першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Впіймати ведмедя: альтернативний погляд на російсько-грузинський

30-08-2008 14:06 Київ // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1220094408.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Ведмідь символізує велич, могутність та незалежність. Однак, як і в кожної тварини в нього є свої недоліки. Серед таких недоліків прямолінійність. Символ ведмедя не пов’язують з хитрістю та розумом. Відомо, що ведмідь нападає прямолінійно: його розміри не дозволяють йому маневрувати, а впевненість у власних силах підштовхує до простих шляхів полювання на жертву. Він належить до того типу тварин, інтелект яких піддають жартам в народних казках та міфах.
Символи втілюють в собі реальність, тільки на більш абстрактному рівні. Ведмідь як символ Російської Федерації, теж втілює багато зовнішніх та психологічних рис цієї країни. Наявність найбільшої території та колосального військового потенціалу наштовхують на аналогії саме з цією твариною. Водночас, чимало спільного можна побачити і в поведінці російської держави. В її міжнародній політиці можна виділяти активну та пасивну фазу. Під час активної вона вдається до гри м’язів та силових сценаріїв, під час пасивної – «йде в сплячку», і не реагує на більшість викликів та загроз. Як і лісовий любитель меду, російська держава може мати великий вплив, але задовольняється невеликими порціями, у вигляді нафтодоларів та газоєвро, а також визнанням статусу великої і сильної. Зрештою, прямолінійною була реакція російської влади на осетинський конфлікт, яка як розлючений ведмідь погналася за бджолою, не задумуючись про наслідки.
Відверто дивують неоднозначні трактування подій навколо Осетії. Одні, залякують українське суспільство російською агресією, і на цій хвилі підштовхують до ідеї вступу в НАТО. Дивним тут є те, що питання вступу все-таки вирішують політики, які мають досягнути необхідних політичних, військових та економічних показників, а не суспільство, яке не може сформувати єдину думку щодо конфлікту. Другі теж не особливо претендують на об’єктивність, створюючи оди російській армії, яка показала, що чекає українців в разі «погіршення стосунків з РФ». Спільним для цих позицій є визнання поразки грузинів, втім, такі погляди щонайменше передчасні.
Перемога локальна
Одним з нерозв’язаних питань навколо осетинського конфлікту залишається з’ясування мотивів та, що важливіше, розрахунків грузинського політичного керівництва для початку бойових дій. З мотивами більш менш зрозуміло – врегулювання статусу Південної Осетії відноситься до питання територіальної цілісності Грузії. Проте, досить важко визначити розрахунки, які змусили грузинів розпочати вирішення цієї проблеми саме такими методами і саме тепер. Очевидно, що сподівання на швидку військову перемогу можна було б назвати сподіваннями самогубців. Жодний аналіз не може показати можливість такої перемоги, оскільки грузини не мають підтримки на території Південної Осетії( із 1926 до 2008 орієнтовна кількість грузинів в Південній Осетії не перевищувала 30%), а малочисельна та малодосвідчена грузинська армія не могла що-небудь протиставити російському втручанню. Відповідно, грузинська влада мала бачити інші можливі переваги початку конфлікту.
Перебіг перших днів війни дає підстави вважати, що основним стратегічним розрахунком Грузії була втеча осетинів до Росії. На цей розрахунок вказують два фактори: залп з установки «Град» по мирним жителям та залишення відкритим рокського тунелю. Руйнування Цхінвалі та жах від несподіваного початку війни мали викликати паніку серед населення і змусити його тікати в бік Росії. Подальші тактичні кроки мали виглядати наступним чином: закріплення на території Південної Осетії з метою ведення позиційної війни, укладення договору про перемир’я за перебування грузинських військ на території Південної Осетії, повернення біженців, яке включатиме і повернення грузинських біженців з попередніх конфліктів. Закінчення конфлікту мало звестись до того ж таки невизначеного статусу регіону, тільки вже під грузинським контролем.
В даному контексті, грузини досягнули свого стратегічного розрахунку, хоча провалились в тактичних кроках, оскільки кількість біженців склала майже половину населення. Повернути цих людей буде надзвичайно складно, сумнівно, щоб хтось з них хотів жити в постійному страху перед несподіваним військовим втручанням з боку Грузії. З цієї позиції, грузини досягнули важливих успіхів для майбутнього врегулювання конфлікту на власну користь.
Перемога регіональна
Загалом, грузинський підхід до вирішення осетинської проблеми не викликав особливої підтримки в Заходу. Кавказький регіон не відноситься до сфери впливу США та ЄС, хоча вони посилюють свою присутність в ньому. Зрештою, згідно Дагомиських домовленостей участь у врегулювання ситуації навколо Південної Осетії брали тільки три сторони: грузини, осетини і росіяни. Таким чином, Захід виступав скоріше спостерігачем, а підтримка його могла носити виключно моральний характер.
Однак, в цій ситуації «ведмежу» послугу грузинам зробили самі росіяни. Сухопутне військове втручання на територію суверенної країни перетворило грузино - осетинський конфлікт, на грузино – російський. За такого розвитку подій, Росія втратила можливість претендувати на роль миротворця і посередника для вирішення конфлікту. Прямолінійність російського політичного розуму призвела до того, що він потрапив в пастку. Захопившись військовими успіхами, які викликали значну підтримку серед суспільства, російські військові погналися за відступаючими грузинськими військами без жодних роздумів про міжнародні наслідки цього.
Виявлена недалекоглядність свідчить, що розмови про нову роль Росії в світі не більше ніж розмови. Російське політичне керівництво так і не навчилось грати за новими правилами, твердо вірячи, що правда завжди на боці сильного. Практика вирішення конфліктів на зразок Осетинського давала широкий інструмент для діяльності. Росія могла взяти за прецедент вирішення косівського конфлікту в 1999, коли здійснюючи тривалі авіанальоти на Белград, НАТО змусило дійсне керівництво прийняти ультиматум, і тільки після цього ввело сухопутні війська. Використання бомбардувань досить вигідне: по-перше, за таких обставин важко назвати країну агресором, оскільки не відбувається порушення територіальної цілісності, по-друге, низькі втрати в особовому складі. Окрім цього, авіабомбардування надають достатньо часу для легітимації такого рішення в міжнародних інститутах та пошуку достатньої підтримки в очах міжнародної спільноти. Втім, ведмідь не шукає складних методів полювання на жертву.
Як наслідок, дії Росії викликали шквал обурення в країн Заходу. Встановлення перемир’я відбулось із залученням Франції та Німеччини, які, відповідно, беруть на себе зобов’язання виступати посередниками у врегулюванні конфлікту. Це означає, що Росія втратила можливості одностороннього наведення порядку в Південній Осетії, як: встановлення маріонеткового уряду та видачу російських паспортів осетинам. Посередники, безсумнівно, будуть займати об’єктивну позицію в оцінці подій та формуванні кінцевих документів. Однак, досягнення об’єктивності та зменшення ролі Росії – це те, що потребувала Грузія. Конфлікт та регіон, які повністю лежали в російській сфері впливу, потрапили в залежність від Заходу.
Перемога загальна
На мить, увага всього світу була прикута до Грузії. Маленька бідна країна викликала співпереживання в найрозвинутіших і найпрогресивніших суспільств. Образ жертви, який зовсім не відповідав заявам грузинських уповноважених протягом перших днів конфлікту, вкарбувався в пам’яті більшості західних політиків. Грузія – виграла піар-війну.
Володіючи певним рівнем підтримки США після перемоги Саакашвілі, Грузія, тим не менше, переживала складну економічну кризу. Перебуваючи в зоні впливу Росії, грузинська влада не могла трансформувати невисокий рівень західної підтримки в потужні інвестиції та економічний розвиток. Очевидно, що тепер ситуація зміниться. Під гаслами необхідності «зупинити Росію», західні країни надаватимуть значну економічну та військову підтримку грузинам, укладатимуть необхідні договори для виведення грузинських товарів на інші ринки, та, безсумнівно, зацікавляться енергетичними проектами через грузинську територію. В підсумку, це рано чи пізно, призведе до економічного зростання. Можливо, Грузія не поверне Південну Осетію в свої кордони, скоріше статус невизнаної республіки зберігатиметься ще в продовж тривалого часу. Однак, з позиції перспектив, грузинське економічне зростання мотивуватиме багатьох осетин задуматись, в якій країні вони б хотіли жити?
Події осетинського конфлікту містять важливий урок для України. Його можна було б підсумувати так: «гірше поразки - бездіяльність». Постійний страх перед переглядом відносин з Росією, невизначеність зовнішньополітичних прагнень, роблять Україну залежною від односторонньої волі Москви. Тільки активна продумана діяльність може змінити українську залежність від Росії. Сподівання на милість Кремля в питаннях газу та Севастополя – позиція невдах, і результати будуть закономірні.

У давнину, щоб впіймати ведмедя, необхідно було зробити такі кроки: викопати яму, замаскувати її, роздратувати ведмедя і швидко втікати у визначеному напряму…

Віктор Андрусів
Інститут ДемАльянсу ім. Р. Шумана

Джерело: http://www.dem-alliance.org/main/rn/120/news/611/

30-08-2008 14:06 Київ // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1220094408.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua