першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Свавілля СБУ та прокуратури у Вінницькій області

22-11-2009 21:37 // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1258918620.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

На захисті чого стоять Управління СБУ та прокуратура Вінницької області - закону, статистики чи „понятій”?

Займаючи постійно посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов”язків, військові службові особи Управління СБУ у Вінницькій області: начальник відділу контррозвідувального захисту економіки (КЗЕ) підполковник Ігор Сосновський, старший оперуповноважений цього ж відділу капітан Юліан Мігаєнко, старший слідчий слідчого відділу майор Руслан Сич та начальник слідчого відділу полковник Сергій Пугач, з корисливих мотивів та в інтересах третьої особи – директора приватних будівельних підприємств „Сан-Буд” та „Поділля-Буд” Олександра Самойленка, використовуючи не за цільовим призначенням державні кошти, підсобний апарат, надані їм в службове користування приміщення, засоби транспорту та зв”язку, шляхом підроблення доказів обвинувачення домоглися порушення заступником прокурора Вінницької області Володимиром Сичуком в листопаді 2005 року кримінальної справи по обвинуваченню мене у скоєні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.2 ст.364 та ч.2 ст.366 КК України. Їхні безпосередні начальники - полковник Петро Король, полковник Микола Малиновський та генерал-майор Іван Кулак, всупереч своїм службовим обов`язкам, злочини, що чинили підлеглі, умисно не припинили. За їхнім наполяганням, кримінальна справа, в порушення закону про підслідність, для проведення досудового розслідування прокуратурою Вінницької області була спрямована слідчому відділу УСБУ у Вінницькій області.
Після дворазового продовження терміну досудового розслідування, за умови відсутності потерпілої сторони та застережень Генеральної прокуратури України щодо неможливості винесення законного рішення у справі в силу допущених на стадії досудового слідства правопорушень, під тиском зазначених військових службових осіб Управління СБУ у Вінницькій області, справа була направлена до суду. Знаходячись під впливом „кришуючих” Олександра Самойленка правоохоронців, місцевий суд 20 листопада 2006 року виніс вирок про позбавлення мене волі строком на 6 років, який був скасований апеляційним судом Вінницької області 23.03.2007 року.
В процесі повторних розглядів справи судом першої інстанції з`ясовано, що в процесі досудового розслідування слідчим свідомо не долучено до матеріалів справи понад 50 первинних документів, що мають істотне значення для встановлення істини у справі, в одних випадках неправильно застосовані, а в інших випадках безпідставно не застосовані норми цивільного права, кримінально-процесуального та кримінального закону. Cудом першої інстанції двічі приймалось рішення про направлення справи на додаткове розслідування у відповідності з правилами підслідності, однак завдяки тиску ініціаторів кримінальної справи на апеляційний суд, останній, рішення судів першої інстанції незмінно скасовував та направляв справу на новий судовий розгляд.
Четвертий розгляд справи в суді першої інстанції знову увінчався винесенням постанови про повернення справи прокурору для усунення порушень кримінально-процесуального кодексу України, допущених свого часу досудовим слідством. Проте й цього разу, дбаючи про „честь мундиру”, прокуратура знову направила подання до апеляційної інстанції з вимогою скасувати постанову суду та направити справу на новий (П’ЯТИЙ !!) розгляд в суд першої інстанції.
Подаючи матеріали на порушення кримінальної справи до прокуратури Вінницької області про те, що „ Левченко Ю.А., будучи службовою особою... на підставі неправдивих документів, реалізував ВАТ „Автосервіс”... незавершене будівництво, яке в дійсності належить ППБК "Поділля-Буд" і таким чином ....заволодів майном ВАТ „Автосервіс"...., чим умисно скоїв шахрайство...,зловживання службовим становищем... та службове підроблення.. ” , вказані військові службові особи УСБУ у Вінницькій області достеменно знали, що приватне підприємство „Поділля-Буд” ніколи не було і не могло бути власником незавершеного будівництва з огляду на наступне.
Незавершене будівництво, про яке йде мова, було розпочате на підставі договору про спорудження 35-ти квартирного будинку по вул. Енгельса 35 від 09 квітня 1997 року, укладеного між ВАТ „Вінницький консервний завод” (скорочено ВАТ „ВКЗ”), як Замовником та приватним підприємством „Сан-Буд”, як Виконавцем. За цим договором, Замовник зобов`язався надати під будівництво належні йому земельну ділянку, інженерні комунікації, передати у власність Виконавцю частину квартир новозбудованого житлового будинку , а Виконавець , за рахунок своїх матеріалів та робіт, до липня 1998 року зобов”язався цей житловий 35 квартирний будинок спорудити.
Всі дозволи на проектування та здійснення будівництва житлового багатоквартирного будинку отримував Замовник , а Виконавець, демонтувавши та оприбуткувавши в односторонньому порядку належний державі гуртожиток (залишковою вартістю 45 тис грн), незаконно вилучений з статутного фонду ВАТ „ВКЗ” овочевий магазин ( залишковою вартістю 68 тис грн) та автозаправочну станцію, що знаходилися на балансі Замовника, протягом 1997 року спорудив своїми силами лише незакінчений нульовий цикл 35-ти квартирного будинку (незавершене будівництво). Подальше будівництво, в тому ж таки 1997 році ним було припинене, оскільки 27 вересня 1997 року газета „Урядовий кур”єр” ( № 179-180) опублікувала оголошення про початок процедури банкрутства Замовника .
Акти виконаних робіт, з зазначенням цінових параметрів робіт та вкладених в незавершене будівництво будматеріалів, Виконавець не підготував, відповідні підтверджуючі документи Замовнику не надав. Після порушення арбітражним судом Вінницької області провадження у справі про банкрутство ВАТ „ВКЗ”, заяви про включення себе до складу кредиторів боржника Виконавець не подав, а тому в список кредиторів включений не був.
Вищевказані військові службові особи УСБУ знали, що 09 лютого 1998 року Арбітражним судом Вінницької області була винесена постанова про визнання ВАТ „ВКЗ” банкрутом , а 18 лютого 1998 року створена комісія по його ліквідації. В силу цих обставин підприємницька діяльність ВАТ „ВКЗ” була припинена і будь-які боргові зобов’язання банкрута перед приватним підприємством „Сан-Буд” визнані такими, що минули. Таким чином, право на повернення вкладених у незавершене будівництво коштів Виконавець втратив.
Саме ж незавершене будівництво, залишившись в складі цілісного майнового комплексу ( скорочено ЦМК ) ВАТ „ВКЗ” ввійшло в ліквідаційну масу, реалізацією якої займалася ліквідаційна комісія банкрута. Документи про вилучення незавершеного будівництва зі складу ЦМК на користь третіх осіб, в тому числі ПП „Сан-Буд”, ліквідаційною комісією ВАТ „ ВКЗ” не вчинялися.
Військовим службовим особам УСБУ було відомо, що 12 жовтня 1999 року, голова ліквідаційної комісії А.Г. Довговецький, не маючи законних підстав діяти від імені директора ВАТ „ВКЗ” , оскільки підприємницька діяльність ВАТ „ВКЗ” була припинена, а працівники звільнені на підставі ст.17 Закону України „Про банкрутство”, вчинивши службове підроблення, уклав договір № 42 з ПП „Сан-Буд” на спорудження 60-ти квартирного житлового будинку по вул. Енгельса, в якому банкрут виступив Замовником, а ПП „Сан-Буд” Виконавцем.
Договір № 42 від 12.10.1999 року не давав жодних підстав для набуття права власності на незавершене будівництво приватним підприємством „Сан-Буд” не лише з точки зору недійсності підпису голови ліквідаційної комісії А.Г. Довговецького, як директора ВАТ „ВКЗ”, але й з точки зору відповідних статей діючого на той час Цивільного кодексу УРСР (1963р), Закону України „Про власність” та інших нормативних актів.
Для набуття права власності на незавершене будівництво по вул. Енгельса 35, приватному підприємству „Сан-Буд” потрібно було б укласти з ліквідкомісією договір купівлі-продажу незавершеного будівництва, чого зроблено не було. Сам же факт укладення договору № 42 від 12.10.1999 року свідчить про те, що до моменту остаточного продажу майна банкрута, незавершене будівництво знаходилося в складі ліквідаційної маси.
19 жовтня 2000 року цілісний майновий комплекс, зо всіма активами і пасивами, на відкритих торгах викупила компанія „Ukinvest Development Limited”. Новий власник ЦМК, в числі інших документів, зокрема, отримав й право вимоги боргу приватного підприємства „Сан-Буд”, як Виконавця робіт по спорудженню житлового будинку перед Замовником – ВАТ „ВКЗ”. Після продажу майна банкрута, в юридичної особи ВАТ „Вінницький консервний завод” належного їй майна не залишилося. Перехід до покупця ЦМК права власності на незавершене будівництво по вул. Енгельса 35 підтверджується низкою документів та матеріалами офіційного листування між створеним покупцем підприємством «Вінницький консервний завод» і приватним підприємством «Сан-Буд».
Підтвердженням відсутності претензій на незавершене будівництво у приватного підприємства „Сан-Буд”, зокрема, слугує факт укладення ним договору № 7/1 від 29.01.2001 року на спорудження 60-ти квартирного житлового будинку по вул. Енгельса в м. Вінниці з підприємством „Вінницький консервний завод”, як з Замовником та власником незавершеного будівництва. Цей договір, в зв”язку з припиненням виробничої діяльності приватного підприємства „Сан - Буд”, в подальшому був визнаний таким , що втратив чинність.
Саме ці обставини, про що достеменно знали військові службові особи УСБУ у Вінницькій області, лягли в основу укладення мною, на підставі відповідних повноважень від імені підприємства „Вінницький консервний завод”, Генеральної угоди з ВАТ „Автосервіс” від 10.03.2004 року на спорудження 60-ти квартирного житлового будинку , розпочатого і припиненого приватним підприємством „Сан-Буд” в 1997 році .
Демонтувавши споруджене приватним підприємством „Сан-Буд” незавершене будівництво, ВАТ «Автосервіс», протягом 2004-2005 років, звів на його місці багатоквартирний житловий будинок, який в подальшому, після приймання в експлуатацію державною комісією, був заселений , в основному, сім”ями військовослужбовців та працівників МНС України.
Вищезазначені військові службові особи УСБУ у Вінницькій області достеменно знали також про те, що приватне підприємство „Поділля-Буд”, не надавши жодного підтверджуючого документу на право власності на незавершене будівництво, 02 квітня 2004 року уклало генеральну угоду з ВАТ „Автосервіс” на передачу останньому „незакінченого нульового циклу житлового будинку в м. Вінниці по вул. Енгельса 35”, за якою в повному обсязі отримало передбачені угодою кошти від визначеної ним ціни незавершеного будівництва в сумі 17 000 гривень
Знали вони й про те, що в процесі провадження порушеної 02.04.2004 року господарським судом Вінницької області справи про банкрутство приватного підприємства „Сан-Буд”, до суду надійшли заяви кредиторів з майновими вимогами до боржника на суму 2 076 000,00 грн . В зв”язку з тим, що зазначена сума боргу приватним підприємством „Сан-Буд” не була погашена навіть частково, 11.02.2005 року господарський суд Вінницької області прийняв постанову про визнання приватного підприємства „Сан - Буд” банкрутом, а військовий прокурор Вінницького гарнізону порушив кримінальну справу стосовно розтрати приватним підприємством „Сан-Буд” понад 1,5 млн бюджетних коштів, перерахованих йому Головним командуванням Військово-повітряних Сил України на спорудження житла для військовослужбовців.
Тож захищаючи приватні інтереси О.Самойленка, військові службові особи УСБУ у Вінницькій області, шляхом порушення кримінальної справи організували на мене , як одну з ключових фігур поновлення робіт по спорудженню 60-ти квартирного будинку по вул. Енгельса 35, „наїзд”, яким намагалися, з однієї сторони, „реабілітувати” О.Самойленка в очах досудового слідства, а з іншої, отримати необхідні йому кошти.
Характерно, що до моменту порушення кримінальної справи її організатори та виконавці намагалися „обкласти” версію мого обвинувачення доказами про те, що так зване незавершене будівництво, начебто належало приватному підприємству „Сан-Буд”. Проте пізніше, очевидно зрозумівши безперспективність отримання коштів приватним підприємством «Сан-Буд», фальсифікатори кримінальної справи визнали більш доцільною версію обвинувачення побудовану на твердженні про те, що власником незавершеного будівництва є інше приватне підприємство – «Поділля-Буд» .
Постанови про порушення кримінальних справ по обвинуваченню Ю.А.Левченка від 04.11.2005 року та 14.11.2005 року свідчать, що в цей період досудове слідство «бачило» приватне підприємство «Поділля-Буд» власником незавершеного будівництва як правонаступника приватного підприємства „Сан-Буд”. Постанова ж про притягнення як обвинуваченого від 16.11.2005 року такий висновок слідства навіть конкретизувала - приватне підприємство „Сан - Буд” начебто було реорганізоване в приватне підприємство „Поділля-Буд” 26 вересня 2000 року, а тому , мовляв , і стало власником незавершеного будівництва по вул. Енгельса 35 .
Лише через деякий час після порушення кримінальної справи, її виконавці зупинилися на остаточному варіанті визначення власника незавершеного будівництва. На їхню думку приватне підприємство „Поділля-Буд” стало власником незавершеного будівництва на підставі договору купівлі- продажу № 2-Б , який, начебто, був укладений між приватними підприємствами „Сан-Буд” та „Поділля-Буд” 24 січня 2001 року і акта приймання-передачі від 26.01.2001 року.
Наявні матеріали свідчать, що до 16 листопада 2005 року даними про наявність договору купівлі-продажу № 2-Б від 24.01.2001 року та вчиненого на його основі акту приймання-передачі від 26.01.2001 року досудове слідство не володіло, а якщо і володіло, то не ризикувало їх „світити” в матеріалах справи з огляду на існування низки фактів та обставин, що вказували на службове підроблення цих документів.
Вперше про існування договору № 2-Б від 24.01.2001 року та акту приймання – передачі від 26.01.2001 року , слідчому на допиті 08.12.2005 року повідомила свідок Вікторія Самойленко – дружина О.М.Самойленка та власник приватного підприємства „Поділля-Буд”. В подальшому, правда, підтвердити ці покази в процесі судового засідання свідок не змогла, пояснивши, що всіма господарськими справами підприємства займалися виключно директори підприємства , а вона особисто нічого не пам`ятає . Однак, саме після допиту Вікторії Самойленко , досудове слідство „дійшло висновку” про те, що приватне підприємство „Поділля-Буд” є власником незавершеного будівництва на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 24.01.2001 року та акту передачі від 26.01.2001 року, а не в порядку правонаступництва.
Тож достеменно знаючи про службове підроблення посадовими особами приватних підприємств „Сан-Буд” і „Поділля-Буд” договору купівлі-продажу № 2-Б та акту приймання-передачі від 26.01.2001 року, організатори та виконавці замовної кримінальної справи, продовжуючи діяти в інтересах О.М.Самойленка, свідомо пішли на фальсифікацію так званого „Звіту про оцінку майна – 60-ти квартирного житлового будинку (незавершене будівництво), що ( начебто! ) рахується на балансі ППБК „Поділля-Буд”. З цією метою, слідчий Р.В.Сич, 09.11.2005 року, за умови відсутності демонтованого незавершеного будівництва та всупереч вимогам чинного законодавства, яке передбачає проведення в таких випадках будівельно-технічної експертизи, виніс постанову про призначення товарознавчої експертизи, в результаті чого на світ з’вився вищевказаний „Звіт про оцінку....”, а не висновок експерта.
Порушивши вимоги Закону України « Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» стаття 11 якого проголошує, що : «Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна , що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки », організатори та виконавці кримінальної справи, не маючи жодного відношення до майна та відповідних повноважень від особи , якій це майно належало на законних підставах та не забезпечивши доступ оцінювача до цього майна ( незавершене будівництво той час уже не існувало), підготували текст договору на проведення незалежної оцінки № 70-05-Р з приватною структурою „Вінницький проектний інститут” , в якому УСБУ у Вінницькій області виступило «Замовником» .
На підставі цього договору військові службові особи УСБУ у Вінницькій області залучили до проведення експертизи не судового експерта , а оцінювача., який „відповідної підготовки не пройшов та атестований як експерт певної спеціальності” не був. Підготовлений оцінювачем «Звіт про оцінку майна….» оформили , як здійснену в рамках порушеної кримінальної справи експертизу .
Свідомо не повідомивши оцінювача про існування висновку іншої організації про необхідність демонтажу, спорудженого приватним підприємством „Сан-Буд” в 1997 році незавершеного будівництва в повному обсязі, про факт демонтажу цього незавершеного будівництва відкритим акціонерним товариством „Автосервіс” в 2004 році, посадові особи УСБУ, тим самим свідомо ввели оцінювача в оману.
В результаті шахрайських дій військових посадових осіб УСБУ у Вінницькій області, оцінювач, помилково вважаючи , що оцінює споруджений в 1997 році об`єкт незавершеного будівництва, фактично оцінив роботи та вкладені в будівництво будматеріали відкритим акціонерним товариством „Автосервіс” протягом 2005 року. Як наслідок, вартість неіснуючого об`єкта , порівняно з його ціною зафіксованою в генеральній угоді між „Поділля - Буд” і ВАТ „Автосервіс” від 02.04.2004 року , зросла в 25 разів і досягла відмітки 429 641 грн ( з ПДВ - 515 569 грн )
Характерно, що саме результатами цього „Звіту...” керувався директор приватного підприємства „Поділля - Буд” О.М. Самойленко, подаючи заяву на ім”я слідчого Р.В.Сича з проханням долучити до матеріалів кримінальної справи копії позовної заяви „Поділля-Буд” від 25.01.2006 року (!?) до господарського суду Вінницької області з вимогою до ВАТ „Автосервіс” про повернення об`єкту незавершеного будівництва або відшкодування матеріальної шкоди. ( у розмірі, який в 25 разів ( !?) перевищував ціну незавершеного будівництва, зазначену ним же, в укладеній ним же Генеральній угоді від імені приватного підприємства „Поділля-Буд” з ВАТ „Автосервіс” від 02.04.2004 року про продаж останньому неналежного „Поділля-Буд” незавершеного будівництва по вул. Енгельса 35).
Характерно, що в ході моєї особистої зустрічі з директором приватного підприємства „Поділля - Буд” О.М.Самойленком, що відбулася в другій декаді грудня 2005 року в присутності іншого директора цього підприємства, колишнього працівника УВС Вінницької області М.І.Фертюка в приміщенні „Елітного більярду” в м. Вінниці по вул. Космонавтів 8, останнім було заявлено, що справа може бути закрита у випадку надання цим особам особисто мною 100 тис доларів США.
Приблизно в той же час, з пропозицією щодо „звільнення сина від кримінальної відповідальності на певних умовах” звертався до моєї 88-річної матері один із співробітників УСБУ, який побажав залишитися невідомим. Дещо пізніше, а саме в лютому 2006 року з пропозицією „ урегулювати справу за 25 тис доларів США” до одного із моїх захисників звертався юрист приватного підприємства „Поділля – Буд” С.А.Хоменчук ( рідний брат першого заступника прокурора Вінницької області). Пізніше , в квітні 2006 року, цю ж пропозицію він повторив іншій знайомій мені особі, однак всі ці пропозиції були мною відкинуті.
Неодноразово та настійливо радили мені в той час звернутися „за допомогою” до керівництва УСБУ у Вінницькій області довірені особи з близького оточення цього самого керівництва
Слід зазначити, що постанову про порушення кримінальної справи я намагався оскаржити в Ленінському районному суді м. Вінниці. Мою скаргу особисто розглядав голова цього суду , колишній працівник прокуратури Вінницької області І.Ю.Вишар, (приятель заступника прокурора області В.В.Сичука, який виносив постанову про порушення кримінальної справи по моєму обвинуваченню). Як і слід було чекати, 28.12.2005 року І.Ю.Вишар виніс рішення , яким в задоволенні скарги відмовив.
Апеляційний суд Вінницької області своєю ухвалою від 02.03.2006 року рішення І.Ю Вишара скасував , зобов’язавши цей же суд, але в іншому складі, розглянути скаргу повторно. Цю процедуру виконував теж колишній працівник прокуратури Вінницької області - суддя А.В.Михайленко. Останній, мотивуючи свої дії тим, що „органом досудового слідства по кримінальній справі по обвинуваченню Ю.А.Левченка розпочато виконання вимог ст.218 КПК України”, 22.03.2006 року прийняв рішення про відмову „в задоволенні скарги на постанову про порушення кримінальної справи”.
Неодноразові звернення до центральних структур державних контролюючих органів в м. Києві, як правило, поверталися до прокуратури Вінницької області, яка, не вдаючись до перевірки, подавала в центральні апарати формальні відписки (підготовлені виконавцями кримінальної справи) про законність порушення кримінальної справи та здійснюваного в її рамках досудового слідства.
Лише одного разу Генеральна прокуратура України, безпосередньо ознайомившись з матеріалами кримінальної справи, зробила висновок про те , що під час розслідування кримінальної справи „допущені порушення кримінально - процесуального характеру, які унеможливлюють прийняття у справі остаточного законного рішення” та зобов’язала прокуратуру Вінницької області їх усунути (лист ГПУ № 04/4/1-3503-06 від 05.04.2006 року). Ця вказівка Генеральної прокуратури правоохоронцями області була проігнорована, а накопичені протягом 6-ти місячного досудового розслідування численні порушення Закону, за відсутності потерпілого у справі та доведених фактів корисливості з боку обвинуваченого, не стали на заваді направленню справи до суду з абсурдним висновком про те, що „Левченко Ю.А., будучи службовою особою... реалізував ВАТ „Автосервіс” чужу будівельну площадку і чужі будівельні матеріали, які в дійсності належать ППБК "Поділля-Буд”, і заволодівши майном ВАТ „Автосервіс”, умисно скоїв шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах , зловживання службовим становищем та службове підроблення ”
Безпосередній вплив на розгляд кримінальної справи в суді з метою досягнення вигідного організаторам і виконавцям результату, на рівні контактів з керівництвом судів здійснювали заступник начальника УСБУ у Вінницькій області полковник М.А.Малиновський та начальник слідчого відділу полковник С.В.Пугач.
Очевидно планом оперативно-розшукових заходів по справі супроводу кримінального судочинства (ССКС) була передбачена така форма здійснення оперативного супроводу, як безпосередня присутність на всіх без винятку засіданнях суду першої інстанції одного із „розробників” - оперуповноваженого відділу КЗЕ капітана Ю.В.Мігаєнка. Останній обмежувався не лише своєю фізичною присутністю, але й здійснював негласний аудіозапис судового процесу, проводив інструктаж свідків перед їхнім виступом в суді, підтримував постійний „діловий” контакт з державним обвинувачем та суддею. Поза межами судового процесу, очевидно теж в рамках ССКС, здійснювалося постійне прослуховування домашнього та мобільних телефонів підсудного, „з метою активізації об`єкта розробки” вчинялися телефонні дзвінки членам сім”ї з наклепами провокаційного характеру тощо. Через колишнього колегу по службі, оперуповноважений Ю.Мігаєнко пропонував мені погодитися на винесення судом умовного терміну покарання в обмін на зняття „ Службою пресу”.
Отримавши відмову, вищевказані військові службові особи УСБУ у Вінницькій області схилили Староміський райсуд м. Вінниці, в особі судді Л.Ф.Нечипорук, до винесення мені 20.11.2006 року вироку про позбавлення волі терміном на 6 років. За наявною у мене інформацією текст вироку в електронному вигляді підготовлений слідчим Р.В.Сичом та начальником слідчого відділу полковником С.В.Пугачем в приміщенні УСБУ у Вінницькій області . Незважаючи на продовження тиску, апеляційний суд Вінницької області вирок судді Л.Ф.Нечипорук скасував.
В результаті повторного розгляду справи, Староміський райсуд м. Вінниці дійшов висновку про те, що досудовим слідством допущена неправильність та неповнота слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні, а тому справу належить направити прокуратурі області для організації додаткового розслідування. Однак, державний обвинувач, помічник прокурора Староміського району м. Вінниці С.М. Півнюк, виконуючи отримані від керівництва вказівки , подав апеляцію про незгоду з таким рішенням суду першої інстанції, а апеляційний суд Вінницької області, під тиском організаторів та виконавців кримінальної справи, виніс ухвалу про направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції.
Розглянувши кримінальну справу втретє, Староміський райсуд м. Вінниці, дійшов висновку про те, що слідчий в одних випадках неправильно застосовував, а в інших випадках безпідставно не застосовував норми цивільного права, кримінально-процесуального та кримінального закону, а тому справа підлягає направленню прокуратурі області для організації додаткового розслідування у відповідності з правилами підслідності. Тобто здійснення додаткового розслідування не органом спеціального призначення, а органами внутрішніх справ, як того вимагає чинне законодавство.
Однак і цього разу державний обвинувач С.Півнюк, який підтримував обвинувачення впродовж трьох років на всіх без винятку ( більш ніж 50 ) судових засіданнях , незважаючи на те, що в результаті третього розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, судом не лише не встановлений факт належності незавершеного будівництва приватному підприємству „Поділля-Буд”, а, навпаки, отримані нові дані про безпідставність такого висновку, змушений виконувати дані йому вказівки, знову подав апеляцію до апеляційного суду Вінницької області з вимогою скасувати рішення місцевого суду та направити справу на новий судовий розгляд у той же суд. При цьому, намагаючись доказати право власності на незавершене будівництво у приватного підприємства „Поділля - Буд”, державний обвинувач сам вдався до фальсифікації документів, що носять доказовий характер.
Тиск організаторів і виконавців замовної кримінальної справи, безпосередньо на керівництво апеляційного суду Вінницької області, призвів до того, що апеляційний суд Вінницької області, заслухавши лише представника обласної прокуратури, бо ні підсудний, ні його захист про дату розгляду справи в судовому засіданні не знали, (повістка та повідомлення про дату засідання були вручені на наступний день після розгляду справи в апеляційному суді), визнав за необхідне апеляцію державного обвинувача задовольнити і направити справу на новий (ЧЕТВЕРТИЙ) розгляд в суд першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши обвинувальний висновок, Вінницький районний суд в особі судді О.І. Бондаренко виніс постанову, якою зафіксував істотні порушення досудовим слідством кримінально-процесуального закону ( саме на них свого часу наголошувала Генеральна прокуратура України) і повернула справу прокурору для усунення недоліків. Однак і цього разу, не інакше як обставини непереборної сили, заставили державного обвинувача направити подання до апеляційної інстанції з вимогою скасувати постанову Вінницького районного суду та направити справу на новий ( П’ЯТИЙ ! ) розгляд в суд першої інстанції. На думку прокурора, при четвертому розгляді справи судом була проявлена упередженість. При цьому , наглядача за дотриманням законів, зовсім не бентежить та обставина, що звинувачуючи в упередженості суд, він таким чином звинувачує в упередженості і Генеральну прокуратуру України, вищевказане розпорядження якої не виконане і продовжує ігноруватися прокуратурою Вінницької області. Існування ж того факту, що не усунені прокурором недоліки призвели до обмеження гарантованого Конституцією України права обвинуваченого захищатися від пред’явленого обвинувачення (досудове слідство пред’явило неконкретне обвинувачення), а майже чотирирічний розгляд справи в суді призвів до іншого порушення прав людини – права на справедливий суд в частині розумності строків розгляду справи в суді, і по цьому параметру, порушення незабаром може стати не лише підставою для звернення до Європейського Суду з прав людини, але й до укладачів книги рекордів Гінесса, не лише не бентежить, а , очевидно навпаки, спонукає наглядача за законністю до вчинення інших правопорушень, зокрема, ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою, як і ч.2 ст.58 Конституції України та ч.3.ст.3 КК України, утверджений фундаментальний кримінально-правовий принцип „ніякого покарання без закону”.
Звичайно, можна було б припустити, що дії прокурора продиктовані лише так званими відомчими інтересами прокуратури, яка в підручних засобах масової інформації, статтями на кшталт „Наступниця правоохоронних традицій”, „Прокурорський хліб.. і прокурорський торт”, „Розумні, красиві та сиві” і їм подібними, не стомлюється нагадувати про себе як непримиренного борця з порушеннями закону. Можна було б, якби на шпальти тих же засобів масової інформації не потрапляли і інші статті, зміст яких змушує дивитися на деякі методи роботи „розумних та сивих” більш уважно. Взяти хоча б інтерв’ю з першим заступником прокурора області Олегом Хоменчуком , опубліковане в вінницькій газеті „33-й канал” за 27.12.2006 року під назвою „Керівник одразу знаходить гроші на виплату зарплати, як тільки проти нього порушується кримінальна справа”. Сам заголовок цієї статті свідчить, що порушення кримінальної справи, керівництвом Вінницької прокуратури, розглядається як один з основних інструментів розв’язання вузла конфліктних ситуацій, що виникають в сфері цивільно-правових відносин. Про текст і говорити годі. Тож чи не тут ховається пояснення діям іншого юриста з шановної родини Хоменчуків – Сергія, який стоїть на захисті інтересів Олександра Самойленка ? Кого ж все таки захищає прокуратура - закон чи „понятія” і скільки постанов потрібно винести судам першої інстанції, щоб прокуратура області дбаючи, не за честь мундира тих, хто сфабрикував справу і з порушеннями кримінально - процесуального закону направив її до суду, а у відповідності з вимогами Конституції України сама стала гарантом від можливих помилок і зловживань? В кінці кінців чи здатен хтось у цій країні давати належну правову оцінку фальшувальникам замовних справ, які наносять величезні моральні та матеріальні збитки і державі і громадянам України , якщо місцеві „князьки” навіть Генеральну прокуратуру України „имели ввиду” ?

Юрій ЛЕВЧЕНКО
громадянин України, мешканець м. Вінниці,
підполковник СБУ у відставці
P.S. Картина буде неповною, якщо не згадати, що в часи вищевказаної судової тяганини, безперешкодно та з почестями звільнилися на пенсію організатори справи генерал Іван Кулак та його заступник Микола Малиновський. Перший, тепер не лише займається розведенням декоративних кущів на власному маєтку, але й веде активну роботу по розбудові обласного осередку громадського об’єднання „Сила і Честь”(!!??), другий - опікується створеним «непосильным трудом» бізнесом. Підвищені в займаних посадах виконавці - Ігор Сосновський став підполковником та начальником відділу, Юліан Мігаєнко - капітаном. Начальник же слідчого відділу Сергій Пугач не лише став полковником, але й, як подейкують знаючі люди, зумів все-таки „додушити” ВАТ „Автосервіс” та „вибити” особисто собі , за відсутності згоди акціонерів, 3-кімнатну квартиру. Коментарі , як кажуть, зайві.

22-11-2009 21:37 // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1258918620.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua