першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Чи почули голос України?

27-08-2010 22:09 Україна // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1282936145.html // Версія до друку

Бодай, в день народження України, в День незалежності. Чому не чують? І чи почують взагалі і коли? Маємо дати відповідь на ці питання уже сьогодні, в перші дні після святкування, а не через рік, бо часу на порятунок України залишилося обмаль. Як прогнозують вчені, якихось 40 років.
І перші враження невтішні: не почули. І не тому, що Україна мовчала.Як відомо, її голос, її слово до українців звучить з часів Т.Шевченка, зокрема, із його «Посланія і мертвим і живим і ненародженим землякам моїм…», де україцям, «славних прадідів великих правнукам поганим» радять схаменутися, глянути на «велику руїну»,»полюбити щирим серцем країну», розкуватися, брататися, обнятися братам-українцям. Чи ,може, заклики ці в наш час втратили актуальність і нічого прислухатися до голосу України? Чи, може, її голос кличе нас, насамперед,українців за національністю до іншого?
Нещодавно професор Анатолій Погрібний, Українець з великої літери, який як і Т.Шевченко не побоявся присоромити українців,приставити українцям дзеркало, в яке б вони глянули і схаменулися та вдарили у дзвони порятунку «епідемічно хворої» української нації і українців в стані «дурного хохла». Не почули, не згадали, забули. Здається,і не згадають, і не почують і суспільству, насамперед,українцям за національністю не дадуть почути слово правди, слово України. Бо не хочуть.
Бо те слово поламає політичну гру, яку з часів незалежності України затіяли і вправно ведуть представники бувшої партійнодержавної номенклатури, комуністи, комсомольці, безпартійні, очоливши сьогодні політичні партії і громадські організації під різними прапорами і за відсутності дісно демократичного там життя визначаючи особисто стратегію і тактику дій опозиції чи владної коаліції, міняючись місцями, але пильнуючи спільно за тим, щоб суспільство, насамперед,українська титульна нація не пройшли оздоровлення,не стали дійсно демократичними,свідомими носіями влади, залишалися в російсько-радянському стані.
Номенклатура розділилася за віком: більш молоді, бувші комсомольці, переважають серед керівників так званих національно-патріотичних,демократичних партій, діючи лицемірно,а ті,хто не приховує свої х симпатій і намірів,діє відверто і цинічно,здебільшого бувші комуністи переважають серед керіників і членів так званих сил вчорашнього дня.
Граючи в демократію, в опозицію і коаліцію, критикуючи показово нещадно одні одних, нинішня політична « еліта», розуміючи одна одну з півслова, розподілила між собою і обов,язки за наглядом стану с упільства. Одні, діючи відверто , захищають права російськомовних,права російської мови,наглядаючи за російськомовними українцями, насамперед, щоб останні, не дай Боже, не повернулися до рідної мови, не згуртувалися, нагадують про дружбу з РФ .
Інші працюють під гаслами «Україна переможе!»,»Україна-це ти!», нагадують про єдину державну мову ,українську, про національну ідею і національні цінності , про український націоналізм, навіть, складають відповідні декларації, на чому все і закінчується, бо нічого не роблять,зокрема, по поширенню ідеології українського націоналізму, ідеології консолідації української нації, її самовизначення через побудову української національної держави серед етнічних українців, щоб ця ідеологія спрацювала. Натомість, діючи на емоціях, радикалізмі, дехто б,є себе в груди, кличе до боротьби хвору націю, виголошуючи «Слава Україні!», дискредитуючи український націоналізм як ідеологію.
Одна і інша частина нинішньої української політичної «еліти», перебуваючи при владі чи в опозиції, і не згадують, зокрема, про статтю 11 Конституції України, за якою держава має забезпечувати консолідацію і розвиток української нації, розвиток мовної, культурної, релігійної ,етнічної самобутноті, що озброює українською мовою носіїв цієї мови, етнічних українців, дісно і надійно, назавжди захищає українську мову як єдину державну в Україні і що… позбавило би можливості політичній «еліти» вести спільний піар на надуманих ними мовних проблемах, що позбавило би врешті решт можливості вести нинішню політичну гру, унеможливило би присутність цієї «еліти»,»політиків-популістів» за висловом О.Пахльовської при владі. Тому і не чують, і не дадуть почути.
Прикладів такої співпраці двох груп політичної «еліти» можна навести безліч. Згадаймо лише деякі показові. Свого часу ЗМІ повідомили про зверненя до влади регіоналів мешканців Сімферополя і Севастополя з вимогою добудови шкіл з українською мовою навчання(??!!) Впада відреагувала відомими постановами про обмеження вимог стосовно знань української мови при вступі і навчанні у ВУЗах. Не поспішили на допомогу мешканцям міст, де вимогу про українську мали б вітати, і політики із національно-патріотичних, демократичних сил. Не кинулися на допопомогу своїм побратимам –українцям в Криму і українці із інших регіонів, не знайшлися серед українців спонсори, меценати в т акій вкрай важливій для Криму , сходу і півдня України справі.
Правозахисник Сергій Мельничук із Луганська нещодавно представляв свою книгу з промовистою назвою «Моя боротьба за мову», де сказав , що місцева влада, яка перекрила всі шляхи по зупиненню зросійщення і денаціоналізації етнічних українців, фактично веде духовний геноцид проти останніх. Про це ж нагадує в багатьох своїх статтях і громадський діяч Ірина Магрицька із Луганська, де за її сдовами маємо іншу державу і де люди «Отак і живуть всі 19 років незалежності» через закляття безпам,ятства. Чи може якось відреагувала політична «еліта» а за нею і українська громада, ЗМІ на такі заяви, щоб зняти оте страшне закляття безпам,ятства, допомогти побраттимам-українцям, бодай,словом?! . Нічого подібного не сталося, бо такі дії ламають їхні правила гри. А оте закляття безпам,ятства , в якому нас тримають, заважає українцям інших регіонів діяти спільно, шукати неординарні шляхи до серця і розуму кожного українця, допомагаючи одне одному, борючись за кожного українця, а відтак, рят уючи Україну.
Не стало винятком із співпраці двох груп полі тичної «еліти» і останнє свято, День незалежності України. Партія регіонів і В.Янукович продовжили праймеріз життя України за їхнім сценарієм: сита ,бездуховна країна, без всякої згадки, що «не хлібом єдиним живе людина», з ідеологією «духовної автономії» по поширенню стану етнічних українців в Криму, на сході і півдні на всю Україну.Свято як в радянські часи нагадувало партійне, партії регіонів, з засиллям партійних прапорів, якими розмахували перед телекамерою навіть у Львові, з розповсюдженням партійної символіки, з агітаціією за партію регііонів прямо в коцертах. Не вистачало хіба –що закликів «Хай живе…!» Але було звернення Президента України, де в кожному реченні повторювалося «Я..», як нагадування про оте «Хай живе.!.» А в промові Миколи Яновича були знайомі звинувачення проти «ворогів народу», попереднього Уряду, дії якого принесли Україні, бачте,лише шкоду.
Була і публічна молитва за Україну російською мовою в стінах Києво-Печерської лаври УПЦ МП, щоб Бог не зрозумів, від кого та молитва і із яких країв, з України чи із РФ.
Було і намагання Л.Скорик, автора добудови Мем оріалу Т.Шевченка в Каневі всупереч вимогам української громадськості, щоб не робити із музею-світлиці музей-гробницю, спільно із ведучою першого національного каналу ТБ переконати нас в доцільності мати сьогодні сучасного модерного Т.Шевченка, батька якоїсь міфічної політичної української нації, позбавленого голосу України і без закликів до земляків –українців «обнімітеся,брати мої…»
Була і малочисельна акція ,кажуть,головної опозиції, де Ю.Тимошенко закликала між іншим до складання детального плану просвітницької роботи про дії нинішньої влади, щоб люди не забували про те, яка вона погана, а готувалися голосувати за опозицію, яка як і її лідер не зробила висновків із поразки і знову не промовила жодного слова про нагальність активної роботи по оздоровленню української нації і суспільства як передумови перемоги дійсно демократичних сил, порятунку України ,що нагадувало чергову піар-акцію політичної сили з закликами долучитися до цього і НКЗУ, як не прикро.
Були і щирі заходи самих українців як надія, що голос України почутий і не потоне в піар-акціях політичної «еліти». Вже чуємо як самі українці ставлять питання «Що маємо? Як бути ?Що робити?» ,зокрема, як лікар –пенсіонер С.Коротенко із Луганської області («Слово просвіти» число 34 стор .3), який кличе: «Негайно в усіх краях,в усіх державах світу розпочати створення «всеукраїнського і світового об,єднання українців за Україну!»…Об,єднуймось!».Вже і ЗМІ,зокрема,журналіст В.Ференц («Слово просвіти»число34 стор.5 )пише :»Народові обридли чинні київські політичні персонажі свої і чужі. Ми відчуваємо, що вони не дуже дбають про інтереси нації й потреби людей….Важливо, щоб ми обрали порядних і совісних людей…».
Будемо сподіватися, що ці і багато інших подібних слів чує українська інтелект уальна еліта, яка і чує голос України про порятунок, відкине вагання, байдужість, облишить свої справи і за при кладом М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюри і багатьох інших прийде в політику, щоб зламати сатанинську політичну гру нинішньої політичної «еліти» із спільним піаром, допомогти виборцям привести до влади порядних і совісних людей, насамперед,Українців з великої літери, які є і яких не чути і не видно за піаром політичної «еліти» , допомогти врятувати Україну.
І нехай нас не залишає на цьому шляху голос України!

додано: 27-08-2010 22:09 // URL: http://maidan.org.ua/static/narnews/1282936145.html // Версія до друку

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua