Зірка Юлія

Статті Юлії Зірки на Майдані

Свобода слова і свобода преси хоча б деякою мірою можлива лише тоді, коли засновником газети є трудовий колектив, тобто коли газета має економічну незалежність. Але чи можлива економічна незалежність для районки в сучасних реаліях?

Гра „в президента” захоплює, в цьому я не сумніваюсь, але гра та реальність не мають між собою нічого спільного. „Ігрова демократія” та „реальне хамство” – оце і є вона, наша реальність.

Всюди в нашій „європейській” Україні знайдуться антигерої, які б’ють себе в груди, волаючи: „Я – пан! І все тут –моє!”. І що ж на це можна заперечити? Кому? Отакі районні антигерої або і є владою, або владою прикриті.

2006 року святкує своє сторіччя моя землячка Катерина Гнатівна Твердохліб – Герой Соціалістичної Праці, кавалер трьох орденів Леніна та ордена Трудового Червоного Прапора, депутат Верховної Ради СРСР двох скликань, заслужений працівник сільського господарства України і просто надзвичайна жінка.

Кажуть, у 26-річному віці безтямно закоханий Курбас вистрілив собі в серце... Уникнувши смерті від кулі, випущеної власною рукою, Лесь Курбас знайде її від кулі байдужого виконавця рішення „особливої трійки”...

В голові східняка націоналіст – це такий собі дядько в зеленій формі, який сидить у лісі і відстрілює комуняків (та інших безпартійних представників рад. влад.), наспівуючи при цьому „Лєнта за лєнтою набої подавай, український повстанче, в бою не відступай...”. А що ж ви хотіли – 70 років „майже” комунізму

Згадалась фраза з листа однієї дівчини: „Русскоязычное население во Львове находится в том же статусе, что чернокожие в США во времена расцвета расовой дискриминации”. Прочитавши це, довго сміялася. Ця товаришка, напевно, що не була не тільки у Львові, а й взагалі в радіусі 700 км від нього. Кажуть, що на західній Україні, почувши російське слово, покупців виганяють з магазинів, пасажирів викидають з транспорту... а ще кажуть, що на вербі груші ростуть

Я люблю нашу прекрасну природу, нашу багату культурну спадщину, але за що мені любити цих людей? За те що вони постійно скаржаться, не намагаючись щось змінити – так, в собі!? Бо завжди треба починати з себе. І не в масштабах одиниць, а в масштабі одиниць всієї країни. За що мені любити цих людей? За те, що вони не мають найменшої поваги до людини, яка хоче донести свою думку, і саме тому виходить до натовпу обкурених ідіотів, сподіваючись бути почутим хоча б кимось? За те, що їм начхати на свою країну? За те, що принцип „Моя хата зкраю” вони вважають своєю національною ідеєю?