GasFAQ
Матеріал з Maidan Wiki
Що хоче Росія від України і Україна від Росії
До 1 січня 2006 р. Україна отримувала російський газ від Газпрому (газового монополіста, контрольний пакет акцій якого належить російському уряду) як плату за транзит російського газу газотранспортною системою, що належить Україні, європейським споживачам цього газу. Тобто Україна отримувала російський газ за бартерною схемою, у відповідь на послуги з транзиту російського газу, а не купувала його за гроші. Відповідно, ціни як такої цей газ не мав взагалі.
Кількість газу, що Україна отримувала як плату за свої послуги, вираховувалася виходячи з умовної ціни газу і вартості транзиту, встановлених Доповненням № 4 від 09.08.2004 до Контракту між Нафтогазом України (газовим монополістом, контрольний пакет акцій якого належить українському уряду) і Газпромом. Відповідно до цього доповнення, вартість транзиту вважається рівною 1,09375 дол. США за 1000 куб. м газу, що передається на 100 км, а ціна газу вважається рівною 50 дол. США за 1000 куб. м газу. Наведені числа фактично є коефіцієнтами, що визначали кількість газу, яка має бути передана Україні як оплата за послуги транзиту. Відповідно до згаданого Доповнення, ці коефіцієнти встановлені на період з 2005 по 2009 роки, і вони не підлягають зміні сторонами контракту. Крім того, відповідно до того ж доповнення, українська сторона отримала від Газпрому авансовий платіж за послуги транзиту, з розрахунку 250 млн. доларів США на кожен рік (з 2005 по 2009 роки). Конкретний розподіл цих 250 млн. доларів (що становить, як правило, біля чверті від плати за транзит всього газу – решта сплачується газом за бартерною схемою) у межах кожного року має здійснюватися на підставі додаткової щорічної угоди між сторонами.
Обидві сторони протягом останнього часу заявляли про бажання відмовитись від бартерної схеми, описаної вище, і перейти до сплати грошима і за послуги з транзиту російського газу до Європи, і за газ, який Україна могла б захотіти купити в Газпрому. Вигода України від цього є зрозумілою у багатьох аспектах. Наприклад, у перспективі Україна взагалі могла б відмовитись від російського газу – обмежившись лише газом туркменського виробництва і власним газом (наприклад, минулого року баланс газу був такий: ресурси газу - всього 96456 млн. куб. метрів; природний газ, видобутий в Україні - 20192 млн. куб. метрів; надходження - всього 62000 млн. куб. метрів; від ВАТ "Газпром" - всього 24000 млн. куб. метрів; від республік Середньої Азії - 38000 млн. куб. метрів). Як можна бачити, частка російського газу у балансі України не є визначальною, і це при тому, що газ витрачається в Україні вкрай нераціонально, порівняно з іншими країнами – за умови економного витрачання газу, Україна могла б обійтися без російського газу взагалі.
Суперечка виникла на стадії визначення ціна газу, що постачає Газпром. Позиція України полягає в тому, що, по-перше, ціна газу має бути визначена на підставі публічно виголошених і обговорених справедливих параметрах, і, по-друге, збільшення ціни має бути поетапним. Позиція Росії полягає в тому, що з 1 січня 2006 р. ціна газу має становити 230 дол. США за 1000 куб. м газу, тобто стільки, скільки сплачують за газ західноєвропейські клієнти Газпрому. Компенсувати настільки значне зростання ціни шляхом підняття вартості транзиту до рівня, що відповідав би вартості транзиту, наприклад, територією Німеччини, буде неможливо.
Україна вважає таку вимогу такою, що немає економічного підгрунтя, а фактично є політичним тиском на країну, як помста за відмову українського керівництва від проросійського курсу у зовнішній і внутрішній політиці. По-перше, тому що вартість товару на ринку не може змінитись у майже 5 разів за одну ніч (справедливість цієї позиції України підтвердив, зокрема, комісар ЄС з енергетики Андріс Пібалгс). По-друге, тому що така ціна не може вважатися дійсно ринковою і справедливою (наприклад, таку саму кількість газу Газпром продає Білорусі за 47 дол. США, Арменії та Грузії – за 110 дол. США, країнам Прибалтики – за 120 дол. США).
Позиція України, окрім міркувань загальної порядності при веденні бізнесу, братерських стосунків між українським та російським народами (на яких як раз постійно наголошують російські політики) тощо грунтується на тому, що, по-перше, такий тиск з боку Росії суперечить зобов’язанням Росії “утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги”, взятим нею у відповідь на відмову Україною від її ядерної зброї, відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
По-друге, Україна офіційно наголошує на чинності згаданого вище Доповнення № 4 впродовж не лише цього, а і наступних трьох років. Це дає підстави Україні казати про те, що або нова ціна газу буде встановлена такою, що задовольнить обидві сторони, або, якщо Росія в ультимативному порядку (як це відбувається зараз) наполягатиме на ціні, яку Україна вважає завищеною, нова ціна не буде встановлена зовсім – і Україна наполягатиме на виконанні Росією своїх зобов’язань за згаданим Доповненням № 4 до 2009 року, тобто постачанні газу впродовж ще чотирьох років за бартерною схемою, яка працювала у минулому році.
