першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Плагіат

23-11-2008 18:07 Миколаївщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1227456428.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Держіть злодія за руки, що дорвався до науки
Додав: Майдан –Інформ, 23.11. 2008, Миколаївщина
Цього листа – послання звичайно могло і не бути, якби адміністрація закладу своєчасно відреагувала на лист Миколаївських науковців. Ще весною 2008 року миколаївські доктори історичних наук, професори, заслужені діячі науки і техніки України Шкварець В.П. і Шитюк М.М. звернулися до керівництва Миколаївського гуманітарного університету ім. П.Могили з проханням призупинити плагіаторську великомасштабну діяльність їх працівника Ю.Котляра. Три місяці чекали шановні вчені відповіді, та недочекались.
В зв’язку з тим, що Котляр Ю. продовжував і далі безсоромно переписувати праці відомих вчених – істориків 5 липня 2008 року наймасовіша і найпрестижніша газета Миколаївщини «Южная правда» опублікувала статтю за підписами 8 миколаївських вчених істориків «Не тими методами», де розкривалася всеохоплююча плагіаторська діяльність Ю.Котляра.
Відразу ж після виходу статті Котляр Ю. розгорнув бурхливу діяльність серед аспірантів, громадськості, що «бредятина» - (дослівна термінологія Ю.Котляра) статті швидко буде опротестована і поміщена в газеті. Дійсно, Ю.Котляр приніс в редакцію своє оскарження, але воно було таке примітивне, незграбно бездарно написане, а головне в ньому описані різноманітні вигадки і нісенітнеці, а не відповідь на конкретні запитання поставлені в статті. Маючи наукові статті д.і.н., професора Шитюк М.М. і їх точні копії – плагіати видані через 8 років після виходу публікацій, але за підписом Ю.Котляра, принципіальна та об’єктивна газета відмовила останньому в публікації. Хоча тиск на редакцію був величезний, щоб спростувати статтю Миколаївських істориків. Якщо і далі буде спроба спростувати матеріали публікації, про глобальне плагіаторство Ю.Котляра та будуть наведені інші не менш цікаві факти від крадіжки з сайту текстів з економіки до затвердження теми докторської дисертації та її захисту. До честі і гідності редакції цього не сталося.
Відразу ж після виходу статті вже 7 липня 2008 р. облдержадміністрація отримує листа за підписом ректора університету ім. П.Могили з проханням виділити кошти на публікацію книг під авторством Ю.Котляра «Жахи голодоморів», «Голодомори 1921-1923 та 1932-1933 рр.».
В Україні діє указ Президента по виданню обласних книг національної пам’яті «Голодомор 1932-1933 рр.». Для цього створена спеціальна редакційна колегія обласної книги. Ю.Котляр не є членом редколегії, але часто був на її засіданнях. Колегія проводила свої засідання відкрито хоча й не афішувала дату їх проведення в засобах масової інформації. Будучи на засіданнях Котляр Ю, отримував інформацію про проспект книги, проте, що до наукового обігу вперше вводитися великий масив документів, тим більше все, що виявлялось, відразу ж розміщувалося на сайті обласного державного архіву.
Побачивши нові, ще офіційно не введені до наукового обігу матеріали, Котляр Ю. звертається до директора обласного державного архіву з проханням: «можна візьму з сайту до своєї книги: архівні документи, списки районів, населених пунктів занесених на «чорні дошки», тобто ті розділи, які запропонував внести до книги вперше інститут української пам’яті. Мета Котляра Ю. чітка і зрозуміла підтвердити своє інтерв’ю, що він першопрохідник голодомору на території Миколаївщини, видати за кошти обладміністрації дві нічого не ватрі в науковому плані книги, та як планувалося добросовісно переписати з сайту обласного архіву те, що віднайшли члени редакційної колегії Національної Книги Пам’яті. Про що свідчать зміст поданих книг.
Проте диверсія не вдалася, фахівці оцінили який опус хоче дати Ю.Котляр і згоди на фінансування він не отримав.
В проспекті книги , представленої до обласної облдержадміністрації є такі розділи: (подаємо не змінюючи стилістики):
1. Страхи голодоморів: історико-філософсько-психологічний аспект. Що підрозумівав під страхами виконавець Котляр Ю. невідомо. Далі значно смішніше список сіл занесених на «чорні дошки» йде за підписом директора архіву. Це розділ з книги національної пам’яті, який готували і здійснювали неодноразові поїздки до Одеського архіву Д.В. Козлік, Л.С. Климова, саме їх прізвища будуть внесені до національної книги пам’яті, тому, що ці населені пункти віднайдені ними.
Чого вартий розділ ІІІ «Голодомор очима сучасників».
Розділ 3.1 Мемуари і спогади – джерела дослідження голодних трагедій. Щоб сучасники писали спогади та мемуари про трагедію до такого міг дише додуматись лише розум Ю.Котляра. таке і в страшному сні не повинно снитись.
І в такому стилі далі. Наприклад, якщо назва книги містить слово «Миколаївщини», то вона повинна висвітлити події, що відбувалися на її території. Тому тяжко зрозуміти в чому суттєва відмінність і чим відрізняються розділи: «Рекомендовані джерела та література» і «Література про голодомор». Друга пропозиція по виданню книги значно смішніше виглядає чим перша.
Після виходу статті Миколаївські історики з гнівом говорили, що не лише у визначених авторів Ю.Котляр переписує статті, а краде думки безсоромно в інших. Так к.і.н. В.Степаненко з Інституту історії та права МДУ ім. В.О. Сухомлинського, заявила при всіх працівниках Інституту, що ви безсоромно переписали її статтю, видану до речі в одному з опублікованих збірників університету П.Могили. П.М. Тригуб провідний історик області, що підготував більше 10 кандидатів історичних наук, Ваш старший колега по університету стверджував про те, що ви переписували його статті і подібних фактів списування вами можна навести чимало.
Досить підлим способом Котляр Ю. послав матеріали на конференцію в Німеччину в Гетінгем запозичивши наукові доробки професора В.П. Шкварця. Сучасна техніка дала можливість побачити черговий плагіат наяву. Про саму механіку плагіатсва мова йтиме в наступних статтях.
Ми чітко розуміємо, що для того, щоб займатися наукою необхідно постійно працювати в архівах, а для цього відповідно потрібен час.
А звідки він може з’явитися у Ю.Котляра, якщо він справно до вересня 2008 року отримував крім Миколаївського державного університету П.Могили, де працює в штаті, заробітну плату ще в п’яти установах: Національному університеті кораблебудування, державному університеті ім. В.О. Сухомлинського, в обласному центрі туризму і екскурсій, в групі «Реабілітовані історією», крім того в фірмі по розповсюдженню медичних препаратів сходу тянь-ши, куди настійливо пропонував йти працювати молодим аспірантам і пошукувачам, щоб мати додатковий заробіток.
Тут не до архівів та наукової роботи. Тому й доводиться списувати в інших все. Раз вже без дозволу публікує чужі праці, то хоча б авторам екземпляри видавав. Технічні засоби нині дають можливість сканувати любу статтю. Цим і користується Ю.Котляр.
В вересні 2008 року Ю.Котляр раптово з’явився в Миколаївському інституті ОНУ ім. І.І.Мечникова на запрошення свого співавтора ряду книг, до речі, яку Ю.Котляр вже навчив використовувати чужі думки в своїх працях без посилань на них, просто дослівно переписуючи. А молодий кандидат працює над докторською. І при захисті планіатство обов’язково сплине наверх, це відносно книги «Національні меншини». І дав згоду працювати на 0,5 ставки професора в інституті. Але проти цього різко виступило керівництво закладу так і студенти, що не бажали слухати лекції плагіатора в ранзі професора з університету ім. П. Могили. А соратниця Ю.Котляра позбулась за такі дії посади в.о. завідуючої. В вересні відмовився від послуг плагіатора і Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського. Замість шести оплачуваних робіт, які планував мати Ю.Котляр, в 2008-2009 навчальному році, двох він позбувся. Хоча для університету ім. П.Могили запозичення і плагіатство чужих думок науковців вже стало нормою, особливо це яскраво видно в галузі гуманітарних дисциплін.
Щоб не бути голослівними наведемо лише факти:
В 2001 році видана книга «Релігійні організації Миколаївщини», для того щоб в книгу потрапили ті, хто нічого не написав, статті не підписувались, і автори були інкогніто. Відразу ж після виходу книги розгорівся скандал – працівник обласного краєзнавчого музею Т. Губська, відома дослідниця миколаївського краю привселюдно заявила про безсоромне переписування її наукових розвідок і знахідок. Скандал обговорювався в творчих колах інтелігенції і професор історик університету ім. П.Могили змушений просити привселюдного вибачення в тому, що людина з науковим ступенем займається плагіатством у краєзнавця-дослідника без ступеня, переписуючи безсоромно його наукові доробки.
В 2006 році виходить книга «Німецькі поселення в Україні: історія та сьогодення» названа чомусь монографією, хоча це звичайний збірник наукових праць. І знову тут плагіат тепер вже у викладача МДУ ім. В.О. Сухомлинського М.Е. Козирєвої. Коли д.і.н. безсоромно переписує цікаві знахідки у людини, що готується до захисту і видає їх за свої. Немає слів для обурення.
В 2007-2008 роках виходять два видання книги «Золоті зірки Миколаївщини». Перше видання написане викладачами і студентами, кандидатами наук О.П. Мещяніновим, Андріяш В.І., Ляніною Л.А., Тригубом О.П., Фесенко О.М, Цимбал Л.М., Івановим М.С., викладачами Захарченко О.О., Колісниченко М.В., Ворчаковою І.Є, аспірантами Євтушенко О.Н., Палачнюк Ю.В., Шаповаловим О.Г., студентами Бескоровайним І.М., Лук’янчук С.І., Кудряшовою С.А. В авторах першого видання Котляра Ю. не має. Не дивлячись на те, що видання заявлено як енциклопедичне, де згідно правил пишуться автори статей. Тут же всі прізвища авторів приховані. Не дивно, що після нищівної критики на видання, де пропущено десятки героїв, більшість переписана з книги «Сыновняя верность Отчизне» та «Героїв Радянського Союзу» та інших матеріалів, що видавалися в радянські часи про героїв. Автори листів у різні владні структури, в тому числі і до бувшого губернатора О. Садикова просили вилучити з бібліотек негайно книгу як шкідливе видання.
Такі листи направлялись для реагування до університету ім. П.Могили, тому певно і прийняли рішення про друге видання книги, доручивши це зробити Ю.Котляру. Заслуга Ю.Котляра в виданні другого видання полягала в тому, що він вилучив всіх авторів за винятком декількох, записавши себе редактором видання. Тому відзиви на друге видання були більш гнівними. В одному з відзивів, що поступили у владні структури говорилося : «Автори – люди далекі від історії, і не є істориками, хоча можливо і мають дипломи істориків. Як можна до героїв Радянського Союзу віднести космонавта Ю.Гідзенко і т.д.». Який треба мати низький інтелект розвитку, щоб замість фотографії героїв дати стадо корів чи свиноматку з приплодом, тому що герой є доярка чи свинарка за професією на місце де, повинна бути фотографія і т. д. Адже в державному обласному архіві є архівні справи на героїв, тому що вони колишня номенклатура партійних органів. Там безперечно є їх автобіографії, характеристики і багато іншого цікавого матеріалу, який би значно оживив і прикрасив нариси, наповнив їх оригінальними, вперше введеними до обігу матеріалами. Для цього потрібна робота в архівах потрібен час, а де він у Котляра Ю., який працює на стількох роботах.
Якщо Ю.Котляр буде і далі настоювати на тому, що видання благословенне Президентом України, то обидва видання будуть надіслані президенту з незалежною оцінкою фахівців цьому посміховищу і до пояснення будуть додані чисельні гнівні відзиви жителів Миколаївщини.
Сказати, що публікація в газеті «Южная правда» нічого не змінила, значить кривити душею. Ю.Котляр після публікації стратегію залишив стару – глобально переписувати в істориків все і вся, але водночас змінив тактику тепер переписуючи цілі сторінки в авторів, в кінці останнього абзацу Ю.Котляр робить посилання на автора в якого безсоромно переписав розлогий матеріал. Щоб не бути голослівним пару прикладів з численних переписувань плагіатора після виходу статей в газеті «Южная правда».
Ще в далекому 1992 р. були прийняті постанови Кабінету Міністрів і Верховної Ради України «Про видання серії книг «Реабілітовані історією», де зокрема говорилося про видання багатотомного видання і введення в науковий обіг такого специфічного джерела як архівно-слідчі справи до обласних томів а також великого масиву раніше неопублікованих документів.
На території області вже видано ряд томів під керівництвом к.і.н. Макарчука С.С. Перед тим як видати 4 том Сергій Сергійович роздав кожному члену редколегії диски на яких були матеріали , що планувалось видати для обговорення . є там ряд статей Ю.Котляра.
Перша «Репресії проти єврейського населення Миколаївщини», де Котляр дає понад 40 посилань, але жодного з архівів. Тут просто йде дослівне переписування статей науковців, в тому числі й Шитюк М.М., на декілька сторінок, хоч в останньому абзаці вже згадується звідки, переписано. Ніяких власних суджень і ніяких поглядів на проблему, а головне не виконуються завдання поставлені в документі вищих органів влади і управління давати матеріали архівів, а не переписування праць фахівців.
Друга стаття Ю.Котляра про есерівську організацію з Баштанщини. Ще в 1995 р. районна газета «Голос Баштанщини», починаючи з № 91 опублікувала розлогий матеріал Шитюк М.М. про цю справу есерів, пізніше в 2000 р. вона була включена до монографії М.М. Шитюк. В 2008 р. Ю.Котляр здійснив спробу видати це за своїм авторством, підготувати і передати редколегії матеріал, проте вчасно виявили плагіат. Справ репресованих в архівах Миколаївщини тисячі. Можна порадити Котляру Ю. написати про справу більше сотні Первомайських троцькістів, осуджених до вищої міри покарання, її ще ніхто не досліджував. Але для цього потрібен час, якого в Ю.Котляра не має. Адже краще переписати статтю в інших науковців.
Насамкінець застерігаємо плагіатора в тому, що такі дії мають кримінальну відповідальність.
Справжній фахівець, тим більше історик зосереджується на 1-2, інколи 3 проблемах. Навіть МОН України при ліцензуванні та акредитації суворо дивиться на те, щоб було не більше 4 курсів на викладача, щоб таким чином досконало володіти проблемою. А історик Ю.Котляр пише по всіх проблемах української історії від сивої давнини до сучасності і предмети в тому ж стилі викладає. Слава богу є чимало проблем в українській історії і фахівців по ним, то і переписувати, втративши елементарну совість, можна у всіх.






- Обговорити на нараді деканів історичних факультетів України.
- Направити до Міністерства освіти і науки України та ВАК України.
- Ознайомити істориків діаспори.
- Звернутись до правоохоронних органів про порушення авторського права і інтелектуальної власності.

23-11-2008 18:07 Миколаївщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1227456428.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua