першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Дві сторони медалі

03-03-2009 20:09 Європа // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1236103793.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

- Пані Хармс, Ви нещодавно отримали нагороду президента України Віктора Ющенко орден княгині Ольги. Поділіться, будь-ласка, що Ви відчували, отримуючи цю нагороду? Яке значення вона має для Вас?

- Для мене це було несподіванкою. Я ніколи в моєму житті не отримувала орденів від президентів. Тільки одного разу я отримала орден за мій активізм сфері водяних турбін. Це були підприємці, що нагородили мене за мої заслуги щодо розробки питання водних турбін середнього розміру. Наступним став орден від президента Ющенка. В перші хвилини я була здивована, бо я не знала про це зарання. Я подумала, що має бути не одна причина, а певно декілька, для того, щоб нагородити мене цим орденом. Орден княгині Ольги для мене – це не тільки гарне почуття, але передусім відчуття близькості до українських людей. Це робить мене ще більше прив’язаною до України. Але я була здивована ще і тому, що я достатньо критично налаштована до українського уряду і, зокрема, президента Ющенко. Йому може не завжди подобається те, що я говорю. Медаль може мати дві сторони медалі (посміхається, ред.) Причиною ж для Ющенка нагородити мене орденом княгині Ольги була моя участь в організації дебатів про голодомор і в прийнятті Резолюції Європейського Парламенту щодо відзначення Голодомору - штучного голоду в Україні 1932-1933 років.

- Як Ви оцінюєте дебати навколо голодомору?

- Що стосується дебатів про голодомор, то в Європі, як і в Німеччини, це дійсно так, що не так вже й багато людей знає про штучно влаштований в Україні голодомор. Багато просто не знає, що тисячі тисяч людей померли в цій трагедії. Не знають, що Сталін організовував систематично террор не тільки в Україні, але особливо в Україні. Це дуже добре, що ми оприлюднили матеріали про це.

- А що Ви можете сказати про саму Резолюцію з голодомору, прийняту Європейським парламентом?

- Те, що я внесла в резолюцію, це те, що Росія повинна відкрити архіви для вивчення історії голодомору не тільки для українців, але і для європейської публіки. Це необхідно для того, щоб люди мали можливість дізнатись про сталінські методи. Люди повинні знати, що сталінський період був найстрашнішим в історії Радянського Союзу. - Як Ви оцінюєте протистояння між Україною і Росією стосовно визначення голодомору як геноциду?

- Українці повинні об’єднатися навколо вимоги відкриття архівів. Історія як правило провокує майбутнє. Є дуже важливим пізнавати минуле разом. Для мене це є головним пунктом резолюції. Я спостерігаю до цих пір, що ГУЛАГ як система насправді не зовсім відомий в Європі. ГУЛАГ відомий там, де він мав місце, серед тих, хто його пережив, але не на Заході. Ми знаємо і достатньо добре вивчили нашу історію,особливо в Німеччині. І для Німеччини це дуже важливо, що ми дійсно працювали над нашою історією і нашою відповідальністю. Важливим є те, що ми організували місця, які можна відвідати, наприклад, місця голокосту. Отже, дуже багато стало відомим. Для розширення Європейського Союзу було важливо знати історію Німеччини, особливо негативну. Так само я бачу необхідність на всій території Радянського Союзу працювати над минулим. Ми маємо так багато негативних сторінок в історії минулого століття. Тому повинні бути відкриті архіви і місця, де люди зможуть вивчати історію. Це надзвичайно важливо. Також для покращення відносин між Україною і Росією, якими вони є зараз, є надзвичайно важливим мати добру і спільну роботу над цією частиною історії.

- Як оцінюють історичне минуле з Україною польські делегати Європарламенту?

- Поляки іноді дивляться на історію в чорно-білому ракурсі. Я можу їх також зрозуміти. Якщо людина приїхала з країни, що довгий час була залежною від Радянського Союзу, то дуже легко почали дивитися на речі чорно-біло, але це не завжди корисно. Я дійсно більше оцінюю диференційований історичний підхід.

- Ви щойно згадувати про історію Німеччини і про те, як багато було зроблено для публічного відкриття місць голокосту. З цього приводу від імені Об’єднання українських жінок Німеччини і українських жінок-в’язнів концтабору Равенсбрюк, я хотіла передати звернення з проханням мати в Равенсбрюці окреме приміщення для жінок-українок в музеї історії концтабору. До цього часу, незважаючи на звернення українських жінок, окремого приміщення для них виділено не було. Чи можна було б зрушити справу з мертвого місця?

- Я розумію їх дуже добре. В мої молоді роки я займалася темою голокосту. Це була політична тема моєї молодості. Це був час в Німеччині, коли нарешті стало можливим дискутувати про голокост. Моє покоління мало вплив 68 року. Нам було легше ставити питання про Гітлера і злочини нацизму. Отже, це було великою темою для мене і моїх друзів. Тоді я робила фільм про концентраційний табір Нордхаузен (Nordhausen). Це був концтабір, де будувалися ракети для німецької армії. Це жахливе місце було розташовано глибоко під землею. Я зустрічалась з колишніми. в’язнями Нордхаузен. З цих розмов я зрозуміла, чому для колишніх в’язнів концтабору було так важливо не лише мати місце, куди можна прийти і куди приходять всі, але важливо було мати своє особливе місце для особливої групи в’язнів. Важливо зрозуміти, що були різні групи в’язнів і навіть суспільств в концентраційних таборах. Я пам’ятаю одного польського чоловіка, колишнього в’язня Нордхаузен. Коли він приїхав туди, то перше, що він хотів зробити, це знайти його місце. Отже, я дуже добре розумію українських жінок, колишніх в’язнів Ревенсбрюку.

- Як ми можемо допомоги в цій справі?

- Якщо я отримаю всю інформацію про ситуацію, то напишу листа до музею і побачимо, чи щось з цього вийде.

- Яку роль Ви відвели б діаспорі українців в Німеччині в сучасному стані розвитку стосунків Україна-Європейський Союз?

- Для розвитку України дуже важливим є контакт з людьми, що мають досвід новий перебування в демократичних системах і хто вірить в демократичні цінності. Я не знаю, якщо я б постійно жила в Україні, не виїжджаючи, я була б дезорієнтована. Особливо зараз, в час фінансової кризи проблеми виходять на поверхню більше, ніж раніше. Присутність тих, хто взяв все і не розповіли справедливо після, тобто цей специфічний політичний клас чи скоріше суміш політичного і економічного класу, ускладнює ситуацію. Я не хочу занадто гостро висловлюватись, але ситуація стає все гіршою.

- Як Ви оцінюєте позицію Європейського Союзу щодо України?

- Європейський Союз ніколи не брав поважно, що відбулося під час помаранчевої революції. Це був гарний час для Європи, тому що український народ сказав: “Європейський Союз просто чудовий ”. Таким чином ЄС подобалось це для самих себе, які вони гарні. Вони говорять про це знову і знову: “Ми і демократія, і свобода „. Але це ніколи не було перенесено в Україну у вигляді доброї стратегії, яка могла б наблизити Україну послідовно до Європи. З самого початку ми можемо спостерігати, що ЄС, особливо його західна частина, хочуть сказати, що Україна занадто далеко. Дистанція.

- Чи не вважаєте Ви, що Україна ще не пережила свою революцію, свій 1968-й, свій протест проти “совєськості”?

- Так, помаранчева революція не була дійсною революцією в цьому контексті. Вам ще треба до цього іти.

- Чи чули Ви про випадок український заробітчан, що трапився в травні 2008 року на кордоні між Німеччиною і Польщею? Він влітку минулого року набрав розголосу не тільки в Україні, але дійшов і до Брюсселю. - Ні, я не чула про це нічого. Бйорн Юнгіус (Björn Jungius)Бйорн Юнгіус і Ребека Харм під час розмови про заробітчан і Ольга Самборська переповіли історію українських заробітчан, якою займається група активістів Ukraine Kompetenz Zentrum.(про це детально можна прочитати на блозі Borderland bzw. Ukraine в матеріалах на тему “Лихо заробітчан „ і \”Протокол з лірично-політичними відступами\” ,ред.)

- Мені дуже шкода, що таке могло статися українським заробітчанам. Виглядає так, що це може бути прецедентом для петиції. В Європарламенті є відділ подання петицій, кули подають петиції у разі спірних питань, коли на юридичному рівні питання не вирішується. Цей приклад ще раз підтверджує, наскільки поганим є щангенське регулювання. Німеччина, зокрема, що стосується українців, одна з найгірших країн для отримання віз і перетину кордонів.

- Так, але одна справа мати проблеми з офіційним оформленням віз і перебування закордоном, а інша – коли над українськими мігрантами відверто знущаються.

- Людину трактують як злочинця, чорно робочого чи кримінального суб’єкта. Надішліть мені повну інформацію того, що трапилося. візьсу цю справу під свою опіку. Мені потрібно буде провести відповідні консультації з юристами на рахунок доцільності петиції чи інших варіантів сприяння кращому перебігу справи.

- Дякую Вам за це. Яке останнє слово маєте Ви для нашої берлінської діаспори українців?

- Я маю ідею зробити виставку, присвячену Чорнобилю. Буду рада співпраці з діаспорою в цьому проекті.

- Дуже дякую Вам, пані Хармс, за змістовну розмову. Обов’язково приєднаємося в організації чорнобильської виставки. Надішліть детальнішу інформацію, яку я розміщу на нашій он-лайновій газеті. Сподіваюсь, багато українців відгукнеться на цей проект.

©Ольга Самборська, Берлін, 3.03.2009 .

03-03-2009 20:09 Європа // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1236103793.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua