першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

історія

18-04-2009 00:55 Сумщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1240005343.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

В пам`ять про відважну зв`язкову

Геннадій Іванущенко, директор
Державного архіву Сумської області.

Є в нашій історії імена й події, про які треба постійно пам`ятати, шукаючи в них не так фактів минулого, як джерела натхнення для сучасників. Однією з таких подій вважається Українська революція 1917-1920 років та боротьба за збереження державності. Вона покликала на історичну арену тисячі нових людей, іменами і цитатами з творів яких сьогодні наповнені підручники історії. Але серед тих подвижників української справи були мільйони скромних і непомітних, чиї не тільки вчинки, але й імена лише сьогодні стають предметом гордості й поваги.
Згадка про зв`язкову штабу Армії Української Народної Республіки Настю Гудимович лише раз чи двічі зустрічається серед літератури про перші Визвольні змагання. Втім, справи які їй приходилось робити, або до яких вона мала причетність, зобов`язують нас бодай дізнатися більше про цю незвичайну дівчину, якій довелося з 16 років і до кінця свого короткого життя перебувати в центрі доленосних для України подій.
Сім`я Гудимовичів мешкала в селі Вороніж теперішнього Шосткинського району Сумської області. Походили вони із старовинного козацького роду. Їхні діди-прадіди при різних нагодах охоче розмовляли про таку ніби ще недавню козаччину, про військові походи, про устрій за часів Гетьманщини, освіту і побут. Ці розмови про тодішнє, ще досить вільне народне життя різко контрастували з реаліями початку ХХ століття. На самій межі з Росією почуття національної образи, коли „на всіх язиках все мовчить...” пробуджувало в серцях дітей палке бажання допомогти своєму краєві.
Запис в метричній книзі Михайлівської церкви с. Вороніж Глухівського повіту про народження А.Гудимович (ДАСО. Ф.1190, оп.2, спр.19, арк.245 зв.)

Батько Насті, Михайло Дмитрович Гудимович був кваліфікованим майстром-кравцем, обслуговував переважно місцеву інтелігенцію, сам був культурним і охайним чоловіком, одруженим з місцевою козачкою із свідомої родини – згадувала його дочка Віра Гудимович-Казанівська1. Своїх п`ятьох доньок батьки виховали українськими патріотками, давши середню освіту. Найстарша – Настуся, яка народилася 17 жовтня (за старим стилем) 1899 року2 у 1918 році була вже студенткою І курсу Київського університету. На одному з нею факультеті навчалася її подруга - теж родом з с. Вороніж Марія Тарасенко. Батько Марусі, Іван Васильович Тарасенко, відомий старий український діяч, також походженням з козаків, ще в 1905 році за „мазепинство” разом зі своїми друзями був висланий царською владою за межі губернії. Слід зазначити, що події 1905 року розбудили на північній Чернігівщині небувалу активність українського політичного життя. Як писала в ті дні газета „Хлібороб”: ”...колиж почали розповсюджувати по селах книжечки та відозви Укр. Рев. Партії, де говориться про те, як треба одностайно стати за волю та землю, селяне з великою охотою кинулись іх читати, і скоро по багатьох селах та хуторах під Глуховом заснувались гуртки Р.У.П., до яких приставали не тільки молодіж, але й поважні дядьки (в де-яких навіть постановлено, щоб дуже молодих хлопців не приймали поки до гурту)3. Згодом він стає депутатом від Чернігівщини до І Державної Думи Росії.
У 1917 році, зразу по національній революції в Україні Настя Гудимович і Марія Тарасенко, будучи ще гімназистками випускного класу активно включилися в громадське життя закладаючи різного роду гуртки, часто самі будучи їх „душею” і організаторами. Треба сказати, що наслідки такої роботи дівчат були дивовижні: в грізний для молодої держави час Армія Української Народної Республіки з одного тільки містечка, де попрацювали Настя і Марія збагатилася на кілька десятків національно свідомих козаків та шість старшин4.
В Київському Університеті Св. Володимира дівчата-студентки включилися в уже існуючі там численні гуртки національно-свідомої молоді, що згуртувалася потім у бойовий стрілецько-козацький курінь і самовіддано взяла участь в бою під Крутами.
Звістка про трагічну загибель друзів-студентів зробила дівчат ще затятішими у бажанні помститися лютому ворогу. Протягом двох років вони добровільно виконували обов`язки сестер-жалібниць, зв`язкових і розвідниць при українській дивізії сірожупанників, яка дислокувалась на Конотопщині і Кролевеччині, виконуючи часом найбільш небезпечні, відповідальні завдання з ризиком для особистого життя.
Штаб цієї дивізії, артилерія, кіннота і 3-й полк знаходились в Конотопі, в Алтинівці 1-й полк, в Коропі - 2-й. В добу гетьманату Скоропадського дивізія охороняла від більшовиків північні кордони України.
Назву сірожупанників або сірих дивізія дістала від уніформи , яку носила: короткий сірий жупан, сірі галіфе, сіра з сірим шликом шапка, на якій була уміщена синьо – жовта кокарда з тризубом .
Високо національно свідомий, і інтелігентний склад частини робив дуже гарне враження на мешканців осель, де дивізія квартирувала5.
З початком другої радянсько-української війни як і вся армія УНР сірожупанна дивізія відступила за межі своєї Батьківщини, виснажена тифом і безупинними боями з переважаючими силами ворога. Про це, як і про своїх доньок батьки дівчат довідалися, коли вони на початку 1920 року замучені холодом і голодом, пригнічені подіями, ще не зовсім одужані від тифу подолавши тисячу верст, нарешті добилися до рідних хат, після двохрічної невідомості про них...
Здавалося, що після пережитого лихоліття, горя і поневірянь усе для юних ще дівчат закінчилося раз і назавжди. Та не з такого роду вони походили і не так загартувалися у вирі боротьби, щоб відректися ідеї визволення рідного краю. Видужавши та трохи відпочивши дівчата приступають до ще небезпечнішої підпільної роботи, тепер в умовах червоного окупаційного терору, який нещадно розправлявся з „петлюрівськими недобитками”. Люди принишкли, залякані постійними розправами ЧК. Ще свіжими були у пам`яті жахливі дні кінця березня 1918-го, коли російські більшовики вирізали два класи глухівської гімназії, загалом 400 чоловік6. Та страх вже не контролював людської свідомості, коли поруч піднімався могутній повстанський рух українських селян. Для придушення повстань прийшлось викликати 7-му радянську дивізію7.
На початку 20-х років на півночі Сумщини вже діяло кілька повстанських загонів, деякі з них контролювали значну територію, куди не ступала нога завойовника-чужинця.
Для координації дій таких загонів з урядом УНР в екзилі було створено повстанком „Козача Рада” з центром у Києві. Настя Гудимович стає зв`язковою штабу. Разом з Марійкою вони підготовляли відповідних людей для великого повстання в слушний час. Як припускає Віра Гудимович-Казанівська, дівчата були втаємничені про підготовку за кордоном Армії УНР до Зимового походу в Україну для об`єднання з повстанськими загонами.
Та часто, на жаль, буває, що кількарічні героїчні зусилля перекреслюються зрадою, адже ворожа агентура теж не спала. В одну із лютневих ночей 1922 року чекісти обступили будинок № 30 по Великій Підвальній в Києві, тодішнє помешкання Тарасенка, куди саме з`їздилися на нараду члени Козачої Ради. Удершись в будинок, вони заарештували усіх наявних там підпільників, в тому числі Настю й Марію з її 14-літнім братом і батьком8. Після шестимісячного ув`язнення по чекістських льохах та тортур відбувся „суд трійки” чекістів при зачинених дверях. З арештованих 82 особи було засуджено до розстрілу, а решту до висилки й довготермінового ув`язнення. Батько Марії, Іван Тарасенко проходив ще й по справі, як діяч УАПЦ, секретар Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору (1921) та Першої Всеукраїнської Православної Ради разом з іншими 43 членами УАПЦ9.
Уночі з 27 на 28 серпня 1922 року усі засуджені на смерть, на чолі із сотником Лозовиком, Коломийцем, всього 82 відважних синів і дочок України, в тому числі й Настя Гудимович та Марія Тарасенко зі своїм батьком були розстріляні на Липках у Києві10. На Шосткинщині, Глухівщині та Конотопщині були проведені арешти місцевих підпільників.
З позасудової кримінальної справи на одного з арештованих: Резніка Михайла Івановича ми дізнаємося, що Гудимович Анастасія Михайлівна жителька с. Вороніж Шосткинського р-ну викладач соц-економ школи, дочка шевця , “ ...за завданням українського контрреволюційного центру заснувала українську націоналістичну організацію... “11. Була зв’язково від київського Центру і за його завданням керувала організацією в с.Воронеж. Була арештована в Києві і розстріляна разом з іншими керівниками Центру в 1925р. Мала сестру-Віру Михайлівну – дружину Казанівського Павла Єгоровича (після рострілу Н. Гудимович ніби-то залишився керівником організації в с.Вороніж)12.
Зрозуміло, що вороги помилилися в даті свого злочину – інші джерела одностайні в тому, що розстріл відбувся все таки 28 серпня 1922 року. Не помилилися вони в одному, найголовнішому – і після загибелі українських патріотів чекістам не вдалося виявити все підпілля, адже його осередки мали інші, паралельні центри, були розбудовані по кількох районах і мали зв`язок з повстанцями Якима Рябченка на заході Чернігівщини, гайдамаками Холодного Яру. Було кому помститися і помолитися за юні душі героїв. Згадаймо їх сьогодні добрим словом.
_______________________________________
1Гудимович-Казанівська В. Дія варта, щоб її пригадати.//Дороговказ. – Торонто – 1966 – Ч.9(28) – С.9.
2ДАСО. Ф.1190, оп.2, спр.19, арк.245 зв.
3З Глухівського повіту на Чернигівщині//Хлібороб. – 1905. – Ч.4. – 7 студня. – С.3
4Гудимович-Казанівська В. Дія варта, щоб її пригадати.//Дороговказ. – Торонто – 1966 – Ч.9(28) – С.10.
5Сірий Й. Командир Сірої дивізії // Визвольний шлях.- 5`1952 – с.37.
6Петров Г. Пробудження. Спогад про повоєнне глухівське дитинство.//Самостійна Україна. – 1`1997 – С.51.
7ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.628, арк. 29.
8Гудимович-Казанівська В. Дія варта, щоб її пригадати.//Дороговказ. – Торонто – 1966 – Ч.9(28) – С.11.
9http://uk.wikipedia.org/wiki
10Гудимович-Казанівська В. Дія варта, щоб її пригадати.//Дороговказ. – Торонто – 1966 – Ч.9(28) – С.11.
11 ДАСО.ФР.7641,оп. 2, стр. 521, арк. 40; 41;42;49 зв.
12 Там само, арк. 40; 41;42;49 зв.

18-04-2009 00:55 Сумщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1240005343.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua