першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Музей Івана Гончара запрошує

12-06-2008 13:34 Київ // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1213266858.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти




Український центр народної культури
"Музей Івана Гончара
"
Запрошуємо

на відкриття виставки
"ХАРКІВСЬКА КОБЗАРСЬКА ТРАДИЦІЯ"
13 червня 2008 року о 17-й годині
до Українського центру народної культури
"Музей Івана Гончара"


Споконвіку Харківщина була одним із найбільших центрів традиційного кобзарства. Тут жили й діяли визначні кобзарські цехмайстри Гнат Рогозянський, Хведір Вовк, Іван Казан, славетні співоцькі панотці Петро Кулибаба, Гнат Гончаренко, Іван Петрик, Нестір Морозов, Павло Гащенко, Петро Древченко, Іван Кучугура-Кучеренко, Макар Христенко, Єгор Мовчан та инші. Величезна слава слобідських спіців сприяла тому, що їхні цехові об’єднання поширювалися, вона спонукала до того, що розвивався традиційний репертуар (думи, битовщини, псальми, канти), збагачувалися можливості кобзарського інструментарю (кобзи, бандури, гусел, торбана, колісної ліри) та вдосконалювалися виконавські школи гри на них.
    На жаль, розвиток співоцької традиції на Слобідщині був штучно перерваний репресивними заходами тоталітарних режимів, що завершилися фізичним вигубом великої групи незрячих співців 1930 року під ст. Козача Лопань Харківської обл. Проте здобутки традиційного харківського співоцтва не були остаточно втрачені.
    Ще на початку ХХ ст. зрячі аматори переймають од слобідських співців репертуар, виконавську школу гри на бандуру й конструктивні особливості традиційних кобзарських інструментів. Зокрема, на основі способу гри, що перейнятий від харківських кобзарів, Г. Хоткевич створює академічний напрямок професійного бандурницького виконавства, названий "харківською школою". Відповідно, відомий харківський музичний майстер О. Снегирьов бере за основу взірці традиційних співоцьких інструментів і створює сім’ю модернізованих бандур, пристосованих до "харківського" способу гри. Одначе хвилі репресій і гонінь законсервували „кобзарську тему” на десятки років. І лише в 60-х роках ХХ ст. у середовищі української інтелігенції виник мистецький напрямок, що сповідував принципову спрямованість на реконструкцію давніх кобзарських форм, співоцького репертуару, філософії та способу житя мандрівних співців минувшини. Серцем відродження кобзарського виконавства став гурток молодих ентузіастів, який зібрався біля київського художника Георгія Ткаченка. Починаючи з себе, переосмислюючи кобзарську спадщину й опановуючи старосвітські інструменти, новітні аматори кобзарського набутку знаходили цікаві форми, щоб здійснити його в сучасному житті. У процесі спільної гуртової роботи кола „традиційників” (так почали називати подвижників традиційного кобзарського виконавства) виникло природнє бажання утворити творче об’єднання, яке б поднало в собі елементи професійної спілки та традиційної для давніх співців цехової організації. Так було утворено сучасний Кобзарський Цех. Непоказово, без насильства та штучности, „співоцька ідея” почала чимраз активніше виявляти себе серед громадськости. Традиційні кобзарювання „просто неба” одразу викликали загальну цікавість. Виконавців-„традиційників” почали запрошувати на творчі вечори, концерти, лекції, телевізійні й радіопрограми. Й поступово, крок за кроком, новітнє традиційне виконавство посіло в українському культурному просторі свою стійку нішу, піднявшись до рівня повнокровного мистецького руху.
Сучасний Кобзарський цех чітко виокремлює себе з-поміж інших напрямків розвитку народнього музикування, але не створює на кобзарське виконавство штучної монополії. Цех не конкурує з професійними бандуристами, які грають на модерні інструменти або використовують старосвітський інструментар й сценічному виконавстві. Водночас, Цех – це, можливо, єдине середовище, що взяло на себе відповідальність за виспів минулого й сьогодення в традиційній епічній манері. Виконуючи заповіт своїх панотців – Георгія Ткаченка й Миколи Будника, кобзарське товариство глибоко переконане в нагальності й потребі розвитку епічного надбання в сучасну пору.

Виставка діятиме з 13 червня до 19 травня 2008 року
щодня, крім понеділка,
з 10.00 до 17.30.

ЛАСКАВО ПРОСИМО!

Адреса Музею: Київ, вул. Івана Мазепи, 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна", авт.№24, трол.№38 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для довідок: (044) 229-00-87, 288-54-19, 280-52-10.

12-06-2008 13:34 Київ // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1213266858.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua