першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Як,хто,чому і для чого рекламує Малоросію в Україні.

17-10-2009 16:30 Україна // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1255786247.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Сьогодні провідники російського націоналізму ,націоналізму віками пригноблюючої нації,нації великодержавної,націоналізму,який ,за висловом В.Леніна,має глибокі коріння,феодальний,живучий,а тому небезпечний своєю отрутою для демократії і реалізації права на самовизначення іншими націями,галасують про "насильницьку ураїнізацію",про утиски російської і необхідність надати останній значення державної,про захист прав російськомовних.І все це для того,щоб не об,єдналися українці,щоб єдина українська нація нарешті не реалізувала право на самовизначення через побудову української національної держави,щоб розвінчати український націоналізм,націоналізм віками пригнобленої нації,який ніколи і нікому нічим не загрожував і не загрожує,бо є прагненням українців до єдності і реалізацію права української нації на самовизначення.Для цього використовують оті провідники любі заходи аж до реклами Малоросії і історичних "благодійників" українців,заохочуючи українців одягнути ще раз ярмо малоросів,про що написав Юрій Олійников( "Український південь"№37ц.р.):"З нагоди 220-річчя Миколаєва вийшла книга "Рождённый флотом" генерал-майора морської авіації у відставці, голови Миколаївського морського зібрання Анатолія Сікварова "Рождённый флотом". Автор цієї книги пише: "Создание Черноморского флота, строительство его инфраструктуры проводилось под непосредственным руководством и при самом прямом деятельном участии Г.А. Потёмкина, обладавшего неиссякаемой знергией, знаниями, природной смекалкой и желанием вновь присоединённые земли сделать истинно российскими. То время было очень плодотворным и интересным, уж слишком много было сделано зтим великим человеком". Так, великим. Ніхто не суперечить. Але ж ці рядки можна прокоментувати поетичними рядками Валерія Бойченка: Віват Потьомкіну! Земляцтво, голосніше! Це ж він імення ваше затоптав І "вашу" ж вам історію він пише Й сьогодні, малороський гуртоправ. Багато ж ви надбали! - тільки волю Та ймення й мову, й душу молоду Він відібрав, козацькі внуки голі, - Зате ж як ви співаєте в саду! А наше земляцтво, найсправді, співає голосніше. Вірш, з якого процитовані рядки, називається "Вулиця Потьомкінська". Через десять років після того, як з'явилась у Миколаєві ця вулиця, на її перехресті з вулицею Радянською (головною у Миколаєві!) було відкрито пам'ятну дошку з написом: "Генерал-фельдмаршалу Григорию Александровичу Потёмкину - основателю города Николаева и создателю Черноморского флота от благодарных потомков". Нібито не було флоту у козаків. Начебто не прославився морськими визвольними походами на Туреччину та Крим Петро Сагайдачний. Відомо, що, змінивши вулицю Плеханівську на Потьомкінську, повернули їй колишню назву. Але це - не первісна назва. Спочатку вона мала назву Купецька. Так хіба для зберігання історії не краще було б саме цю назву і повернути? А два роки тому біля суднобудівного заводу ім. 61 комунара та у миколаївському яхт-клубі були встановлені і пам'ятники Потьомкіну. У незалежній України. Після того, як у Татарстані, який і досі входить до складу Росії, було демонтовано пам'ятник Івану Грозному. А нещодавно, незабаром після того, як було відзначено 220-річчя так званого заснування Миколаєва, за ініціативою того самого Морського зібрання, що очолює А.М. Сікваров, відсвяткували миколаївці і потьомкінський ювілей - 270-річчя. Розпочалося свято у Музеї суднобудування та флоту, де біля входу зустрічали гостей кріпосниця українського народу та її одноокий коханець (артисти Російського драматичного театру), щиро дякуючи представникам Морського зібрання за те, що зберігають пам'ять про них - урочисто вручали похвальні грамоти. Ті ж не пошкодували грошей на сплетений із живих квітів вінок, який принесли гранітному Потьомкіну, котрий кожного буднього дня, щоранку зустрічає корабелів заснованої ним верфі. Завершено було свято у Російському драматичному театрі. - Ми сьогодні - літописці нашої історії - несемо відповідальність за те, якою її побачать наші діти, онуки, правнуки. Чи будуть вони пишатися нами? - звернувся до учасників свята А.М. Сікваров, назвавши "нашими предками" прибічників Катерини ІІ, котрі прийшли на цю землю, і як він впевнений, залишили "золоті" сторінки історії. Слід дуже добре поміркувати над запитанням найголовного організатора свята. Але блиск "золота" багатьом засліплює очі. Тому треба тримати орієнтир на "Стежки до лиману" - так називається ілюстрована книжка новел миколаївської журналістки і художниці Євгенії Бондаренко. А саме - на стежку "Непотьомкінське весілля!" Ось що можна побачити, ступивши на неї: "Молодий, гарний, стрункий, у вишиванці та високих рибальських чоботах узяв молоду на руки і по хвилях поніс її до самої мотофелюги. Там їх уже чекали Керманич, Батьки, Дружки-Рибалки. І попливли Наречені у першу свою подорож до Моря. А за ними - баркасами, човнами - рідня, друзі, гості, гості, гості… А перед тим (нам розповіли) було таке. Прийшла з моря мотофелюга і стала неподалік берега, спустила човна. У той човен першим заскочив наречений, рибалки спустили бочку з морською водою. Сіли на весла і - до берега. Назустріч вийшли наречена і кинула на воду рушника. Поливали їх спочатку водою з лиману, потім - морською. І лише після того, як прийняли - вмили їх лиман і море, наділи весільне вбрання. Тільки наречений воду вилив із своїх бахилів і знову взув їх. Аж тоді пролунало: - Не бійся, серденько, я з тобою! Лиш тоді подала вона йому руку". Таку картину побачила Євгенія Петрівна у 70-ті роки минулого століття між селами Лимани та Лупареве Жовтневого району, де знаходяться останні сліди в Україні гетьмана Івана Мазепи. Це - один із їхніх відбитків. А тепер порівняйте з потьомкінськими весіллями, про які згадує журналістка-краєзнавець у тій самій новелі, посилаючись на матеріал професора Юрія Крючкова "Адмирал М.Н. Кумани - первый историк Николаева", надрукований майже два роки тому у газеті "Вечерний Николаев": "Из ближайших мест приводились женщины и девки, и каждое воскресенье, выводя их на Адмиралтейскую площадь, расстанавливали фронтом…". Ну, чом не ринок невільниць? І далі: "…Тогда выпускались из Адмиралтейства мастеровые, жившие там постоянно… По данному знаку, каждый, как говорится, на шарап, выбирал себе спутницу жизни, какую мог, и как мог". Нам ще в школі стало зрозуміло, якою ганьбою вкрили предків наших оті "потьомкінські піклування" про заселення "заснованого" ним Миколаєва, як зганьбила тоді себе церква та її хазяї, "вінчаючи", мов стадо, цю майже тваринну злуку. Але, як правило, та ж сама газета вже у 2008 році до дня Святого Валентина надрукувала спогади про ці епізоди так грайливо, святково, з теплим гумором.., наче всі читачі й відразу забули про сором, про людську гідність". Не може бути сумнівів, що авторка новели має рацію, коментуючи цитати з нарису професора. Описане у цій статті надихнуло мене на невеличкий вірш, яким я її і завершу: Фаворит Катерини засіяв Дике поле дикунським насінням, Чиї паростки нетрями стали, Шлях Чумацький позастеляли. А в'язке бур'янове коріння Смокче соки з верби та калини."То ,можливо,не станемо кричати "віват Потьомкіну і Малоросії",не станемо захищати Катю в Одесі і Севастополі,а почнемо звільнятися від бур,яну,яким заростаємо,і від отрути російського націоналізму,яку ковтнули в чималих дозах і,як не прикро,продовжуємо ковтати,дамо на виборах належну оцінку провідникам російського націоналізму,асистентам "Єдиної Росії" в Україні,зокрема,із партії регіонів,КПУ.ПСПУ?!

17-10-2009 16:30 Україна // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1255786247.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua