НЕНАСИЛЬСТВО, НАСИЛЬСТВО, АГРЕСІЯ
Матеріал з Maidan Wiki
Ненасильство, насильство, агресія
Зміст |
Насильство
Насильство – застосування (загроза застосування) сили як вияву своєї волі відносно інших. Насильство обмежує можливості дій на власний розсуд того, на кого спрямоване. Відповідно до характеру здійснення і форм вияву розрізняють насильство інституційне, фізичне, психологічне, інтелектуальне, мовне, символічне, а за смисловим навантаженням – ігрове, реактивне, компенсаторне, фрустраційне, й функціональне.
Центральною щодо насильства є проблема його доцільності (чи виправданості), яка має різні вирішення в різних відносинах та середовищах (виховання, подружжя, сусіди, спільнота, міжнародні відносини, ставлення до природи тощо).
Попри довго триваючі відповідні дискусії, практично не існує й не може існувати людина в малому чи великому соціумі, не зазнаючи та не вдаючись до якогось насильства.
Варто пам’ятати, що без певних розумно окреслених форм функціонального насильства не можливо ані нормально виховати дітей, ані мати незалежну державу зі свідомими громадянами.
Ненасильство
Ненасильство – морально-етичний принцип, що стверджує відмову від спричинення шкоди (зла, болю, страждання) іншим людям. В основі філософії ненасильства лежить заперечення БРУТАЛЬНОЇ сили як засобу досягнення цілей, підґрунтя влади й управління. Глибинний сенс ненасильства – самообмеження БУДЬ-ЯКОЇ сили, обстоювання необхідності слідувати шляхом терпимості, довіри, діалогу. Прихильники ненасильства виступають проти усіх чинників, які принижують людську гідність, а також проти ВСІХ форм агресії. На рівні ІДЕАЛУ ненасильство стверджує гуманізм та альтруїзм, облаштування суспільства, де люди долають прояви насильства і не вдаються до ЕКСТРЕМАЛЬНИХ засобів сили, примусу й терору. На рівні ПРАКТИКИ вповні це втілити не є можливо з огляду на особливості індивідуальної та колективної людської психіки. То ж відповідні сподівання є УТОПІЄЮ, хоч і варто дотримуватися та пропагувати ненасильство там, де це можливо й доцільно, пам’ятаючи, що суспільство ненасильства – це екстремум, до якого варто прагнути, але можна лише наближатися.
Ненасильство й насильство
Ненасильство й насильство по-різному рефлекcувалися та втілювалися на практиці в різні часи різними народами: найбільш узагальнено можна говорити про концепції античну, християнську та ліберальну (про гандізм тут відомо :) ). Наразі в першу чергу варто звернути увагу на те, що від часів формування й розповсюдження ліберальних поглядів на соціум спроби управлінських інституцій суспільства (та самих громадян) обмежити насильство стосувалися по суті витіснення зовнішньо-одіозних його форм, при одночасному посиленні застосування витонченіших, не завжди очевидних (а тому як мінімум не менш небезпечних) форм.
До останніх об’єктивно причетні нині НЕ ТІЛЬКИ спритні політики, безпринципні скоробагатьки з їх насильством рекламою і т.д. – до новітніх форм насильства об’єктивно причетні (як такі, що пасивно беруть в ньому участь) навіть ті борці за ненасильство :) , які, йдучи на акції, залишають вдома своїх дітей перед телевізором з його рекламою замість взяти їх з собою.
Також варто враховувати, що непроявлення насильства по відношенню до одних (якщо це, наприклад, бандити, яких не посадили в тюрми), може обернутися, й обертається насильством над волею (як мінімум) багатьох інших.
Агресія
Агресія – від лат. нападаю - у гранично нейтральному розумінні є природньою функціональною реакцією в умовах виживання. Слід чітко розрізняти причини й види агресії в соціальному житті, в якому трапляються ситуації (від побутових до суспільних), коли засудження агресії таке ж безсенсове, як і засудження агресії вірусів, коли відсутність агресивності веде до підпадіння під чуже насильство (наприклад, нездійснення суб’єктом упереджуючого нападу в тій чи іншій формі – веде до знищення цього суб’єкту).
Також варто пам’ятати, що той, хто беззастережно засуджує агресію незалежно від контексту подій, дуже вірогідно (частіше несвідомо) керується комплексом неспроможного.
Агресія з метою нападу та агресія з метою захисту можуть мати різноманітні форми (серед яких – однакові чи подібні в одній та другій меті), які можуть бути спровокованими (прямо чи опосередковано, очевидно чи приховано, свідомо чи несвідомо) або неспровокованими, усвідомленими або неусвідомленими, моральна оцінка яких, залежно від конкретної ситуації, мотивації та характеристик учасників (суб’єктів-об’єктів агресії), може бути від однозначно негативної до варіативної (в тому числі й позитивної).
Доцільність чи виправдання тої чи іншої агресії дискутується здавна (в тому числі є й різні трактування в християнській традиції). Крім меж закону, кожен фактично формує своє відповідне теоретичне відношення та особливо – практикування згідно своїх психологічних рис, свого розуміння совісті та честі та здорового глузду у своїх обставинах особистого, родинного та спільнотного життя.
