, але впевнений, що неодмінно буде. Який у нас зараз політичний режим? Сміло можу затверджувати, що «змішаний». Оскільки в ньому є ознаки основних різновидів політичних режимів - демократичний, але котрий згодом переріс в анархічний. А тепер у наявності явний характер режиму авторитарного, диктаторського. Отже, не дивно, що швидке рішення складних проблем громадського життя, які бідують для свого рішення в досить довгій і наполегливій роботі, і відсутність відповідальності керівних органів за зміст і наслідки своєї діяльності - все це характерно для нашого суспільства. До того ж виникла унікальна ситуація, коли обкрадається народ і міська скарбниця, а за їхній рахунок збагачуються окремі представники виконавчої влади. Крім того, корупція в більшості кабінетів міської ради зводить нанівець всі надії жителів міста на поліпшення життя не тільки сьогодні, але й на повну відсутність такої на досить довгий період.
На думку однієї з партій демократія - це коли громадяни не просто беруть участь у виборах, а й активно керують, володіють і ефективно використовують суспільно-політичні механізми контролю, як над виконавчим апаратом, так і над політичним керівництвом. Як для мене, це звучить непогано, але нам до цього ще далеко. Так звана «помаранчева революція» стала яскравим прикладом реакції українського суспільства на порушення владою виборчого законодавства й конституційних прав громадян. Фактично це була невелика спроба цивільного суспільства продемонструвати свою здатність контролювати владу. Але це питання ще і досі до кінця не вирішено. Дотепер залишається актуальної проблема дотримання всіма галузями влади положень Конституції України, що пов'язана з переходом від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми державного правління. І хоча «помаранчева революція» і привела нас до зміни влади, проте, до демократії нам ще далеко. Побудова правової держави залишається одним з головних завдань на шляху до демократії. Але основним її принципом є принцип рівності. Чого, звичайно, у нас не відчувається. Незважаючи на всі слова соціологів, у нашій державі є або дуже бідні люди, або дуже багаті. Рівними вони стають лише в обіцянках і словах наших політиків, а відразу після виборів ці міфи зникають або назавжди, або до наступних виборів. Я вважаю наш народ унікальним. От тому й життя в нас унікальне - не таке, як в усіх. І саме тому ми особливі.

Невже закони - тільки для обраних?

З тих пір, як давньогрецький філософ Аристотель визначив основи демократії, навколо цього поняття ведеться багато дискусій. І все-таки незмінним залишається одне - громадяни повинні вміти керувати й бути керованими. Цікавитися реальним станом речей потрібно постійно, тому що цього вимагають події, які зараз відбуваються не тільки в нашому місті, але й по всій Україні. Правильна оцінка ситуації, розважливість у критичних ситуаціях і здоровий глузд повинні бути властиві кожному громадянинові незалежно від того, ким він є - людиною при владі або торговцем на ринку. Як і толерантність, справедливість, здатність забезпечувати колективні блага, а не тільки перейматися вузькими власними інтересами. Інститути владних галузей повинні забезпечувати дотримання всіх демократичних свобод і захищати права свого народу. Ще в 90-х роках, на початку розвитку української держави, багато говорили про демократію й цивільне суспільство. Та більшість вітчизняних політиків і дотепер не знає значення цього слова. Що тоді говорити про сьогоднішній? Говорити нема чого, тому що демократії, як і не було, так і ні, хоча й пройшло чимало років. Не сформувалося навіть демократичних традицій. Реформи швидше шкодять, а не приносять користі. Замість прав, перерахованих в Основному законі, ми чомусь маємо тільки обов'язки, яких повинні дотримуватися відповідно до Конституції. З нас запитують, не давши навіть виговорити й слова. Хіба так можна ставитися до народу, який відповідно до Конституції є «єдиним джерелом влади в державі»? Корупція на всіх рівнях влади, порожні обіцянки й гасла, вплив і гроші, постійна боротьба за владу, що щораз загострюється перед виборами, і жодної справи - до народу, простим городянам. Дехто з них - давно за кордоном бідності, стоїть на вулиці із протягненою рукою й випрошує копійку на проживання. А все - від безвихідності. Така чомусь у нас демократія, - своя, українська, несхожа на ту, що є за межами нашої держави. Чомусь часто орієнтуємося на США, Канаду, Європейські країни - країни, де громада, справді – потужна сила. Нам до них поки дуже далеко, як від землі до неба. Причини наших проблем лежать у низькій суспільно-політичній свідомості, відсутності зміцнених з роками демократичних традицій у суспільстві. Національно-політична свідомість українців, що повинна впливати на хід і якість політичних процесів в Україні, є досить низьким. Громадяни повинні відстоювати свої законні власні права, а не говорити «Мій будинок скраю, я нічого не знаю» і мовчачи миритися з беззаконням. Адже закони писані для всіх, а не для жменьки обраних.

Уроки моральності

Деякі громадяни говорять про вартість надати політикам уроки моральності, але на мій погляд це вже буде не урок моральності, а урок хитрощі. Моральності вчать до трьох років. Політика не формує моральність. Моральність формує церква. Тому за впливом варто йти в політику, за грошима - у банк, за моральністю - у церкву. Парламент буде хитрий, всі підкупи будуть мотивуватися значно тонше. У парламенті всі завжди всіх купували. Купували десять років тому, п'ять років тому й будуть купувати через п'ять-десять років. И це не тільки в українському парламенті, я спостерігав за роботою декількох десятків парламентів світу, там приблизно те - же саме, навіть у старих демократіях, тільки набагато тонше. Ми вже буржуазна країна, а в буржуазній країні неодмінно буде відбуватися й об'єднання буржуазних сил, і об'єднання людей найманої роботи. На чотирнадцятому році життя країни виявилося, що на вчинки в ній здатні лише люди, які політикою не займаються. Саме вони в 2004 році вийшли на площу Києва, так званий «Майдан». Вийшли, щоб потім знову повернутися до своїх справ, залишивши при владі «покоління без героїв», інфантильне й при цьому дивно нахраписте - коли мова йде про власність і повноваження. Співгромадянам пуття від їхньої боротьби не більше, ніж від суперечок ліліпутів, - з якого кінця вірніше розбивати яйце, але сперечальникам це тільки надає азарту. Однак не залишає відчуття, що все знову зводиться до пошуку відповіді на питання, хто переможе на чергових виборах? А треба б шукати відповідь на питання, що буде із країною, її економікою, соціальною сферою, культурою, утворенням. Обіг із закликами до української політичної еліти, схоже, стає безнадійною справою. Тим більше що тривале протистояння й штучний ідейний розкол країни привели до того, що в нас немає органа або людей, що володіють, принаймні, моральним авторитетом, до якого могли б апелювати політики й суспільство. Таким авторитетом для народу не є сьогодні ані президент, ані прем'єр, ані спікер, на жаль навіть Конституційний суд та й вся система правосуддя в цілому. А люди, чия думка могла б бути авторитетною, не бажають доводити свою правоту, оскільки з їхньою позицією ніхто не враховується. От і виходить: як не крути, а покладатися залишається на свідомість тих, кого критикуєш. Вірніше, навіть не стільки покладатися, скільки сподіватися. Можливо, вітчизняним та місцевим політикам варто згадати про те, що, по-перше, життя після виборів не закінчується й не починається, вона тільки триває. І, по-друге, життя після виборів - це не життя в опозиції або в коаліції, а життя в цій конкретній країні, в цьому місті. Після перемоги на виборах у Франції Ніколя Сарказі заявив: «Всім тим, хто не віддав мені свій голос, я кажу: я буду президентом всіх французів. Я буду представляти інтереси всіх громадян. Сьогодні ми святкуємо не перемогу одних французів над іншими, а перемогу демократії й цінностей, які поєднують усіх нас». Щось подібне звучало й в Україні два-три роки тому. Можливо, буде звучати й надалі. Але якщо слова новообраного французького президента викликають довіру, то словам українських політиків та місцевих можновладців останнім часом віриться дуже важко. Для всіх нас важливо зрозуміти - чому із двох варіантів був обраний саме політичний, і які наслідки це може мати для країни в цілому. Безпосередні причини нинішньої кризи не зовсім зрозумілі. З одного боку, у наявності недосконалість конституційної реформи 2004 року, що стала бомбою вповільненої дії, з іншої, безпосереднє протистояння політичних сил і стояння за ними бізнес - груп, що прагнуть до монополізації владних ресурсів, а, отже, і до монополізації економічних ресурсів. На думку нашої громадської організації коли міський голова, міська рада не хочуть братися за рішення питань громади - громада повинна узятися за них. Закон України «Про місцеве самоврядування» містить три статті, які у випадку правильного застосування можуть стати основним інструментом впливу громади на міську владу, оскільки саме вони дають можливість громаді безпосередньо бути почутими міським головою або міськрадою. Мова йде про статті 8,9 і 13 вищезгаданого закону.

Стаття 8. Загальні збори громадян

1. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.
2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
3. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Стаття 9. Місцеві ініціативи

1. Членуй територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.
2. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд заради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.
3. Місцева ініціатива, внесена на розгляд заради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні заради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
4. Рішення заради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Стаття 13. Громадські слухання

1. Територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної заради та посадовими особами місцевого самоврядування, під година яких членуй територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належати до відання місцевого самоврядування.
2. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.
3. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
4. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Якщо в територіальної громади існує проблема, що порядком усім набридла, але яка не вирішується в робочому режимі комунальними службами міста або органами й посадовими особами місцевого самоврядування, ініціативна група може ініціювати розгляд проблеми перед органами або посадовими особами місцевого самоврядування. Основна вимога - питання повинно бути чітко сформульовано і письмово викладено.
Голова правління
громадської організації «ГРАД»
у м. Дніпродзержинську
Ігор Шех

21-04-2008 19:39 Дніпропетровщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1208795959.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua