першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Міліція кинула мене до "психушки", а "Солідарність" спасла

21-04-2009 15:27 Полтавщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1240316849.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти


У двері моєї квартири тихенько постукали, виглянувши, я побачив міліціонера і відчинив двері. Ні слова, ні півслова, до квартири ввалилися троє, двоє скрутили мені руки за спиною, а міліціонер запропонував мені не впиратися та йти до спецавтомобіля. Я здогадувався, куди мене можуть відправити, оскільки мені вже не раз погрожували відправити до „психушки” сусіди, з якими виникли не прості взаємовідносини. Тож для гарантування особистої безпеки півроку тому я пройшов медкомісію в обласному психоневрологічному диспансері та отримав відповідний сертифікат. Мені відомі елементарні конституційні вимоги про те, що ніхто не може без мого дозволу ввійти до моєї квартири, тим більш застосовувати до мене фізичне насильство (кілька днів поспіль я носив синяки на руках). Саме тому я, проживши сімдесят один рік, не міг повірити, що таке може творитися в нашій державі. Про яку Конституцію, про яку демократію можна говорити в даному випадку? Міліціонер, який повинен охороняти правопорядок, забезпечував протиправні дії медпрацівників!
Невдовзі мене доставили до Полтавської обласної психіатричної клінічної лікарні імені Мальцева, де завідуючий відділенням Пчелінцев Л.В. повідомив мені, що я людина психічно хвора, являю гостру небезпеку для суспільства і тому мене необхідно терміново помістити до їх лікувального закладу. Дві години вмовляв мене лікар дати письмову згоду на госпіталізацію. На мої твердження, що я людина абсолютно нормальна, нікому не загрожував, лише вимагав у сусідів дотримуватись елементарних норм спільного мешкання, лікар не реагував. По всьому було видно, що він або виконував прохання знайомих, або вказівку керівництва. Саме тому задавав десятки разів одні й ті самі питання, які інколи були зовсім безглуздими. Через кожні п’ять-десять хвилин такого допиту слідувала вимога підписати згоду на поміщення до лікарні. Врешті-решт Пчелінцеву Л.В. набридло вмовляння і мене, за його вказівкою, перевдягли та відвели до палати. Приблизно через годину, всупереч моїй волі до мого рота санітари вже запихали купу пігулок, вимагали показати язика, щоб переконатись, що я проковтнув всю ту гидоту. Мене нудило, кидало в жар, постійно стали допікати болі в шлунку. І так продовжувалось протягом восьми діб.
Наступного дня до лікарні викликали мого брата, а коли й він відмовився дати згоду на мою госпіталізацію, то лікар повідомив, що я став ще небезпечнішим для суспільства і тому юрист лікарні підготувала заяву до суду про мою примусову госпіталізацію.
За кілька днів розпочався закритий судовий процес з участю народних засідателів та прокурора по розгляду заяви психіатричного закладу. Оскільки брату вдалося до початку процесу повідомити правозахисну організацію „Солідарність”, то на суд прибув її керівник Валентин Волошин, я й попросив суд допустити його для участі в розгляді справи в якості мого представника. Родичі, знайомі під час розгляду справи перебували в коридорі. Біля мене сиділи санітар та лікар, які робили все, аби я поменше спілкувався зі знайомими і розповідав про жахи, що творяться в психлікарні. В коридорі я підписав заяву на ім’я прокурора області В.Д.Войцишена про порушення прав людини, але відповіді до цього часу не отримав. В той же час прокурор прокуратури Київського району м.Полтави Бугрій В.М., який на початку процесу підтримував заяву лікарні, в останній день судового розгляду фактично перейшов на мій бік і просив суд прийняти „єдино вірне рішення”.
Суд переконався, що медики надають неправдиві покази стосовно моєї поведінки, намагались ввести суд в оману про те, що мене оглядали комісійно. Лікарі, які наче б то проводили огляд не могли вказати кількість столів та стільців в кабінеті, „забули”, де хто сидів під час огляду, називали різний час огляду (від 13.00 до 19.00 годин). Їх покази були суперечливими і тому суд віднісся до них критично. Наданий мною сертифікат спростував твердження Пчелінцева Л.Ф., що я хворію понад чотири роки і що зараз в мене загострення хвороби.
Я щиро вдячний судді Київського районного суду міста Полтави Самсоновій О.А., народним засідателям Вербичу А.Г., Жорник І.Б., які, не дивлячись на тиск з боку міліції та прокуратури, розглянули об’єктивно цю справу і відмовили в заяві про госпіталізацію в примусовому порядку до психіатричного стаціонару мене, Татарцева Леоніда Федоровича. До речі, судове рішення було проголошено сьомого квітня ц.р. вже після двадцятої години вечора.
До кінця життя буду вдячний правозахиснику Волошину В.О., який, відклавши всі свої справи, вивчивши матеріали справи, показав настільки продажною є наша медицина та міліція, довів суду неправдивість показів свідків заявника, що й послужило за основу справедливому рішенню суду.
Волошин В.О. не лише представляв мої інтереси в суді, а й терміново повідомив про грубі порушення Закону України „Про психіатричну допомогу” Харківську правозахисну групу та Асоціацію психіатрів України, яку очолюють відомі правозахисники відповідно Аркадій Бущенко та Семен Глузман. Там взяли даний випадок під особливий контроль. Безумовно, примусове 8-ми добове тримання в психіатричному закладі та „лікування” психічно здорового громадянина не може залишитись поза увагою громадськості, тим більш що воно завдало шкоди моєму здоров’ю (я зараз перебуваю на стаціонарному лікуванні звичайної міської лікарні). Крім того, на мою думку, при цьому скоєно ряд кримінальних злочинів за стст151(незаконне поміщення до психіатричного закладу) ст..162(незаконне проникнення до житлового приміщення) 365 (перевищення службових повноважень) Кримінального кодексу України.
Вважаю, що найбільша провина в даному випадку лежить саме на міліції, яка забезпечувала ці правопорушення. Звичайно, міліцейські кадри зараз не найкращі, багато правопорушників подались в міліцію „на заробітки”. До речі, багато полтавців з повагою згадують генерала МВС України Вершняка М.М., який добре „почистив” обласну міліцію, звільнивши з органів багатьох негідників. Зараз практично всі звільнені „повернуті” в міліцію з підвищенням на посадах та присвоєнням чергових та позачергових справ „за досягнуті успіхи”. Саме такі „горе-спеціалісти” постійно допускають порушення прав людини на території області. Протидіяти беззаконню міліціонерів мешканцям Полтавщини допомагає громадський центр „Солідарність проти корупції”, що діє за адресою: м.Полтава, вул.Леніна, 13, к.411 (тел 508-142), куди я звернувся і де мене, без перебільшення, спасли.
З повагою
Леонід Татарцев, інвалід 2 групи, але психічно здоровий.

21-04-2009 15:27 Полтавщина // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1240316849.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua